Поделиться Поделиться

Тема: Правове регулювання бібліотечною справою в Україні.

2.1.Основні конституційні права в галузі культури і документи, що регулюють діяльність бібліотек.

2.2. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»

2.3. Стандартизація в бібліотечній сфері. Державні стандарти. Нормативно-інструктивні документи Міністерства культури України, МОН України, що регулюють практичну діяльність бібліотеки..

Базові терміни:

«Бібліотека», « Бібліотечна справа», «бібліотечна система України», «бібліотечна справа», «інформація» «інформаційні ресурси», «інформаційна діяльність»

Бібліотечна справа як галузь суспільної діяльності в кожній державі регулюється переліком законодавчих актів. В Україні основними нормативно-правовими актами є:

- Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.- К.: Преса України, 1997. – 80 с.

- Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України // Голос України. – 2000. – 5 трав. – С.8 - 9.

- Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 г. № 2117/ХП із змінами і доповненнями внесеними Декретами Кабінету Міністрів України // Законодавство - бібліотекам України. – 2000. – Вип.1 – С. 16-26.

- Про інформацію Закон України // відомості Верховної Ради України – 1992.- № 48.– С. 650–

- Про освіту: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №21. – С.253-275; Голос України. – 1998. – 3 листопада. – С.6. – Зміни внесені в Закон

- Про інформатизацію: Закон України // Законодавство – бібліотекам України. – 2000. -. С. 26-32.

- Про Національну програму інформатизації: Закон України // Вісник Верховної Ради України. – 1998. - №27/28. – С.482-493.

- Про авторське право і суміжні права: Закон України // Законодавство – бібліотекам України. – 2000. – Вип. 1. – С.49-52.

- Про благодійництво та благодійні організації: Закон України // Голос України. – 1997. – 15 жовт.

Конституція України, як основний закон держави гарантує громадянам України право на вільний розвиток особистості ( ст. 23). «… кожний громадянин має право на вільний розвиток особистості» та право на освіту (ст. 53.), що дає можливість громадянам України вільно і безкоштовно здобувати знання і одержувати інформацію різноманітного характеру для задоволення своїх навчальних, професійних і культурних інтересів.

Діяльність в сфері культури регламентується також сукупністю законодавчих актів, викладених у «Основах законодавства України про культуру» . Так, у ст. 2 записано, що культурна політика держави грунтується на принципах гуманізму, утвердження моральних засад у суспільному житті, збереженні і примноженні культурних надбань, гарантії свободи творчої діяльності, доступності культурних цінностей тощо.

У ст.5 зазначено, що громадяни України мають право доступу до культурних цінностей, у ст. 14 держава зазначено, що держава сприяє розвитку культурних установ, в т. числі бібліотек, сприяє формуванню їх фондів, забезпечує право вільного доступу до бібліотечних фондів.

2.2 «Закон України Про бібліотеки і бібліотечну справу ».

Бібліотечна справа в Україні регламентується Законом України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (2000). У цьому документі визначенні основні поняття, що використовуються при характеристиці бібліотечної діяльності, а саме:

Бібліотека- інформаційний, культурний, освітній заклад, що має упорядкований фонд документів і надає їх у тимчасове користування фізичним та юридичним особам;

Бібліотечна система України- розгалужена мережа бібліотек різних видів, пов'язаних взаємодією і взаємовикористанням бібліотечних ресурсів;

Бібліотечна справа- галузь інформаційної, культурної, освітньої діяльності суспільства, що включає створення і розвиток мережі бібліотек, формування та обробку бібліотечних фондів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслуговування користувачів бібліотек, підготовку бібліотечних кадрів, наукове та методичне забезпечення розвитку бібліотек;

Інформаційні ресурси- сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, базах даних тощо);

Цей закон визначає статус бібліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бібліотечної справи в Україні. Закон гарантує право на вільний доступ до інформації, до знань, залучення до цінностей національної та світової культури, науки, та освіти, що зберігаються в бібліотеках.

Так, у ст..4 «Держана політика в галузі бібліотечної справи» зазначено, що діяльність держави спрямована на:

- реалізацію права громадян на бібліотечне обслуговування;

- Забезпечення доступності до інформації та культурних цінностей, які зберігаються в бібліотеках і видаються у тимчасове користування;

- фінансування діяльності бібліотек, зокрема, створення інформаційних і комунікаційних мереж, стимулювання взаємовикористання бібліотечних фондів через МБА, систему зведених каталогів, обмінних фондів. Забезпечення розвитку бібліотечного обслуговування соціально не захищених верств населення, створення умов для міжнародного співробітництва.

Ст. 24. Визначає, що методичне керівництво бібліотеками і координацію їх діяльності здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері культури. Вищим органом керівництва є Міністерство культури України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковуються бібліотеки реалізують державну політику в галузі бібліотечної справи, визначають систему управління мережею бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності.

Так, галузеві бібліотеки (медичні, технічні, с/г, ВНЗ) мають подвійну систему підпорядкування – Галузевим міністерствам – МОН України, МОЗ, МСГ.

Закон України «Про інформацію» закріплює право громадян на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

У законідано визначення поняття інформація. «Інформація» - це документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, що відбуваються в суспільстві, державі, навколишньому середовищі.

У ст.9Закону говориться, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, , поширення та зберігання відомостей. Необхідних їм для реалізації ними своїх прав і свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. … Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

У ст. 10.Зазначено, що право на інформацію забезпечується вільним доступом суб’єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних, і музейних фондів.

Обмеження доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх збереження, що визначається законодавством.

Закон Про інформацію регламентує інформаційну діяльність соціальних інституцій.

«Інформаційна діяльність» – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Основними видами інформаційної діяльності є:

- Одержання інформації – придбання, накопичення документованої або публічно оголошеної юридичним особами або державою.

- Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб.

- Поширення інформації – оприлюднення інф. у встановленому законом порядку .

- Зберігання інформації – забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Отже, можна сказати, що всі визначені види інформаційної діяльності здійснюються у бібліотеці, як соціальній установі.

2.3. Стандартизація в бібліотечній сфері. Державні стандарти. Нормативно-інструктивні документи Міністерства культури України, МОН України, що регулюють практичну діяльність бібліотеки.

Ефективне управління будь-якою галуззю суспільної діяльності (виробничої, науково, культурної тощо), в тому числі і бібліотечною справою здійснюється на основі Державних стандартів, що унормовують бібліотечну термінологію, бібліотечні процеси, показники діяльності бібліотек.

Основним документом, який регламентує діяльність з розроблення державних стандартів є Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію»(1993р.) , згідно з яким визначили правові і економічні основи систем стандартизації, встановили організаційні форми функціонування в Україні.

Керівництво з питань стандартизації покладено на Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації – Держстандарт України, мета якого – застосувати системний підхід до розробки комплексу стандартів з пріоритетних напрямів у різних видів діяльності.

Стандартизація визначається як Стандартизація – встановлення положення для загального і багаторазового застосування з метою забезпечення ефективного використання природних ресурсів, відповідності продукції її призначенню, «…діяльність, що вміщує в собі надходження рішень для повторних задач в сфері науки, техніки, економіки, направлених на досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній області». Узгодження рішень фіксуються в стандартах, тобто нормативно – технічних документах, що вміщують комплекс норм, правил, вимог до об’єкту стандартизації і затверджені компетентними органами.

Основна мета стандартизаціїв області бібліотечної справи –отримання повної і достовірної статистичної інформації про діяльність бібліотек, уніфікації термінології, одиниць і форм обліку і звітності, підвищені рівня організації управління як окремої бібліотеки, так і бібліотечної справи в цілому.

Перші спроби створення стандартів були зроблені у 1853 р. на Першому міжнародному статистичному конгресі у Брюселі. А вже в 1867 році питання про бібліотечну статистику було внесено на порядок денний роботи Шостого конгресу. За період з 1867 р. до 1876 р. були розроблені єдині статистичні стандарти, які не протязі другої половини ХІХ століття з успіхом застосовували у багатьох областях, в тому числі і у діяльності західноєвропейських бібліотек. Цей час можна вважати періодом зародження бібліотечної статистики.

В першій половині ХХ століття різні міжнародні організації, в тому числі ІФЛА (міжнародна федерація бібліотечних асоціацій), неодноразово розглядали проблеми стандартизації бібліотечної статистики, але конкретних рішень прийнято не було.

Новий етап у розвитку міжнародної стандартизації бібліотечної статистики почався у 1950р. з організації при ЮНЕСКО служби статистики. Внаслідок великої і кропіткої роботи ЮНЕСКО спільно з ІФЛА були розроблені «Рекомендації про міжнародну стандартизацію бібліотечної статистики», які були затверджені 13 листопада 1970 р. на засіданні 16-ї сесії ЮНЕСКО. Рекомендації складаються з 3-х розділів: сфера застосування і визначення, класифікація бібліотек, представлення статистичних даних.

Паралельно з ЮНЕСКО роботу по стандартизації бібліотечної статистики вела і Міжнародна організація по стандартизації (ІСО). Діяльність ІСО у даному напрямку завершилася прийняттям у 1974 р. стандарту ІСО-2789-1974 «Міжнародна бібліотечна статистика», який на міжнародному рівні затвердив положення бібліотечної статистики, які були викладені в рекомендаціях ЮНЕСКО.

Разом з тим, зміни, які відбулися в бібліотечній справі, особливо поява у фондах бібліотек нових видів документів, потребували подальшого удосконалення міжнародної бібліотечної статистики. З цією метою ЮНЕСКО і ІСО приступили до перегляду прийнятих ними документів. І у 1991 році був прийнятий ІСО 2789 «Міжнародна бібліотечна статистика» у новій редакції.

Але, з часу розробки другого варіанту міжнародного стандарту у бібліотечній справі відбулись значні зміни. Це стосується використання електронних документів і комп’ютерних технологій, тобто потребують перегляду показників і одиниць обліку формування і використання фонду електронних документів, обслуговування користувачів шляхом комп’ютерних мереж, в тому числу Інтернет. Все це говорить про необхідність перегляду діючої версії стандарту і підготовці його нової редакції.

Перша спроба унормування бібліотечно-бібліографічних термінів була зроблена у 1936р. на Всесоюзній нараді з питань бібліотекознавства і бібліографії , що відбулася в Москві. Рішення наради мали рекомендаційний характер, оскільки на той час бібліотечна діяльність ще не була стандартизована.

Перші стандарти в СРСР з’явилися в 1969 -1970 рр. і були присвячені інформаційно-бібліографічній діяльності. Так, перша в СРСР «Програма комплексної стандартизації в галузі інформації, бібліотечної та видавничої справи (СІБІД) на 1980, 1981-1985 рр.» була затверджена Держстандартом СРСР 30 липня 1979 р. і передбачала розробку зразу трьох стандартів з обліку: «Одиниці обліку фондів в бібліотеках і органах НТІ», «Одиниці обліку аудіовізуальних матеріалів», «Одиниці обліку обслуговування читачів».

ГОСТ 7.20-80 «Одиниці обліку фондів бібліотек і органів науково – технічної інформації» уніфікував первинний облік фондів і встановив статистичні показники кількості фондів бібліотек і органів НТІ; тим самим сприяв уніфікації обліку бібліотечних фондів вітчизняних бібліотек в міжнародному масштабі.

Наступним став ГОСТ 7.41-82 «Одиниці обліку обслуговування читачів і абонентів бібліотек та органів НТІ». Він складався регламентував одиниці обліку читачів і абонентів, відвідувань, видачі видань, неопублікованих матеріалів і їх копій, разових і постійно діючих запитів на СІФ і звітів про них, масової роботи. ГОСТ не відповідав розділам стандарту ІСО і рекомендаціям ЮНЕСКО з бібліотечної статистики. Протягом багатьох років ГОСТ неодноразово переглядався і в нього вносились зміни.

У зв’язку із змінами в політичного і економічного житті країни в 1990 р. був створений Технічний комітет 191 «Науково-технічна інформація, бібліотечна та видавнича справа», який мав займатися розробкою багатьох стандартів, серед яких був і ГОСТ «СІБІД. Бібліотечна статистика». Але в зв’язку з розпадом СРСР подальша діяльність по створенню стандартів припинилась. Таким чином, в СРСР єдиного стандарту з бібліотечної статистики прийняти не вдалось.

Після розпаду СРСР для координації і визначення основних напрямків діяльності на міждержавному рівні в області стандартизації в березні 1992 р. створена Міждержавна рада з питань стандартизації, метрології і сертифікації. До її складу ввійшли представнки національних органів по стандартизації багатьох республік бувшого СРСР, в тому числі і Україна. Міжнародна рада у червні 2000р. затвердила стандарт ГОСТ 7.20-2000 «СІБІД. Бібліотечна статистика». Цей стандарт було ратифіковано Україною у 2002 р.

Інструктивно-методичну документаціюдля організації практичної діяльності бібліотек (Типові положення про бібліотеки, Правила користування бібліотекою, Інструкції тощо розробляються і затверджуються Міністерствами.

Внутрішні інструктивні документи для регулювання роботи бібліотек розробляються на основі типових правил з урахуванням специфіки кожної бібліотеки. Це – Положення про бібліотеку, положення про окремі відділи, положення про основні напрями діяльності бібліотеки тощо.

Питання:

1. Назвіть основні державні правові акти, що регулюють бібліотечну діяльність в Україні?

2. Назвіть органи керівництва діяльністю бібліотек в Україні.

3. Що таке стандартизація?

4. З якою метою розроблені державні стандарти в галузі бібліотечної справи?

5. Коли розпочалася розробка стандартів для бібліотечної діяльності?

6. Які міжнародні організації займалися питаннями стандартизації?

Література :

1. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.- К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України // Голос України. – 2000. – 5 трав. – С.8 - 9.

3. Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 г. № 2117/ХП із змінами і доповненнями внесеними Декретами Кабінету Міністрів України // Законодавство - бібліотекам України. – 2000. – Вип.1 – С. 16-26.

4. Про інформацію Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992.- № 48.– С. 650–