Поделиться Поделиться

Тема 1. Загальне поняття про бібліотечну справу та бібліотекознавство. Структура бібліотекознавства, його взаємозв’язок з книгознавством і бібліографознавством.

Тема 1. Загальне поняття про бібліотечну справу та бібліотекознавство. Структура бібліотекознавства, його взаємозв’язок з книгознавством і бібліографознавством.

1.1. Визначення поняття «бібліотечна справа», «Бібліотека».

1.2. Визначення поняття «бібліотекознавство». Структура бібліотекознавства.

1.3 Взаємозв’язок бібліотекознавства з книгознавством і бібліографознавством.

Базові терміни: «бібліотечна справа», «бібліотека», «бібліотекознавство», «книгознавство», «бібліографознавство».

1.1 Бібліотечна справа– галузь соціокультурної (інформаційної, культурної, освітньої) діяльності суспільства, що стосується всіх питань функціонування бібліотек від моменту створення до їх ліквідації. Вона включає бібліотечну політику, науку, освіту, практику, законодавче, фінансове, кадрове, матеріально-технічне забезпечення діяльності бібліотек держави.

Стратегічним завданням бібліотечної справи є створення і підтримка функціонування ефективної державної бібліотечної системи, яка б охоплювала всі верстви населення і регіони і була надійною складовою інформаційної системи держави.

Завдання бібліотечної справи полягають у:

- формуванні і опрацюванні бібліотечних ресурсів бібліотек різних видів;

- організації бібліотечного, інформаційного і довідково-бібліографічного обслуговування користувачів мережі бібліотек;

- підготовка бібліотечних кадрів ;

- науково-методичне забезпечення діяльності бібліотек.

Об’єктом бібліотечної справи як галузі суспільної діяльності є бібліотека як культурно-інформаційний заклад.

Бібліотека –це інформаційний, культурний, освітній заклад, що має упорядкований фонд документів і надає їх у тимчасове користування фізичним та юридичним особам. Це – інституція, що організовує збір творів друку та інших документів, їх зберігання і суспільне використання.

Призначення бібліотеки полягає у забезпеченні інформаційних потреб користувачів всіма формами і методами бібліотечної роботи.

Суб’єктам бібліотечної справи є користувачі бібліотек і бібліотечний персонал.

Визначення поняття «бібліотекознавство» Структура бібліотекознавства.

1.3. Наука яка вивчає організацію бібліотечної справи отримала назву бібліотекознавство. Бібліотекознавство – комплексна соціогуманітарна наука про закономірності розвитку і функціонування бібліотек, історію та зміст документальних джерел. Бібліотечна думка почала формуватися разом з появою бібліотек як установ, призначених для збирання, зберігання і використовування рукописних, друкованих книжок та інших носіїв інформації. В різні історичні епохи в залежності від соціально-економічних умов, сану культури і освіти розвивалися свої уявлення про роль і значення бібліотеки у суспільстві, способах організації і використання її книжкових фондів.

Сукупність знань і уявлень про бібліотеку поступово склалася в окрему систему поглядів, яка отримала назву «бібліотекознавство». Цей термін у науковий обіг вперше ввів німецький вчений М. Шреттингер – автор праці «Досвід вичерпних настановз бібліотекознавства» [ с.27].

З розвитком бібліотечної справи розвивалися погляди суспільства на процес використання книжкових скарбів і все більше уваги приділялося методиці обслуговування читачів, вивченню їх читацьких потреб. Наприкінці ХІХ початку ХХ ст. сформувалося уявлення про бібліотекознавство як науку, що складається з 2-х рівнів – загально-теоретичного (загальне бібліотекознавство) і прикладног о ( спеціальне бібліотекознавство).

Загальне бібліотекознавств вивчає :

- теоретичні, історичні організаційні проблеми бібліотечної діяльності, та закономірності розвитку бібліотечної справи;

- термінологічний апарат в галузі бібліотечної справи;

- правове регулювання бібліотечної галузі;

- типологію бібліотек і принципи формування бібліотечних систем;

- соціальні функції бібліотек;

- історію бібліотечної справи.

Загальне бібліотекознавство (теоретичне) дає цілісну картину уявлень про суть, механізми, тенденції і перспективи розвитку бібліотечної справи і становить наукову базу для спеціального бібліотекознавства.

Прикладне (спеціальне) бібліотекознавство - це комплекс розділів бібліотекознавства, які вивчають:

- Бібліотечні фонди (теорію, історію та принципи і методи їх формування);

- систему документопостачання бібліотек;

- організацію бібліотечних фондів (їх облік, зберігання, розстановку і використання);

- принципи і методи комплектування бібліотечних фондів.

- Бібліотечні каталоги:

- питання опису, систематизації і предметизації творів друку;

- методику організації системи бібліотечних каталогів;

- розробку бібліотечних класифікацій ( створення таблиць або схем розподілу документів.

- Роботу з читачами:

- теорію, історію і методику процесу обслуговування читачів;

- Організацію роботи бібліотеки:

- управління бібліотечною справою і структуру бібліотек різних типів;

- планування та облік роботи бібліотеки

- технологію бібліотечних процесів.;

- бібліотечні приміщення;

- автоматизацію і комп’ютеризацію бібліотечних процесів.

- Історія бібліотечної справи:

- вивчає особливості розвитку бібліотек на різних історичних етапах.

Як самостійна наука бібліотекознавство в Україні почало формуватися наприкінці ХіХ–початку ХХ ст. Засновниками школи українського бібліотекознавства були К. Рубинський, Х. Алчевська, Л. Хавкіна. У 20- х рр.. ХХ ст.. питання бібліотекознавства розробляли Д. Балика, Л. Биковський, В. Кордт, Ю. Меженко, С, Постернак.

Функції бібліотеки

Поняття «функція» э одним з основних термыныв будь якоъ науки. В переклады з зла. Функцыя означаэ – виконання, здыйсненя . У быблыотечный справ термын функцыя вживаэться в розумынны ролы, яку виконуэ быблыотека як соцыальний ынститут.

Незважаючи на її розміри всі види бібліотек виконують одні функції, які і визначають зміст бібліотечної роботи. Вони збирають, зберігають і надають у використання свої книжкові зібрання. Основними функціями бібліотек є: МЕМОРІАЛЬНА, КОМУЛЯТИВНА, КОМУНІКАТИВНА.

Ці функції взаємопов’язані між собою і виникли одночасно з бібліотекою. Без виконання будь-якої із них бібліотека не може існувати як соціальний інститут.

Меморыальна– функція якк полягаэ у збереженны культурного, освітнього ы духовного надбання людства акумульованого у книжках.

Комулятивна– накопичувальна функція. Быблыотека як «книгосховище» культурно-освытньоъ памяты людства.

Комуныкативна – надання у користування ынформацыъ, передача ынформацыъ выд быблыотеки до користувача.

Всы цы функцыъ взаэмоповязаны мыж собою ы забезпечують роботу быблыотеки.

Быблыотеки виконують також : ынформацыйну, виховну, культурно-освытню .

Питання:

1. Назвыть основны функцыъ быблыотеки?

2. Чому быблыотека вважаэться соціальним інститутом?

3. Як змынювалося уявлення про функцыъ быблыотеки?

Література:

1. Мотульський Р.С. Общее библиотековедение : учебное пособие для вузов.– М. : Либерия, 2004.– 224с.

2. Библиотековедение : общий курс / Под.ред. К.И. Абрамова.– М. : Книжная палата, 1988.– 224с.

Питання для контролю

1. Що таке «видання»? Які ознаки характерні для видань?

2. Як розділяються видання за своїм обсягом?

3. На які види розділяються видання за інформаційними знаками?

4. Як розділяються видання за періодичністю?

5. Як розділяються видання за цільовим призначенням?

6. На які види розділяються навчальні видання?

7. Що являє собою офіційне видання?

8. Назвіть види довідкових видань?

9. Що означає термін «бібліографічне видання»?

10. Що таке літературно-художнє видання?

11. Які є види літературно-художніх видань?

12. Що таке наукове видання? Як поділяються наукові видання?

13. Які видання належать до вторинних документів?

Література:

1. Кушнаренко Н.Н. Документоведение : ученик.– 2-изд., перераб. И доп.– Киев : Знання, 2000.– 460. – (Вища освіта ХХІ століття).

2. Книговедение: Енциклопедический словар / Ред колегія: Н.М. Сикорский и др..– М.: Советская енциклопедія, 1982.– 664 с.

3. Мигонь К . Наука о книге. Очерк проблематики.– М.: Книга 1991 – 198с.

4. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа : Навч. Посібник для студ. Ін.-тів культури / Рівн. Держ.ін-т культури.– К. : Кн палата України 1998.– 80с.

Визначення поняття «книга»

Етимологічний зміст поняття «книга» давно загублений. Вважається, що книга означає свиток паперу. До сьогоднішнього дня серед фахівців не має єдиного всіма ухваленого поняття книга, оскільки це поняття є багатозначним і змінювалося впродовж багатьох століть.

Згідно з сучасними уявленнями «книга» – це книжкове видання обсягом більше ніж 48 сторінок у вигляді блоку з’єднаних у корінці листків друкованого тексту в обкладинці або палітурці.

Книга є важливим джереломінформації, каналом соціальної комунікації і є основним видом документу, що зберігаються в бібліотеках. Це найбільш важлива форма зберігання мовної і графічної інформації для її багаторазового використання і розповсюдження у просторі і часі.

Книга є продуктом книжкової справи до складу якої входять видавнича діяльність, книжкова торгівля, бібліотечна справа, бібліографія. Книгу вивчає комплексна наука – Книгознавство.

6.2 Історія книги

Історія книги поділяється на 2 періоди: історія рукописної і друкованої книги. Зараз можна говорити про народження електронної книги. Межею між рукописною і друкованою книгою стало винаходження механічного тиражування книг, яке призвело до революції в технології їх виробництва.

В античному світі в середні віки книги (текст і ілюстрації) тиражувалися шляхом переписування.

В культурі Давнього Сходу з ІІІ по І тис. до н.е. книга існувала у формі глиняної дощечки. У Єгипті, починаю чи з ІІІ тис. до н.е. , а пізніше у Давній Греції і Римі до IV -V ст. книга існувала у формі папірусного або пергаментного свитку. Свиток – прямокутний кусок папірусу або пергаменту, вузький і довгий на який текст наносився паралельно довгій стороні зліва на право окремими стовпчиками. Свиток згортався в трубку. Окрім папірусу і пергаменту які були дуже дорогими використовували також деревину, листя шкіру.

Пізніше книга втратила форму свитку і набула нову – диплом. Диплом це – вдвоє складений аркуш. У той час це були дерев’яні дощечки, з’єднані між собою. Давні греки і римляни майже до IV ст. н.е. використовували книги з дощечок або пластинок слонової кістки, натертих воском, з’єднаних кільцями чи ремінцями. Ці декілька з’єднаних дерев’яних дошок, називаються ПОЛІПТИХ. Він є прототипом сучасної книги – кодекса, який було винайдено в І тис. до.н.е. у Давній Греції.

КОДЕКС – це прямокутні дощечки, з’єднані шкіряною або шпагатною петлею. Пізніше у давньому Римі кодекс почали виготовляти з пергаменту – обробленої шкіри. Пергаментні листи легко згорталися і кодекс перетворився в зошит двох-чотирьох- восьми- аркушевий. В кодексі з’явився титульний лист (лат. Titulus– підпис, заголовок), а також перелік аркушів і зошитів. З появою кодексу з’являється оправа(палітурка) яку спочатку робили з декількох склеєних аркушів пергаменту. Потім дерев’яних досок , обтягнутих шкірою чи матерією.

У середні віки було знайдено спосіб з’єднання зошитів, так кодекс перетворився у книжковий блок. За рукописним кодексом зявився друкований який і до сьогодні майже не змінився як приклад видання і оформлення книг. З часом змінювалися лише матеріали для нього.

Важливою подією в історії книги як об’єкту матеріальної культури стало винаходження паперу. Папір було зроблено в І ст. в Китаї. В Європу папір було завезено лише у ХІІ ст., але пергамент він витіснив у ХІІ- Х V ст..

Після винаходу книгодрукування рукописна книга існувала паралельно майже до ХІХ ст. Це був МАНУСКРИПТ (лат. Manus – рука . scribio- пишу) – рукопис у вигляді окремих аркушів, свитку чи кодексу.

Історія української рукописної української книги налічує більше ніж 800рр. У києві у ХІ ст. при Софійському Соборі існував скрип торій (майстерня рукописних книг), де були створені Остромирово Євангіліє (1056-1057) та Ізборнік Святослава (1073).

У ХІІ-ХІІІ ст.. у Галицько-Волинському князівстві існував книго опису. Галицько-Волинський літопис свідчить, про волинського князя Володимира Васильковича (1288) який особисто списував книги і розсилав їх зі соаєї майстерні в інші князівства. Книги були дуже коштовно оздоблені дорогоцінними металами, камінням, перлами.

Видатним пам’ятником укр.. рукописного мистецтва є Київська Псалтир (14-поч.15 ст.) 1397р. Великого формату, написана уставом (торжеств енний почерк) на пергаменті, прикрашена 302 мініатюрами.

В цей час відбувався перехід від пергаменту до більш дешевого паперу, від уставу до спрощеного почерку, збільшення рукописних центрів.

Історія друкованої книги бере початок за декілька років до І. Гутенберга. Першою друкованою книгою є текст, зроблений КСИЛОГРАФІЧНИМ шляхом в Кореї в період 704-705 рр. (гравіювання на дереві)

Початок книгодрукування в Європі пов'язаний з ім’ям І Гутенберга (ХVст.), ко ним було винайдено прилад для вироблення металевого шрифту в матрицях. Наборна форма складається з металевих літер штамп з яких отримували за допомогою ручного пресу. І Гутенберг заснував першу типографію у Майнці. Пізніше книгодрукування розповсюдилося в Італії, швейцарії, Франції Великими центрами були Венеція і Нюрнберг. Вже у 1500р. в Європі було 250 типографій.

Книги, надруковані до 1501 р. називають інкунабулами (лат. Інкунабула – дитинство) В них багато спільного з рукописами: крім надрукованого тексту (без абзаців і пропусків між словами) вручну написані ініціали, розмальовані рамки, відсутні титул і номери сторінок. Більшість інкунабул надруковано латиною. З 1470р. з’являються інкунабули світського змісту. В Росіє інкунабули друкувалися глаголицею і кирилицею.

В 16-16 ст. з’являються книги кишенькового формату у Венеції та Голландії.

Початок українського і російського книгодрукування покладено І Федоровим. У 1564 І Федоров зі своїм другом П. Мстславцем випустили першу книгу «Апостол», започаткувавши друкування на нашій території.

У 1574 р. І. Федоров заснував першу на українській землі типографію. Він надрукував «Апостол» та «Азбуку» – підручник який відіграв велику роль у становленні вітчизняної освіти. Отже, 1574р. – рік початок книгодрукування на Україні.

З початком книгодрукування книга стає важливим джерело інформації. Спосіб друку І Гуттенберга майже незмінно проіснував до ХІХ ст…

У 1884 р. з’явилася машина, яка механізувала набор – ЛИНОТИП. Її винайшов Отмар Мергенталор. Линотип заповнений буквами, що вирізані на латунних пластинах (матрицях) і заглиблені в них.

Пізніше поліграфічне обладнання удосконалювалося, тепер винайдено фотонабір і комп’ютерний набор літер. Сучасні програми дозволяють моделювати і виконувати друк в любих конфігураціях.

Структура книги

Книга – твір друку, тому вона як поліграфічний документ має свою конструкцію (побудову) і складається з певної кількості елементів як зовнішніх, так і внутрішніх.

Зовнішні елементи книги: обкладинка, книжковий блок, форзац, оправа, футляр, суперобкладинка, манжетка.

Важливим елементом книги є книжковий блок – комплект з’єднаних по корінцю зошитів або аркушів, які містять всі сторінки майбутнього видання. Він має складну конструкцію Торцеву сторону називають корінець блоку.

Кожний аркуш книги поділяється на полосу і поля. Книжкова полоса – площина сторінки на якій надруковано текст, поле –незадруковані місця по периметру сторінки На кожному аркуші налічується 4 поля.

Книжковий блок має обсяг і формат. Обсяг – кількість тексу, і кількість паперу, витрачену на друк книги.

Формат – це розмір книжкового блоку по висоті і основі аркуша паперу. Він дорівнює площині бумажного аркуша , розділеного на кількість сторінок, надрукованих на одній його стороні.. За форматом книги умовно діляться на 1) книги великого формату ( 205х260)

2) середнього (120х165, 170х240)

3) малоформатні (107х177), 4) мініатюрні (100х100) мм.

Книги випускають в палітурці або в обкладинці.

Обкладинка– паперове покриття видання , не розраховане на довготривале зберігання, іноді покрите плівкою Книга в м’якій обкладинці . Перші відомості про книжку подані на обкладинці (суперобкладинка) або титульному листі..

Палітурка– почне покриття з картону або пластику, картонних сторінок, обтягнутих шкірою, тканиною, папером, який з’єднується з книжковим блоком за допомогою форзацу. І слугує для захисту кн.. блоку від пошкоджень.

Форзац - кладений навпіл аркуш паперу або конструкція з двох аркушів, з’єднаних полоскою тканини, які скріплюють книжковий блок з палітуркою У кожному виданні є 2 форзаца: перший і задній.. Форзац може мати зображення, малюнки.

Суперобкл адинка – Вдівається на палітурку або обкладинку і тримається за допомогою клапанів – широких одворотів, загнутих за палітурку.

Суперобкладинка може бути замінена на манжетку – обгортку паперову, яка закриває лише частину палітурки.

Футляр– картонна або пластикова коробка для зберігання книг.

Внутрішні елементи книги :

Текст – головний елемент інформація зафіксована за допомогою знаків, яка передає зміст видання.

Текст буває основним і допоміжним.

Основний – зміст видання.

Допоміжний – анотації, покажчики, ілюстрації.

Фронтиспис – ілюстрація, розташована на лівому боці перед титулом, він відображає основну ідею книги.

Заставка – розташована зверху сторінки. Кінцівка- зображення, що завершує текст книги. Буквиця (ініціал) – перша літера тексту.

Декоративні елементи – зображення, що ілюструють текст видання.

Апарат книги:

Титульний лист, – як правило перший двох сторінковий лист, на якому надруковано основну бібліографічну інформацію про видання (автор, назва, місце видання, видавництво, рік видання тощо) Вперше титульний лист було оформлено венеціанським типографом Ерхардом Ратдольфом у 1476 р.

Вихідні відомості – сукупність відомостей про осіб кі приймали участь у підготовці видання.

Випускні дані – відомості про передачу виданн в друк, дату пвідпису до друку, формат паперу, тощо.

Вихідні дані – відомості про типографію, видавництво.

Зміст – допомагає читачу знаходити потрібні частини тексту, розділи книги.

Колонтитул – довідковий текст на д основним текстом, який вказує читачу який матеріал надруковано на сторінці.

Питання для контролю:

1. Що таке книга?

2. Які книги різновиди книг існують?

3. Що таке інкунабула?

4. Що таке кодекс?

5. Що таке свиток?

6. Що таке форзац?

7. Що таке титул?

8. Яка різниця між обкладинкою і палітуркорю?

9. Що таке «книжковий блок»?

10. Назвіть «зовнішні» і «внутрішні» елементи видання

Тема 8. Довідко-пошуковий апарат бібліотеки (ДПА). Каталогізація бібліотечних фондів.

Базові терміни: «довідково-пошуковий апарат», «бібліотечні каталоги», «абетковий каталог», «систематичний каталог», «картотеки».

8. 1 Каталогізація бібліотечних фондів. Поняття про довідково-пошуковий апарат бібліотеки (ДПА). ДПА як система каталогів і картотек.

8.2 Абетковий каталог.

8.3. Систематичний каталог.

8.4. Топографічний, тематичний, предметний, хронологічний, топографічний каталоги.

8.5 Електронний каталог

8.6 Картотеки.

Необхідною умовою успішної роботи будь-якої бібліотеки є добре організований довідково-пошуковий апарат (ДБА).

ДБА – це сукупність довідкових і бібліографічних видань, бібліотечних каталогів і картотек для інформування читачів про склад фондів бібліотеки.

Обов’язковий мінімум ДБА складається із абеткового та систематичного каталогів, які формуються в традиційній картковій формі. Кожний з каталогів повністю відображає всі книги (документи) які є у фонді бібліотеки. Саме завдяки наявності добре створених каталогів може здійснюватися якісне обслуговування читачів. Будь-який бібліотекар, самий обізнаний з гарною пам’яттю не в змозі знати всі книги, що є у фонді.

Всі карткові (традиційні) каталоги складаються з масиву карток відповідного розміру, упорядкованого в певній послідовності. На кожній з карток містяться відомості про видання: автор, назва, місце і рік видання, тираж, кількість сторінок, ілюстрації, таблиці тощо. Обов’язково також вказується шифр видання і авторський знак. Ці індекси визначають місце даної книжки у фонді ( на полиці).

Всі книги (документи) класифікуються за прийнятою в бібліотеці системою класифікації. Загально прийнятими є ББК – бібліотечно-бібліографічна класифікація та УДК – універсальна десяткова класифікація.

Абетковий (АК) -охоплює весь книжковий фонд. До нього звертаються за пошуком книг, перевіряють новоприбулу літературу, дублетність (повторюваність) видань. Картки в АК розташовуються в абетковому порядку імен та прізвищ індивідуальних авторів або заголовків (назв) творів друку. Ведення каталогів здійснюється за дотриманням державних стандартів, правил бібліографічного опису, інструкцій з опису документів.

На картці КА ставлять повний індекс (шифр) за таблицями класифікації та авторський знак за таблицями Хавкіної.

АК виконує інформаційну і пошукову функції.

Для організації АК використовують друковані, писані від руки або отримані електронним способом картки. Включення карток до каталогу відбувається регулярно після отримання бібліотекою чергової партії книжок. Кожні 40-60 карток відокремлюють спеціальними каталожними роздільниками – центральними, ліво- і право- сторонніми., які чергуються між собою. На цих роздільниках зазначаються літери абетки у абетковій послідовності, а за ними в абетковому порядку розташовуються картки з бібліографічними описами книг. Твори одного автора збираються в АК за спеціальним роздільником (О.С. Пушкін). Спочатку ставлять повне зібрання творів, потім вибрані твори і т.д. , а потім за алфавітом назв.

В бібліотеці ведеться ГАК _ службовий і читаці кий АК. АК є обов’язковим каталогом.

Систематичний каталогрозкриває зміст фонду за галузями знань і інформує про те, яка література з певної галузі, того чи іншого питання є бібліотеці. СК- це каталог, у якому картки з бібліографічними записами розташовуються за галузями знань у відповідності з певною системою класифікації, прийнятій в бібліотеці.

Кожна галузь відокремлюється окремим роздільником, де вказується її індекс, і назва галузі. Кожна галузь в свою чергу поділяється відповідно з таблицями класифікації на підгалузі і т. д. В межах галузі, підгалузі картки розставляються або в алфавіті або за зворотною хронологією.

На кожній картці у верхньому лівому кутку вказують індекс (шифр) книжки і авторський знак.

У нижньому правому кутку ставиться індекс відділу, де стоїть книга на полиці.

Каталожний індекс – індекс в СК, Поличний – вказує місце на полиці, Повний індекс відображає всі відділи каталогу, де відображується книга. Основна картка СК вказує перший індекс книги, допоміжна – вказує інший розділ, де може відображуватися книга за змістом.

Всі ящики каталогу нумеруються. До СК як правило розробляють алфавітно-предметний покажчик ( АПП), у якому у алфавіті розставляються картки з назвами галузей, понять, термінів СК і їх шифрами.

Предметний каталог у якому картки розставляються в алфавіті предметних рубрик. ПК є гарним для пошуку літератури з будь-якого предмету.

Краєзнавчий – систематичний як правило відображає літературу про якусь територію або місто. Ці каталоги широко відображають видання з історії, культури, освіти, тощо даної території.

Топографічний каталог – розкриває зміст книжкового фонду окремого підрозділу бібліотеки. В ТК картки розташовуються як правило за зростаючими інвентарними номерами. ТК дозволяє проводити переоблік фондів структурних підрозділів бібліотеки і відображає масив їх документів.

В

Тема 1. Загальне поняття про бібліотечну справу та бібліотекознавство. Структура бібліотекознавства, його взаємозв’язок з книгознавством і бібліографознавством.

1.1. Визначення поняття «бібліотечна справа», «Бібліотека».

1.2. Визначення поняття «бібліотекознавство». Структура бібліотекознавства.

1.3 Взаємозв’язок бібліотекознавства з книгознавством і бібліографознавством.

Базові терміни: «бібліотечна справа», «бібліотека», «бібліотекознавство», «книгознавство», «бібліографознавство».

1.1 Бібліотечна справа– галузь соціокультурної (інформаційної, культурної, освітньої) діяльності суспільства, що стосується всіх питань функціонування бібліотек від моменту створення до їх ліквідації. Вона включає бібліотечну політику, науку, освіту, практику, законодавче, фінансове, кадрове, матеріально-технічне забезпечення діяльності бібліотек держави.

Стратегічним завданням бібліотечної справи є створення і підтримка функціонування ефективної державної бібліотечної системи, яка б охоплювала всі верстви населення і регіони і була надійною складовою інформаційної системи держави.

Завдання бібліотечної справи полягають у:

- формуванні і опрацюванні бібліотечних ресурсів бібліотек різних видів;

- організації бібліотечного, інформаційного і довідково-бібліографічного обслуговування користувачів мережі бібліотек;

- підготовка бібліотечних кадрів ;

- науково-методичне забезпечення діяльності бібліотек.

Об’єктом бібліотечної справи як галузі суспільної діяльності є бібліотека як культурно-інформаційний заклад.

Бібліотека –це інформаційний, культурний, освітній заклад, що має упорядкований фонд документів і надає їх у тимчасове користування фізичним та юридичним особам. Це – інституція, що організовує збір творів друку та інших документів, їх зберігання і суспільне використання.

Призначення бібліотеки полягає у забезпеченні інформаційних потреб користувачів всіма формами і методами бібліотечної роботи.

Суб’єктам бібліотечної справи є користувачі бібліотек і бібліотечний персонал.

← Предыдущая страница | Следующая страница →