Поделиться Поделиться

Розуміння смислу промов і текстів

Слабкі розумом не розуміють смислу слів.

Дж. Локк

Смисл уособлює логічне,

М. Гайдеггер

Розуміння - необхідний елемент будь-якого комунікативного (розумово-мовленнєвого) акту, коли комунікант х (учасник дискурсу) дещо стверджує (пише), а комунікант у (інші учасники дискурсу) слухають чи читають з метою засвоєння й осягнення того, що сказав чи написав комунікант х. Розуміння смислу промов і текстів постає в історичному контексті як особливий соціокультурний феномен у структурі "культура - мислення - мова", яке досліджують інформатика, семіотика, герменевтика, логіка.

Виокремимо логічний аспект феномену розуміння промов і текстів. Об'єктом логічного аналізу є такий рівень дискурсу, коли суб'єкти, учасники дискурсу вникають у смисл мовних виразів і намагаються досягти розуміння. Для моделювання процесу розуміння розробляють особливу мову, щоби описати ситуацію, коли суб'єкт х слухає промовця чи читає текст і намагається зрозуміти те, що він прослухав чи прочитав. Така мова складається з термінів "промова", "текст", "контекст", "смисл промови чи тексту", "інтерпретація", "інтерпретатор", "діалог", "розуміння" та ін.

На підставі логіко-семантичної теорії смислу та предметного значення мовних виразів, створеної та розвинутої філософами й логіками (Г. Фреге, Б. Рассел, А. Тарський, Р. Карнап, С. Кріпке, Р. Монтегю та ін.), виокремимо особливості розуміння промов і текстів.

Промова - усне мовлення суб'єкта х (промовця), яке має місце в конкретному дискурсі (в конкретній комунікативній системі) в час наприклад, наукова конференція, судові дебати, сесія парламенту, політичне ток-шоу, пропагандистський виступ. Промова має чітко визначений зміст (науковий, філософський, юридичний, політичний, економічний тощо) і розглядається як складова частина усного дискурсу (живого діалогу). Його особливості: регламентованість у часі; особливий стиль мовлення; безпосередньо звертання до аудиторії, яка слухає промовця; жива реакція аудиторії (слухачів) на промову. Промова виражається певною мовою: літературною чи нелітературною, професійною чи непрофесійною, діловою чи неділовою, простою чи складною для розуміння слухачів.

Смисл промови - це зміст мовних виразів в їх цілісності; думка, виражена певною мовою; інформація, закодована в мовних знаках.

Суб'єкт інтерпретації (інтерпретатор) - слухач (слухачі), котрий безпосередньо сприймає те, що каже промовець, і визначає для себе смисл промови; виокремлює власні суб'єктивні характеристики промови: правдивість чи неправдивість поданої інформації; наявність нового знання чи його відсутність; складність чи нескладність для розуміння; зв'язок промови з реальним життям чи його відсутність.

Розуміння смислу промови визначається безпосередньо, в контексті живого діалогу промовця з аудиторією, і коли дехто із слухачів не зрозумів того, що сказав промовець, він має змогу запитати його й уточнити те, що він не зрозумів.

Складнішим за структурою побудові, за смислом, розумінням є текст як факт певного типу культури й історично визначеного дискурсу.

Текст (лат. - тканина, зв'язок, побудова) - 1) виражена природною чи штучною мовою кінцева сукупність висловлювань, зв'язаних граматичними та логічними, синтаксичними й семантичними відношеннями, що створює уяву цілісності (таким чином, головні властивості тексту - цілісність і зв'язність його структурних частин); 2) закодоване в знаково-символічній формі знання (інформація), яке декодує й інтерпретує читач, суб'єктом інтерпретації. Залежно від способу кодування тексти поділяють на письмові (алфавітні, ієрогліфічні, піктографічні) й електронні.

Кожний текст як дещо цілісне структурують на такі частини: інформація в тексті; мова, якою зображена інформація; смисл інформації, що закодована в тексті, котрий треба зрозуміти. Текст вводиться в поле розумово-мовленнєвої діяльності людини в процесі його засвоєння. Засвоєння тексту структурується на рівні:

- лінгвістичному (засвоєння лексики, особливості мови, якою зображено текст);

- історичному (стиль мовлення, котрий визначає історичний час створення тексту та його особливості);

евристичному (наявність нового знання (інформації);

- логічному (логічна форма міркувань, логічність міркувань, наявність послідовності й обґрунтованості висунутих положень, істинність чи хибність тексту як дечого цілісного).

Засвоєння тексту і його розуміння - не одне і те саме, тобто розуміння не зводиться лише до запам'ятовування чи точного переказу тексту, хоча без засвоєння немає розуміння. Розуміння - такий рівень засвоєння знання (інформації) в тексті суб'єктом х, коли він осягає смисл прочитаного і виражає його в певному понятті. Поняття в контексті розуміння означає концепцію (сутність), яка міститься в тексті. Розуміння смислу означає, що суб'єкт х на підставі логічного препарування тексту визначає для себе сутність того, що він прочитав, виразив сутність у певному понятті й встановив істинність тексту як дещо цілісного. Розуміння як феномен виникає у процесі засвоєння тексту, коли існує діалог автора тексту та суб'єкта котрий читає текст, визначає для себе його значущість і раціональними засобами намагається осягнути смисл тексту. Суб'єкт х, котрий читає конкретний текст, тобто структурує його логічно, семантично, намагається зрозуміти його смисл і предметне значення, стає суб'єктом інтерпретації, інтерпретатором тексту.

Суб'єкт інтерпретації (інтерпретатор) - особа х (індивід, читач), носій мислення та мови в їх єдності, живе у конкретно історично зумовленому соціокультурному середовищі, в умовах якого пізнає й осягає смисл конкретного тексту. Це об'єктивна сторона, тобто соціокультурне тло життєдіяльності, що впливає на засвоєння різних за смислом текстів. Суб'єктивна сторона - рівень мислення (розуму) особи х, яка осягає й інтерпретує той чи інший текст.

Для суб'єкта х (читача) як інтерпретатора той чи інший текст набуває певної власної значущості в його життєвому світі залежно від контекстів.

Контекст ( з'єднання, тісний, зв'язок) - ситуація розумово-мовленнєвого акту, коли суб'єкт х з'ясовує для себе чи для інших смисл і предметне значення термінів, висловлювань, текстів. Особливість контексту - історичність, задана культурою, ідеологією, системою навчання, виховання й іншими соціокультурними чинниками в певний час розвитку суспільства. Контекст може бути теоретико-пізнавальним чи прагматичним, а залежно від об'єкта з'ясування смислу та предметного значення мовних виразів - науковим, філософським, релігійним тощо. У логіко-семантичному аспекті контекстом буде фрагмент тексту, в межах якого конкретизується смисл мовних виразів (термінів, висловлювань).

Згідно до контексту певний текст постає для конкретного суб'єкта х (читача, інтерпретатора) в різних виявах: явищем певного історичного типу культури; знаковою системою, якою закодовано той чи інший смисл; знанням, що необхідно засвоїти; потрібною інформацією, якому треба "вичерпати" з тексту.

Смисл тексту - це зміст мовних виразів, думка, виражена певною мовою, інформація, закодована певними мовними знаками. З'ясування та розуміння смислу тексту з погляду наук, що вивчають тексти, здійснюється за такими принципами:

- відношення мовного знака та його означення й позначення;

- співвідношення цілого (тексту) з його структурованими частинами;

- установлення відношень поміж мовою тексту й мисленням автора (мова як репрезентант мислення) та визначення, чи має даний текст значення істинності.

У історичному аспекті чимало текстів накопичують велику кількість смислів, що означає генезис тексту з моменту його створення та уведення його до певного соціокультурного середовища, в умовах якого люди починають читати даний текст і запроваджувати його зміст у сфері своєї розумово-мовленнєвої діяльності. У процесі логіко-семантичного структурування тексту в процесі читання суб'єктами х, у, г.., визначають, що певний термін у контексті його засвоєння має певну кількість смислів, тобто здатність "обростати" різними проекціями трактувань від початку його виникнення (етимології). Наприклад, до термінів, що були уведені до філософських текстів давньогрецьких філософів, а потім наповнювалися новими смислами у філософських текстах учених наступних історичних часів, відносять "логос", "розум ", "свідомість", "час", "простір", "розвиток" та ін.

У контексті використання авторами тексту певного терміна відбувається ніби "розщеплення" смислу терміна, і він набуває п смислів. Установити, скільки смислів має слово, стає проблемою сучасної герменевтики.

Проблема множинності смислів (п смислів) зумовлена диференціацією смислів термінів (асоціативна, історична, наукова та ін.), наприклад, процес "розщеплення смислу терміна "логіка", котрий має місце в різних за змістом текстах (див. 1). Множинність смислів, на думку сучасного французького філософа П. Рікера, може спричинити "конфлікт інтерпретацій" в інтерпретатора.

У процесі читання та засвоєння тексту суб'єкт х може дослівно відтворити об'єктивний смисл тексту чи надати йому свого смислу. Власне визначення суб'єктом х смислу окремого висловлювання чи тексту у цілому - особлива функціональна діяльність розуму (в поєднанні з мовою), що має евристичний характер. Вона отримала назву "інтерпретація", - і їй, як функціональній діяльності розуму людини, притаманні свої об'єктивні соціокультурні підстави. У контексті читання тексту суб'єкт х як інтерпретатор може надавати мовним виразам різні смисли, "розщеплювати" смисл терміна на я-смислів, шукати істинний смисл тексту чи приховувати його, перекручувати смисл тексту (софістичний прийом). Вищою метою інтерпретації тексту є розуміння.

Коли трактувати термін "розуміння" як мету смислової інтерпретації тексту, то він означає особливу активну діяльність мислення (в поєднанні з мовою) суб'єкта х9 яка спрямована на:

- засвоєння смислу тексту;

- проникнення в логіку побудови тексту (руху думки автора);

- визначення концептів (ідей, понять у їх системному зв'язку), які містяться явно чи неявно в тексті;

- глибоке проникнення в сутність тексту;

- надавання логічного значення істинності висловлювань як структурних одиниць тексту (розуміти висловлювання з погляду логіки, тобто знати умови його істинності).

Таким чином, розуміння тексту постає вищою здатністю людини (інтерпретатора), спрямованою на точність, адекватність, автентичність відтворення тексту як дещо цілісного. Ця здатність людини неоднакова для тих, хто намагається зрозуміти зміст певного тексту, і має часовий вимір. Наприклад: а) суб'єкт х відразу зрозумів те, що він прочитав; б) суб'єкт х спочатку не зрозумів, а потім, прочитавши декілька разів, зрозумів; в) суб'єкт х узагалі не зрозумів того, що він прочитав.

Розуміння як проблема означає: "Як досягти розуміння того, що осягаєш власним розумом?". Для цього варто розробити методи. До методів визначення смислу текстів з метою їх розуміння відносять:

1. Структурування тексту на: "ціле - частина". Воно може бути формальним і змістовним. Змістовне означає виокремлення мовних форм (слів, речень), побудованих за правилами граматики та логічних форм мислення (поняття, висловлювання, умовивід), встановлення концептів, тобто ідей, на підставі яких твориться текст як дещо цілісне (системне). Формальне структурування означає виокремлення певних частин тексту та наявності в ньому формальних вимог до його побудови тощо.

2. Методи, спрямовані на визначення кількості смислів певних термінів у тексті.

3. Логічні методи визначення значення істинності висловлювань.

4. Методи актуалізації тексту в контексті його практичного використання.

← Предыдущая страница | Следующая страница →