Поделиться Поделиться

Механізм забезпечення конституційно- правового статусу людини в Україні

Конституційні гарантії правового статусу – це вид правових гарантій реалізації норм права. Гарантії реалізації прав і свобод особи і громадянина передбачені статтями 56-64 Конституції України. Права та свободи особи і громадянина, гарантії цих прав і свобод, головні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України (п. 1 ч. 1 статті 92 Конституції України).

Розрізняють чотири види гарантій: політичні, юридичні, економічні, ідеологічні.

1. Політичні гарантії – законодавчо допустимі політичні умови та способи забезпечення реалізації в повному обсязі прав і свобод людини.

Держава, згідно з положеннями статті 15 Конституції України, гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією та законами України.

Основними суб'єктами забезпечення таких гарантій є: держава; органи державної влади; політичні партії та громадські організації; органи місцевого самоврядування, які покликані представляти інтереси територіальних громад (стаття 140 Конституції України).

Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання чи вигнання.

Загальна декларація прав людини.

2. Юридичні гарантії – установлені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами способи забезпечення використання, дотримання, виконання та застосування норм права, що закріплюють права і свободи людини і громадянина.

Юридичні засоби і умови, що забезпечують дотримання, реалізацію, охорону та гарантію прав і свобод людини, поділяються на зовнішні і внутрішні гарантії.

До зовнішніх відносять: а) міжнародні правові акти: Загальна декларація прав людини 1948 р.; Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.; Міжнародний пакт про цивільні і політичні права 1966 р.; б) міжнародні органи спостереження і контролю за дотриманням прав людини: Комісія з прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН; Європейський суд з прав людини; Комітет ООН з прав людини тощо.

Внутрішньодержавними юридичними засобами захисту прав людини є: судові, адміністративні, контрольно-наглядові та інші державні органи.

3. Економічні гарантії – забезпечення державою формальної загальнообов'язковості тим умовам, які необхідні для того, щоби особа могла скористатися своїми економічними правами та обов'язками. Наприклад, забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності (п. 5 статті 116 Конституції України).

4. Ідеологічні гарантії – закріплені конституційними нормами ідеологічні умови і засоби, що забезпечують здійснення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. Згідно зі статтею 15 Конституції України жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. В Україні кожен має право на свободу світогляду та віросповідання (ч. 1 статті 35 Конституції України).

Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь- якого діяння чи за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами чи за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Загальна декларація прав людини.

Серед наслідків, які мало проголошення України демократичною, правовою, соціальною державою, чи не найбільш відчутним стала принципова переорієнтація всієї системи державної влади в її відносинах із людиною, що внесло суттєві корективи в розуміння конституційно-правового статусу людини та проблеми, пов'язані з механізмом його забезпечення.

Теоретично механізм забезпечення конституційно-правового статусу людини може бути охарактеризований як система засобів, спрямованих на захист і реалізацію базових правових норм та інститутів, які проголошені на рівні конституції та конституційних законів і мають на меті визначення місця та ролі людини з погляду гарантування її прав у системі суспільних відносин. Головною метою цих засобів є захист конституційно-правового статусу людини, а також створення необхідних умов для того, щоби усі структурні елементи конституційно-правового статусу людини могли бути реалізовані як у відносинах людини з державою, так і в її стосунках з іншими суб'єктами правовідносин.

Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції чи на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Загальна декларація прав людини.

Серед основних гарантій забезпечення стабільності конституційно-правового статусу людини слід назвати принцип пріоритету прав людини і громадянина, їхній визначальний стосовно функціонування державної влади характер, а також неприпустимість зміни конституції, коли зазначені зміни мають своїм наслідком зміни в конституційно- правовому статусі людини відносно звуження, обмеження чи скасування тих чи інших громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних прав людини і громадянина. Забезпеченню таким чином витлумаченої стабільності конституційно-правового статусу людини слугують як безпосередні конституційні норми, що забороняють внесення змін до Основного Закону (коли дані зміни обмежують чи скасовують права людини і громадянина), так і створення спеціальних органів державної влади, які мають повноваження оцінювати конституційність законів та інших нормативно-правових актів, висловлювати своє рішення про можливі зміни відносно Основного Закону держави. Таким чином, гарантії забезпечення конституційно-правового статусу людини дозволяють упорядкувати відносини взаємних прав і обов'язків, що виникають у ході суспільного і державного розвитку.

Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Кожна людина має право покинути будь-якому країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.

Загальна декларація прав людини.

Ключовим суб'єктом гарантування конституційно-правового статусу виступає держава в особі окремих органів державної влади та їхніх посадових осіб. Як випливає зі змісту статті 3 Конституції України, права і свободи людини і громадянина визначають зміст і спрямованість діяльності всіх органів державної влади. Через те проблеми забезпечення конституційно-правового статусу людини і громадянина так чи інакше пов'язані з функціонуванням усіх органів державної влади, що відносять до всіх владних гілок. Однак діяльність різних органів державної влади відносно реалізації забезпечення конституційно-правового статусу людини має свою специфіку.

Ключова роль парламенту в забезпеченні конституційно-правового статусу людини і громадянина, а також такого його елементу, як конституційні права і свободи людини, може бути обґрунтована у двох аспектах. З одного боку, центральна функція парламенту – законодавча, як зазначено у статті 92 Конституції України, пов'язана з тим, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, головні обов'язки громадян, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства. Тобто саме завдяки законодавчій діяльності Верховної Ради України (прийняття законів, які прямо пов'язані з окремими елементами конституційно-правового статусу людини і громадянина) формується нормативно-юридична основа розвитку відносин поміж державою і особою, яка набуває свого комплексного вираження в понятті конституційно-правового статусу людини. Іншими словами, наявність та ефективне функціонування парламенту є такою умовою, без якої стає неможливим саме поняття "конституційно-правовий статус людини і громадянина". З другого боку, забезпечення прав і свобод людини і громадянина реалізується парламентом і в процесі виконання інших функцій.

Поряд із парламентом важливу роль у забезпеченні конституційно- правового статусу людини і громадянина відіграють також органи виконавчої, судової та контрольної гілок державної влади. Поняття механізму забезпечення конституційно-правового статусу людини може бути розглянуто під кутом зору інститутів механізму забезпечення конституційно-правового статусу і процесу забезпечення конституційно-правового статусу людини. Такий інституційний механізм забезпечення конституційно-правового статусу людини являє собою взаємодію системи інститутів конституційного права, які визначають місце і роль людини в системі суспільних відносин, та органів державної влади, функцією яких є регулювання, реалізація і захист прав людини. За структурою поняття інституційного механізму забезпечення конституційно-правового статусу людини – це система інститутів конституційного права, які визначають місце та роль людини з погляду її прав і свобод, органів державної влади, функцією яких є забезпечення прав людини, процедур такого забезпечення, а також гарантій забезпечення конституційно-правового статусу людини.

Проте, характеризуючи загальні проблеми, що об'єктивно наявні у процесі забезпечення конституційно-правового статусу людини, прав і свобод людини і громадянина в Україні, дозволяється стверджувати, що переважна більшість їх пов'язана не стільки з відсутністю необхідної системи органів державної влади, скільки з необхідністю здійснення реформотворчих змін у процесі їхнього функціонування. У цьому сенсі слід наголосити, що гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина мають як юридичний, так і економічний, політичний та організаційний зміст, а визначальною метою реформування органів державної влади (парламентська, адміністративна, судово-правова реформи) має бути посилення гарантій забезпечення конституційно-правового статусу людини в Україні.

Похожие статьи