Поделиться Поделиться

Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі

В українській культурі історично склалися певні форми соціалізації поколінь. Соціалізуюче значення мають спільна з дорослими виробнича й обрядова діяльність, завдяки через що молодь успадковує соціокультурний і духовний досвід, морально-етичні цінності народу.

Для періоду дитинства характерна особлива емоційно-психологічна вразливість, сприйнятливість до засвоєння суспільних і етико-моральних норм співжиття поколінь.

Цікаво, що за давнім українським народним звичаєм хлопчика, якому виповнилося три роки, садили на коня.

Здавна побутував язичницький обряд "пострижин". Ритуал "пострижин" проводили після досягнення дитиною семи років (коли мінялися зуби), а також при посяченні молоді у зрілий стан (тоді ж юнаки відбували обряд першого гоління). Парубків підстригали по-особливому, дівчатам заплітали коси.

Майже до XX ст. в Україні існувала певна соціально-вікова ієрархічна структура. Стосовно хлопців: до 10 років - хлопець (йому доручали пасти гусей і телят), від 10 до 12 - хлопчище (він вже допомагав батькові), від 13 до 16 - підпарубок (працював нарівні з батьком), після 16 років - парубок, за карпатською термінологією, легінь (міг працювати самостійно). Стосовно дівчат: до 10 років - дівча, від 10 до 13 - дівчина, від 13 до 16 - дівчище, після 16 років - дівка (Войтович, 2005).

З "пострижинами" пов'язаний звичай, за яким хлопчику вручали "плащ-отроковище", що символізувало перехід у вікову групу отроків. Богині Рожаниці приносили жертву - пшоно, кашу, мед.

У період розселення малих сімей утворилася територіально-сусідська община. Виникли нові форми соціалізації поколінь: інститут кумівства, союзи ровесників, загони от-років-воїнів.

Згідно з родовими традиціями періоду військової демократії, як перехідної стадії до феодалізму, отроки юнацького віку отримували громадське військове виховання.

Християнство не заперечувало деяких язичницьких обрядів. Тривалий час побутував обряд "каші" у дяківських школах. Після закінчення певного періоду навчання дякові* вчителю приносили горщик гречаної каші. Тоді заняття у школі припинялися. Кашу, безумовно, з'їдали, горщик виносили на подвір'я. Починалися змагання учнів, кожен намагався першим вцілити у горщик і розбити його. Святкування закінчувалося "ігрищами". Ймовірно, у дяківські школи обряд "каші" перейшов від давніх майстрів-ремі-сників. Такий обряд в Україні побутував майже до середини XIX ст. (Науменко, 1965).

У процесі християнізації Русі відбувалося запозичення елементів язичницької обрядовості, зокрема обрядовості давньослов'янського свята "семік", поширеного на Русі. Святкування відбувалися навесні, після закінчення сівби. Обрядовість свята пов'язана з вірою у рослинних духів, від яких залежала родючість землі, врожай і добробут родини. Більшість обрядів цього свята увійшли до культу християнської Трійці (прикрашання домівок зеленню, плетіння вінків, ритуальні хороводи навколо берізки та ін.). Власне сама назва "семік" виникла у процесі хрещення Русі, оскільки свято відзначалося у четвер - сьомого тижня після Паски.

За свідченням дослідників, майже до початку XIX ст. в Україні, а також Росії та Білорусі побутували цікаві форми спілкування - дитяче посестринство і побратимство, які утворювалися на основі особистих дружніх взаємин дітей-підлітків (Франко, 1898; Корінфський, 1901).

За етнографічними даними, ритуал посестринства здійснювався ранньою весною. Дівчата вибирали у лісі найгарнішу берізку, прикрашали її кольоровими стрічками, загинали кінці гілок у кільце, утворюючи вінки, які б росли на дереві. Навколо берізки водили танок, співали пісні. Потім дівчата цілувалися через вінок і давали одна одній клятву посестринської вірності.

Згідно з давнім звичаєм братання, укладався союз поміж ровесниками через обмін жменьками землі, якому зашивали у ладанку і носили на шиї.

Земля символізувала силу обопільної клятви, вірність слову. Такі звичаї розвивали у підлітків почуття обов'язку, відповідальність, поняття про дружбу, гідність, честь як найвищі морально-етичні цінності.

Досліджуючи звичаї й обряди повноліття в Україні, В. Борисенко зазначила, що молоді люди рано ставали дорослими: дівчата переважно у 15-16, хлопці - у 16-17 років. Здавна молодь гуртувалася у так звані дівочі й парубочі громади. Повноліття для дівчини чи парубка наставало тоді, коли їх приймали до такої громади. Це супроводжувалося обрядовими діями, специфічними у різних регіонах України. Це були перші осінні вечорниці, які проводили восени, після збору врожаю. Перші вечорниці припадали в одних селах на другу Пречисту (21 вересня), в інших - на Покрову (14 жовтня), на Кузьми й Дем'яна (14 листопада). На Волині, Поліссі даний звичай побутував до 30-х років XX ст.

Дівчина, якому приймали до дівочої громади, повинна була на перші вечорниці зварити кашу.

Парубок, щоби бути прийнятим до парубочої, громади, спочатку мусив навчитися добре косити. Вступаючи до товариства, він мав поставити товаришам могорич, а дівчатам найняти музику.

У молодіжних товариствах були виборні старші, які дбали про культуру дозвілля, стежили за дотриманням уставу громади. Старшого у парубків називали отаманом, подекуди Березою. Дівочі громади були менш організовані, проте у центральних районах України також обирали старшу (Березу). Здебільшого обирали Березу на Різдво. З-поміж молоді такими були парубки і дівчата, котрі знали найбільше колядок, щедрівок, могли повести молодь селом під час Різдвяних святкувань, величати і вшановувати господарів. Парубочі й дівочі громади мали великий вплив на молодь, розвивали мистецтво гуртового співу, народної хореографії, шанували традиції предків.

У поліських, центральних і східних районах України до 30-х років XX ст. збереглися форми вечорниць, на яких дівчата та хлопці залишалися ночувати, дотримуючись, звичайно, цнотливості (Борисенко, 1991).

Безперечно, дані традиції цікаві й повчальні. Вони відображають певний етап історичного розвитку українського суспільства, вироблені віками традиції морального становлення особистості, гідне наслідування молодими поколіннями народної трудової етики та філософії життя.

Певні форми соціалізації поколінь історично складаються у різних народів.

У семітських народів поширений релігійно-містичний обряд відсічення крайньої плоті чоловічого статевого органа. За Книгою "Буття", звертаючись до Авраама, Бог промовив: "Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти поміж мною й вами, і поміж потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, й це буде знаком союзу поміж мною й вами. На восьмім дні (життя) мусить бути обрізане в вас кожне ваше хлоп'я, у ваших поколіннях; а необрізаного чоловічої статі, що його тіло на передній шкірці не обрізано, такого викорінити з його народу: він поламав мій союз" (Буття, 1991).

Згідно з давніми традиціями єврейського народу, обряд "обрізання" має не лише символічне, а передусім соціокуль-турне значення. Даний обряд - особлива форма соціалізації, свідчення того, що новонароджений хлопчик став повноцінним євреєм. Обряд здійснюється на восьмий день (обов'язково у будний) після народження хлопчика; малюка на руках тримає дід, а рабин читає молитву. Святкування відбуваються у широкому родинному колі, так само урочисто, як і весілля.

Давні греки і римляни іронічно сприймали такий обряд єврейського народу; первісне гігієнічне значення обрізання також відкидалось.

Доступ у общину громадян через народження в античних державах обмежувався вільнонародженими хлопчиками, оскільки жінки і невільні люди не були юридично самостійними. Громадянська правоздатність наставала після досягнення повноліття, згідно до встановленого віку: 14-16 років - у грецьких державах, 14 років - у Римській імперії. Отримання повних громадянських прав супроводжувала урочиста церемонія оголошення повноліття і занесення до списку громадян. Час проведення такої церемонії залежав від волі батька чи опікуна. Однак передбачався певний віковий період: у грецьких державах - від 17 до виповнення 20 років, у республіканському Римі - досягнення 17 років, у Римській імперії - поміж 15-м роком і досягненням 16-тирічного віку.

Останнім часом у різних країнах поширюються свята, які набули міжнародного визнання, зокрема День Матері. Вперше його відсвяткувала 10 травня 1908 р. Анна Джервіс (Філадельфія), котра втратила матір. Президент Америки Вудро Вілсон 1914 р. ухвалив постанову Конгресу, за якою День Матері проголошувався Святом Матері. Щорічним днем святкування визначено другу неділю травня. Символом Свята Матері вважаються червоні та білі гвоздики.

Свято Матері поширилося в Європі. Союзом Українок 1929 р. ініційовано перше його відзначення у Галичині. Згодом Свято Матері поширилося в усій Україні (Сапеляк, 1995).

У Великій Британії понад три століття існує родинне свято - Материнська неділя (Mothering Sunday), яке відзначається у четверту неділю посту (Хімуніна, 1975). Цього дня дорослі сини і дочки, котрі мешкають окремо, повертаються до матерів з подарунками. Витоки такого свята сягають XVII ст., коли служниці, учні, помічники майстрів отримували вихідний, щоби відвідати батьків. Вони збирали букети польових квітів і купляли кекс, котрий відтоді вважається традиційним подарунком у Материнську неділю.

В Англії такий кекс (англ. cakeg - тістечка) має назву "сімнелл кекс" (лат. вітіїа - борошно вищого ґатунку). Побутує також жартівливе пояснення даної назви, коли пекар Симон і його дружина Неллі довго не могли дійти згоди стосовно того, як потрібно готувати кекс: варити чи випікати; він вважав - варити, а вона - випікати. Щоби не посваритися, вони вирішили поєднати обидві версії, а саме: Сім + Нелл = Сімнелл, Інколи Материнську неділю відзначають і як День Матері, подібно до свята, поширеного у США.

День материнства і краси у Вірменії відзначається 7 квітня. У родинному житті Польщі святкують День Дитини, День Батька, День Бабусі. Такі урочистості пропагують засоби масової комунікації. Тут також поширилося міжнародне свято - День Матері (Ганська, 1986).

В останній день листопада у США традиційно святкують День подяки.

До речі, тепер у США особливу увагу звертають на моральну сутність цнотливості, виховання свідомого утримання підлітків від сексуальних зв'язків. Уряд Джорджа Буша виділяє на відповідні просвітницькі та виховні програми майже 110 млн дол.

Щорічнно в червні у Канаді, Китаї, Японії відзначається День Батька.

← Предыдущая страница | Следующая страница →