Поделиться Поделиться

Протестантська етика - шлях до економічної і культурної гегемонії Європи у світі

Компроміс поміж релігією і наукою, узгодженість поміж ними стають можливими значною мірою через те, що сама релігія пристосувалася до вимог визрівання і формування буржуазного суспільства. Такою оновленою релігією стає протестантизм, ідеї якого знаходять найбільш сприятливий грунт для свого втілення саме в Англії, якому дозволяється вважати взірцем класичного розвитку капіталізму. Важко переоцінити вплив протестантизму на всю західноєвропейську культуру. I насамперед через те, що він виявився найбільш оптимальною формою вирішення проблеми співвідношення культури сорому з чуттєвою культурою, що зароджується у надрах капіталістичного суспільства.

Один із провідних західних соціологів XIX-XX ст. Макс Вебер, якого називають "великим буржуазним антиподом Карла Маркса", вважав, що протестантизм відіграв ключову роль у створенні системи цінностей капіталізму. У своїй праці "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 р.) він писав, що зміни в релігійних поглядах викликали глибокі трансформації у поведінці європейців. Протестантська етика закріплювала соціально-економічні зміни також в XVI ст., проте повною мірою її регулятивна роль у суспільстві розкривається лише в Новий час. Протестантизм, особливо англізований його варіант - пуританський кальвінізм, у новому світлі розкриває трудову діяльність людини, завдаючи тим самим нищівного удару по середньовічній системі цінностей. Рукотворна праця з метою добування засобів до існування істинним християнином середньовічної доби завжди вважалася справою лише вимушеною, негідною високого призначення людини. Протестантизм, навпаки, розглядає працю як обов'язок людини та її життєву мету, визначену Богом, вважаючи, що єдиним засобом догодити Богу є не нехтування світською мораллю з висот чернецької аскези, а саме виконання світських обов'язків, оскільки вони визначаються для кожної людини її місцем у житті. Тим самим дані обов'язки стають для людини її "покликанням". Більш того, чернецький аскетизм як середньовічний етичний ідеал не тільки безглуздий з точки зору виправдання свого існування перед Богом, а є лише породженням егоїзму та холодної байдужості, нехтуванням світськими обов'язками людини. І навпаки, світська діяльність є проявом любові до ближнього, оскільки розподіл праці дає можливість кожному працювати на інших людей, допомагати їм.

Щоправда, у протестантизмі релігійність, у кінцевому підсумку, переважує суто утилітарне пристосування до світу. Праця кожної конкретної людини, разом з її результатами - прибутком, примноженим майном, стає, насамперед, безпосереднім виразом божественної волі; через те кожна людина має виконувати відповідний обов'язок саме на через те місці, яке їй було призначено провидінням.

Впровадження нового ставлення до праці зустрічало опір не тільки з боку соціальних структур, а й середньовічної ментальності. М.Вебер наводить такий наприклад. Землевласник платив женцям по 1 марці за збір врожаю з 1 моргена, а збирали вони за день по 2,5 моргена. З метою збільшення продуктивності праці женців, він збільшив платню в півтора рази, однак замість очікуваних ним 3,75 моргена вони стали збирати навіть менше 2 моргенів на кожного, отримуючи приблизно ті ж самі 2,5 марки на день. Зрозуміло, що у селян існувало стійке уявлення про працю як засіб задоволення виключно мінімальних природних потреб людини. Не менш красномовним свідченням стійкого впливу середньовічних життєвих стереотипів на трудову психологію є одна з типових порад відносно того, як слід вести господарство, котрі наводились також в ХУІІ ст. у літературі для підприємців. Зазвичай, давалась порада вийти зі справи, коли капітал досягне 50 тис. фунтів, оскільки цього було цілком достатньо для того, щоби придбати маєток. А спроби продовжувати справу вже розцінювались як невиправданий ризик. Історична інерція у традиціях, ціннісних орієнтаціях також тривалий час стримували підприємницьку ініціативу. Натомість значне послаблення традицій, котре мало місце у середовищі переселенців-колоністів із Європи у Новий Світ, створювало ідеальний грунт для розквіту капіталістичного господарства.

Свобода совісті, яка була задекларована ідеологами раннього протестантизму також в епоху Відродження, у Новий час обертається жорсткою необхідністю божественного провидіння. Насправді ж людина, її свобода була принесена в жертву потребам капіталістичного виробництва.

Реформація зовсім не означала повного відсторонення церкви від повсякденного життя, а лише - заміну її старої форми панування новою, якій була притаманна жорстка регламентація всієї поведінки, що глибоко проникла в усі сфери приватного і суспільного життя. Такий тотальний контроль обмежував негативну свободу особистості як результат розпаду станово-корпоративних форм людського співіснування. Проте, з іншого боку, він спрямовував поведінку людини у рамках "сурогатного" колективу тільки у через те напрямку, котрий дозволяв їй бути лише одухотвореною машиною, здатною тільки продукувати і множити матеріальні цінності та блага, користуватись якими призначено було не їй, а наступним поколінням. Таким чином, людині відводилась роль несвідомого знаряддя у побудові підвалин майбутньої чуттєвої культури XX століття.

Посилення релігійного контролю над особистістю, однак, свідчить і про те, що культура сорому в епоху Нового часу продовжує втрачати відповідний вплив на людину. Для неї, як представника "сурогатної" спільноти, наділеного свободою, що виражається у духовній ізольованості від інших, почуття сорому в якості регулятора її поведінки виявляється вже недостатнім. Негативну свободу тут може урівноважити лише почуття страху за свої вчинки і вже не стільки перед Богом та майбутнім "Страшним судом", скільки перед суспільством, державою. А через те і церква, відверто вдаючись до "зовнішніх" форм регламентації поведінки, завжди більше потребує допомоги з боку держави. Тим самим вона безпосередньо втягується в політичну орбіту і стає державною ідеологією, втрачаючи свою самостійну роль у суспільстві. На місце Вселенської релігії католицтва і претензій папського Риму на світове панування приходять національні церкви, які вже були цілковито підпорядковані інтересам окремих національних держав. Так, в Англії політичний лідер буржуазної революції, взявши на себе завдання піклуватись про душевне спасіння підданих, вимагав від короля оголосити себе главою національної церкви. Беручи наприклад з Савонароли, Кромвель організовує поліцейський нагляд за громадянами і навіть за королем з метою запобігання їх моральній деградації і небажаному вільнодумству. Він також складає перший текст віросповідання для нової англіканської церкви. Духовенство було примушене перекласти Біблію англійською.

Ефективним знаряддям у руках світської влади була і католицька церква у Франції. Саме завдяки зусиллям кардиналів Рішельє та Мазаріні при Людовіках XIII і ХІУ французькому абсолютизму вдалось об'єднати під егідою центральної влади більшість французьких земель.

Як показує фінський дослідник П. Куусі у своїй книзі "Даний людський світ", в епоху феодалізму в країнах, економіка яких базувалась на аграрному, екстенсивному за своєю природою виробництві, могла розвиватись головним чином лише за рахунок насильницького привласнення додаткового прибутку, що вироблявся народами інших країн. Таким чином, феодальна держава виступала як організатор війн та грабежів.

З розвитком мореплавання і завоюванням морських колоній можливості для такої політики значно розширились. В епоху Нового часу її продовжували дотримуватися такі країни, як Іспанія, Португалія і Франція. Проте по мірі того, як вичерпувались багатства колоній, дані країни поступово втрачали свою політичну та воєнну гегемонію в Європі. Більше того, колонії, які спочатку були для цих країн джерелом легкої наживи, з часом починають вимагати колосальних витрат на чисельну армію найманців, що підтримували контроль над цими територіями і завойовували нові. Видатки на колонії нерідко перевищували прибутки від них.

Війна ставала невід'ємною частиною державної політики. За підрахунками дослідників, на протязі XVI ст. в Європі було лише 25 років, коли не велись значні воєнні дії. На XVII ст. таких років налічується лише 7, а у XVIII ст. мирних років практично не було взагалі. Однак, суттєво інша політика стосовно колоній була притаманна таким державам як Англія та Голландія. Війни тут велись не виключно з метою відкритого грабежу, а з метою захоплення ринків збуту і сировини, що значною мірою стимулювало розвиток промисловості у цих країнах. Таким чином, колоніальна політика як узгодження війни та торгівлі стає містком поміж феодалізмом і капіталізмом.

В Англії розвиток промислового виробництва здійснювався не тільки за рахунок виваженої колоніальної політики, проте й завдяки значному прогресу у сільському господарстві, що об'єктивно виступає самою ранньою формою капіталізму і основою переходу до нової науково-технічної культури. Уже в XVII ст. сільське господарство Англії випереджало за рівнем свого технічного оснащення всі інші європейські країни. Однією з найважливіших складових успіху англійського суспільства у цій сфері була конкуренція, яка вела до спеціалізації та розподілу праці. У поєднанні з відсутністю кріпаччини, це сприяло появі вільного ринку праці, за рахунок якого створювалися життєво необхідні для розвитку сільського господарства сфери торгівлі і мануфактурного виробництва. Надзвичайно важливим стимулом для розвитку англійської економіки у цілому була помірна податкова політика держави.

Вовна, на виробництво якої насамперед було зорієнтоване англійське сільське господарство, і бавовна, що поступала головним чином із Iндії, стимулювали розвиток текстильної промисловості, що стала основною галуззю національної промисловості. З другої половини XVIII ст. різко зростає попит на промислові товари. Населення країни, особливо населення міст, різко збільшувалося. Учорашні селяни і ремісники, які головним чином займались натуральним господарством і виробляли завжди необхідне для себе самі, переселившись у міста, і, включившись у загальну систему розподілу праці, стають головними споживачами промислових товарів. За винятком того, англійські промисловці невпинно розширяли ринок збуту за кордоном, головним чином у колоніях.

У другій половині XVIII ст. попит на вироби англійської промисловості настільки виріс, що мануфактурне виробництво, засноване на ручній праці, вже було не у змозі його задовольнити. Нагальна потреба у пошуках шляхів підвищення продуктивності праці призводить до промислового перевороту. Були винайдені механічні станки і паровий двигун, які докорінно змінили роль основного виробника у процесі виробництва. Відтепер вона полягала у контролі і налагодженні машини, яка була здатна замінити кілька сотень робітників. На зміну мануфактурі приходить фабрика, починається широке застосування машин у виробництві. Англія стає однією з перших країн, що перейшли до науково-технічної культури, а її промисловий потенціал дорівнював потенціалу решти всіх країн світу. На відміну від Англії, у більшості країн континентальної Європи буржуазні перетворення здійснювались надто повільно. Феодальна система тут майже не зазнала змін і ядром її, як і раніше, залишалась воєнна економіка, яка була цілковито підпорядкована потребам абсолютистських режимів. У Франції напередодні революції 1789-1794 році. видатки на армію складали дві третини державних витрат. Значна частина витрат - близько десяти відсотків - йшла на утримання королівського двору. Звичайно, що така система могла існувати виключно за рахунок надзвичайно високих податків з населення. Причому духовенство та дворянство було звільнене від сплати податків, і весь тягар лягав на податний третій стан, до якого, окрім селян та ремісників, входила також буржуазія, що тільки-но народжувалась.

Надмірна централізація як головна умова безперебійного збору податків для утримання сильної абсолютистської влади стає тепер гальмом на шляху розвитку капіталістичних відносин. В епоху Нового часу інтереси національних економік вже не потребували центральних урядів. Через те саме в Італії, а згодом і Німеччині, де процес формування національних держав був призупинений, має місце значне пожвавлення економіки, виникають багаті ганзейські центри із статусом "вільного міста".

Похожие статьи