Поделиться Поделиться

Мета виховання, її розвиток в історії педагогіки. Х-ка основних напрямів виховання.

Мета виховання — всебічний і гармонійний розвиток дитини. Це ідеал цивілізованого суспільства, який діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання. Мета виховання переплітається із завданнями соціалізації та індивідуалізації особистості, які на сьогодні полягають у тому, щоб розвивати в учня позитивні загальнолюдські якості, привчати його до співжиття й адаптації в суспільному житті, а також поширенні індивідуального впливу.

Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є: громадянське виховання, розумове виховання; моральне виховання; трудове виховання;естетичне виховання; фізичне вихованн.

Характеристика основних напрямів змісту виховання

До них належать розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання.

Розумове виховання– це цілеспрямована діяльність педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів, по прищепленню їм культури розумової праці. Моральне виховання– це виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності. Завдання трудовоговиховання: підготовка особистості до праці (психологічна підготовка і практична підготовка). Естетичне виховання– формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, розвиток творчих здібностей; Фізичне виховання– виховання здорової зміни, підготовка до захисту Батьківщини, до фізичної праці. Кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети. Розумове виховання. Культура розумової праці. Форми підготовки учнів до самоосвіти. Структурні елементи культури навчальної праці.

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів, по прищепленню їм культури розумової праці.

Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання є розвиток мислення взагалі і різних його видів. До завдань розумового виховання учнів входить також формування наукового світогляду – цілісної системи наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів і переконань. До культури розумової праці входять навчальні уміння: загальні (вміння читати, слухати, писати, працювати з книгою) і спеціальні (наприклад вміння читати ноти, технічні креслення, карти і т. д.).

Основні закономірності та принципи виховання

Закономірності виховання —стійкі, повторювані, об´єктивно існуючі зв´язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності.

1. Органічний зв´язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі.

2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).

3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.

4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування.

Система принципів щодо формування цілісної особистості:

- народності . Йдеться про національну спрямованість виховання, оволодіння і використання рідної мови, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв народів, що населяють Україну;

- природовідповідності виховання.Він передбачає врахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей студентів, їх психологічних, національних і релігійних особливостей;

- гуманізації.Сутність його полягає у створенні умов для формування кращих якостей і здібностей молодої людини — гуманності, щирості, людяності, доброзичливості, милосердя тощо.

- демократизації.Це усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості студента як вищої суспільної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності; глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю;

- етнізації..Йдеться про створення можливості для всіх молодих людей навчатися рідною мовою, виховання в них національної гідності, національної свідомості, почуття етнічної причетності до свого народу, відтворення менталітету свого народу, виховання їх як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків;

- культуровідповідності виховання.Він передбачає органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними та родинно-побутовими традиціями, народним мистецтвом, ремеслами та промислами, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь;

- безперервності і наступності виховання.Він ґрунтується на тому, що формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи заходів, які застосовують у певній послідовності.

- єдності свідомості і поведінки у вихованні.Сутність його полягає у правильному співвідношенні методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у свідомості і поведінці особистості, вироблення несприйнятливості до негативних впливів, готовності протистояти їм;

- диференціації та індивідуалізації виховного процесу.Він передбачає врахування у. виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності розкриття творчої індивідуальності кожного;

- цілеспрямованості виховання.Зорієнтований він на підпорядкування усіх виховних заходів загальній меті формування висококваліфікованого спеціаліста.

Поняття про методи виховання та їх класифікацію.Основні групи методів: методи ф-ня свідомості ос-ті, м-ди формування досвіду суспільної поведінки і діяльності м-ди стимулювання поведінки і діяльності вихованців, м-ди контролю і аналізу ефективності виховного процесу

Виховання— це двосторонній процес, що об'єднує в собі діяльність учителя і діяльність учнів.

Метод виховання— спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України. Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Й. Ф. Гербарта.

Найбільш поширеним групуванням методів виховання за їх ознаками є Методи формування свідомості учнів — словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, диспут; метод прикладу. Розповідь . Тема розповіді повинна бути актуальною для класу. Важливою ознакою розповіді є її послідовність, логічність викладу інформації. Пояснення— найбільш поширений метод тлумачення явищ, подій, правил і норм поведінки, розкриття соціального, морального, естетичного змісту вимог до дитини, вчинків, подій, явищ, допомога в оцінці учнями людських взаємин. Бесіда— це обґрунтування вчителем життєво важливої теми, формування питань, які спонукають до розмови, залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя, до вироблення правильного ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків. Лекція— це організований, доступний системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального, ідейно-естетичного змісту. Диспут— це метод формування суджень, оцінок, переконань на основі знань, одержаних у ході зіткнення думок, різних поглядів.

← Предыдущая страница | Следующая страница →