Поделиться Поделиться

Українська, російська, мережева ідентичності, їх взаємовідношення

Перша ідентичність – це національна чи навіть націоналістична українська ідентичність.

Її смислоутворювальною цінністю є українська національна державність, а також принципові настанови:

1) основоположний принцип розподілу території світу на держави – національна організація світу;

2) гарантії розвитку культури і мови титульної нації є монополією держави;

3) корпорації повинні служити інтересам нації чи хоча б не вступати з цими інтересами в суперечність;

4) лише нація може бути підставою громадянського суспільства, через яке вона здійснює контроль за державою і корпораціями;

5) діаспори у світі можуть об'єднуватися лише на основі національної культури і мови.

Друга ідентичність – імперська російська ідентичність. Її смислоутворювальна цінність – створення "великої Російсьої імперії". З неї випливають принципи:

1) держава має домінувати над націями, які входять до складу імперії, насамперед – над титульною нацією (росіянами), тобто імперія має наднаціональний територіальний характер;

2) держава зберігає монополію над розподілом природних ресурсів поміж корпораціями, а також і над контролем масової свідомості – в ім'я могутності імперії. С. Дацюк характеризує даний тип як "імперію ренти і контролю";

3) лише безпосередньо керовані державою корпорації можуть бути великими, іншим це не дозволено – "корпоративна імперія";

4) держава і лише вона може дарувати свободи громадянському суспільству в через те обсязі, в якому вважає за потрібне – знову- таки для блага імперії – "імперія обмеженої свободи суспільства";

5) імперія має "право сильного" на експансію стосовно території країн-сусідів і агресію до решти світу – "агресивно-експансивна імперія".

Третя ідентичність – мережева. Її носії об'єднані у принципово інший спосіб – через соціальні мережі. Буквально в останні роки комунікація в соціальних мережах стала не просто способом передачі інформації, а засобом цілепокладання і реалізації громадянської взаємодії. Головні принципи, що характеризують ідентичність мережевих спільнот:

1) фрагментація світу відбувається не за територіальним принципом, а на інших засадах;

2) держава вже не має монополії на багато видів інфраструктурних по слуг;

3) замість держави завжди більше інфраструктурних послуг починають надавати корпорації;

4) ослабленій державі й дедалі потужнішим корпораціям можуть протистояти лише різнорівневі спільноти, створювані всередині традиційного громадянського суспільства, проте до нього вже не цілком належні;

5) дані спільноти об'єднуються в мережі за допомогою, насамперед, телекомунікацій та Інтернету – вони з'єднують різні топологічні фрагменти світу, створюючи світову мережу поверх державно- корпоративної організації світу.

Третя ідентичність є множинною (політарною). Проте це не постмодерністська еклектична множинність, а конструктивістська: вона базується не на еклектично поєднаних розрізнених і не пов'язаних поміж собою візіях, а на багатоплановій моделі різнорівневих підходів, які в дискурсивній взаємодії конструюють спільну систему оцінок. Істина в ній складна, проте одна – це і створює передумови ідентифікації.

Перша і друга ідентичності є унітарними, через те вони прагнуть до домінування над іншими ідентичностями. Унітарна ідентичність, відмовляючись від зіткнення з іншою унітарною ідентичністю, втрачає свою сутнісну основу – можливість визначитися за принципом бінарної опозиції "відповідний – чужий". Через те перша і друга ідентичності приречені вступати в конфлікт одна з одною і з іншими унітарними ідентичностями. У цьому їхня слабкість при взаємодії з третьою ідентичністю – мережевою, політарною.

Політарна ідентичність, зі свого боку, здатна поглинати унітарні ідентичності без зіткнення з ними, адже її природа у принципі передбачає здатність асимілювати різнопланові орієнтації. Через те третя ідентичність вважає дві інші ідентичності архаїчними, вона налаштована відносно їхнього конфлікту примирливо.

За оцінкою С. Дацюка, перша ідентичність пасивно-агресивно налаштована до другої ("не займайте нас, і ми вас не займемо"). Друга ідентичність активно-агресивно налаштована до першої (розкол, асиміляція, приниження, знищення зовнішніх ворогів). Обидві ідентичності (перша і друга) насторожено налаштовані до третьої ідентичності, вважаючи її легковажною, ідеалістичною, безперспективною.

Проте війна поміж першою і другою ідентичностями відбувається на користь третьої ідентичності – бо ця третя не розтрачує на цю війну своїх ресурсів. Це не її війна – бо для політарної ідентичності територіальна фрагментація світу, яка спричинила конфлікт першої та другої ідентичностей, не є обов'язковою умовою топологічної фрагментації світу. Війна не є метою чи засобом для третьої ідентичності. Через те носії третьої ідентичності є єдиними, хто не готовий брати в руки зброю, воліючи вести війни концептуальні, інформаційні та економічні.

У ході української революції 2013-2014 років, вважає С. Дацюк, в опорі на першу ідентичність формується третя, мережева ідентичність, яка може стати тим цивілізованим образом України, котрий вона може успішно пред'явити світові. Навпаки, сенс російської агресії проти України – не дати сформуватися в Україні третій ідентичності у її розвиненому вигляді, призвести до реальної чи хоча б віртуальної архаїзації та фашизації першої ідентичності, змусивши її носіїв до військового зіткнення з більш потужними у військовому та ресурсному плані носіями другої ідентичності.

Кожна з трьох ідентичностей присутня і в Росії, і в Україні, через те російсько-українська війна першої та другої ідентичностей неможлива без внутрішніх воєн як у Росії, так і в Україні.

← Предыдущая страница | Следующая страница →