Поделиться Поделиться

Головні категорії пам'яток і матеріальна культура

Доба еллінізму характеризувалася розквітом містобудівного мистецтва. В даний період виникає низка нових поселень та міст (Горгіппія, Танаїс, Порфмій та ін.), а площа та кількість населення уже існуючих міст (Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Фанагорія) значно зростають. Завдяки збільшенню міської території у деяких містах (Ольвія, Пантікапей, Фанагорія) виділяються верхня та нижня частини, які з'єднувалися терасами. Масштабні будівельні роботи, під час яких зазнавали реконструкції цілі квартали, проводилися в Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї. Показовим є наприклад Херсонеса, де майже в класичному вигляді було застосовано гіпподамову систему ортогонального планування міської території. Перебудовувалися оборонні споруди, зводилися нові мури й башти, спорудження яких велося з урахуванням рельєфу місцевості. В найвищій точці Пантікапея виріс укріплений акрополь, де розмішувався царський палац (рис. 20).

Для міської забудови характерні два типи будинків: безордерні помешкання малої площі та будинки перестильного типу, які мали розвинену планувальну схему та значну площу. В будинках заможних громадян чітко виділяються андрони (чоловічі кімнати), підлога яких прикрашалася мозаїками, та великі приміщення з вогнищами. Для покрівлі будинків різного типу використовували черепицю місцевого та імпортного виробництва, а також архітектурну теракоту. Стіни тинькували й розписували кольоровими фарбами. Центральні частини міст забудовували ордерними будинками, а скромніші оселі концентрувалися на окраїнах (Ольвія, Фанагорія). Керамічні майстерні, небезпечні з огляду пожежної безпеки, виносили за межі житлової забудови (Херсонес, Фанагорія). У даний час остаточно формуються міські магістралі, поверхню яких мостили битою керамікою та дрібним камінням, а іноді й плитами. Під покрівлею вулиць прокладали водостічні канали, а сміття вивозили за межі міста. Проводили масштабні роботи з архітектурного оформлення громадських центрів міст, будівництва ансамблів культових та громадських споруд. Найбільш показовим у цьому відношенні є центр Ольвії, де вивчені прилеглі один до одного агора і теменос із храмами Зевса та Аполлона Дельфінія. Наприкінці і V ст. до н. е. в Херсонесі споруджено театр (рис. 21). Писемні джерела свідчать, що театри були і в Ольвії та Пантікапеї. В Пантікапеї відкрито залишки громадського будинку III-II ст. до н. е., які інтерпретовано як пританей (приміщення для зібрань посадовців-пританів), а в Горгіппії - гімнасій. Згадується гімнасій і в одному із написів з Ольвії. В будівництві використовували різні системи кладок (рис. 22), а в архітектурі найпоширенішими були іонійський та дорійський ордери, корінфський використовувався менше.

Рис. 20. Акрополь Пантікапея

(за В. П. Толстіковим)

Досить активно в даний час відбувалося освоєння сільських територій, де виникали різнотипні укріплені та неукріплені поселення (Ольвія, Північно-Західний Крим, Боспор), розбудовувалися садиби, які концентрувалися в межах земельних володінь громадян (Херсонес, Керкінітіда). Сільські помешкання представлені в основному багатокамерними безордерними будинками з внутрішніми дворами та чітко вираженою господарчою функцією. На Бос-порі продовжували функціонувати оборонні вали, завдяки яким були захищені величезні сільськогосподарські території.

Рис. 21. Античний театр у Херсонесі

(реконструкція О. І. Домбровського. Фото з повітря К. Вільямса)

Певних змін зазнали некрополі античних центрів. В Ольвії та на території Боспору зросла кількість поховань представників заможних верств, які ховали своїх небіжчиків лід курганними насипами. На Боспорі використовувалися підкурганні кам'яні склепи з уступчастими склепіннями, які складалися з дромоса та поховальної камери квадратної чи прямокутної форми. Найбільш показовим є склеп Царського кургану поблизу м. Керчі (рис. 23). Склепи з уступчастими перекриттями споруджувалися протягом IV-II ст. до н. е. Іноді склепіння таких поховальних споруд розписували фресковим живописом. У Херсонесі під курганний обряд поховання не набув поширення. Більшість підкурганних поховань були пограбовані також в давнину, однак грандіозні розміри поховальних споруд свідчать, що вони належали найзаможнішим верствам суспільства.

Рис. 22. Типи кладок житлових і громадських споруд другої половини IV ст. - II ст. до н. е. (за С. Д. Крижицьким)

Поховальні споруди ґрунтових некрополів, у яких ховала своїх померлих родичів основна маса жителів античних центрів, представлені різними типами. Поряд із ґрунтовими трапляються могили, складені з черепиць, а також підбійці та земляні могили чи вирубані у скелі склепи різної конструкції. Дітей продовжують ховати в амфорах. Переважало тілопокладення, проте трапляються й кремації, причому найбільшу кількість таких поховань у даний час зафіксовано в Херсонесі. У ґрунтових похованнях з тілопокладеннями зафіксовано по

одному небіжчику, а в склепах, які були сімейними усипальницями, вже ховали кількох померлих. Тіла небіжчиків клали в дерев'яні труни чи саркофаги. Витончені саркофаги, виконані у вигляді храму, знайдено в некрополі Пантікапея. Поряд із дерев'яними використовувалися саркофаги із мармуру. Разом із небіжчиком в могилу клали речі, які, на думку греків, могли знадобитися йому в потойбічному світі. їх набір залежав від статі, віку, становища померлого в суспільстві. Над могилами ставилися надгробки у вигляді прямокутних стел, іноді прикрашені антефіксами, чи антропоморфні пам'ятники. Найбільш показовими у цьому відношенні є стели із зображеннями зброї IV- III ст. до н. е. із Херсонеса. Виходячи з даних поховального обряду, етнічний склад населення античних центрів був переважно грецьким, хоча в Ольвії та Боспорі, особливо на сільських територіях, фіксується певний прошарок вихідців із середовища тубільного населення. У Херсонесі, навпаки, наявність варварів не простежується.

Рис. 23. Дромос Царського кургану

Масовий археологічний матеріал представлений головним чином продукцією керамічного виробництва. Це, насамперед, фрагменти амфор, в яких перевозили вино та маслинову олію з центрів Південного берега Чорного моря, Родосу, Косу та інших (рис. 24). За формою посудин та клеймами чітко вирізняється продукція херсонеських та боспорських майстерень. До тарної кераміки відносять також піфоси, які використовувалися для зберігання продуктів. Значною кількістю зразків представлений столовий та кухонний посуд різних типів.

Рис. 24. Імпортні амфори елліністичного періоду:

І - Сімопл; 2 - Ролос; 3 - Кос; 4 - Кнід: 5 - Парос; 6 - Фасос; 7 - невідомі центри

Серед столового посуду значного поширення набула чорнолакова кераміка. Це переважно кіліки, канфари й тарілки. Денця таких посудин прикрашалися штампованими зображеннями ов та пальметок. У даний же час поширюються світлоглиняні лягіноси, прикрашені розписом. Чорнолакова кераміка пізньоелліністичної доби, як правило, має покриття тьмяного відтінку, а іноді - бурого й навіть червоного, що було пов'язано з режимом обпалювання. Таку кераміку нерідко прикрашали рослинними мотивами, а ручки - масками сатирів та менад. З'являються так звані "мегарські чашки", які виготовляли в різних античних центрах і привозили у Причорномор'я. Це рельєфні чаші напівсферичної форми, прикрашені гірляндами, зображеннями людей та тварин. Відомі також фігурні посудини та вази групи Гарда, які виготовляли в Александрії і використовували для поховальних цілей. Від /V ст. до н. е. набувають поширення напівзакриті та закриті аттичні чорнолакові світильники. В пізньоелліністичний час було налагоджено їх місцеве виробництво, а імпортні представлені закритими формами з витягнутим масивним ріжком малоазійського типу. В елліністичний час до Північного Причорномор'я ввозили також скляний посуд, проте Його небагато і він використовувався для зберігання парфумерних розчинів. У похованнях представлені прикраси, серед яких трапляються справжні витвори ювелірного мистецтва. Проте кількісно переважають намисто, амулети з єгипетського фаянсу та предмети одягу. Від II ст. до н. е. з'являються фібули ~ застібки для одежі, які набувають поширення уже в перші століття нової ери.

Релігійний пантеон залишався суто грецьким. В іонійських центрах ушановували Аполлона, а в дорійському Херсонесі Партенос та Геракла. Однак за доби еллінізму грецький пантеон стає різноманітнішим. Тут відправлялися культи Зевса, Афіни, Деметри, Кори-Персефони, Кібели, Гестії, Діоніса, Афродіти та ін. Відправлення культових дій на честь богів мало як офіційний, так і приватний характер. Про офіційний характер культів свідчать зображення на монетах. А про приватний - графіті та теракотові статуетки, які часто знаходять у будинках та похованнях. За доби еллінізму значного поширення набули порівняно нові погляди, пов'язані з вірою у безсмертя душі та орфіко-піфагорейським ученням.

Для відправлення офіційних культів від імені усього громадянського колективу чи держави використовувалися вівтарі та храми. Такі вівтарі зафіксовано в Ольвії, а в Херсонесі знайдено мармурові частини вівтаря, присвяченого Партенос. В античних центрах зафіксовано залишки храмів суто грецьких типів, під час будівництва яких застосовувалися привізні ордерні деталі та черепиці. Це, зокрема, храми Аполлона Дельфінія і Зевса Спасителя в Ольвії. На Таманському півострові розкопано толос II ст. до н. е., котрий також мав культовий характер. У таких спорудах встановлювали статуї богів та столи для приношень. Іноді в них зберігалася державна скарбниця. До храму могли входити тільки жерці. Культові дії на честь богів відправлялися перед храмами, де стояли вівтарі, на яких приносили в жертву свійських тварин та птахів. Неофіційні чи домашні культи відправлялися в будинках, у спеціально відведених для цього кімнатах чи біля сімейного вогнища. Для них використовували вапнякові вівтарі невеликих розмірів та керамічні курильниці. Існували також святилища, які розміщувалися за межами населених пунктів. Наприклад, на захід від Фанагорії був розташований героон - місце поклоніння героям. Святилище Деметри містилося поблизу Німфея.

Мистецтво регіону вирізнялося певною оригінальністю, хоча в ньому домінували еллінські риси. Найвищого рівня у своєму розвитку воно сягнуло в елліністичний період. Саме цим часом датується переважна більшість монументальних ордерних споруд та поява пам'яток монументального живопису. Його найкращими зразками вважається фрагмент надгробка з головою юнака з Херсонеса, розпис склепу кургану Велика Близниця на Тамані та зображення корабля у німфейському святилищі. Найхарактернішими пам'ятками місцевого вазового живопису є боспорські пеліки з поліхромними зображеннями, пов'язаними з міфами. Із Ольвії походить амфора III ст. до н. е. з поліхромним зображенням Харона та Гермеса, які проводили померлих у підземне царство - Аїд. Місцеву скульптурну школу презентують вотивні плити із зображенням Геракла, стела сітонів із Ольвії та надгробний рельєф із Трьох-братніх курганів на Керченському півострові. Доволі часто трапляються вироби із пластики малих форм, які здебільшого представлені теракотовими статуетками. З кургану Куль-Оба походять пластинки зі слонової кістки з чудовими зображеннями, виконаними античними майстрами. Високого рівня сягнула торевтика. Не виключено, що саме на Боспорі виготовлено принаймні частину ювелірних виробів із золота, знайдених у скіфських курганах Півдня України.

У Північному Причорномор'ї жили чи походили з нього видатні діячі науки свого часу, про що свідчать писемні та епіграфічні джерела. Це Біон Борисфеніт (III ст. до н. е.), Посідоній Ольвіополіт (III - перша половина II ст. до н. е.), Сіріск із Херсонеса (III ст. до н. е.), Смикр та Діофіл із Боспору (IV ст. до н. е.).

Головним наслідком розвитку античних держав за доби еллінізму був процес формування територіальних державних утворень із центром, роль якого виконував найбільш розвинутий поліс того чи іншого регіону. В Ольвії та Херсонесі державне управління очолювали демократично налаштовані представники громадянських общин, на Боспорі склалася монархічна система управління, яка за своїми основними ознаками була близька іншим елліністичним державам. Ніконій і Тіра продовжували існувати як невеликі міста-держави, проте, дозволяється припустити, що й вони могли входити в єдину територіальну державу. Характерна ознака доби еллінізму в античних державах Північного Причорномор я - стрімкий розвиток економіки та культури. У зв'язку із суттєвими змінами етнополітичної ситуації в Північному Причорномор'ї, становище всіх античних держав у III ст. до н. е. погіршилося, що спричинило певну перебудову економіки та зміни у соціальній сфері. Неможливість самостійно протистояти зовнішнім воєнним загрозам змусила греків шукати собі покровителя в особі Мітрідата VI Євпатора. З його смертю закінчується елліністичний період, і античні держави Північного Причорномор'я вступають у новий етап свого розвитку, пов'язаний уже із Римською імперією.

← Предыдущая страница | Следующая страница →