Поделиться Поделиться

Головні принципи неантропоцентричних концепцій

На противагу парадигмі антропоцентризму з другої половини XX століття виникли і отримали розвиток концепції екоцентризму, біоцентризму, екобіоцентризму та деякі інші. Дані концепції розглядають як вищу моральну цінність не благо людини, а гармонійне співіснування людини з Іншим Живим. Згідно з ними людина не вважається більше тією істотою, інтересам якої необхідно надавати пріоритет, і стверджується, що до Іншого Живого слід ставитися не лише як до засобу, а й як до мети та як до істот, кожна з яких (чи група яких) має власну виключну самоцінність. Таким чином, в екологічно орієнтованому мисленні відбувається трансформація цінностей, яка полягає в радикальній зміні поглядів на те, хто є носієм морального статусу.

Головні принципи неантропоцентричних концепцій такі:

• світ природи створюється за рахунок взаємодії різноманітних біотичних і абіотичних компонент;

• об'єкти природи взаємопов'язані;

• будь-котрий вид живого неповторний і має цінність;

• людина не має права користуватися критерієм корисності та доцільності при визначенні цінності та права на існування Іншого Живого;

• людина повинна піклуватися про збереження всього біорізноманіття.

Біоцентризм

Розглянемо та коротко охарактеризуємо головні неантропоцентричні концепції відносин із Природою.

Радикальні прибічники цього світогляду наполягають на первісному пріоритеті кожного окремого живого організму. Через те людина повинна безпосередньо відповідати за свої дії перед кожним із них.

Помірковані прибічники біоцентризму розглядають як індивідуумів, що володіють правами, лише тих представників тварин, які здатні відчувати біль, – фактично такими вважаються лише ссавці (так званий патоцентризм), особливо не акцентуючи при цьому увагу на проблемах збереження неживої природи. Істоти, які відчувають біль, проголошуються істотами, які мають об'єктивні інтереси. Саме через те їх проголошують самоцінними, що й зумовлює їхній моральний статус.

Однак, згідно із сучасними поглядами, будь-яка жива істота, яка має не лише усвідомлювані бажання, надії, прагнення, цілі та завдання, а й приховані тенденції, здатність до довільного руху, харчування і росту, дихання, самозахисту, природне почуття задоволення, а також схильності і властивості, подібні до них, чи хоча б щось одне з цього переліку, – мають інтереси.

У рамках біоцентризму етичним вважається те, що сприяє благополуччю реального індивідуума, а неправильним – те, що заважає йому.

Етика біоцентризму ґрунтується на таких засадах.

1. Синкретичність світу – світ є єдиним цілим, у якому не існує поділу на суб'єкт і об'єкт, "людське" і "не-людське", абіотична спільнота є складною системою, в якій усі її члени взаємозалежні як з фізичного боку, так і в інших аспектах. Через те людина не повинна виділятися серед Іншого Живого. Як член спільноти життя вона рівна з іншими видами і має з ними однаковий статус.

2. Телеологічність живих організмів – кожний організм – це "телеологічний центр життя", тобто кожний організм має власну ціль (телеос) і сенс існування, котрий первісно "хороший" чи "цінний".

3. Біосферний егалітаризм – усі живі істоти мають рівне право на життя, процвітання та притаманну їм внутрішню цінність, що поширюється на представників усіх видів живого (чи видів живого, що відчувають біль), незалежно від того, що вони не мають душі в людському розумінні. Причому це не цінність, що визначається з погляду людини і пов'язана з перспективами того чи іншого використання Іншого Живого, а саме самоцінність. Для біоцентристів раціональне природокористування та охорона природи – лише поверхневий прояв, вторинне, наслідок більш глибоких зв'язків із Природою.

4. Необхідність екологічного забезпечення – тобто відмова від подальшого розвитку людства, метою якого є підвищення життєвих стандартів. Людина може використовувати природні ресурси лише в тих межах, які необхідні для самозабезпечення існування людини як виду. Вимоги до матеріальної складової рівня життя мають бути різко знижені, в той час як якість життя, під якою, перш за завжди, слід розуміти суттєве поліпшення задоволення духовних потреб.

Іншими словами, біоцентризм проголошує необхідність високого ступеня психологічної включеності людини у світ природи, забезпечення "ставлення до природи з повагою", ведення такого способу життя, котрий би не шкодив інтересам та благополуччю Іншого Живого, що досягається за рахунок домінування непрагматичного характеру взаємодії людини з природою над прагматичним.

Біоцентризм має кілька течій більш поміркованих чи радикальніших. Для більш рельєфної ілюстрації поглядів сучасних біоцентристів наведемо постулати лівого біоцентризму.

1. Земля нікому не належить.

2. Соціальна відповідальність людей полягає у мінімізації власного впливу на Землю.

3. Проблему соціальної справедливості і класові питання потрібно розв'язувати в контексті збереження всього живого.

4. Необхідно зупинити економічне зростання і стримати споживацтво. Людські суспільства повинні жити у власних екологічних межах, з тим щоби усі представники Іншого Живого могли продовжувати процвітати.

5. Для досягнення значущих соціальних змін і розриву зв'язків з індустріальним суспільством необхідна внутрішня духовна трансформація на рівні особистості і колективу, яка дозволить людям подолати недалекоглядні егоцентричні інтереси особистості, сім'ї, громади, нації на користь інтересів живих істот.

6. Егалітарне суспільство без сексизму і дискримінації – це мета, до якої варто прямувати. Проте навіть таке суспільство може поводитись як експлуататор відносно Землі.

Деякі з радикальних прибічників ідеології біоцентризму в боротьбі за свої ідеї застосовують протиправні методи, які, наприклад, ФБР США розцінює як екологічний тероризм.

Біоцентризм як ідеологія має певні вади: по-перше, він практично не враховує даних екології як науки, по-друге, його прихильники не поширюють моральні відносини на екосистеми, по-третє, надаючи права представникам Іншого Живого, біоцентристи обмежуються лише ссавцями, забуваючи про права нижчих тварин, рослин, бактерій тощо. За своєю суттю біоцентризм є поширенням постулатів класичної людської етики на представників окремих високоорганізованих видів живих істот.

← Предыдущая страница | Следующая страница →