Поделиться Поделиться

Обирайте тему, яка відповідає вашим пізнанням і інтересам.

По-перше, подумайте про ті галузі знання, у яких ви маєте особливий досвід або теоретичну підготовку. По-друге, поспілкуйтесь на яку-небудь цікаву тему зі своїми товаришами чи друзями. По-третє, зверніться до книги. Прогляньте довідники, свіжі газети й журнали.

2. Підбирайте доречну тему.

Настрій аудиторії залежить від місця й часу. В аудиторії він один, у приватному житті – інший. У побутовій ситуації слухачі сприйматимуть як досить природну річ те, що в аудиторії їм може здатися нецікавим чи смішним.

3. Обирайте тему, яка цікава аудиторії.

Тема повинна бути цікавою, важливою, зрозумілою для слухачів. Для того, щоб визначити, чи вона буде відповідати цим вимогам, потрібно мати уяву про рівень знань слухачів, їх виховання, вік, особливі інтереси.

Обравши тему, потрібно подумати про її формулювання. Тема – це те, про що йде мова. Зазвичай її формулюють словом або фразою, які вказують на характер питань, що підлягають обговоренню.

Назва промови промови повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відображати зміст виступу і обов’фязково привертати увагу слухачів. Вдала назва теми виступу певним чином налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття майбутньої промови.

Довгі назви, які включають незнайомі слова, відштовхують слухачів, ігоді викликають негативне відношення до виступу.

Слід уникати і дуже загальних назв. Загальні назви потребують висвітлення багатьох питань, а це промовцеві не завжди під силу. Тоиу серед слухачів будуть незвдоаолені, бо вони не отримають відповіді на запитання, які їх цікавить.

Мацько Риторика

Формування мети.

Необхідно чітко уявити, для чого, з якою метою виголошується промова, якої реакції від слухачів ви хочете добитися. Чмбажаєте ви тільки щось розповісти, пояснити, описати? Або ви хочете змінити свою думку чи переконати аудиторію що-небудь зробити?

Для того, щоб отримати чітке уявлення про те, чого ви добиваєтеся, викладіть письмово ваш намір у формі цілого речення. Потрібно також мати на увазі, що мету виступу слід формлювати не тільки для себе, але й для своїх слухачів. Чітке визначення цільової установки полегшує сприйняття промови, певним чином налаштовує аудиторію.

Існує загальна й конкретна мета виступу. Загальна метавизначається видом реакції, яку промовець хоче викликати у слухачів і залежить від того, чи бажає він тільки розважити їх або задовольнити цікавість, надихнути, переконати чи схилити до дії. Конкретна метавиражена в самому змісті промови, який може розважати, вгамовувати єагу знань, надихати, переконувати й викликати готовність до дії.

Отже, загальна мета визначає, якої реакції ви хочете добитися, конкретна чітко показує, що слухач повинен знати , почути й робити.Вона виражена в самому змісті промови.

Конкретне тематичне ствердження не повинно бути загальновідомою істиною. Ваша справа показати, що дещо вірогідно або й можливо, правильно чи той чи інший хід дій

Іржі Томан

Чи добре ви усвідомлюєте мету свого виступу?

Починаючи підготовку до виступу, треба насамперед з’ясувати мету, якої ми хочемо досягти, наприклад:

– поінформувати слухачів (про нову юридичну інструкцію, нову організацію, наукову роботу, новв методи праці тощо);

– переконати слухачів( у доцільності впровадження ЕОМ, необхідності припинення випуску застарілих моделей, невідворотності введення в практику нових методів праці тощо);

– спонукти слухачів (стати членами науково-тезнічного товариства, кинути курити тощо);

– розважити слухачів (під час урочистостей, зустріч тощо).

Мету виступу треба мати на увазі під час підготовки й виголошення промови – це впливає на її обсяг, упорядкування, спосіб виголошення й аргументацію.

Найважче спонукати слухачів до дії. У цьому уразі слід на них вплинути психологічно, переконати їх, що вони повинні зробити саме так, як ви їм рекомендуєте.

Якщо ви хочете спонукати слухачів до дії, то подумайте, чи зможуть вони зробити те, до чого виїх закликаєте, відразу ж після промови – інакше їх намір просто зникне. Тому, наприклад, під час промови роздають запрошення вступити до науково-технічного товариства, а наприкінці пропонують заповнити анкету.

Пам’ятатй, що одна тема виступу може служити різним цілям. Саме меиою зумовлюються обсяг, виклад та спосіб читання лекції або виголошення промови. (С. 166).

Структрура промови

На сьогоднішній лень учені виділяють три основні елементи структури промови:

1. Вступ

2. Головну частину

3. Завершення.

Окремі частини промови та положення в межах самих частин мають бути пов’язані між собою. Тобто, як зазначає Н. Колотілова, промова повинна мати так звану блочну структуру, у якій між блоками існує певний взаємозв’язок, а не просте нагромадження матеріалу. Цей зв’язок досягається завдяки використанню спеціальних слів чи словосполучень, які забезпечують перехід. Дослідниця ці «слова-перехідники» поділяє на такі групи.

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

Заперечувальніперехідні конструкції – це вирази, що покликані полсадити ті положення, які оратор хоче розкритикувати: «але…», «однак…», «на жаль…», «ніхто не очікував, що…», «цілком несподівано ми дізналися, що…» тощо.

Підтверджувальні перехідні конструкції – це вирази. Покликані посилити ті положення, які оратор захищає: «до речі…», «окрім того», «на користь цього свідчить те, що…», «відомо також, що…» тощо.

Нейтральні перехідніконструкції – це вирази, які виконують суто технічну роль зв’язку, Як правило, це вставні слова або речення: «цікаво, що…», «виявляється, що…», «слід підкреслити, що…», по-перше…», «по-друге…», «а тепер дозвольте перейти до іншого питання…» тощо.

Вступ має найголовніше значення в промові. Його метою є встановлення контакту з аудиторією.

Найбільш поширеними є три прийом, які використовують у вступі:

а) привертання уваги аудиторії;

б) «початок здалеку»

в) «несподіваний вступ» (КОЛОТІЛОВА, с. 59)

Привертання уваги аудиторіїпередбачає три випадки, залежно від того, якому компоненту риторичного трикутника надається перевага:

1) Промовець підкреслює свою право говорити на певну тему.

Такий початок можна використати, коли аудиторія готова слухати, потрібно лише стимулювати її інтерес до промовця.При такому початку слід обрати тактику, що зорієнтована не на презентацію особистості промовця, а на презентацію його ставлення до того, що відбувається.

2) Промовець підкреслює важливість теми для аудиторії.

Такий початок можна використати, коли слухачі не готові сприймати промову. Утакому випаду слід звернутися до того аспекту події. Який залишався досі поза увагою присутніх, однак співвідноситься з їх потребами та інтересами.

3) Промовець підкреслює значимість самого предмета промови.

Маються на увазі ситуації сприятливого контакту між учасниками спілкування. Здебільшого такі ситуації є конвенційними, коли заздалегідь відомо, кому належатиме ініціатива в спілкуванні й аудиторія готова слухати. У таких випадках слід відразу презентувати тему.

«Початок здалеку»виокоитсовуєтьсяпереважно в конфліктній аудиторії. Завдання промовця полягає в тому, щоб налаштувати аудиторію на позитивне сприйняття промови.

У таких випадках слід створити по можливості «нейтральний» фон для подальшого спілкування, відтягаючи момент «з’ясування стосунків». Для цього можна:

– вказати на багатовимрність істини, неможливість однобічної оцінки певного явища й тим самим підштовхнути слухачів до готовності вислухати інші погляди на проблему;

– використати «обхідний маневр», тобто виразити думку аудиторії як власну й поступово завести її «в глухий кут» (показати, що наслідки з цього положення неслушні, несприйнятливі, хибні).

«Несподіваний вступ»передбачає безпосереднє звертання промовця до основної проблеми. Подібний прийом використовують в тих ситуаціях, коли аудиторія вже зацікавлена в розгляді певної теми, пристрасті слухачів у розпалі. Тоді промовцеві потрібно розпочати виступ із сильної риторичної фігури. Такою фігурою може виступати риторичне запитання.

Вибір промовцем того чи іншого прийому вступу залежить від особливостей конкретної мовленнєвої ситуації, насамперед характером аудиторії.

Виділяють також універсальні прийоми вступу, які можна використати в промовах на будь-яку тему в будь-якій аудиторії:

– цитата;

– яскравий приклад;

– комплімент;

– апеляція до загальновідомого джерела інформації:

– проблемне запитання;

– виклад мети й завдань вступу;

– демонстрація певного предмета тощо.

Окрім «позитивних» способів вступу, у промові зафіксовані й «негативні», невдалі прийоми початку промови. Не варто розпочинати виступ з вибачень щодо того, що ви не встигли підготуватися, що ви не заберете багато часу тощо. (КОЛОТІЛОВА)

Іржі Томан

Початок виступу

Початок виступу має для промовця найважливіше значення, бо від нього залежить:

– чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості;

– чи зуміє встановити контакт зі слухачами;

- чи зацікавить слухачів і чи приверне їхню увагу;

– чи зуміє стисло викласти тему виступу й пояснити розподіл його на питання.

Для недосвідченого промовця початок виступу – це ніби стрибок у крижану воду. Перед ним відразу постає багато завдань. Він опиняється перед широким загалом, під поглядами присутніх. Треба витримати ці погляди. Не можна показати свого хвилювання, страху. Промовця представляють, і йому необхідно якось реагувати на те, що про нього говорять. Треба зайняти зручну позу, подолати внутрішнє напруження, кілька разів удихнути повітр і лише після того почати повільно й спокійно говорити.

Отже. Початок виступу ставить перед промовцем найвищі вимоги. Крім усього сказаного, останній уже під час виступу повинен перебороти неспокій, напруження і хвилювання.

Пам’ятайте, що вступ стосується слухачів, тоді як закінчення – суті проблеми, викладеної у виступі. Ваш виступ не матиме успіху, якщо ви не завоюєте симпатії слухачів. А це має статися якнайраніше: якщо можна, то вже під час вступу. Ніколи не кажіть слухачам, що ви не мали можливості підготуватися як слід, що ви поганий або недосвідчений оратор. Такі виправдовування ніколи не справляють на слухачів доброго враження. Їм не хотілося б слухати маленьку, скромну людину, яка не в змозі приховати перед ними свого страху. Належне враження на них справить лише та людина, з чиєї промови видно, що вона знає свою справу.

Якщо ви почнете свій виступ вибаченням «Перепршую, я зовсім не підготувався до виступу!» - і розкладете на столі здоровенний рукопис промови, то чи не комічний ви матимете вигляд? (с. 169).

Промову треба починати відразу з суті справи або з чогось цікавого, що привертає увагу. Той, хто починає говорити шаблонно, не може привернути уваги слухачів. Якщо ж заговорить про щось незвичне – зовсім інша справа. Через те треба завжди уникати шаблонного початку.

Починайте з того, що близьке слухачам, пов’язане з їх місцем проживання, роботою тощо. Ще оратори давнього Риму рекомендували у вступі привертати увагу слухачів приємними для них речами.

Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим, надто довгим. Чим більше думає промовець про слухачів, готуючись до виступу, тим кращий початок він зробить.

І, нарешті, мета вступу полягає ще й в тому, щоб стисло пояснити зміст завдання промови і вказати часткові питання, на яких автор збирається спинитися.

У деяких випадках недоцільно у вступі розкривати головну думку промови. Цебуває тоді, коли промовець знає, що слухачі неприязно ставляться до даної думки. Отже, не в кожному виступі треба дотримуватися зазначених пунктів. Якщо слухачі занють промовця або добре поінформовані про проблему, то дещо можна опустити.

Іноді лектору – початківцю не вдається заздалегідь визначити тривалість лекції. Він присвчує вступові надміру часу, якого йому потім бракує в наступних астинах лекції.

Слухачі побоюються лекторів, які починають «від царя Гороха», довго говорять про історію питання, а коли дійжуть до суті справи, мусять закінчувати лекцію через брак часу.

Яких помилок допускається лектор при підготовці вступу? Складаючи вступ, роблять або його довгим, або нудним, або те й друге разом. Не вміють докладно пояснити, про що йтиметься, внаслідок чого слухачі орієнтуються на зовсім не те, що вони почують від промовця. Нічого дивного, що після виступу всі розходяться розчаровані. Ще одна помилка полягає в тмоу, що інколи промовець починає з досить цікавого випадку, який, проте, не має нічкого відношення до суті справи. Найгірша ситуація виникає тоді, коли протягом усього виступу промовець так і не зуміє привернути увагу слухачів. ( С. 169 – 170)

Після вступу промовець пропонує аудиторії той матеріал, який він відібрав, готуючись до виступу. Головна мета головної частини – це обґрунтування тез промовця.

Залежно від характеру впорядкування підібраного матеріалу, він може подаватися двома шляхами:

а)природним;

б) штучним.

Природний , або історичний шляхподання матеріалу характеризується лінійністю та найменшим втручанням промовця у виклад.

Матеріал викладають у хронологічній послідовності крок за кроком від більш ранньої події до більш пізньої.Цей спосіб зображує події так, як вони відбувалися в реальній дійсності. Роль промовця в таких випадках подібна до ролі літописця – головне не забути, що за чим відбувалося. Перевага історичного способу є прозорість такого подання матеріалу для аудиторії. Він легко сприймається, запам’ятовується, не викликає напруження думки.

Штучний шляхвикладу матеріалу характеризується ієрархічністю, коли промовець сам впорядковує певний матеріал, при цьому він може порушувати хронологію, ставити наслідки перед причинами тощо.

Подібне впорядкування матеріалу вимагає від промовця досить високого рівня майстерності, З іншого боку, слухачам також доводиьсядокладати певних зусиль для того, щоби розібратися, де самі факти, а де – робота промовця з фактами.

Штучний шлях реалізують трьома способами:

– дедуктивним;

– індуктивним;

– компаративістським.

Дедуктивний спосіб подання матеріалу характеризується рухом від формулювання тези до формулювання аргументів.

Індуктивний спосіб подання матеріалу характеризується рухом від формулювання аргументів у вигляді окремих положень до формулювання тези.

Компаративістський спосіб подання матріалу характеризується зіставленням предметів і перенесенням властивостей з одного на інший.

Іржі Томан

Підготовка головної частини

Основа виступу – це схема його основних положень, яка потім заповнюється деталями. Окремі твердження подаються або без доказів, якщо є певність, що слухачі сприймуть їх на віру, або супроводжуються доказами, посиланнями на свідків, авторитетів тощо.

Як упорядкувати кремі думки, положення ? Найкраще йти від простого до складного. Ви, звичайно, були не раз свідками. Як промовець порушує це правило. Не вміє поставити себе на місце слухачів, нездатен учвити рівень їхніх знань, спочатку говорить про складні речі, а вже потім намагається їх якось пояснити. Слухачі не можуть слідкувати за змістом лекції, не вловлюють зв’язків між окремими думками, подіями й фактами і через те слухають неуважно.

Отже, промовець повинен постійно стежити, чи все, що він говорить, зрозуміле слухачам. Якщо виникають сумніви щодо цього, то краще припустити, що вони знають менше, і висвітлити питання докладніше.

Ще один метод упорядкування думок полягає в дотриманні хронологічної послідовності. Застосовується цей метод звичайно при характеристиці, наприклад, процесц роботи, якоїсь події тощо.

Іноді інформацію упорядковують на основі локального принципу. Так, описуючи певну будівлю, зазначають кількість поверхів, їх розміщення, місцевість довкола. Нарешті, ще один метод упорядкування матеріалу полягає в переліку всіх пунктів, характеристик, прикладів застосування, преваг тощо.

З-поміж різних способів упорядкування думок вибрати треба той, за допомогою якого можна якнайпевніше і якнайшвидше привернути увагу слухачів. Увагу слухачів треба привертати з самого початку. Як уже зазначалося, увагу слухачів треба привернути з самого початку. Однак цікаві пригоди та думки слід тримати про запас, щоб протягом виступу яас від часу посилювати свій вплив на слухачів. Думки та інформація мають бути впорядковані таким чином, щоб промовець «не видихався» під час виступу.

Якщо зобразити виступ графічно щодо його цікавості й вагомості, то ми би мали перед собою криву, яка на початку виступу піднімається досить високо, даля трохи спадає, а відтак поволі, але неухильно піднімається до найвищої точки в кінці промови.

Промовець може розвивати окремі думки по-різному: пояснювати, описувати, розповідати, доводити.

У виступі можна користуватися чотирма формами викладу. Найменш цікавою є опис, коли промовець розповідає про чуттєві враження від описуваного предмета, явища природи, місцевості. Надто довгий і детальнийописвикликає нудьгу. Тому доцільно скоротити, використовуючи виразні прикметники замість однотипних визначальних речень, які через часте вживання стомлюють слухачів.

Найцікавішою формою викладу в популярній лекції є розповідь про певнц події, учасникаи яких були певні люди. Чому дієвість впливу розповіді набагато вища порівняно з іншими формами? Тому що кожній людині цікавіше те, що перебуває в русі, те, що відбувається з живими істотами, насамперед з людьми.

Нерухоме й неживе слухачів менше цікавить. Том уописи неживих предметів, і навіть живих істот, зокрема деталей їх зовнішнього вигляду, не привертають суваги слухачів, якщо ці описи не пов’язані з рухами, тобто з дією. ( С. 171) Зверніть увагу, як реагують слухачі на такі слова промовця: « А заразя розповім вам про подію, що сталася…»Аудиторія відразу завмираєй спрямовує свої погляди на промовця.

Ще одним способом викладу є доведення певного твердження за допомогою аргументів.

Якщо ви хочете впливати на людей чи то врозмові з ними, чи під час публічного виступу, то мусите відмовитися від суб’єктивного підходу до подій та фактів, про які говорите, іставитися до них об’єктивно. Запам’ятайте, що люди схильні переоцінювати себе. Людина ж, яка оцінює все надто суб’єктивно, навряд чи зможе стати промовцем, здатним переконувати інших.(С. 172))

Остання частина промови – завершення дає можливість промовцеві посилити переконливість своїх думок, які були обґрунтовані в головній частині.

Найбільш поширеними є три прийоми, що використовуються в цій частині:

– формулювання висновків;

– розгляд перспективи;

– апелювання.

Формулювання висновківполягає в тому, що промовець повертається до найважливіших пунктів головної частини. У таких випадках завершення промови покликане нагадати про них. Воно може розгортатися на:

1) предмет повідомлення;

2) структуру повідомлення.

Розгортання завершення на предмет промовипередбачає підсумування думок щодо нього. Для цого промовець повинен підібрати найбільш сильні суттєві положення головної частини. У завершеннях такого типу не рекомендують: уводити нові дані; відволікатися «цікавинками»; занадто варіювати вихідні формулювання.

Розгортання завершення на структуру повідомлення передбачає огляд того, у якій послідовності подавалась інформація про предмет промови. Тобто промовець наголошує не на головних рисах самого предмета, а на головному в повідлмдленні про нього. Для цього характеризується загальна структура промови та окремі частини. У завершеннях такого типу не рекомендується: на ходу перебудовувати повідомлення; надавати рівного значення всім частинам; випускати мотиви переходу від однієї частини до іншої.

Формулювання висновків є доволі поширеним способом завершення промов. Промовець ще раз наголошує на важливих думках свого виступу. При цьому доцільно перераховувати ті пункти, які повторюють, за допомогою конструкції: по-перше…, по-друге… .

Розгляд перспективи полягає в тому, що промовець окреслює гіпотетичний розвиток предмета промови. Для цього промовець може скористатися екстраполяцією:

а) часовою;

б) просторовою.

Завершення через часову екстраполяцію передбачає розгляд того, чим предмет буде завтра. Промова ґрунтується на загальній схемі: «чим був об’єкт учора – чим він є сьогодні – чим він буде завтра». Така схема підходить до повідомлень майже на будь-яку тему.

Завершеня через просторову ексрополяцію передбачає ввеження нових об’єктів для кращого засвоєння предмета промови. Ці об’єкти можуть бути подібними або контрастними до предмета промови.

Апелювання полягає в тому, що промовець намагається емоційно завершити свою промову та вплинути на почуття слухачів. Найчастіше використовують тоді, коли людина намагається сформувати у слухачів намір певни чином діяти.У завершенні такого типу не рекомендується: набто підкреслювати дистанцію між промовцем та аудиторією; характеризувати слухачів (особливо негативно); домагатися язгоди аудиторії; протиставляти окремі групи слухачів між собою; примушувати аудиторію до відповідей на прямо поставлені запитання.

Вибір иого чи іншого прийому завершення диктується конкретними умовами спілкування. Насамперед промовцеві слід звернути увагу на мету промови. Для інформативних промов більше підходить завершення через формулювання висновків, а для переконуючих – розгляд перспективи або апелювання. Крім того, тип завершення промови залежить і від способу подання матеріалу в головній чатині, Для історичного способу викладу оптимальним буде завершення як розгляд перспективи.

Останні фрази завершення мають бути продумані промовцем, адже вони сприяють закріпленню того враження, яке склалося в аудиторії під час всієї промови. Учені виділяють певні загальні прийоми завершення, що підходять до промов на будь-яку тему:

– цитата;

– ілюстрація;

– подяка аудиторії, яка має вигляд розгорнутого компліменту.

Окрім «позитивних» варіантів завершення промови, ученими встановлені й «негативні» способи. Не потрібно завершувати промову:

– вибаченням;

– додатковими даними після того. Як сформульовано висновок;

– безнадійною перспективою.

Іржі Томан

Закінчення виступу.

Закінчення виступу, яяк правило, складається з двох частин:

– узагальнення головних думок; обов’язкове підбиття підсумків, наголошення на поставлених цілях, заклик до аиокнання певних дій (залежно від характеру виступу)

Навіть досвідчені промовці часом припускаються помилок, закінчуючи загалом кваліфікований виступ невдало, і тим знижують його ефективність. Вони або говорять так довго, що слухачам, як кажуть, терпець увірвається, або будують виступ так, що кульмінація наступає далеко до його закінчення, або забувають виділити головні думки й підбити підсумки.

Звичайно, промовець, спеціалізуючись в певній галузі, міцно тримає в своїй пам’яті виступ. Іноді він не усвідомлює, що слухачі протягом короткої лекції не можуть повністю засвоїти весь викладений матеріал. Вони запам’ятосують насамперед загальні висновки, а решту здебільшого забувають. Тому-то так важливо наприкінці виступу коротко узагальнити головні думки й закінчити фого підбиттям підсумків, що випливають із сказаного.

Зазначених помилок припускаються насамперед ті, хто належним чином не підготував свого вситупу або, принаймні, його основи і не визначив, що ж він буде казати слухачам, у чому хоче їх переконати. Отже, готуючи свій виступ, приділяйте увагу такоє і його закінченню.

Варто, либонь, знадати й про таких промовців, які ніяк не можуть закінчити говорити.Вони так захоплюються своєю балаканиною, що їх важко зупинити. Їм байдуже, що одні слухачі засинають під час виступу, інші виходять з залу: головуючий уже неодноразово попереджав , що час закінчувати промову, а вони все говорять та говорять…

Такий лектор не має успіху серед слухачів. Добра та промова чи лекція, яка вже закінчується, а аудиторія ще б слухала і слухала промовця. Проте буває, що й досвідчений лектор який користується записами, іноді не може вкласьтся у відведений для нього час. Для того, щоб дотримуватися регламенту, найдоцільніше, як уже наголошувалося, позначити біля окремих частин промови плановану кількість часу, а в разі перевищення регламенту деякі частини пропустити.

Про наближення закінчення виступу слухачів треба повідомити. Це дещо загострить їх увагу- вони захочуть послухати узагальнення й підсумки промови. Після цього, зрозуміло, промову треба справді закінчити протягом 2 – 3 хвилин.

Ніколи не закінчуйте свого виступу словами: «Оце і все, що я вам хотів сказати». Це неправильно. Не забувайте: закінчення вирішує, що́ саме слухачі запам’ятають, що́ вони візьмуть для себе з вашого виступу.

А оскільки закінчення має таке важливе значення, то прикінцеві речення треба підготувати й записати заздалегідь так само, як і початкові. Подумайте над ними в спокійній обстановці, потсрарайтесь сформулювати їх виразніше й переконливіше. Зробити це без попередньої підготовки, коли ви стохте перед аудиторією, набагато важче, а то й взагалі неможливо. Звичайно, ви не повинні читати записані речення. Вивчіть їх перед виступом напам’ять.(С. 173).

Іржі Томан

Опрацювання рукопису виступу

При підготовці остаточного варіанту виступу треба звернути увагу на такі питання:

  1. Чи сприятиме форма виступу істановленню контакту зі слухачами?
  2. Чи причерне їх увагу початок промови?
  3. Довели ви до відома слухачів, як поділено тему виступу на окремі питання?
  4. Об’єднали окремі абзаци й думки переходами, які допомагають слухачам краще орієнтуватися в матеріалі виступу?
  5. Чи супроводжуються основні думки й положення аргументами, прикладами, порівняннями тощо?
  6. Чи замінили, де можна, не особові займенники особовими, такими, як я, ви, ми, нас тощо?
  7. Можливо, варто замінити абстрактні поняття конкретними, а загальні вирази вужчими термінами?
  8. Чи узагальнені наприкінці виступу основні думки й положення та підбито підсумки, які з них випливають?
  9. Чи досить виразно сформульовані прикінцеві речення виступу? Чи відповідають вони його спрямованості?

Після того, як ви підготували чорновий варіант виступу, відредагуйте його. При цьому вилучіть усе зайве. Після повної підготовки тексту або записі впромови відкладіть їх на кілька днів. Коли згодом ви до них повернетеся, то подивіться на них з точки зору своїх слухачів. Коли побачите, що промова переобтяжена малозначущим матеріалом, викресліть його. При цьому вилучайте другорядні думки, а не приклади, порівняння. Не прагніть «засипати» слухачів великою кількістю інформації, а зосередьте їх увагу на кількох голвних питаннях, що розвивають тему виступу, доведіть і проілюструйте їх.

Під час останнього тренувального читання виступу позначте на полях, де починається нова думка, де треба зробити паузу, навести приклад тощо. (наприклад: червона крапка означає нову думку, горизонтальна червона риска – паузу, зелена крапка – приклад тощо). Після того як увесь текст готовий, підкресліть важливі речення під лінійку різнокольоровими олівцями (червоний – дуже важлива думка, синій – менш важлива, зелений – приклад). Таке опрацювання тексту допоможе вам краще орієнтуватися в ньому під час виступу. Підкреслюйте речення лише в разі потреби, і то не весь текст, а приблизно третю або четверту його частину.

Текст рукопису повинен бути чистим, тому не кресліть його, не переписуйте, не замінюйте слова. Усе це потім заважатиме вам добре орієнтуватися в ньому.

Якщо треба робити вставки, надуркуйте їх на машинці або розбірливо напишіть від руки, і , розрізавши сторінку, акуратно вклейте.

Після того як набудете досвіду, вже не будете готувати повний текст рукопису, а лише коротенькі записи перед виступом. Остаточний варіант таких записів бажано також акуратно надрукувати на машинці. У цьому разі рекомендуємо також залишати з лівого краю поля́ для позначок. Для того щоб краще орієнтуватися в записах, розмістіть окремі пункти один за одним таким чином, щоб кожен з них починався з абзацу. Таке розташування допоможе вам краще їх бачити й відщукувати під час виступу. ( С. 174)

ІРЖІ ТОМАН

Виступати без попередньої підготовки чи користуватися записами

Підготовка виступу залежить насамперед від того, який у вас досвід щодо цього. Для досвідченого промовця досить кількох коротких нотаток, зроблених незадовго до виступу, тоді як початківець неодмінно повинен присвятити підготовці значно більше часу.

Багато залежить також від того, який виступ ви готуєте. Це може бути виступ у дебатах на нараді, що виголошується за столом у залі засідань; виступ на конференції, влаштованій для великої кількості учасників, у залі, де треба говорити з трибуни повідомлення на зборах колективу підприємства; доповідь на конференції; промова на засіданні правління громадської організації; виступ у невеличкому залі або пред мікрофоном по радіо чи телебаченні; слово з якоїсь нагоди. Зрозуміло, що вимоги в кожному випадку будуть різні.

Чи слід виступ написати повність, чи вистачить коротких нотаток? Усе залежить від досвіду промовця та обставин, за яких відбувається виступ.

Загалом існують чотири варіанти підготовки до виступу та його проведення:

1) Написати весь текст виступу, а потім прочитати його слухачам; (С. 160).

2) Написати весь текст вистпу, кілька разів прочитати його, а потім виголосити по пам’яті, коли-не-коли заглядаючи в рукопис;

3) Підготувати лише коротенькі записи;

4) Виступати без будь-яких нотаток.

Рекомендуємо насамперед другий і третій варіанти. До першого й четвертого вдавайтеся зрідка. Наприклад, виголошуючи промову з питань політики та економіки, виступаючи на дипломатичних прийомах тощо, коли важить кожне слово, треба, зрозуміла річ, користуватися заздалегідь підготовленим текстом. За інших обаствин промова, яку читають, надзвичайно багато втрачає. Іноді складається враження, що промовець, який читає текст, задарма докладає зусиль – досить було б розмножити його і роздати слухачам. Ви можете заперечити, що в початківців немає іншого виходу, як написати текст промови, а потім прочитати його. З цим, звичайно, важко погодитися.

Четвертий варіант виступу (без записів) теж має бути винятком. Лише тоді, коли йдеться про менш важливі речі і промовець має чималий досвід або вже виступав на цю тему багато разів, можна дозволити собі виступати перед слухачами без нотаток. Самовпевнений досвідчений промовець іноді припускається помилки, викладаючи важливий матеріал без підготовки. Одного досвіду в таких випадках буває недостатньо. Слухачі швидко зрозуміють, що до виступу він не підготувався.

Таким чином, з чотирьох можливих способів підготовки виступу залишаються два – другий і третій. Який з них кращий? Гадаю, що обидв прийнятні. Застосування ж їх залежить від обставин та від самого промовця. Початківець, виступаючи, завжди

Телефонна розмова.

Основні вимоги до мовця, що говорить телефоном:

1) чіткість, чистота артикуляції, правильність дикції;

2) середній за силою голос мовлення;

3) лаконізм висловлення (лексичний і синтаксичний), виразність побудови фрази;

4) темп мовлення – середній;

5) тон мовлення – спокійний, ввічливий.

Треба вдало вибрати час для розмови. У службових правах неварто телефонувати за кілька хвилин до початку роботи, перед обідньою перервою чи незадовго до закінчення робити. Додому можна телефонувати не раніше 8 години ранку і не пізніше 22 години.

Телефонну слухавку знімають між першим і четвертим дзвінком.

Журналістка Г. Каменьска сформулювала двадцять правил етикету, які допоможуть ефективному проведенню ділової розмови:

1. Привітайтесь з тим, хто говорить з вами по телефону. Постарайтеся з самого початку задати тон бесіди ввічливий, доірливий, оптимістичний.

2. Назвіть себе. Залежно від конкретних обставин, назвіть свої установу, відділ і прізвище.

3. Зробіть перерву. Це допоможе вашому співрозмовникові зосередитись. Спокійно викладіть суть справи.

4. Не беріть трубку (слухавку), якщо ви дуже зайняті.

5. Не говоріть: Почекайте хвилину – психологи вважають, що від цієї фрази у того, хто дзвонить складається враження, ніби він байдужий установі, у яку дзвонить.

6. Умійте повернути розмову в потрібне вам річище.Зробіть бесіду конструктивною, плідною.

7. Не дратуйтесь. Говорити по телефону рвним, спокійним тоном – ваш професійний обов’язок.

8.Уникайте телефонних монологів. Пам’ятатйте, що розсіювання уваги при телефонній розмові відбувається швидше, ніж у звичайній бесіді.

9. Не мовчіть, намагайтеся уміло й не одноманітно підтримати розмову.

10. Не вживайте категоричних тверджень і не нав’язуйте своїх рішень співрозмовникові.

11. Дайте тому, хто телефонує, право вибору часу для повторного дзвінка (Фраза Подзвоніть мені через годину не годиться).

12. Не робіть із співрозмовник прохача, якщо він залежить від вас. Постарайтесь побудувати розмову на демократичних засадах.

13. Будьте лаконічними, але не на шкоду делікатності й інформативності.

14. Пам’ятайте, що навіть у службовій розмові чоловік повинен бути дуже люб’язний, якщо його співрозмовник – жінка.

15. Говоріть загальнодоступною мовою, уникайте канцеляризмів, штампів, професійного жаргону.

16. Звертайте увагу на інтонацію – просторічна інтонація, що знижує значення будь-якої фрази, неприпустима у службовій розмові.

17. Називайте співрозмовника так, як він назвав себе: або на прізвище, або на ім’я та по батькові.

18. Якщо просять до телефону вашого колегу, не варто відповідати: Його немає (не замінювати ім’я відсутньої особи займенником). Треба відповідати: Івана Івановича немає.

19. Повідомте, коли краще подзвонити відсутньому співробітникові. Запишіть потрібну для нього інформацію.

20. Тримайте марку свого підприємства. Навіть якщо ви випадково взяли трубку, не говоріть: Я тут ніхто. Умійте гідно представити установу, у якій працюєте, (ЦИТ за: Култура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред.. Н. Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – С.107).

Інші фахівці з прлем усного ділового спілкування пропонують ботримуватися ще таких правил ведення телефонної розмови:

Якщо телефонуєте ви:

– якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди:

– попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з’ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди;

– у разі досягнення важливих домовленостей згодом відішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують вам:

– спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви представляєте;

– у разі потреби занотуйте ім’я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;

– розмовляйте тактовно, ввічливо, демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;

– не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас;

– якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати її якомога швидше; у разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;

– завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіт

← Предыдущая страница | Следующая страница →