Поделиться Поделиться

САМІЙЛЕНКО Володимир Іванович (літературні псевдоніми В. Сивенький, Іваненко, Полтавець, Л. Сумний та ін.)

Український поет-лірик, перекладач, драматург

Народився 3 лютого 1864 р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Закінчив Полтавську гімназію. Навчався у Київському університеті на історико-філологічному факультеті. Під час навчання зблизився з членами Старої громади та гуртка »Плеяда», куди входили Олена Пчілка, Леся Українка, М. і Л. Старицькі.

Перші твори поета з’явилися в студентські роки. 1886 р. у львівських журналах було опубліковано добірки віршів, 1889 р. у Львові окремим виданням вийшла поема »Герострат», 1890 р. у Києві - книжка »З поезій В. Самійленка, частина перша».

В. Самійленко вивчав світову літературу, філософію, опанував іноземні мови: французьку, італійську, іспанську, грецьку, латинську.

Після навчання в університеті працював дрібним чиновником у Києві, Чернігові, Краснодарі, Миргороді, Добрянці.

З 1906 р. співробітничав у редакції журналу »Шершень», де виявив хист гумориста й сатирика. У цьому ж році у Львові з передмовою І. Франка вийшла найповніша збірка поезій »Україні».

Після лютневих подій 1917 р. В. Самійленко працював у Міністерстві фінансів, а потім у Міністерстві народної освіти.

На творах поета, написаних після 1917 р., позначилася його глибока пригніченість, спричинена кровопролитною боротьбою, ареною якої стала Україна. Письменник розчарований і занепокоєний неспроможністю політичних партій забезпечити національні прагнення народу через їх роз’єднаність, авантюризм, дворушництво. Довгоочікувана свобода обернулася насильством, »горами трупів».

У січні 1919 р. разом із урядом Директорії В. Самійленко емігрував до Кам’янця-Подільського, а потім в Галичину, де сім’я його дуже бідувала. 1924 р. повернувся до Києва, вже тяжкохворим. В останній рік життя в Україні багато перекладав, писав поетичні твори, спогади.

Поезія В. Самійленка - це поезія болючого сорому за відповідний народ, котрий тягне ярмо підневільного життя, розгубивши духовні цінності. Головна тема лірики - Україна. Вірші пронизані болем і смутком за її становище. Особливу увагу привертає вірш »Українська мова. (Пам’яті Т. Г. Шевченка)». В ньому в алегоричній формі змальовано підневільне становище української мови.

Найповніше талант В. Самійленка виявився в гумористичних і сатиричних поезіях. Вірш »Ельдорадо» (1886) одразу набув великої популярності серед прогресивних кіл суспільства. В. Самійленко ніяк не міг змиритися із занепадом духовності нації. Центральний образ його сатиричних творів - »патріота Іван», манкурт і перевертень, котрий »любить Україну за хліб і кусень сала».

У філософській поемі »Гея», що не друкувалася за радянських часів, В. Самійленко осмислив становище, в яке потрапила Україна після перемоги більшовиків у громадянській війні. За силою викриття анти людяної держави як знаряддя поневолення народів поема може бути поставлена поряд із Шевченковими поемами »Сон» і »Кавказ». В. Самійленко започаткував в українській літературі жанр анти утопії.

В. Самійленко - автор драматичних творів »Чураївна», »Драма без горілки», »Химерний батько», »Дядькова хвороба». Найвизначнішим з них є історична драма »Чураївна», в якій, зображуючи кохання Марусі і Грицька, подає своє розуміння історії запорозького козацтва: народ повинен щоразу доводити світові свої ідеали свободи, духовності, щирості. Практицизм, користолюбство закінчуються трагічно.

Значний внесок у духовну культуру зробив В. Самійленко своїми перекладами творів О. Пушкіна, В. Жуковського, І. Нікітіна, А. Барб’є, П.-Ж. Беранже, П.-О. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Ади Негрі. Він започаткував школу українського поетичного перекладу, оперту на новий рівень мовної і культурної самосвідомості народу, досягнутий на початку XX ст.

Помер 12 серпня 1925 р. у Боярці (Київська область).

← Предыдущая страница | Следующая страница →