Поделиться Поделиться

Музейна мережа Полісся й Карпатського регіону України

"Полісся, ця космічна поганська колиска, басейн Прип'яті та Десни з його арійською чистотою коренів і древлянською нескаламученістю джерел, з його визначальними генетично-культурними кодами, з найархаїчнішим фольклором, епосом, діалектами..." – так образно характеризує сучасний український письменник Ю. Андрухович у книзі "Дезорієнтація на місцевості" один з етнічно найсамобутніших країв України.

Українське Полісся – це край, у музеях якого експонуються справжні скарби традиційної української етнокультури й народного мистецтва. Він охоплює північну Волинську, Рівненську, Житомирську, Київську й Чернігівську області.

Західне Полісся, чи Волинь, – терен, котрий вчені вважають колискою слов'янства й українського народу, земля, де збереглися старожитні вірування, обряди й традиції, край, котрий маємо всі підстави називати етнокультурним заповідником просто неба.

Серед низки музеїв області виокремимо Луцький історико-культурний заповідник (вул. К. Лібкнехта, 23), Волинський краєзнавчий (вул. Шопена, 20), Музей Волинської ікони (Луцьк, пл. Перемоги, 4), Волинський художній (вул. Кафедральна, 1-а), Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки (с. Колодяжне Ковельського району), Володимир-Волинський краєзнавчий (вул. Соборна, 27), Волинський регіональний музей українського війська і воєнної техніки (Луцьк, вул. На Таборище, 4), Ковельський історичний, Маневицький краєзнавчий, Любомльський краєзнавчий, Горохівський історичний, Кортеліський історичний та ін.

Замок Любартпа – осердя Луцького історико-культурного заповідника – краща фортифікаційна споруда краю, що постала на крутому вигині-луці річки Случ для захисту літописного граду Лучеська, перша документальна згадка про котрий у "Повісті времяних літ" датована 1085 р.

Будівництво кам'яної фортеці на місці давньоруських дерев'яно-земляних укріплень розпочато литовсько-руським князем Любартом Гедиміновичем (1340 –1380 pp.), а завершено князем литовсько-руських земель Свидригайлом (1400 –1452 pp.).

Замок Любарта утворюють три наріжні башти: В'їзна (чи Вежа Любарта), Стирова (чи Вежа Свидригайла) та Владича, з'єднані мурами заввишки 10 –12 м з трьома ярусами бійниць та внутрішніми дерев'яними галереями. Спочатку замок будувався у стилі романо-готичної архітектури, а при перебудові у XVI ст. набув рис ренесансу.

Після реставраційних робіт замку повернуто первісний вигляд. В центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. У Владичій башті 1987 р. відкрито унікальний Музей дзвонів, а у В'їзній башті розміщено виставки будівельної кераміки та старожитностей. Після пошукової праці археологів туристам відкрили доступ у підземну частину собору Іоанна Богослова, де збереглися фрески із зображеннями святих, мозаїка з геометричними та образними візерунками, давні написи.

Волинський краєзнавчий музей у м. Луцьку знайомить туристів з народними промислами та обрядами українців Волині. Тут зберігаються предмети побуту остготів, Качинський срібний скарб антів V ст., колекція безцінних старожитніх волинських ікон, рукописи Лесі Українки тощо. В художньому відділі музею відвідувачі ознайомляться з полотнами Хосе Рібери, Жака Куртуа, Василя Касіяна, Івана Айвазовського, О. Валенти та інших митців Європи.

Музей Волинської ікони містить унікальну колекцію автентичного українського іконопису знаної волинської школи XVII –XIX ст.

Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки відкритий на батьківщині поетеси – ус. Колодяжному. Тут відтворено атмосферу родинного "гнізда", в якому жила і творила Леся Ураїнка, зібрано цінні документи біографічного і творчого шляху поетеси, її листування з видатними діячами української культури, рукописи і збірки поетичних рядків тощо.

Володимир-Волинський краєзнавчий музей – один з кращих музеїв древньої Волині. Основу його експозиції становлять унікальні археологічні знахідки з літописного Володимира, заснованого князем Володимиром Великим після приєднання західноукраїнських земель до складу Київської Русі. В XI –XIII ст. град Володимир був найбагатшим і найвелелюднішим містом історичної Волині, її адміністративним і духовним осередком. З тих часів збереглися величні укріплення-вали давньоруського городища й унікальний Мстиславів храм XI ст., які нині разом з музеєм включені до складу Державного історико-культурного заповідника "Володимир".

Сучасна Рівненська область теж є складовою частиною історичного волинського краю. Кращими музеями цього терену є Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви" біля с. Пляшева Радивилівського району, Державний історико-культурний заповідник у м. Острозі (вул. Академічна, 5 – включає в себе Острозький краєзнавчий музей (та ж адреса) й Музей рукописної книги і книгодрукування на вул. Папаніна, 7), Державний історико-культурний заповідник у м. Дубно (вул. Замкова, 7-а), Рівненський краєзнавчий (вул. М. Драгоманова, 19), Березневський краєзнавчий, Костопольський краєзнавчий, Млинівський краєзнавчий, Сарненський історико-етнографічний, Корецький історичний, Радивилівський історичний, Літературно-меморіальний музей М. Островського (с. Вілія) тощо.

Меморіально-музейна "перлина" Рівненщини – Меморіальний комплекс "Козацькі могили" біля с. Пляшева, де у червні 1651 р. відбулася славнозвісна Берестецька битва козацьких полків Богдана Хмельницького з польською армією. В розпал битви, коли козацьке військо вже починало перемагати, підкуплений поляками Кримський хан Іслам Гірей III зрадив Богдана Хмельницького і, забравши його самого в полон, утік з поля бою, залишивши козацьке військо без керівництва. На екстреній раді козацькі полковники вирішили припинити бій і відступати через болота, щоби наздогнати татар і визволити свого гетьмана. Для прикриття відходу основних частин було залишено кілька невеликих загонів. Очевидець бою француз П'єр Шевальє так описав завершення даної битви: "В одному місці серед болота скупчилося триста козаків і хоробро боронилися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусіль. Повністю оточені, вони загинули. Лишився один, котрий боровся протягом трьох годин проти всього війська польського".

Власне на цьому острівці (річка Пляшевка) на початку XX ст. утворено меморіал "Козацькі могили".

Музей відкрито 17 червня 1967 р. Його експозиція розгорнена у сімох залах будинку, що стоїть поруч з Георгіївською церквою.

Перший зал знайомить відвідувачів з предметами козацького побуту, знайденими під час розкопок в околицях Пляшева: ножами, сокирами, вістрями стріл, окуттями, лопатами та ін. Другий зал займає батальна діорама, яка відтворює початок битви під Берестечком. Експозиція третього залу демонструє виявлені розкопками на місці переправи зразки козацького озброєння – мушкети з ударними та колісними замками.

У четвертому залі розміщуються зразки вогнепальної зброї: мушкети, карабіни, аркебузи, банду лет. А також речі, виявлені біля окремих кістяків на переправі: дерев'яна ложка, викрутка, гак для підвішування шаблі на поясі, гаманець з кулями, монетами, кремінцями та жіночим перснем, знайдені поблизу скелета козака. Зібрано козацькі шкіряні вироби: футляри ножів і ложок, сумки з вирізним орнаментом та гаманці різних розмірів, пояси. Окрасою залу стало викопане на козацькій переправі сідло зі стременами. П'ятий зал експозиції присвячений останнім подіям Берестецької битви та завершенню національно-визвольної війни.

В останньому залі експонуються твори істориків про визвольну війну українського народу – праці П'єра Шевальє, Миколи Костомарова, Івана Крип'якевича, Андрія Малишка, Михайла Стельмаха та ін.

Унікальна колекція зібрана в Музеї рукописної книги й стародруків, розміщеному в оборонній башті Острозького замку.

Житомирщина – це географічне осердя Полісся, споконвічний терен оселення древлян-поліщуків із самобутньою старожитньою етнокультурою. Серед музеїв краю виокремимо: Житомирські краєзнавчий і художній музеї (пл. Замкова, 1), Музей космонавтики ім. С. Корольова (Житомир, вул. Дмитрівська, 5), Музей природи (Житомир, вул. Кафедральна, 14), Житомирський державний літературний (вул. Бердичевська, 77), Музей коштовного і декоративного каміння у смт Володарську-Волинському, Коростенський краєзнавчий, Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, Романівський літературно-меморіальний музей М. Рильського, Верхівнянський літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака (с. Верхівня Ружинського району), Житомирський літературно-меморіальний музей В. Короленка, Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Й. Буханчука.

Житомирський краєзнавчий музей – один з найдавніших на Поліссі, відкритий також 1865 р. зусиллями членів Товариства дослідників Волині, на чолі якого стояв академік П. А. Тутковський. Експозиція музею знайомить відвідувачів з матеріалами діяльності одного з найбільших краєзнавчих товариств України XIX – початку XX ст., його науковою спадщиною.

Картинна галерея музею володіє унікальними творами образотворчого мистецтва, вилучених під час більшовицького вторгнення 1919 –1920 pp. у поміщиків Волинської губернії. Чимало з цього спадку було втрачено чи вивезено у приватні європейські колекції під час фашистської окупації краю. Однак і те, що вдалося врятувати, безцінне – майже тисяча полотен XVI – початку XX ст. переважно з країн Західної Європи. Пошановувач італійського, голландського, фламандського й французького малярства знайде тут картини усіх жанрів: від портрета й побутових сюжетів до пейзажу і класичного натюрморту.

Окрасою музею є відділ "Мистецтво Італії", де зібрані картини видатних італійських художників епохи пізнього Відродження (XVI ст.) і стилю бароко (XVII –XVIII ст.) – Себастьяно дель Пьомбо, Аннібале Карраччі, Франческо Фуріні, Париса Бордоне, Алессандро Турки, Луки Джордано, Помпео Баттоні, Джакомо Франческо Чіппера, а також художників шкіл Леонардо да Вінчі, Паоло Веронезе й Ти- ціана.

Не менш багата колекція полотен голландських художників XVII ст.: Карела Слабберта, Баренда Аверкампа, Віллема ван дер Вельде Молодшого, Дирка ван Далена III, Лудольфа Бакхюзена, Бартоломео ван дер Хельста, а також представників шкіл Рембрандта, Мельхіору д'Хондекутера, Давида Тенирса, Яна Асселейна.

фламандське мистецтво XVII ст. представлене полотнами Пітера ван Блумена, Олександра Кооземанса, Антоніса Губо, Пітера Баута, Адріана Баудевейнса, а також полотнами художників школи Пауля Рубенса, Ван-Дейка, Хендрика ван Валена.

Художнє мистецтво Франції XVII –XVIII ст. репрезентують картини Якоба Фердинанда Фута, Клода Лефевра, Шарля Лебрена, Жозефа Парроселя, Гюбера Робера та інших майстрів.

Польське образотворче мистецтво XIX ст. ілюструють роботи Йозефа Процинського, Тадеуша Айдукевича, Яна Бонковського, Емілії Дукшинської, Юліуса Коссака, Юзе- фа Брандта і низки інших художників.

Житомирський краєзнавчий музей має у своїй колекції твори художників Швейцарії (Жан-Етьєн Ліотар), Угорщини (Янош Ромбауер), Австрії (Йозеф Грассі), Німеччини (Рудольф Ернст) та багатьох інших країн. Діють багаті експозиції полотен російських та українських художників ХІХ-ХХ ст.

Окрема експозиція краєзнавчого музею присвячена творам народно-прикладного мистецтва поліщуків. Це вишиті рушники, одяг, килими, кераміка й інші предмети побуту селян поліського краю.

Самостійним відділом обласного краєзнавчого музею є Житомирський музей природи. Його перші експонати були зібрані також акад. П. А. Тутковським та його однодумцями в другій половині XIX ст. Нині у фондах Музею природи зберігається 12 тис. експонатів, що розповідають про природу Українського Полісся. Тут експонується одна з кращих в Україні колекція опудал птахів і тварин поліського краю, а також мінералів, напівкоштовного й коштовного каміння.

Житомирський Державний музей космонавтики ім. С. 17. Корольова (вул. Дмитрівська, 5) – це найбільший український музей історії космонавтики (третій за багатством експозиції музей космонавтики в країнах СНД). Він складається з двох частин: Меморіального будинку-музею С. П. Корольова та павільйону космічної техніки "Космос". У фондах музею розміщено понад 7 тис. експонатів, з них 1,5 тис. є унікальними (не мають аналогів).

Меморіальний музей відкрито у будиночку, в якому народився й провів дитинство майбутній головний конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів Сергій Павлович Корольов. Експозиція музею налічує понад 2 тис. експонатів, що розповідають про життя і наукову діяльність С. П. Корольова.

Павільйон "Космос" присвячений історії прориву людини в космос: від першого штучного супутника Землі і першого польоту людини в космос до наших днів. Тут зібрана унікальна колекція зразків космічної техніки, у т. ч. дослідні апарати "Восток", "Венера-7", "Венера-15", супутники "Інтеркосмос", "Електрон", "Ореол-3", космічний корабель "Союз", спускова камера "Союзу-27", зразки Місячного ґрунту, космічні скафандри, техніка для передпольотної підготовки космонавтів, їжа космонавтів тощо.

Окремий відділ експозиції павільйону висвітлює успіхи української космонавтики (діяльність КБ "Південне" в м. Дніпропетровську, заводів "Артрон", "Коммунар", Інституту імені Патона та ін.). Є відділ філософії світосприйняття космосу та значна бібліотека творів на космічну тематику.

Чернігівщина – край літописних сіверян – займає почесне місце серед поліських областей за багатством музейно-туристичної спадщини. Даний край у всі часи був потужним осередком українського культурогенезу. Тож нині понад 50 пам'яток і ансамблів Сіверщини включено у національну мережу туристичних маршрутів, що знайомлять з давньоруською, козацькою й мистецькою спадщиною України.

Серед державних музеїв та історичних заповідників Чернігівської області назвемо найвідоміші: Національний архітектурно-історичний заповідник "Чернігів стародавній", Чернігівський обласний історичний музей імені В. Тарнавського (вул. М. Горького, 4), Чернігівський військово-історичний музей (вул. Т. Шевченка, 55-а), Чернігівський музей народного декоративного мистецтва (вул. М. Горького, 4), Чернігівський обласний художній музей, Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинского (Чернігів, вул. М. Коцюбинского, 5), Новгород-Сіверський історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Ігоревім" (вул. О. Пушкіна, 1), Батуринський державний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця" (Бахмацький район, смт Батурин), Державний історико-культурний заповідник "Качанівка" (Ічнянський район, с. Качанівка), Вертіївський історико-меморіальний музей М. Кирпоноса (Ніжинський район, вул. Т. Шевченка, 4), Кунашівський історико-меморіальний музей М. Подвойського (Ніжинський район), Світанківський музей українсько-чесько-словацької дружби (Ніжинський район, вул. К. Готвальда, 1), Ніжинський краєзнавчий музей, музей "Поштова станція" (вул. Поштова, 5), Ніжинський художній музей (вул. М. Гоголя, 6), Остерський краєзнавчий музей (м. Остер, вул. О. Гагаріна, 30), Сосницький краєзнавчий музей (смт Сосниця, вул. О. Десняка, 2), Сосницький літературно-меморіальний музей О. Довженка (2-й пров. О. Довженка, 2), Літературно-меморіальний музей-заповідник М. Коцюбинського (м. Чернігів), Художньо-меморіальний музей "Садиба народного художника України О. Саєнка" (м. Борзна, вул. Партизанська, 58), Новгород-Сіверський краєзнавчий музей, Ічнянський краєзнавчий музей, Меморіальний музей Д. М. Ревуцького (Ічнянський район), Менський краєзнавчий музей (м. Мена), Семенівський краєзнавчий музей, Прилуцький краєзнавчий музей, Бахмацький історичний музей, Корюківський історичний музей, Коропський регіональний історико-архітектурний музей, Козелецький музей історії ткацтва Чернігівщини (смт Козелець, вул. Комсомольська, 28; Бобровицький район, с. Піски, вул. Тичини, 4) та ін.

Чернігів – град легендарного сіверського князя Черна – був заснований також в VII –VIII ст. Його перші володарі поховані за прадавнім слов'янським обрядом спалення у лодії при повному бойовому озброєнні й поховані в курганах на

Болдиних горах, включених у заповідну зону "Чернігова стародавнього". Розбудував місто князь Мстислав – брат-суперник Ярослава Мудрого. За Мстислава Володимировича Чернігів був столицею усього давньоруського лівобережжя від верхів'їв Оки і Волги до Тмутаракані й м. Сурожа на Чорному морі й за багатством та торговими оборудками змагався з Києвом.

Зараз у Чернігові розміщено п'ять з 25 архітектурних пам'яток епохи розквіту Київської Русі (XI –XII ст.), що збереглися на території України. Найбільш відомим серед них є Спасо-Преображенський собор з автентичним фресковим розписом XI ст.

У самому центрі заповідника "Чернігів стародавній" на стародавньому Валу (земляні укріплення давньоруського городища й князівського замку-дитинця) у респектабельній губенаторській будівлі початку XIX ст. розташований обласний історичний музей імені Василя Васильовича Тарновського. Це один з найстаріших і найбагатших музеїв України, в 2006 р. він відзначив відповідний 110-річний ювілей.

Засновником музею є відомий громадський діяч, колекціонер і меценат В. Тарновський, котрий усе своє життя розшукував, рятував від нищення й збирав українські старожитності, предмети козацького побуту, археологічну колекцію. Всі дані скарби 1896 р. він передав у дар рідному місту.

Зараз у фондах Чернігівського історичного музею нараховується понад 150 тис. експонатів, серед яких найціннішими є творіння українського золотарства XVII –XVIII ст., стародруки та археологічні колекції.

Окремим відділом Історичного музею є Музей народного декоративно-прикладного мистецтва Чернігівщини, котрий прославився найбільшою в Україні колекцію вишиваних рушників.

Чернігівський художній музей має унікальну збірку творів українського мистецтва XVII –XVIII ст., а також полотна західноєвропейських і російських майстрів пензля.

Державний істпорико-культурний заповідник "Гетьманська столиця" створено 1993 р. в історичному центрі смт Батурина, яке з 1669 по 1708 р. було столицею Гетьманщини, та його околиць, із включенням місцевого історико- краєзнавчого музею, котрий міститься в будинку козацького Генерального судді В. Кочубея початку XVIII ст.

У Батурині знаходилася резиденція гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича та І. Мазепи. Саме з Батурина під врочисті марші виступило козацьке військо Івана Мазепи на з'єднання з частинами шведської армії короля Карла XII. За підтримку українських державоборчих змагань, очолених гетьманом Іваном Мазепою, Батурин за наказом Петра І у 1708 р. було взято приступом й сплюндровано російською армією А. Меншикова. Така нелюдсько-кривава розправа над усіма мешканцями багатолюдної гетьманської столиці посіяла в душах сум'яття й стримала широкі верстви козацтва від збройної підтримки повстання І. Мазепи проти російської деспотії.

Зусиллями останнього гетьмана України Кирила Розу- мовського Батурин було відроджено з руїни. Упродовж 1750 –1764 pp. місто знову виконувало функції гетьманської столиці. Проте в 1764 р. указом російської імператриці Катерини II Гетьманщину було остаточно скасовано, а Батурин "подарований" в приватне родове володіння графові К. Розумовському.

У славному Батурині понад широкоплесою річкою Сейм збереглися собор Покрови Пресвятої Богородиці – опікунки українського козацтва, збудований 1789 р. у стилі пізнього козацького бароко, палац останнього гетьмана України К. Розумовського, вибудуваний упродовж 1799 –1803 pp. за проектом італійського архітектора А. Рінальді у стилі класицизму, та гетьманська Воскресенська церква-усипальниця (1803 p.). Експозиція Батуринського історико-краєзнавчого музею знайомить зі славними й драматичними подіями історії Гетьманщини та її останньої столиці, долями видатних козацьких ватажків, предметами матеріальної культури козацької доби.

Новгород-Сіверський історико-культурний музей-заповідник "Слово о полку Ігоревім" займає історичний центр міста над річкою Десною – літописної столиці Новгород-Сіверського князівства (з 1097 р.) – уділу князів династії Ольговичів і Давидовичів, одного з найдавніших міст краю (перша згадка датована 1078 p.). Назва музею-заповідника пов'язана з трагічним походом сіверського князя Ігоря Святославовича (1180 –1198 pp.) на половців, оспіваному у "Слові о полку Ігоревім" – шедеврі давньоукраїнської творчості світового значення.

З подіями походу князя Ігоря знайомить експозиція музею "Слово о полку Ігоревім", археологічними знахідками епохи Київської Русі, документами і науковими дослідженнями пам'ятки давньоукраїнської писемності. Окремий відділ музею присвячений козацьким сторінкам історії краю, зокрема обставинам героїчної смерті славетного козацького полковника Івана Богуна у битві з поляками під стінами міста в 1664 р.

Архітектурним осередком заповідника є Спасо-Преображенський монастир, заснований у давньоруську епоху (XII ст.). До складу ансамблю монастиря входять Спасо-Преображенський собор, збудований у 1785 –1787 pp. за проектом Дж. Кваренги, церква Святих апостолів Петра і Павла (ХУЛ ст.), церква св. Іллі (1787 р.) та бурса (1657 –1667 pp.).

Місто Сосниця – батьківщина українського кінорежисера й письменника Олександра Довженка – лежить на півдорозі поміж Черніговом і Новгородом-Сіверським і через те включена у більшість туристичних маршрутів краєм. У м. Сосниці, в батьківській садибі, з 1960 р. відкрито Літературно-меморіальний музей О.Довженка. Його експозиція знайомить з дитячими та юнацькими роками мислителя, його листами і рукописами, нагородами, світлинами й унікальними особистими речами Довженка.

За популярністю, другим туристичним центром Чернігівщини справедливо вважається м. Ніжин, в якому налічується понад 80 історико-архітектурних пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, містобудування, архітектури та культури. Одних лише культових споруд в місті було 36, у т. ч. два монастирі. Серед збережених: п'ятиглавий собор св. Миколая, збудований 1668 р. в стилі козацького бароко, Благовіщенський собор (1716 р.) Благовіщенського монастиря, церква Архістратига Михаїла (1731 p.), церква Святої Трійці (1733 p.), церква св. Іоана Богослова (1752 p.), Хрестовоздвиженська церква (1754 р.), Спасо-Преображенська церква (1757 p.), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1765 р.), Введенська церква (1775 p.), колишнього Введенського жіночого монастиря, церква Всіх Святих (1785 p.), церква св. Василія (кін. XVIII ст.), Вознесенська церква (1824 р.)

Серед музеїв Ніжина визнану популярність серед туристів мають краєзнавчий музей, картинна галерея, музей М. В. Гоголя, музей "Поштова станція", музей древньої і рідкісної книги, будівля однієї з перших аптек на Лівобережній Україні фармацевта М. Лігди.

Ніжинський краєзнавчий музей стоїть в купецькій садибі XIX ст., його фонди налічують 30 тис. експонатів, експозиція розміщена в п'яти залах. Представлені предмети від найдавніших часів (кам'яні знаряддя праці, фрагменти ліпної кераміки давніх слов'ян) до сьогодення. Особливу цінність мають колекції: нумізматична, філателістична, орденів і медалей, українських вишиваних рушників XIX –XX ст., предмети козацької доби.

Відділ природи Ніжинського краєзнавчого музею має багаті геологічну й біотичну колекції. Неабияке зацікавлення викликають скам'янілості морських тварин крейдового періоду (віком понад 70 млн років через те), зокрема 8 кілограмовий зуб з пащі морського хижака-динозавра, кістки мамонта (віком 12 млн років) та ін., а також колекція опудал сучасних тварин Чернігівського Полісся.

Музей "Поштова станція" відкрито у приміщенні найстарішої і єдиної, що збереглася в Україні, поштової станції

XVII ст. Його експозиція оповідає про розвиток поштової справи у періоди Київської Русі, Литовсько-Руської держави, Держави Війська Запорізького, Гетьманщини, УНР, знайомить з унікальними документами, пам'ятками історії й археології.

Київщина – винятковий історико-етнокультурний терен формування українського етносу й української державності. Даний край явив світові дивовижні пам'ятки Трипільської культури з найдавнішими у Європі протомістами IV –III тис. дон. е., пам'ятки чорноліської культури праслов'ян XII – VII ст. до н. е., укріплені твердині скіфів-орачів VI –III ст. до н. е., поселення зарубинецької культури ранніх слов'ян II ст. до н. е. – II ст. н. е., численні селища, грандіозну систему Змієвих валів і багаті скарби воєнної здобичі Антського царства III –V ст., городища полян і уличів VI –IX ст. та пам'ятки давньоруської спадщини X –XIII ст. й козацької доби XV –XVIII ст.

Цю багату історико-етнокультурну спадщину краю репрезентують численні історико-краєзнавчі музеї області: Білоцерківський, Березанський, Богуславський, Бориспільський, Броварський, Боярський, Кагарлицький, Фастівський, Яготинський, музеї-садиби К. Стеценка у с. Веприку та І. Козловського у с. Мар'янівці, а також Державний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 р." у с. Нові Петрівці, Музей героїв Букринського плацдарму в с. Балико-Щучинці.

А справжньою туристичною славою Київщина завдячує Національному історико-етнографічному заповіднику "Переяслав", що включає в себе Переяславський музей народної архітектури та побуту (рис. 4.22), Обласному археологічному музею в Трипіллі і Музею Трипільської культури в с. Халеп'ї Обухівського району та Державному історико-культурному заповіднику в м. Вишгороді.

Історико-етнографічний заповідник "Переяслав" розташований в історичному центрі Переяславі-Хмельницькому (до 1943 р. – Переяслав). Ця князівська столиця на берегах

Рис. 4.22. Історико-етнографічний заповідник "Переяслав"

річок Трубежа й Альта вперше згадується також в договір Київської Русі з Візантійською імперією 907 р. як оді з трьох найбільших міст Русі. Місто розбудував князь Володимир Мономах, відродилося воно й після монголо-татарського погрому у 1241 р. А за козацької доби Переясла прославила Переяславська рада 1654 p., котра ствердила широку автономію Держави Війська Запорізького у скла політичного союзу з Московією.

До складу історико-культурного заповідника "Переясла включено такі музеї: історичний, народної архітектури і п буту, космонавтики, бджільництва, хліба, меморіальні музи Григорія Сковороди і Шолом-Алейхема, будинок, в якої кілька років мешкав Тарас Шевченко, діорама "Штурм" Дніпра в районі Переяслава-Хмельницького", масштаб полотно М. Дерегуса "Переяславська рада" й ін.

Переяславський музей народної архітектури і побуту (рис. 4.23) – перший серед українських скансенів, предте

Рис. 4.23. Переяславський музей народної архітектури і побуту

музею у с. Пироговому й Шевченківського гаю у м. Львові. У скансені на мальовничій Татарській горі зібрано селянські хати з різних регіонів України, кузні, колекція вітряків XVIII ст. – у цілому 370 пам'яток народної архітектури, а також традиційні предмети побуту й народно-ужиткового мистецтва українців тощо. Значну частину експонатів було придбано його засновником і першим директором Михайлом Сікорським на власну зарплату.

Заповідна зона Переяслава охоплює такі пам'ятки, як земляні вали-укріплення давньоруського Дитинця (князівського замку) на мисі, де впадає річка Альти в річку Трубеж, що мають висоту 17 –18 м і ширину при основі 18 м (вул. М. Горького і Велика Підвальна); ансамбль Вознесенського козацького монастиря XVII –XVIII ст. (пл. Возз'єднання) на чолі з величним Вознесенським собором, 1695 –1700 pp., збудованим у стилі козацького бароко на кошти гетьмана Івана Мазепи; церкву Архістратига Михаїла 1646 –1666 pp. (інтер'єр храму розписано художниками київської школи малярства XVIII –XIX ст.) з дзвіницею 1745 р. (вул. Московська, 34) та церкву святих Бориса й Гліба у стилі пізнього класицизму (1839 p.).

Музей Трипільської культури V –III тис. до н. е. (Обласний археологічний музей) розташований у Трипіллі, наприкінці XIX ст. археологом Вікентієм Хвойкою було відкрито світові перше поселення найдавнішої землеробської культури України.

Село Трипілля лежить на правому березі Дніпра в долині річки Красної. Назва села пов'язана з характером місцевості: тут сходяться три родючі долини, три поля, розмежовані річками Стугною, Красною та Бобрицею. Саме в долині річки Бобриці 1901 р. Вікентій Хвойка розкопав одне з трьох поселень трипільської доби. Інші археологічні пам'ятки села змістовно підкріплюють наукову тезу істориків-автохтоністів про неперервність етногенезу й історико-етнокультурного розвитку українського народу також з доби міді-бронзи. Адже на території с. Трипілля збереглися укріплене городище ранньослов'янської зарубинецької культури "Дівич Гора" (III ст. до н. е. – II ст. н. е.) та давньоруське городище-фортеця Треполь, збудоване за наказом Ярослава Мудрого близько 1032 р. й уперше в Літописі згадане 1093 р.

Обласний археологічний музей Трипільської культури V –III тис. до н. е. розташований на території давнього городища Треполя. Тут експонуються зразки розписної ритуальної й побутової кераміки, сакральні статуетки Великої Богині-Матері трипільців (рис. 4.24), кам'яні зернотерки, реставроване лляне вбрання, глиняні прикраси, земляна піч для обпалювання глиняних горщиків і статуеток тощо. Три збільшені скульптури Богині-Матері трипільців заввишки 1,5 м встановлені на даху музею, а ритуальна біноклевидна посудина є анімаційною окрасою його інтер'єру.

Рис. 4.24. Експонати археологічного музею у с. Трипіллі: ритуальні предмети племен Трипільської культури: скульптурне зображення Великої Богині-Матері трипільців, вкритої магічним татуюванням, яка сидить на троні, та ймовірно ритуальні курильниця для жертовного приношення божествам пахощі (середина IV тис. до н. е.)

Музеї Трипільської культури відкриті також у Халеп'ї Ржищеві та низці інших поселень Київського Подніпров'я. Стало доброю традицією щоліта на Івана Купала (з 3 по 7 липня) у Ржищеві проводити фольклорно-етнографічний "трипільський" фестиваль "Ржищівський вінок", котрий здобув славу найбільш масового туристично-анімаційного шоу у Середньому Подніпров'ї. У цьому місті створено також оригінальний Трипільський сквер, в якому вишикувані чотири фігури трипільських богинь, реконструйовані й збільшені в десять разів (на повний зріст) Л. Смоляковою, а також височить 5-метрова біноклевидна культова посудина трипільців.

У наші дні зусиллями археологів Інституту археології НАН України й членами товариства "Коло-Pa" реалізується проект з відкриття на околиці м. Ржищева на високому правому березі Дніпра скансену – міста-музею трипільців Аррати-Оріяни на базі історичних реконструкцій реальних одно-, двоповерхових будинків IV тис. до н. е. (рис. 4.25) з традиційною ужитковою й сакральною керамікою, печами тощо.

Проектом передбачено здійснити історичну реконструкцію чотирьох поселень (Трипільської культури, епохи бронзи, селища слов'ян Черняхівської культури та давньоруського селища). У поселеннях будуть відтворені ремесла, знаряддя праці, помешкання, традиції та побут минулих поколінь. Тут туристів знайомитимуть із зразками давнього одягу, прикрас, зачісок і навіть татуювання, а також з обрядами наших пращурів. Поблизу відроджених давніх поселень розміститься науково-музейний центр з бібліотекою та конференц-залом. На базі комплексу передбачено створити міжнародний туристичний центр з готелем у трипільському стилі на 100 місць. Вартість проекту комплексу становить 3,15 млн доларів.

Рис. 4.25. Модель двоповерхового житла Трипільської культури

Анімаційну складову скансену першої землеробської культури над Дніпром зголосилися забезпечувати ентузіасти-шанувальники давньоукраїнської релігії. Ржищівська міська адміністрація вже прийняла рішення про виділення шести гектарів землі для створення "Трипільського містечка".

Історично-анімаційний комплекс "Трипільське містечко" має стати чільною ланкою діючого археолого-туристичного маршруту "Трипільське намисто Київщини (чи Золотий вінок Київщини)": Київ – Трипілля – Ржищів – Канів – Переяслав-Хмельницький – Київ.

Багатою музейною спадщиною володіє м. Яготин – гетьманська резиденція Кирила Розумовського, що перейшла у спадок його онуці Варварі, одруженій з князем Рєпніним- Волконським. На запрошення княжни Варвари в маєтку Рєпніних подовгу гостювали Т. Шевченко, М. Гоголь та інші видатні діячі української культури. Зараз у садибі князів Рєпніних відкрито Художній музей диво-квітів Катерини Білокур – простої селянки, яка, не маючи художньої освіти, стала найпрославленішою у світі народною художницею

України. Квіти К. Білокур нині прикрашають мистецькі колекції відомих художніх музеїв у понад двадцяти країнах світу.

Найбільший скансен України – Національний музей народної архітектури та побуту у Пироговому (рис. 4.26) – вирізняється найбільшою кількістю різноманітних анімаційних заходів, фольклорно-етнографічних фестивалів, святкувань та конкурсів-виставок. Скажімо, на базі п'яти кузнь музею у серпні щорічно організовується День коваля, на котрий з'їжджаються майстри ковальського мистецтва з усіх куточків України, щоби показати свою майстерність. Для туристів у дні цього "малого" фестивалю діють безплатні майстер-класи з опанування азів ковальської справи. У Пироговому на виставки-ярмарки традиційно збираються члени Української спілки сільського зеленого туризму тощо.

При підготовці цього частини, з метою уникнення дублювання широко розтиражованої інформації, ми обмежилися лише згадкою про унікальні зібрання музеїв столиці України, оскільки детальна характеристика м. Києва, його музеїв і туристичних атракцій наведена в низці інших посібників та туристичних путівників. Натомість, більше уваги зосередили на описі музеїв Карпатського туристичного регіону як таких, що експонують унікальні й багаті колекції шедеврів української етнокультурної спадщини.

Рис, 4.26. Національний музей народної архітектури та побуту у с. Пироговому. На фото (зліва направо): автори посібника та козак Іван

Карпатський туристичний регіон охоплює адміністративні області заходу України, в межах яких простягаються масиви Українських Карпат. До складу регіону входять Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області.

На території Львівської області представлена низка музеїв, серед яких особливо треба виділити Державний історико-архітектурний заповідник у Жовкві, Державний історико-культурний заповідник "Тустань" в Уричі Сколівського району, Державний історико-культурний заповідник "Нагуєвичі" в Нагуєвичах Дрогобицького району, Музей-заповідник "Олеський Замок" у смт Олеську Буського району, Музей "Золочівський замок" (вул. Замкова, 3), Музей "Підгорецький замок" у Підгірцях Бродівського району, Бродівський історико-краєзнавчий (майдан Свободи, 5), Перемишлянський краєзнавчий (вул. Привокзальна, 6), Історико-краєзнавчий музей м. Винники (вул. Галицька, 26), Історико-еунографічний музей "Бойківщина" у м. Самборі (пл. А. Чайковського, 4), Червоноградський філіал Львівського музею історії релігії (вул. О. Пушкіна, 10) і Музей "Сокальщина" у Червонограді (вул. Б. Хмельницького, 16), Сокальський музей "Людина, Земля, Всесвіт" (вул. А. Шептицького, 74), Стрийський краєзнавчий музей "Верховина" (вул. Олесиницького, 15), Музей "Дрогобиччина" у Дрогобичі (вул. М. Гоголя, 42), Музей оборонної архітектури "П'ятничанська Вежа" у П'ятничанах Жидачівського району, Музей історії давньоруського міста Звенигорода у Звенигороді Пустомитівського району, Художній музей Михайла Біласа у Трускавці (майдан Кобзаря, 3), Музей-садиба Маркіяна Шашкевича у Підлиссі Золочівського району, Музей Устияновичів у Вовкові Пустомитівського району,

Меморіальний музей Степана Бандери у с. Волі Задеревецькій Стрийського району, Музей Петра Сагайдачного у Кульчицях Самбірського району, а також музеї Львова.

Самобутню етнокультурну спадщину окремих теренів Львівщини репрезентують крайові музеї: "Бойківщина", "Дрогобиччина", "Верховина", "Сокальщина".

Історико-етнографічний музей "Бойківщина" є одним з найстаріших галицьких музеїв. Його заснували у Самборі 1927 р. члени однойменного науково-краєзнавчого товариства. Становлення музею відбувалося у складних умовах польської, а пізніше німецької окупацій. Проте ніхто з чужинців не наважився ліквідувати музей. Лише 1954 р. радянська влада закрила "Бойківщину".

Нова сторінка в історії музею розпочалася в грудні 1990 р. Міська рада, на прохання Товариства імені Володимира Кобільника (один з найперших організаторів музею, член товариства "Бойківщина"), надала музеєві приміщення колишньої парафіяльної школи (будівля зведена мешканцями міста на фундаментах XVI ст. у 1679 р.) на площі Чайковського. Нині музей має понад 17 тис. експонатів, а бібліотека – майже 8 тис. примірників (книжок, періодики).

Постійні експозиції музею: "Матеріально-господарська культура бойків та бойківська ноша", "Родина Козакевичів" (один з найдавніших самбірських родів, якому понад 200 років через те присвоєно шляхетський титул), "Боротьба за українську державність на Самбірщині та Бойківщині", систематично організовуються тематично-краєзнавчі й мистецькі виставки.

Музей "Бойківщина" підтримує зв'язки з етнічними бойками Польщі, зокрема з Сяноцьким музеєм народного будівництва, Жешувською галереєю мистецтв, Краківською академією вмілостей (відділ археології). З 2000 р. спільно з Львівською академією мистецтв у музеї щорічно проводиться майстер-клас "Малеча творить писанку".

Дрогобицький краєзнавчий музей "Дрогобиччина" – це один із значних науково-дослідних і культурно-освітніх закладів Львівщини. Створений у травні 1940 р. В основу фондів музею лягли колекції графа Лянцкоронського, Хирівської єзуїтської школи, а також окремі збірки колишніх Самбірського історико-етнографічного та Трускавецького природничо-етнографічного музею.

Музей "Дрогобиччина" має три відділи: відділ природи, історії, етнографії (вул. І. Франка, 32), відділ пам'яток дерев'яної архітектури (вул. Солоний ставок, 25; вул. Зварицька, 9), художній відділ (вул. Січових Стрільців, 16).

Унікальним є й відділ пам'яток дерев'яної архітектури. У найдавнішій частині Дрогобича, де колись зосереджувалися соляні промисли, збереглися дві видатні пам'ятки української дерев'яної архітектури галицької школи. Зліва, на пагорбі, височить споруда церкви св. Юра (1657 p.). Даний храм у розібраному вигляді перевезено із села Надієво Івано-Франківської області і тут складено заново. А праворуч від нього – наметова будівля церкви Воздвиження Чесного Хреста (кінця XV ст.). Храми мають високу художньо-мистецьку цінність унікальних розписів інтер'єрів.

Церкви св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі – кращі твори галицької школи української дерев'яної архітектури.

Музей-заповідник "Олеський замок" – найдавніший збережений фортифікаційний ансамбль Львівщини (рис. 4.27). Його дозволяється побачити також здалеку, адже укріплення закладене на вершині пагорба, що на 48 м піднімається над оточуючою рівниною. Перша письмова згадка про замок в Олеську датується 1327 р. Даний кам'яний замок було закладено на місці дерев'яного давньоруського городища.

Кам'яний замок збудовано одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича – Андрієм чи Левом. Після смерті останнього галицького князя за володіння Олеською твердинею розгортається запекла боротьба.

Рис. 4.27. Олеський замок

З історичних джерел відомо, що з 1340 по 1366 pp. замок належав литовсько-руському князеві Дмитрові-Любартові, а відтак був здобутий польським королем Казимиром III. Польський гарнізон перебував у твердині менш як чотири роки, і в 1370 –1377 pp. повернуто до Волині литовсько-руським володарем Любартом. У 1377 р. численна армія короля Угорщини й Польщі Людовіка та загони рицарів-хрестоносців вдруге здобули Олесько. Однак і на даний раз надовго закріпитися тут полякам не вдалося, енергійний волинський князь Любарт за підтримки місцевих українських бояр у 1382 р. відвойовує замок назад. Та польська експансія на українські землі лише набирала обертів. Уже 1390 р. Римський папа Боніфацій IX дарчою буллою закріпив новозахоплені твердині Галичини (замки Олеська і Тустані) за католицьким єпископом краю.

Подальша доля замку має чимало героїчних і драматичних сторінок.

У1431 р. Олесько стало опорним пунктом боротьби українців проти польського поневолення. Єдиним законним спадкоємцем західноукраїнських земель повсталі визнали православного волинського князя Свидригайла. У цілковитому розпачі польський король Ягайло листовно звернувся, просячи допомоги, до Великого магістра хрестоносців, звинувачуючи Свидригайла у через те, що він "за допомогою своїх прихильників і наших повстанців зайняв замок у Збаражі, Крем'янці та Олеську".

Одним з лідерів антипольського повстання був український боярин Івашко Преслужич Рогатинський – воєвода замку й староста Олеська. За неприступними мурами твердині він зібрав ополчення з усіх навколишніх сіл. Свої загони привели старости Масько Каленикович, Олехно Черемоський (зі с. Черемошні), Івасько Мостич Кадлубиський (зі с. Кадлубиська), Сенько Смоленський (зі с. Смільного), Демко Жидівський, (зі с. Ожидова), Януш з Під горець, Лев Старобродський (з Бродів), Лев Чеський (зі с. Чехи).

Армії поляків та німців-хрестоносців тримали в облозі Олеський замок два місяці, однак здобути приступом так і не змогли. Лише глибокої зими 1432 p., коли запаси оборонців вичерпалися, а підмога від Свидригайла так і не надійшла, повсталі бояри пішли на змову з королем і капітулювали за умови, що Ягайло не переслідуватиме їх і поверне їм у довічне володіння конфісковані короною маєтки з названими поселеннями.

У 1441 р. король Владислав Варненьчик віддав "замок Олеський з містом та цілою округою" лицареві Янові з Сієни за заслуги в обороні руських земель від татарських набігів. У XV –XVI ст. замок зазнавав неодноразових руйнівних нападів татар. Він перейшов у власність Каменецьких, а згодом – Гербуртів. У 1590 р. новий господар – коронний гетьман Станіслав Жолкевський поновив напівзруйновані замкові фортифікації.

Після переходу 1605 р. у власність Івана Даниловича Олеський замок остаточно реконструюється й стає осередком давньоукраїнської культури і громадсько-політичного життя. Зокрема, на військовій службі у руського воєводи Івана Даниловича перебував Михайло Хмель (батько Богдана Хмельницького). Згодом, коли Данилович став чигиринським старостою, то своїм підстаростою він призначив Михайла Хмельницького, переселивши його з родиною на хутір Суботів. У 1648 р. Богдан Хмельницький на чолі козацького війська повернувся в Олесько й звільнив місто від магнатського врядування.

У 1629 р. в покоях замку народився майбутній король Речі Посполитої Ян III Собеський (онук власника замку Івана Даниловича, котрий 1627 р. влаштував у замку розкішний бенкет з приводу одруження своєї доньки Теофілії з Якубом Собеським). Згодом, уже ставши королем Польщі, Ян III Собеський викупив відповідний отчий замок і став подовгу мешкати у ньому зі своєю коханою дружиною. 1639 р. у покоях Олеського замку народився також один король Польщі – Михайло Корибут-Вишневецький.

З XVIII ст. королівський замок починає поступово занепадати. Завжди цінне з нього Жевуські повивозили у Підгорецький замок (наприклад, розкішний стіл з чорного мармуру, на якому хрестили майбутнього володаря Речі Посполитої Яна Собеського). З 1882 р. забитий дошками замок майже століття простояв у "законсервованому стані", переживши Першу і Другу світові війни.

І тільки з 1970 p., завдяки зусиллям директора Львівської галереї мистецтв Бориса Григоровича Возницького, в Олеському замку розпочалися реставраційні роботи з одночасним формуванням музейної експозиції.

Зараз замок відреставровано, дозволяється оглянути його могутні зовнішні контрфорси, укріплену браму, внутрішній двір, замковий колодязь, пробитий аж до підніжжя гори на глибину 42 м, прогулятися дерев'яними замковими галереями.

Нині тут відкрито архітектурно-художній музей-заповідник "Олеський замок" – відділ Львівської галереї мистецтв. У виставкових залах замку-музею експонується понад півтисячі творів давнього українського мистецтва X –XVIII ст. Експозиція включає колекцію давньоруських коштовностей XII ст. (2 зал), раритетних іконостасів та ікон XV –XVII ст. (зали 4, 9), картин-портретів XVI –XVII ст. і скульптури XVII ст. (зали 5 –6), стародавніх меблів, а також найбільшу в Європі збірку барокової дерев'яної скульптури XVIII ст. (майстрів Іоанна Георгія Пінзеля, Томаша Гутера, Яна Оброцького, Конрада Кутшенрайтера, Себастіана Фесінгера, Антонія Осінського й багатьох інших – зал 11).

Серед мистецьких перлин експозиції – батальне полотно "Битва під Віднем" (рис. 4.28) італійського художника Мартіно Альтомонте (1692 p., 7,65 х 7,38 м) з центральною постаттю короля Яна III Собеського в блискучому парадному обладунку (10 зал), дерев'яний іконостас зі с. Голоски (маляра Федора Сеньковича), надгробок княгині Сенявської з Бережанського замку, що на Тернопільщині, портрет власника замку Івана Даниловича (1620 p.), французькі гобелени початку XVIII ст. з мотивами поезій Овідія тощо.

Рис. 4.28. Битва під Віднем. Музей Олеський замок на Львівщині

Замок оточує ландшафтний парк XVTII ст. з водоймищами, алеями і скульптурними композиціями. Тут дозволяється прогулятися й сфотографуватися на фоні олеських левів, які охороняють парадний підйом до грізного замку.

Навпроти Олеського замку його власником Северином Жевуським закладено монастир капуцинів XVIII ст. із костьолом св. Йосифа (1739 p., стиль бароко, архітектор Мартин Добравський). Монастир утворює єдину архітектурно-ландшафтну композицію із замком. Розкішний парадний фасад костьолу звернутий до узвозу, що веде до воріт Олеського замку. У фондосховищах і виставковому залі монастиря зберігаються шедеври давньоукраїнського і європейського мистецтва.

Туристичне відродження наймогутнішого із замків "Золотої підкови Львівщини" було б неповним без реалізації також одного проекту – відновлення в одному з підземних залів оригінальної атмосфери давньоруської гридниці – ресторану "Гридниця" (рис. 4.29).

Рис. 4.29. Князівська гридниця – ресторан у стилі Галицької Русі з оригінальними давньоукраїнськими стравами, розташований у підземеллі Олеського замку

Стіни гридниці, вимуровані русичами наприкінці XIII ст., "пам'ятають" десятки легендарних воєначальників і лицарівгриднів, інтер'єри повністю відтворюють побут бенкетного залу галицьких князів, столи, лави, світильники, кераміка є точними копіями речей тогочасної епохи. А вбрання персоналу ресторану пошите за модою Речі Посполитої XV – XVI ст.

Страви, приготовлені за віднайденими давньоукраїнськими рецептами, та "жива" середньовічна музика доповнюють ауру цілковитого занурення гостей замку і "Гридниці" в епоху Галицької Русі і и спадкоємиці – Литовсько-Руської держави.

Музей-заповідник "Золочівський замок" (вул. Тернопільська, 5) включає в себе архітектурні ренесансні комплекси Великого і Китайського палаців (початок XVII ст.), надбрамну башту, оборонні мури з бастіонами й ландшафтний парк площею 12 га. Завершується формування виставкової експозиції східного (Китайський палац) та європейського мистецтва (Великий палац) (рис. 4.30).

Рис. 4.30. Зал-експозиція Золочівського замку

Основними об'єктами екскурсійно-туристичного огляду у замку є:

­ Золочівський замок бастіонового типу. Прямокутний у плані, оточений високими валами, які ззовні укріплені тесаними кам'яними плитами. На кожному розі збереглися п'ятикутні бастіони, що закінчуються шестибічними сторожовими вежами-кавальєрами (після перебудови в XIX ст. вежі набули романтично-декоративної форми). На кожній з веж збереглися кам'яні плити з родовими гербами, датою "1634 (рік побудови)" та ініціалами J.S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). З бастіонів прострілювався весь периметр міста. Збереглася також в'їзна башта, до якої в XIX ст. було добудовано надбрамний корпус.

­ Замкове подвір'я з розташованими по його периметру Надбрамним корпусом і господарськими спорудами. Подвір'я в наш час слугує ареною для театралізованих лицарських турнірів.

­ Великий палац – двоповерхова споруда, зведена посеред замкового подвір'я з дотриманням архітектурно-стилістичних канонів італійської ренесансної школи. У палаці відкрита музейна експозиція.

­ Китайський палац XVII ст. Його будівництво (за привезеними із Франції ескізами китайських будівель) приписують вишуканій француженці Марії де Аркуйон, дружині польського короля Яна III Собеського. Бідним тринадцятирічним дівчам у свиті французької принцеси Марії-Людвіги, яка їхала брати шлюб з королем Владиславом IV, вона прибула у Польщу. Гарна на вроду, французький шарм і кокетство, вроджені хитрощі й уміння використовувати сексуальні слабкощі чоловіків для просування до вершини багаства і влади – риси, завдяки яким низькородна Марія домоглася офіційного шлюбу з очарованим нею Яном III Собеським. Тривалий час вона мешкала в Золочівському замку на правах впливової потаємної любаски короля. І лише після смерті дружини короля Теофілії (останньої з руського роду Даниловичів) Ян III уже не крився і повінчався з Марією-Казимирою. Щоправда, згодом більше половини свого життя королева Марія-Казимира, з огляду на постійні татарські набіги на Золочівську резиденцію, проводила у Франції при дворі свого кума – французького короля Людовика XIV (він хрестив її сина королевича Якова). А після смерті чоловіка Марія де Аркуйон остаточно виїхала в Італію.

­ Нині у приміщеннях Китайського палацу розгорнуто експозицію східного мистецтва. А обіч палацу розмістилася літня пагода у східному стилі.

Містична брила вагою 10 тонн із загадковим тайнописом лицарів-хрестоносців ордену тамплієрів та "камінь життя і смерті (камінь бажань)" з ритуальним заглибленням посередині (рис. 4.31). Брили віднайдено в одному з важкодоступних урочищ Гологорів біля с. Новосілки й перевезено у 1990-х роках. На високому камені вирізьблено два сплетених вінки: правий із квітів, лівий із терену – символи життя та смерті. Різьба орієнтовно датується кінцем XIV – початком XV ст. Готичний тайнопис другої брили досі не розшифровано.

Камені-жертовники – це завжди, що залишилося від сплюндрованого турками в XVI ст. Новосілківського замку. Заснували його наприкінці XIV ст. рицарі-хрестоносці ордену тамплієрів, які втекли сюди від переслідування коаліції монархів Франції, німецьких земель і Угорщини. Тамплієри були наймогутнішим і наймістичнішим орденом тогочасної Європи й Близького Сходу, середньовічною "мафією". Удару затруєним кинджалом тамплієрів боялися герцоги, наслідні принци і королі. Після прокляття й цькування ордену тамплієри пішли у глибоке підпілля і невдовзі зникли з історичної арени (передавши свої містичні ритуали масонському ордену).

Золочівський замок зберігся до сьогодні у майже непорушеному вигляді. Він поступово перетворюється на справжню туристичну перлину Львівщини, котра приймає дедалі більшу кількість відвідувачів. Вже стало традицією проводити тут міжнародні мистецькі пленери, фестивалі, а також – щорічні лицарські турніри.

Рис. 4.31. Брили-жертовники таємного лицарського ордену з готичним тайнописом та схрещеними вінками життя (лавровий) і смерті (терновий) у дворі Золочівського замку

Королівський замок-музей м. Жовкви має строгу прямокутну форму з чотирма кутовими баштами. Тут дозволяється оглянути замкові башти й двоповерхові житлові корпуси, прогулятися дерев'яними замковими галереями, зазирнути в парадні внутрішні покої. Нині в них розміщується еспозиція музею. Зараз завершується формування мистецької експозиції Жовківського замку як філії Львівської галереї мистецтв. Згідно з розробленим інвестиційним проектом реконструкції історико-культурного комплексу, у приміщеннях замку для туристів планується відновити королівські покої, відкрити "королівський" ресторан у ренесансному стилі, концертний зал камерної музики, діючу кузню-музей, каретний двір із конюшнею (на 12 коней) та мистецькі майстерні.

Літературно-меморіальний музей Івана Франка у Нагуєвичах відкритий 1946 р. в рідному селі Великого Каменяра у невеликому будиночку племінника письменника - Миколи Захаровича Франка. В 1951 р. експозиція була перенесена в більш просторе приміщення, де перебуває і сьогодні. Музей Івана Франка в Нагуєвичах є філіалом Літературно-меморіального музею у Львові. В 1961 р. було побудовано нове приміщення музею навпроти колишньої садиби батьків письменника. Матеріали експозиції музею розповідають про життя, діяльність і творчість мислителя – "титана думки і праці".

Художній музей Михайла Біласа у Трускавці відкрито 1992 р. Це перший в Україні прижиттєвий музей митця світової слави відкрито саме там, в історичній будівлі, звідки його родовід (рис. 4.32).

Рис. 4.32. Художній музей Михайла Біласа в історичній будівлі курортної вілли початку XX ст. у м. Трускавці

Народний художник України Михайло Білас відомий нині як митець текстильної пластики на всіх континентах. Його ім'я записане у понад 100 виданнях та публікаціях різними мовами світу. Він творець чудових килимів, верет, гобеленів, ліжників, а також вишиваних серветок, доріжок, подушок, автор неперевершених сюжетних панно та аплікацій, іграшок, декоративних квітів.

"Скільки треба мати сонця в душі, тепла в серці і мудрості в руках, щоби виткати таке диво, таку радість для людей, таку неповторність – хай буде благословен Михайло Білас і всі, хто допомагає йому прийти до людей. Трускавець, а з ним і ціла велика Україна, має видатного митця", – так писав Іван Драч.

Музей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ відкритий 1998 р. У залах музею експонувалися виставки ікон XVII – XX ст. (збірка музею Унівської лаври), виставка Ірини Сеник (Борислав) – багаторічного політв'язня, поетеси, вишивальниці, виставка "Патріарх Йосиф – громадянин, патріот, ісповідник Віри" та ін.

Історико-краєзнавчий музей м. Винники стоїть на околиці Львова і має з ним зручне транспортне сполучення. Його фондові зібрання налічують понад 14 тис. одиниць.

У музеї функціонують такі відділи: археологічний, середньовічної і нової історії, краєзнавчо-етнографічний, відділ історії переселенців з Холмщини, Лемківщини і Надсяння.

В археологічній експозиції представлені експонати з часів мезоліту, колекції низки таких археологічних культур: лінійно-стрічкової кераміки, трипільської, скіфської і слов'янської доби, періодів Київської Русі і середньовіччя.

Історія середньовіччя і нового часу представлена матеріалами, що стосуються розвитку місцевості в околицях стародавнього Львова. Це різноманітні предмети повсякденного побуту, починаючи з XIV ст., зокрема ті, що стосуються виробництва тютюнових виробів і тютюнового виробництва в Галичині. Окремої уваги заслуговують твори сакрального мистецтва: різьблення по дереву представника українського бароко Ф. Оленського, а також унікальні збірки церковних і церковно-службових стародруків XVII –XIX ст.

Експозиція відділу історії переселенців з Холмщини, Лемківщини і Надсяння знайомить з трагічними сторінками насильницького переселення комуністичним режимом українського населення зі своїх споконвічних земель – Холмщини, Лемківщини і Надсяння (українські етнічні землі, передані Й. Сталіним після Другої світової війни до складу Польської Республіки).

Надзвичайно багатий музеями івано-франківський край. Даний терен репрезентують: Національний заповідник "Давній Галич" (вул. І. Франка, 3), Івано-Франківський краєзнавчий музей, Івано-Франківський обласний художній музей (вул. Низова, 2), Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського (вул. Театральна, 25), Косівський музей народного мистецтва і побуту Гуцульщини (вул. Незалежності, 55), Музей "Писанка" у Коломиї (пл. Відродження, 47), Карпатський крайовий музей визвольних змагань у Яремчі (вул. Свободи, 269), Музей визвольних змагань Прикарпатського краю в Івано-Франківську (вул. Тарнавського, 22), Краєзнавчий музей "Бойківщина" у м. Долині (вул. В. Чорновола, 2-а), Музей "Гуцульщина" у с. Яблуниці Верховинського району, Приватний музей Верховинського побуту та музичних інструментів у смт Верховині (вул. І. Франка, 35), Історико-етнографічний музей "Берегиня" у Бурштині (вул. Коновальця, 2), Музей історії Надвірнянщини у Надвірній (майдан Шевченка, 43), Калуський історико-краєзнавчий музей (вул. Т. Шевченка, 9), Державний музей історії міста Болехова (вул. Січових Стрільців, 9), Музей історії міста Коломиї (вул. Р. Шухевича, 80), Музей історії с. Голови та Гуцульського повстання у с. Голови Верховинського району, Історико-меморіальний музей Олекси Довбуша в Івано-Франківську (вул. Гетьмана Мазепи, 3), Історико-меморіальний музей Степана Бандери у Старому Угринові (вул. С. Бандери, 48), Музей-оселя родини Івана-Франка у м. Калуші (вул. Івано-Франківська, 22),

Музей-садиба Михайла Грушевського (вул. М. Грушевського, 20), Літературно-меморіальний музей Івана Франка (вул. М. Грушевського, 4) та Музей гуцульської господарки у Криворівні Верховинського району, Музей гуцульського театру Гната Хоткевича у с. Красноїллі Верховинського району, Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини (вул. Т. Шевченка, 101), Снятинський художньо-меморіальний музей імені В. Касіяна (вул. Воєводи Кос- нятина, 48-а), Літературно-меморіальний музей Василя Стефаника у Русові Снятинського району (вул. Мигаля, 2), Торговицький літературний музей Леся Мартовича у Торговиці Городенківського району, Музей-садиба Миколи Угрина-Безгрішного у Рогатині (вул. М. Угрина-Безгрішного, 15), Музей дерев'яної архітектури – церква Святого Духа у Рогатині (вул. Роксолани), Хресто-Воздвиженський Манявський монастир-музей біля с. Манява Богородчанського району, Музей-школа імені Т. Кисілевського у с. Ільці Верховинського району, Шкільний краєзнавчий музей у с. Буківці Верховинського району, Будинок-музей кінофільму "Тіні забутих предків" у смт Верховині (вул. Жаб'ївський потік, 3).

Серед всесвітньо відомих музеїв області охарактеризуємо найперше такі:

← Предыдущая страница | Следующая страница →