Поделиться Поделиться

СПІЛКУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЯ. ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми34, взаємодії особистостей, в основі якого ле­жить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інфор­мування.

Отже, спілкування - це «цілеспрямований, соціально зумовле­ний процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів»35.

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного резуль­тату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування36, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її за­собом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкуван­ня, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

м Чайка Г. Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посіб.- К.: Знання, 2005,-С. 20.

" Селіванова О. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія- Полтава: Довкілля. -К. 2006.-С. 571.

16 Там само.- С. 23.; Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування : Навч. посіб.-К.:ВД «Професіонал», 2005.-С. 16.

Правила спілкування - «рекомендації щодо ефективного спіл­кування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу»37. Ці правила засвоюються у процесі на­вчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різно­манітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до по­коління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розгля­датимемо ці терміни як синоніми «з метою наголошення на про­цесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні»38.

Функції спілкування

Функції спілкування (від лат. гапсїіоп - виконання, здійснення) -це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, ви­окремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування39:

37Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістки : Підручник- К.: Видавничий центр «Академія». 2004.- С. 37.

ü контактну (створення атмосфери обопільної готовності пере­давати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до за­вершення акту спілкування;

ü інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

ü спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

ü координаційну (узгодження дій комунікантів):

ü пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідо­млень);

ü емотивну (обмін емоціями);

ü налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі ро­льових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

ü регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адре­сант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репре­зентує й інші функції:

• інструментальну (отримання і передавання інформації, необхід­ної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

• інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

• функцію самовираження (демонстрування особистісного інте­лекту і потенціалу);

• трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

• функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);

• функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спіл­кування);

експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

ВИДИ І ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3.За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософ­ське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4.За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосун­ки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кіль­каразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), дов­готривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (спів­розмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (вста­новлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових сто­сунків - лікар - пацієнт).

11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефек­том: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контак­ти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літератур­них норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено орга­нізаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

ü індивідуальні й групові бесіди;

ü телефонні розмови;

ü наради;

ü конференції;

ü збори;

ü дискусії;

ü полеміка.

Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

  • залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне;
  • з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення без­посереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);
  • залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, на­укове, офіційно-ділове, естетичне.
  • за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і орга­нізоване (збори, мітинги, конференції тощо);
  • за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоніс­тичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (ро­льове).

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

ОСНОВНІ ЕТАПИ СПІЛКУВАННЯ

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

1. Ретельна підготовка до спілкування.

Цей етап передбачає:

- складання плану майбутнього акту спілкування;

- збирання матеріалів з предмета спілкування та їх системати­зація;

- умотивування аргументів на користь своєї позиції та контрар­гументів іншої сторони;

- обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції спів­розмовника.

← Предыдущая страница | Следующая страница →