Поделиться Поделиться

Просте судження, види і структура

Прості судження, залежно від того, що вони відображають - властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження та судження із відношенням.

Атрибутивним судженням називається таке судження, у якому стверджується чи заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки.

Приклади атрибутивних суджень: "Цукор солодкий"; "Норми права мають примусовий характер"; "Суд не утворює нового права" тощо.

Структура атрибутивних суджень, у яких стверджується належність предмету певної властивості, виражається формулою S є Р. Атрибутивні судження, у яких заперечується належність предмету певної властивості, мають формулу S не є Р.

Атрибутивні судження дозволяється тлумачити і як судження належності предмету властивості, і як судження належності предмета до класів предметів. Так, судження "Дарування є угода" дозволяється розглядати і як судження, включаючи "дарування" до класу "угод", і як судження належності, підходити до даруванпя як до такого правовідношення, котре мас властивість "бути угодою".

Судження із відношенням - це судження, що відображає відношення поміж окремими предметами чи їхніми ознаками.

Прикладами таких суджень є: "Київ західніше від Харкова"; "Київ більший за Львів".

Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення поміж предметами і явищами: часові, просторові, відношення за якістю, кількістю, формою, тотожності, протилежності тощо. Через те у практиці мислення ми стикаємося із найрізноманітнішими судженнями відношення.

Структура суджень із відношеннями може бути виражена формулою a Rb. Тут а і b позначають поняття про предмети, a R - відношення поміж ними. Читається ця формула так: "Поміж предметами а і 6 існують відношення Я". Коли відношення існують не поміж двома, а поміж трьома предметами, то структуру судження записують так: "(а, Ь, с)R". Приклади таких суджень: "Полтава знаходиться поміж Києвом і Харковом"; "Микола і Петро - брати обвинувачуваного у справі К." і т. д. Судження про відношення, як і будь-яке судження, має суб'єктно-предикативну структуру. Предмети а і b, про які йдеться у судженні,- це суб'єкт судження, а відношення R, що їх пов'язує,- предикат. Таким чином, предикат є відношення. Проте оскільки властивість притаманна окремим предметам, а відношення мають місце поміж двома, трьома і більше предметами, то предикати бувають одномісними і багатомісними. Предикат, котрий відображає властивість, називається одномісним, а ті, що виражають відношення - багатомісними предикатами. Останні можуть бути двомісними - у судженнях, які мають структуру (а, Ь)R; тримісними, коли судження мають структуру (а, Ь, c)R і т. д.

Особливий клас простих суджень утворюють судження існування. Судження існування (екзистенціальні судження - від латинського слова existentia - існування) - це такі судження, в яких утверджується чи заперечується сам факт існування чи не існування предмета. Наприклад: "Матерія існує", "Світ існує", "Безпричинних явищ не буває", "Право окремо від держави не існує", "Існує незакінчений замах" тощо. Суб'єктом цих суджень є те, про що йдеться у судженні: ("матерія", "світ", "право"), предикат виражений словом "існує". Зв'язка чітко не виражена словами ("є", "не є"), проте це не означає, що вона відсутня. Структура цих суджень може бути виражена формулою: "S є P", "S не е РОЦІquot;.

Особливість судження існування полягає в через те, що воно відбиває не зв'язок предмета з його ознакою і не відношення поміж предметами, а сам факт буття чи небуття якогось предмета чи явища, інформує про те, що щось існує чи не існує. Так, у судженні "Бог не існує" висловлена думка не про те, що таке Бог, а те, що такого явища, як Бог, немає, що він не існує в дійсності. У судженні ж "Існує симуляція розкрадання" виражено знання про те, що в дійсності існує такс явище, як симуляція розкрадання.

Виражаючи знання про буття чи небуття того чи іншого явища, судження, існування відіграє важливу роль у процесі пізнання.

← Предыдущая страница | Следующая страница →