Поделиться Поделиться

ДАВНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ СХОДУ

Зміст теми

8.1. Загальна характеристика давніх цивілізацій.

8.2. Культура Давнього Єгипту.

8.3. Цивілізація Давньої Месопотамії.

8.4. Культури Давнього Китаю та Давньої Індії.

Загальна характеристика давніх цивілізацій

Час існування давніх цивілізацій приблизно з ІІІ тис. до н.е. до І тис. н.е. Усі давні цивілізації дуже несхожі одна на іншу; у цьому їхня відмінність від первісної культури, що мало розрізнялася по регіонах. Давні цивілізації на основі корінної відмінності матеріальної та духовної культури поділяють на цивілізації Сходу та античну цивілізацію Заходу.

Найбільш характерними загальними рисами давніх цивілізацій в економіці і соціальному устрої виступають: перехід від общинного володіння і зрівняльного розподілу до приватної власності на засоби виробництва; витіснення кам'яних знарядь металевими; відділення ремесла від землеробства, розумової праці від фізичної; застосування рабської праці; виникнення міст, централізація управління громадським життям, поява держави.

Не всі дані риси виявлялися в різних регіонах однаковою мірою. Централізація найбільш характерна для тих держав, у яких економіка базувалася на зрошувальному землеробстві. Спорудження і функціонування іригаційних систем вимагало погоджених зусиль великих мас людей, що було можливе лише в суспільстві із сильною централізованою владою (Єгипет, Китай, меншою мірою - Індія). Економіка ж Давньої Греції базувалася на дрібному землеволодінні і торгівлі, через те для Греції характерна була децентралізація, полісний устрій із сильними демократичними традиціями.

У деспотичних східних державах із жорстко централізованою системою особливе місце посідав верховний правитель (цар, фараон, імператор), котрий вважався втіленням Бога на землі, сином Неба. Часто правитель здійснював функції і верховного жерця (Єгипет). В античних же державах (у Римі до встановлення імперії) правителі не мали такої повноти влади, були, власне кажучи, військовими вождями. Верховна влада в давніх державах спиралася на земельну аристократію, жерців, чиновництво. Інститут жерців особливо був розвинений у Єгипті, Месопотамії та Індії. У Китаї функції жерців виконувало численне чиновництво. У Греції і Римі розвинений чиновницький апарат був відсутній, і жерці не відігравали істотної ролі в управлінні державою.

Найбільш важливою подією в розвитку культури давніх цивілізацій стала поява писемності. Міфи, перекази, історична хроніка - усе ставало надбанням наступних поколінь без істотних перекручувань. Також більшого значення поява писемності мала для науки.

Істотною рисою культури давніх цивілізацій стала трансформація примітивних вірувань у цілісні релігійні системи з чітко визначеною ідеєю, з розробленим ритуалом, обрядовістю. У даний час виникають релігії, що існують до нашого часу: буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, зороастризм, іудаїзм, християнство.

Важливим досягненням епохи давніх цивілізацій було виникнення філософії як самостійної галузі знання, розвиток науки, формування майже всіх видів мистецтва, що дійшли до сучасності: архітектури, скульптури, живопису, літератури та театру тощо.

У цю епоху духовна культура набуває автономності, стає самостійною цінністю: живопис, архітектура, скульптура втрачають своє утилітарно-практичне значення і починають служити вихованню почуття прекрасного, викликають естетичну насолоду.

Важливим досягненням давніх цивілізацій стало пробудження духу, формування типу особистості, котрий існує до нашого часу. Даний період, що охоплював проміжок часу поміж 800 і 200 роками до н.е., був образно охарактеризований німецьким філософом ХХ століття К. Ясперсом як "осьова епоха", початок дійсно спільної історії людства. У даний період відбувся різкий поворот в історії людства. Почалась епоха духовної діяльності, вироблення світоглядів, що визначили головні моральні, релігійні поняття людства аж до сьогоднішнього дня. В осьовий час майже одночасно формуються чотири осередки культури: Давня Греція, Іран, Китай та Індія. Коли релігія в архаїчну епоху носила в основному магічний характер, то в осьовий час давня міфолого-ритуальна епоха завершується, починається критична рефлексія над міфом, розуміння божественного трансформується під впливом етичної сторони. Детальну характеристику "осьового часу" див. в уривку "Про світову історію" з роботи К. Ясперса "Смисл і призначення історії". "Осьовий час" є тим масштабом, котрий дозволяє визначити історичне значення окремих народів. Теорія осьового часу Ясперса дуже цікава і плідна в плані проблем сучасного розвитку людства. Вона допомагає подолати європоцентризм, зрозуміти, що різниця поміж Сходом і Заходом не носить абсолютного характеру і в той же час віддати належне своєрідності та унікальності кожної цивілізації. Тематично осьові культури відрізнялися одна від одної. У Греції розвивалася головним чином філософсько-космологічні вчення, в Китаї - етико-політичні, в Індії основна увага приділялася визволенню душі, а в Персії - боротьбі добра і зла.

← Предыдущая страница | Следующая страница →