Поделиться Поделиться

Т. Шевченко про основи звичаєвого виховання.

Тарас Шевченко основи звичаєвого виховання вбачав у народних джерелах, пов'язував з Україною, яка "малих діток доглядала, звичаю навчала".

Звичаєвість невіддільна від національно-культурної специфіки мовної поведінки, культури міжнаціональних відносин, мовно-національної самосвідомості. Найголовнішою ознакою освіченості українця є опанування культурою рідної мови, яка належить до найвагоміших духовних вартостей українського народу, вміння добирати мовно-виражальні засоби згідно до обставин і мети спілкування.

Мовна культура пов'язана з культурою жестів. Наприклад, англієць упродовж годинної промови може не використати жодного жесту. І, навпаки, мовлення італійця супроводжує найактивніша жестикуляція (лат. gestus - положення, поза, рух тіла).

Відомо, що в античних драматичних видовищах жест і голос були засобами створення образу. В античному театрі актори (за винятком мімів) носили маски, що виключало можливість мімічної гри. Жестикуляцію провідних акторів визначав характер п'єси. Оскільки вбранням акторів слугував довгий одяг, а взуттям - так звані котурни (взуття на товстій підошві), то їхня жестикуляція переважно зводилась до жестикуляції пальців і рук.

Надзвичайно трагічно-суперечливий соціальний і духовний смисл має жест глибокої задуми старого батька на картині Т. Шевченка "Катерина" (1842. Полотно, олія. Музей Т. Шевченка, м. Київ).

Особливої змістовності набуває жест у творчості українського скульптора Олександра Архипенка (1887-1964). У цьому сенсі привертає увагу скульптурний "Портрет Вілле-ма Менгельберга" (1925; бронза), де динамічний жест руки, її злет також ніби тремтить в експресії мелодії, виявляючи творчу масштабність музиканта (диригента). Швфігура "Тарас Шевченко" (1933) - втілення духовності, тут гармонійно поєднані жест правої руки, на якому оперта голова, і думка-передбачення: перед нами - творча особистість, талановитий митець, здатний до глибоких філософських узагальнень над сенсом буття. Кобзар ніби прозріває омріяну свободу рідного народу в "сім'ї вольній, новій", якому уособлюють і "садок вишневий", і "Дніпр широкий", і "Живописна Україна". Обидва скульптурні твори Архипенка - у Національному музеї Києва.

В епоху сучасних масових комунікацій культура жестів, як власне і мистецтво ґречності, набувають особливої актуальності (Якобсон, 1970; Шз, 1992; Корніяка, 1995).

За поширеними уявленнями, визначальна риса німців - дисциплінованість, італійців - експресивність, англійців - пунктуальність. Відоме англійське прислів'я наголошує: "Точність - ввічливість королів".

Консерватизм британців (у кращому розумінні) має різні форми, зокрема традиційний сніданок - "вівсянка, сер!", поширений у аристократичних і простих родинах; звичка переодягатися і голитися до обіду; подавати чай рівно о 17 год.

У японському помешканні домінує давній етикет. Кожного, хто йде з дому чи повертається, традиційно вітають виразами: "Щасливої дороги" чи "Ласкаво просимо".

Глибоко символічна ввічливість японців, а для іноземців навіть екзотична. Японці для привітання використовують три види поклонів: низький (сайкейрей), середній (під кутом 30°) і легкий (під кутом 15°). Поклоном вітають знайомого при зустрічі у вуличному натовпі. Особливим поклоном зустрічають гостя в японській родині: господиня опускається на коліна, кладе руки на підлогу перед собою і притискається до них обличчям.

На відміну від європейців, котрі радше звикли контролювати свою поведінку серед сторонніх людей, японець за домашнім столом більше дотрмується церемонії, ніж у гостях чи ресторані.

Японська ввічливість - це норми поведінки, що склались під впливом феодального етикету, порушення яких вважалось тяжким злочином. Звідси - чітка регламентація (по вертикалі) стосунків повелителя і підданих, керівника і підлеглих, старших і молодших, у родині - батька і сина. Моральні приписи вимагають турбуватись про власну репутацію, її незаплямованість. Тут глибоко укорінене прагнення людей за будь-яких обставин поводитися так, щоби не принизити гідності один одного; така риса, як "відвертість", у японців означає відповідну поведінку, щоби ніхто з партнерів "не втратив свого обличчя". Натомість у представників бізнесу, європейців чи американців відвертість радше передбачає прямоту (В. Сухарєв, М. Сухарєв, 1997).

У процесі історичного розвитку духовний досвід предків акумулює етносоціокультурні вартості, які набувають значення цінності.

На основі культури одного чи кількох етносів формується національна культура. Культура національна становить сукупність ціннісно насичених норм і виявів життя, притаманних представникам певної нації. Згідно за походженням розрізняють моноетпнічну та поліетпнічну національну культуру. Поліетнічну культуру вирізняє становлення спільного культурного простору, що належить до органічного складника процесу націотворення. Важливі передумови розвитку нації створюють виробничі й економічні зв'язки поміж етносами. Однак показником зрілості та життєздатності нації передусім є творення спільних ціннісних, естетичних, етичних і моральних основ духовно-культурного життя спільноти. Історично розвиток культури національної пов'язаний із виникненням нації як її суб'єкта і носія (тобто в індустріальну епоху, XVII-XIX ст.).

← Предыдущая страница | Следующая страница →