Поделиться Поделиться

"Золоте століття" іспанського живопису: теми, герої, жанри

Коріння іспанської духовної культури "золотого століття" сягає в епоху доби реконкісти - національно-визвольної боротьби іспанців з арабами, які з VIII ст. намагалися завоювати Піренейський півострів. Реконкіста, що тривала 800 років, визначала своєрідність історичного розвитку нації.

Історія середньовічної Іспалії - Це величезною мірою історія війни, у ході якої виникли народні закони і звичаї, складалися волелюбні традиції, високе уявленпя про честь, військову доблесть і героїзм. За часів реконкісти сформувалося горде почуття власної гідності, стійкість, мужність.

Незвичайний для того часу, проте характерний для іспанців, погляд висловлювали згодом, у 1518 р., кортсси (представники дворянства, духівництва і міських общин) Карлу І: "Государю, ви повинні знати, що король є слуга нації на жалуванні". Селяпип Кастилії, яка першою відвоювала незалежність, ніколи не був кріпаком.

У народу, котрий пройнявся усвідомленням своєї гідності і своєї значущості, в центрі уваги мала перебувати людина реальна і водночас героїзована. Вже в середньовічному живопису художники зводили простір до мінімуму, щоби наголосити па значущості і монументальності людської постаті.

Глибока релігійність усіх верств іспанського суспільства і пад-звичайно активний контроль з боку церкви визначили роль ідеалів іспанської культури. Можливо, саме релігійпа запопадливість, іноді навіть фанатизм зумовили любов іспанців до сцен та сюжетів мучеництва з жорстокими, часом відразливими натуралістичними деталями. Втім, це враження згладжується прагненням художників зобразити на обличчях мучеників перемогу сильних людей над фізичними стражданнями, велич смерті задля справедливості.

Об'єднання країни як завершення реконкісти сталося в кінці XV ст. під егідою "католицьких королів" - Ізабелли Кастильської та Фердинанда Лрагонського. З початку XVI ст. Іспанія - наймогут-нііпа держава Європи. Набутий протягом століть реконкісти моральний авторитет церкви іспанські монархи почали використовувати у своїх інтересах, підпорядкувавши безпосередньо собі, а не римському пані, церкву та інквізицію. Продовження приєднання колоній Нового світу, відкриття нових торгових шляхів перетворили Іспанію па найсильнішу морську державу.

Іспанське Відродження не скинуло духовної диктатури церкви. Іспанії була чужа італійська свобода звичаїв епохи Відродження. Церковний контроль над способом життя іспанців, їх релігійність зумовили строгість звичаїв у країні. Звідси - - увага передусім до морального обличчя людини, а пс до її тілесно-матеріальпої оболонки. Іспанці тлумачили релігійні сюжети швидше у морально-стичному плані, а не використовували їх, як італійці, для утвердження гармонійної краси й фізичної досконалості людини. Нагота допускалася в мистецтві тільки при змалюванні постатей християнських мучеників, а оголене жіноче тіло взагалі пе було до Всласксса предметом зображення.

Іспанські монархи були войовничими католиками і намагалися боротися з поширенням протестапства в Європі. У другій половині XVI ст. Іспанія - форпост загальноєвропейського контрреформацій-пого руху. У самій країні лютувала інквізиція, яка чинила страшенні жорстокості, і Це зробило царювання Філіпна II горезвісною епохою в історії святого трибуналу. Такою була Іспанія в період "золотого віку". І при цьому – злет національного художнього генія наприкінці XVI - першій половині XVII ст., не бачений раніше і ніколи падалі не пережитий іспанською культурою.

Блискучу плеяду іспанських живописців започаткував Домсніко Тсотокоиулі, прозваний Ель Греко, оскільки він був грецького походження (1541-1614 році.). Ель Греко, не оцінений при іспанському дворі, їде в Толе до, стає засновником толедської школи і викопує замовлення переважно місцевих монастирів і церков. Він малює релігійні сюжети ("Моління про чашу", "Святе сімейство"), найчастіше вівтарні образи, рідше античні ("Лаокооп"), пейзажі - види Толедо, багато портретів. "Радість у стражданпі" - такий лейтмотив багатьох його робіт. Напруження, збудження, неспокій присутні у всіх його картинах. Обличчя героїв подовжені, аскетичні, очі поса-джспі асиметричпо і широко розплющені. Його грандів спалює внутрішній вогонь, їх бліді обличчя виражають сильне духовне напруження, очі пемовби дивляться вглиб самих себе. Пейзажі - Толедо під час грози, у спалахах блискавок - підкреслюють нікчемність людини перед розбурханою стихією.

Колір Ель Грско використовує для передачі емоцій, душевних порухів, проте не намагається передати барвою справжню красу предметів. "Дсппо світло заважає моему внутрішньому", - подейкують, мовив колись майстер, котрий працював при штучному освітленні.

У глибоко своєрідпому і виразпому мистецтві Ель Грско, що народилося в середовищі старого, майже звироднілого кастильського дворянства і фанатичного черпецтва, багато містики, екзальтованості, песамовитості, навіть фальшивої патетики і надлому, що спонукає деяких дослідників відносити його до художників мапьєрис-тичного напряму. Ель Грско значно вплинув па формування іспанського живопису.

Хусснс де Рібсра (1591-1652 році.) як справжній сип епохи бароко, та також іспанець, полюбляв зображати сцени мучеництва, у них яскраво постає моральна сила героїв, торясество людського духу над страждаппям і смертю ("Мучепицтво апостола Андрія"). Барви тут стримані, похмурі, лише темпо-червопий штандарт у руках чорного бородатого воїна зліва налас серед зловісних темних топів. І ритм, і світлотінь, і колорит - усе використано художником. О.М. Бснуа сказав нро митця: "... страшна сила таїться у картинах Рібсри. Це не жарт. Це не сльозлива ссптимептальпість, пе гра в аскетизм, Це і пе красива поза, яка губить зміст більшості італійських картин XVI і ХУП століть...". Успіх "мучепицтв" Рібсри був величезний, вони поширилися по музеях усіх країн у численних копіях та імітаціях. Саме через те про Рібсру знають лише з цих робіт і говорять про нього як нро художника жорстоких тортур і кар. Тим часом це пе винахід Рібсри, а популярний сюжет у період контрреформації.

Проте Рібсра знаменитий пе тільки "мучепицтвами". Цікава його галерея філософів та апостолів: "Філософ", "Діогсн", "Демокріт, котрий сміється", "Філософ із дзеркалом" - Сократ (дзеркало - девіз "пізнай самого себе") зображений у несподіваному ракурсі. Художник показує Сократа, котрий майже повернувся спиною до глядача і занурився у споглядання свого зображення. Його постать у лахмітті, яка виступає з густих тіней фону, сповнена величі, значущості і сили.

Визначним центром художнього життя Іспанії була Севілья, а головним живописцем її - Франсіско Сурбарао (1598- 1664 році.). Для нього характерні лаконізм і виразність пластичних засобів, що особливо простежується на його натюрмортах. Художник умів виразити красу форми, фактури, кольору зображених речей.

Найвидатніший митець "золотого іспанського віку" Дісго Родрі-гес де Сільва Веласксс (1599-1660 році.). Цікаво, що у Веласксса, типового іспанця, майже відсутні релігійні сюжети, а ті, що він вибирає, трактуються близько до "бодегонес" (від слова Ьоас^оп - трактир, харчевня, крамниця) - як жапрові сцени ("Христос в гостях у Марії і Марфи"), так само, як і міфологічний сюжет "Вакх", чи, як частіте називають цю картину, "П'яниці".

Сорок років він служив художником при дворі Філіпна IV. Проте це пс завадило йому йти своїм шляхом у мистецтві.

Новаторською була вже його картина "Здача Бреди", присвячена єдиній переможній події у безславній для іспанців війні з голландцями: тлумачення теми, коли і переможці, і переможені подані як достойні люди; новаторською була сама композиція батальної сцени - без алегоричних постатей та античних божеств. Веласкесові портрети (Філій и а IV, його дітей, графа Оліварсса та інших придворних) сповнені гідності і сприймаються неоднозначно - при уважпому погляді розкривається багато нюансів. Ви дивитеся па графа Оліварсса - промітного царедворця і хитрого політика, - проте він здається вам глибшим і складнішим за той образ, котрий постає перед вами па картині.

Глибина проникнення "в людину" з особливою силою виявилась у портреті пани Інокеитія X. Пронизливий погляд холодних світлих очей, стулені губи видають характер жорстокий і цілеспрямований, а можливо, й нещадний, натуру, яка навіть па восьмому десятку років не знає ні в через що перешкод. Сучасники твердили, що, побачивши відповідний портрет, папа вигукнув: "Тгорро усго!" ("Надто правдиво!"). Портрет намальований у двох тонах: білому і червоному, проте червоний - з багатьма відтінками.

Так па зміну портрету-ідсалу епохи Високого Відродження бароко висуває портрет людини у всій її складності.

Благородство і міра, властиві художнику, проявилися в портретах блазнів: улюблений блазень Філінпа IV Ель Прімо, котрий замислився над велетепським в його маленьких руках фоліантом; виряджений, наче принц, карлик "Дон Антоні о", котрий здається також меншого зросту поруч з великим псом, - всі дані іграшки двору, позбавлені власної долі, показані художником з надзвичайним тактом.

В останні десятиріччя життя Веласксс створив тришайвідомітих свої твори. "Вснера із дзеркалом" - перше в Іспанії зображення оголеного жіночого тіла. Вснера, яка лежить спиною до глядача, немовби замикає собою композицію, що, на думку дослідників, характерно для мистецтва бароко. Особливість картини полягає у через те, що середовище насичено повітрям. Груповому портрету під назвою "Мсніни" (фрейліни) властиві риси жанрового живопису. Стоячи біля мольберта, сам художник (і це єдиний достовірний автопортрет Всласксса) малює короля і королеву, відображення яких глядачі бачать у дзеркалі. На передньому плані інфанта Маргарита в оточенні фрейлін, карлиць, придворпих і собаки. У дверях покою - канцлер. Обличчя інфанти, сповнене дитячої зверхпості, її легке волосся, її кволе тільце у парадному вбранні - завжди пройняте повітрям, постаті моделюються тисячею кольорових відтінків, мазками різного напряму, густоти, розміру і форми. Третя з названих картин - "Прялі" - жанрова. Шукання тону, проблема передачі світла й повітря, світло-новітряного середовища, що так хвилюватиме художпиків XIX ст., були головними у живопису Веласкеса. Його краєвиди з віллою Мсдічі передвіщають пейзажний живопис XIX ст.

У другій половині XVII ст. найвидатнІшим художником був Бар-толомео Естебап Мурільйо (1618-1682 pp.). Його мадонни, а також "Святе сімейство", "Непорочне зачаття" поетичні, проте іноді солодкаві. Однак саме завдяки їм художник здобув світову славу. Так само славнозвісні його зображення вуличних дітей ("Хлопчик з собакою").

З кіпця XVII ст. образотворче мистецтво Іспанії переживає занепад, і тільки в кіпці XVIII ст., коли починає творити Гойя, іспанська держава знову набуває загальноєвропейської слави як батьківщина великих художників.


← Предыдущая страница | Следующая страница →