Поделиться Поделиться

Риторичні фігури

Фігури, пов'язані з відхиленням від комунікативно-логічних норм оформлення фрази, називаються риторичними. Риторичні фігури побудовані на словесних зворотах, які мають умовно-діалогічний характер. Серед риторичних фігур виділяють звертання, запитання, ствердження, заперечення, оклики. Вони не зв'язані з живим спілкуванням і не вимагають відгуку на них - у них самих міститься відгук.

Риторичні запитання - це такі запитання, які не вимагають відповіді. Вони зосереджують увагу на питанні, про яке йдеться у творі.

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше золото-серебро

Плугами кривди переоре?

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?

(М. Рильський)

Риторичні звертання - це звертання до абстрактних понять, неживих предметів чи відсутніх людей як до присутніх: "Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно... Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі" (О. Довженко).

Земле рідна!

Мозок мій світліє,

І душа ніжнішою стає,

Як твої сподіванки і мрії

У життя вливаються моє.

(В. Симоненко)

Риторичні оклики вживають як засіб заклику, вияву захоплення, радості.

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

(Леся Українка)

Риторичні заперечення. Вони мають форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника.

Ні, друже мій, не та родина!

Сучасна пісня - не перина.

(І. Франко)

О недаремно, ні, в степах гули гармати.

(В. Сосюра)

Риторичні ствердження - фігури, які підкреслюють незаперечність сказаного автором. Наприклад:

Так! Я буду крізь сльози сміятись.

(Леся Українка)

Завершуючи характеристику стилістичних фігур, доцільно сказати про їх класифікацію. В. Домбровський у підручнику "Українська стилістика і ритміка. Українська поетика" - поділяє фігури на:

1) ітеративні (повтори): епаналепса, епанастрофа, анафора, епіфора, анадиплозис, рефрен;

2) фонетичні: алітерація, асонанс, рима, парономазія, анномінація, поліглот (повторення різних граматичних форм слова), ономатопея (звуконаслідування);

3) синтаксичні: паралелізм, асиндет, полісиндетон, анаколуф, інверсія, хіязм, парентеза (вставне речення чи фраза), еліпса (опускання чи стягнення), ярмо (один присудок на кілька сурядних речень);

4) емфатичні, антитеза, оксиморон, парадокс, ступенування (градація, клімакс), епексегеза (пояснення загального конкретним), диєреза (унаочнення абстрактного розщепленням на зримі образи);

5) патетичні: оклик, апострофа (звертання), риторичне питання, сумнів, апокриза (запитання - відповідь, діалогізм); апосіопеза - замовчування, обривання думки, про закінчення якої дозволяється здогадатися, епанортоза (самокорекція, виправлення аж до протилежного).

І. Качуровський виділяє три групи фігур:

1) плеонастичні (накопичення): анафора, гем і нація чи редублікація (повторення слова чи фрази у другій частині довгого речення, щоби не втратити думки), кондублікація, епімона, епанод, анадиплосис чи спаналепсис, енкатенація, еланадиплосис чи епанастрофа, епіфора, антистрофа, сймплока, комплексія чи сплетіння, рефрен, спізевксис, спіраль (кільцевий анадиплозис), ланцюгові повтори у строфіці, метатезис, подвійна сймплока (поєднання анадиплозиса з епанадиплозисом), симіліка-денція. гомоярктон. гомоіотелевтон, ампліфікація, синонімічна варіація, полісиндетон;

2) фігури конструкції: апосіопеза, парентеза, інверсія, атанакласис (подібна до амфіболії), парономазія, парехеза, анномінація чотирьох видів:

а) поліптотон - іменник у різних відмінках;

б) етимологічна фігура;

в) традукція - дієслово в різних формах;

г) парегменон - прикметник у різних числах і відмінках;

д) паралелізм і його варіант тмесис - розрив слова і вставка в нього (Ш-, вибачте, - ститусія). Іноді внаслідок тмесису виникає какемфатон - непристойне закінчення, клімакс, хіазм, анаколют;

3) фігури мислення: апосіопеза, антиметабола, елепс(ис), плеоназм, перифраз, зевгма, катафора (зачин типу ой, гей); фігура називного речення, апофазія (заперечення попереднього твердження), епіфонема (заключна сентенція чи підсумкова фраза, кінцівка, переважно сумна пуанта, дубітація (сумнів): "А чий парень. Андрій його звали. Чи Микола?"; гіпалаґ (переміщення епітета від слова, якого він стосується, до іншого); контраст, антитеза; металепсис (заміна попереднього наступним і навпаки чи наслідку причиною); гендіадис (вираження єдиного складного поняття чи ідеї конструкцією з двома однорідними членами): "І сміх і гріх "; діалогізм (уявна розмова з самим собою): "Чого ж тепер заплакав ти? // Чого тепер тобі, старому, // У цій неволі стало жаль"; комунікація (порада з читачем, звертання до нього): "Пробачте, любі читачі, що я вже вживаю методи кінонапливу і повертаюсь усе назад, проте ж не від того, що я забудько, а щоби краще іти вперед і ясніше було те, що буде'' (В. Сосюра); гістерологія (забігання вперед у викладі подій): "Тільки народ мій витримав, а я - ні, бо захворів психічно. Про це потім "; ремінісценсія, аплікація, омісія чи пертеріція (псевдозамовчування): "Я не говоритиму про його розпусність, нічого не скажу про його ледарство та здирництво " (Ціперон); ретардація, алогізм: "... / це вона також отлічно понімала, хоча й не хотіла нікак понімать " (Б. Жолдак); пресумпція чи прокаталепсис (упередження сподіваних закидів чи заперечень): "Ви схоплюєтесь, продираєте очі й кажете: - їй-богу, я не боюсь!.." Одягаючись, ви думаєте про те, що сьогодні ви перший раз летите на аероплані, натягаєте сорочку на ноги, а голову намагаєтесь усунути в ліву штанину" (Остап Вишня); етопея (удавано чужа пряма мова): "Щоби не сказали //Про вас грядущі: // їх на землі не було " (В. Симоненко); епексегеза чи експлікація (прикінцеве тлумачення, авторський висновок): "Отак живіть, недоуки, // То й жить не остине" (Т. Шевченко); апострофа чи риторичне звернення; еротема чи інтеррогація, простіше риторичний запит; апокриза (оповідач запитує і сам відповідає); повторена апокриза (переростає в діалогізм); сентенція; афоризм (виділена з контексту сентенція); парадокс; одивлення; пермісія (фіктивний дозвіл на якийсь вчинок, заклик до нього): "Судіть мене. Судіть без знижки. //Судіть - я винен - хоч до "вишки ". //Мене, а заодно - й себе" (І. Світличний); метабазис чи транспозиція, а також інакше - еналага чи іммутація, причому кількох видів: а) антимерія (зміна частин мови);

б) гетеросис (відхилення од відмінкових норм, яке вчений слушно називає не стільки фігурою, скільки "поетичною ліцензією" тобто певним допуском задля збереження ритму чи рими): "Ні від батька, ні від мати, //Ні від сестри, ні від брата"; розбіжність поміж граматичним родом і фізичною статтю (лікар виписала рецепт); імпрекація, конмінація (погроза, пересторога): "Оці самохвали, запишнені півні - // на патріотичних задвірках вельможі, // нам душі вбивають остовим клином! - // оце нам грозить!" (В. Лесич); етимологізація (включно з парономазією, фальшивою чи "дикою" етимологізацією, якому ми назвали псевдоетимо-логізацією).

У підручнику О. Галича, В. Назарця і Є. Васильєва "Теорія літератури" фігури діляться на три типи:

I. Фігури, пов'язані з відхиленням від певних логіко-граматичних норм оформлення фрази: інверсія, анаколуф, еліпсис, асиндетон (безсполучниковість).

II. Фігури, пов'язані з відхиленням від певних логічно-смислових норм оформлення фрази. В межах цього типу дозволяється виділити три групи фігур: повтор, зіставлення, протиставлення слів та більших чи менших мовних величин.

І. Фігури повтору:

а) звукові: алітерація, асонанс, повтор звуків наприкінці віршованих рядків - рима;

б) словесні повтори: слів, словосполучень, полісиндетон, плеоназм, тавтологія;

в) фразові повтори: синтаксичний паралелізм, анафора, епіфора, анепіфора (кільце), епанафора (стик).

2. Фігури зіставлення: ампліфікація, градація, парономазія.

3. Фігури протиставлення: антитеза, оксиморон.

III. Фігури, пов'язані з відхиленням від комунікативно-логічних норм оформлення фрази (риторичні): звертання, запитання, заперечення, оклики.

Похожие статьи