Поделиться Поделиться

Магічно-релігійне, морально-психологічне, суспільне значення допологових звичаїв і обрядів, пологів, післяпологової обрядовости

В українській родильній обрядовості традиційно побутують давні вірування і символіка, яким надається магічний смисл. Родильну обрядовість зазвичай супроводжували різні магічні дії, покликані охороняти від нечистої сили породіллю і дитину. Магічного значення надавалося металевим предметам. Металеві обереги (ними могли бути сокира, ножиці, ключі, ніж з кістяним руків'ям та ін.) клали у постіль породіллі та до колиски новонародженої дитини.

Особливе значення у традиційній родильній обрядовості мають давні символи родючості - зерно, хліб, каша (Сумцов, 1885).

Попри різноманітність використовуваних атрибутів, у родильній обрядовості духовне начало домінує над матеріальним (Костомаров, 1994).

Наукові джерела виділяють допологові звичаї та обряди, пологи, післяпологові обряди.

У народних уявленнях магічне значення набула книга. Аби дитина стала розумною та вченою, пуповину відрізали на книзі; при першій купелі немовляті вкладали у руки, за винятком інших предметів, книгу. За книгою ворожили на долю дитини; після хрещення відкривали книгу з духовними піснями, намагаючись відгадати за їх змістом майбутнє. Щоби визначити здібності дитини, на першу річницю чи у день відлучення від грудей перед нею клали книгу, хліб, монету інші предмети і дивилися, що вона зразу візьме. Магічною силою наділяли також вузол. У випадку, коли пологи були тяжкими, в хаті відчиняли усе, що відчиняється: двері, вікна; відмикали скрині, розв'язували вузли, щоби так само розв'язався вихід дитини. Коли дитина народжувалася, то баба-повитуха відтинала їй пупчик, зав'язувала його "у сім ґудзів'' і передавала матері. Коли ж дитині виповнювалося сім років, мати давала їй того ремінчика, щоби "руками позад себе розв'язала. Коли розв'яже, то їй розум розв'яжеться, до голови впуститься". Зав'язаний вузол сприймався як символ перешкоди, невдачі; розв'язаний вузол означав волю, спасіння (Войтович, 2005, с. 99, 230).

Основними символами родильної обрядовості українців вважаються вода, вогонь, хліб, зерно, глина з печі; предмети рослинного світу; їжа, питво, вироби з металу, знаряддя праці, компоненти одягу. Допологові звичаї та обряди становили систему раціональних знань і магічних дій, що виконувались із метою запобігти бездітності, й при народженні дитини; різні прикмети, за якими прагнули передбачити вагітність і стать майбутньої дитини; повір'я, покликані охороняти здоров'я породіллі та немовляти тощо. Дії, які виконувала баба-повитуха, засвідчували аграрні засади родильної обрядовості (зав'язування та відрізання пупка, перша купіль, перше годування, відвідування породіллі). Пуповину повсюдно зав'язували лляним чи конопляним прядивом, а в 20-х роках XX ст. використовували рубчик чи магазинну нитку. Післяпологові обряди поділялися на дві групи: одні - для очищення і захисту породіллі та немовляти від впливу злих сил і духів, від вроків; інші - для того, щоби уберегти близьких породіллі людей і навколишній її світ (худобу, криницю, урожай) від негативного впливу "нечистої" після "злогів" жінки (Гвоздевич, 2000).

Особливого значення надавалось першій купелі. Тут чаклувала баба-повитуха (її до хати запрошував чоловік породіллі). Вона приносила із собою м'ятличок (шматочок, відірваний від намітки; це - найдавніше вбрання заміжніх жінок, яке зав'язували навколо голови; намітку також називали серпанок, чи очіпок) і хліб (символ багатства і щастя). Пупчик баба-повитуха перерізувала: у хлопчика - сокирою, а в дівчинки - гребенем (аби прихилити ЇЇ до господарства); щоби пупчик швидко заживав, обмазувала його відваром чорної тополі. Готуючи купіль, додавала до неї "свяченого зілля"; у купіль дівчинки клала мед, квіти, трохи молока (щоби була гарною), у купіль хлопчика - корінь дев'ясилу (щоби був сильним). Вінчик-м'ятличок клали на голівку немовляти після закінчення першої купелі, що символізувало завершення утробного життя дитини. Кожен, хто приходив до хати під час цього ритуалу, мав кинути у купіль монету на щастя. Скупану дитину баба-повитуха обсушувала біля палаючої печі, що символізувало прилучення новонародженого до домашнього вогнища. Потім давала свячену воду матері, кропила хату, обкурювала себе, породіллю та дитину і вже після цього передавала дитину матері. Всі дані дії символізували захист дитини від злих духів. Для баби-повитухи справляли рожаничний бенкет (подавали хліб, мед, сир, вино). Це свято було своєрідною жертвою Пречистій Діві, богині Мокоші та рожаницям (Войтович, 2005, с. 18-19).

Магічною силою наділяли рослини - часник, калину, барвінок, м'яту, чорнобривці. Так, на Поділлі у постіль породіллі клали часник, а в головах на постіль ставили "трійцю" - богоявленську воскову свічку, оздоблену калиною, барвінком, волошкою пахучою.

Купали дитину тоді, коли відпав пупок - на четвертий- п'ятий день. Вважалося, що материнське молоко зміцнює дитину, а дух рідної землі через зілля наснажує, захищає і благословляє нове життя. Для першої купілі змішували барвінок, лом'ятки (вуздики), пижмо, любисток, драголюб (любомир), вовчки (череда), чистотіл, канулер, чебрець, шандру, нагідки, подолішняк (копитняк), кровавник (звіробій), чурковиння (бадилля огірків), м'яту, Петрові батоги, рум'янки, чорнобривці та ін. Для запобігання захворюванню дитини купіль готували на відварі цвіту яблуні, вишні, черешні.

Для забезпечення дитині щасливої долі у купіль клали любисток, м'яту, інші трави, які спричиняли заспокійливу, протизапальну дію.

У купіль дівчинки кидали пелюстки з першої квітки ранньої півонії; її при розквітанні особливо берегли, щоби не зірвав хтось чужий, у кого є дівчата, оскільки вважалося, що так дозволяється "викрасти" щастя (Шкарбан, 1995). В Україні у XIX ст. для підсилення магічної дії купелі додавали свячену воду, зілля чи лікарські трави; у першій чверті XX ст. - ручку чи олівець, срібні чи золоті предмети і майже повсюдно - шматочок хліба чи зерно (Гвоздевич, 2001).

Магічне сприйняття першої купелі збереглося дотепер у народному побуті українців.

За давнім звичаєм, у Киргизії біля ліжка новонародженого розміщували символ сови, як оберіг від усякого зла. В Ірландії вважалося: коли породілля вдягала піджак чоловіка, то пологи будуть легкими, оскільки їй передається співчуття чоловіка. У північно-східній Шотландії новонародженого хлопчика загортали в жіночу сорочку, новонароджену дівчинку - в чоловічу; в такий спосіб прагнули запобігти безшлюбності.

В Україні після народження дитини виконувалися певні обряди: відвідування породіллі, вибір кумів, прилучення дитини до родини, хрещення (через тиждень чи два після народження - переважно Полісся і східні області; подекуди - і в день народження - Бойківщина, Гуцульщина), пострижини тощо.

Дослідники описують давній слов'янський обряд магічного "введення" дитини у сімейний колектив. Немовля загортали у вивернутий кожух (символ достатку, здоров'я, сімейної злагоди, щастя) й обносили навколо помешкання, біля хлопчика клали якийсь інструмент, щоби виріс умільцем, біля дівчинки - жмутик льону, символ жіночого заняття (Котляревський, 1879).

Інститут кумівства виник унаслідок розселення малих сімей і послаблення родинних відносин, що віками складалися у великих патріархальних сім'ях. Вперше термін кум вжито у Статуті Ярослава Мудрого, проте звичай кумівства здавна побутував як загальнонародний. Кумівство - наслідок розкладу родової общини, коли дядько вже не виховував племінників у своїй сім'ї, а ставав духовним наставником тих самих племінників у сім'ях їх батьків (Наумен-ко, 1965). У процесі християнізації Русі народний звичай кумівства використала церква, кум і кума були оголошені хрещеними батьками (Косвен, 1963).

Здавна дотримували звичаїв вшановувати матір і новонародженого. Дані звичаї мали назву родини. За звичаєм на "родини" йшли лише жінки, які приносили невеликі дарунки, переважно пиріжки, мед, крупу, полотно (Борисенко, 1991).

Хрещення (хрестини) символізує прилучення новонародженої дитини до родового культу. За стародавнім звичаєм, немовля брали на руки, клали на землю, на поріг; тоді піднімали і обходили тричі навколо хати. Після купелі баба-повитуха сповивала хлопчика у сорочку батька, розрізуючи її у трьох місцях, а дівчинку - у сорочку матері, зав'язавши у рукав шматочок печини, вуглик, монету; потім передавала дитину куму, а той - кумі. Хлопчика передавали на порозі, дівчинку - через грубінь, після чого йшли до церкви хрестити. Поріг символізував межу двох світів: свого і чужого; господарю-батькові доручалося підняти дитину, тобто прийняти її (чи ні) у відповідний рід. Після хрещення справляли хрестини. Тоді батьки вибирали дитині хрещеного батька і матір, які поручалися за її виховання у випадку смерті батьків. На хрестини хрещені батьки приносили хліб, бублики і крижмо (декілька аршинів полотна), а хрещена мати - також й хрещик. На другий день хрестин родичі породілля влаштовують похрестини - частування на честь кумів і ба-би-повитухи. Це певний відгомін часів, коли дитину відносили до роду матері, а не батька. Через рік (інколи пізніше) після народження дитини у Чистий четвер здійснювали урочисті перші пострижини - ритуал, котрий мав уберегти дитину від хвороб. Цього ж дня вистригали шерсть на лобі тварин, підрізали хвости у коней, курей, щоби плодилися. Малюка садовили на розстеленому вовною догори кожусі, а кум відстригав трохи волосся спереду, ззаду та з обох боків біля вух. Після пострижин батько кидав на кожух трохи жита й грошей, "щоби дитина багата й щаслива росла". Хлопчика стригли на сокирі, а дівчинку - на коноплях. Відрізане волосся зберігали до наступної стрижки, а потім кидали у чисту проточну воду (Войтович, 2005, с. 387-388; 391; 571).

У родильній обрядовості вагоме значення мають рушники. Наприклад, на Підляшші (тепер Польща) у рушник загортали немовля після народження. У надбужанських селах повитуха витирала рушником дитину до хрестин, а породілля дарувала їй рушник з хлібом й іншими продуктами. Куми, йдучи до дитини на хрестини, несли три хлібини, загорнуті в рушник (Никорак, 2001).

← Предыдущая страница | Следующая страница →