Поделиться Поделиться

2.1. Загальний огляд зображальних джерел з української історії

Появу найдавніших зображальних джерел на території України відносять до палеоліту (орнаментовані - різьбленням кістки тварин, малюнки на стінах печер тощо). У мідному і бронзовому віці мистецтво збагачується елементами оповідності, зароджується орнамент (мальована кераміка трипільської та черняхівської культур тощо). В епоху середньовіччя на розвиток живопису благотворний вплив справило християнство. Розвивалися мозаїка, фреска, вітраж, станковий живопис, іконопис, мініатюра та ін.

Витоки українського образотворчого мистецтва безпосередньо пов'язані з художньою культурою Київської держави. Розвиваючись на фунті народних і біблійних традицій, воно поступово відходило від старих зображальних норм і прийомів, збагачувалося реалістичними і національними рисами. В XVI-XVII ст., особливо після Люблінської і Берестейської уній, зародження козацтва, загострилася боротьба за збереження національних традицій української культури. За цих умов в українському образотворчому мистецтві починають переважати національні риси, посилюються реалістичні елементи. Водночас з іконописанням розвивається портретний живопис, зберігає своє значення мініатюра, яка дедалі більше наповнюється народно-мистецькими рисами. У другій половині XVII ст. в мистецтві поряд з релігійними поширились світські мотиви - побутові, історичні, батальні та ін., ширше відображувалась тогочасна дійсність, суспільне життя. У даний період виконано великі монументальні розписи у Києві, Львові, Дрогобичі та інших містах. Зростає популярність народних картин, в яких відображено мотиви національної і народно-визвольної боротьби, соціальні моменти ("Козак-бандурист", "Козак Мамай", "Селянська біда" та ін.).

Новим етапом у розвитку українського образотворчого мистецтва стала творчість Т. Шевченка - основоположника реалістичного напряму в мистецтві. Вона справила значний вплив на формування творчої позиції багатьох українських митців (І. Соколов, М. Жемчужников, К. Трутовський та ін.). У другій половині XIX ст. сформувалася реалістично-демократична течія українського живопису, яка на фунті української культури розвивала принципи передвижників (М. Мурашко, П. Мартинович, М. Пимоненко та ін.).

У XX ст. поряд із майстрами старшого покоління - М. Самокишем, І. Їжакевичем, Г. Світлинським, О. Шовкуненком, Тимошенко - заявляють про себе такі талановиті митці, як М. Глущенко, В. Костенський, Т. Яблонська, М. Хмелько та ін.

Існують різні форми і види зображальних джерел, усі вони мають розглядатися як явище складне. В одних із них зафіксовані реальні історичні події за допомогою пензля художника-очевидця, фотоапарата чи кінокамери. В інших поряд із реальними явищами можуть відображатися настрої, колорит і темперамент, різноманітні аспекти об'єктивної дійсності, що оточує митця і спонукає його до створення певних образів.

Зображальні джерела, як пам'ятки епохи, своєрідно характеризують особливості розвитку суспільства, образно віддзеркалюючи історичну дійсність. Вивчення їх комплексу вимагає наукового підходу, особливих методів дослідження різних за походженням творів мистецтва.

2.2. Графічні книжкові зображення

Рукописна і друкована книга в Україні з давніх часів оздоблювалася різноманітними прикрасами та ілюстраціями, що мають не лише історико-художню, а й пізнавальну, історико-джерельну цінність. Книжкову графіку дослідники умовно поділяють на дві групи: мініатюри рукописних книг і гравюри книг друкованих. Сутнісна відмінність поміж ними полягає в через те, що мініатюри фактично є безпосередніми малюнками в тексті, а гравюри виконуються спершу на дереві, металі чи іншому матеріалі, а потім відтворюються на сторінках книги друкарським способом.

Одним із перших, хто порушив питання про необхідність вивчення та використання книжкової мініатюри як історичного джерела, був відомий учений, фахівець з історії культури Давньої Русі А. Арциховський. Вивчення мініатюр і порівняння їх з іншими джерелами дало змогу йому виділити серед них ті, що відображали політичне і культурно-духовне життя, соціально-економічні процеси, розвиток сільського господарства, ремесла, військову справу, побут, явища природи тощо. Досліджуючи мініатюру, вчений використав значне коло давніх українських рукописних пам'яток, оригінали яких зберігаються переважно в Москві та Петербурзі.

Серед найдавніших мініатюр на сторінках давньоукраїнських рукописних книг особливу увагу привертають зображення євангелістів Іоана, Луки і Марка в Остромировому Євангелії (1056 - 1057). Ця велика літургійна книга вражає прекрасним художнім смаком. Текст її написано на пергаменті великим уставом у два стовпці. За винятком згаданих мініатюр, текст прикрашено художніми заставками, що нагадують фрескову орнаментацію Софії Київської, і великими заглавними буквами - ініціалами.

Цінні відомості містять зображення на сторінках іншої відомої пам'ятки книжкового мистецтва XI ст. - Ізборника Святослава 1073 р. Серед них особливе враження справляє вихідна мініатюра з сімейним портретом князя Святослава Ярославича. На полях книги є малюнки знаків зодіаку (Діви, Стрільця, Рака та ін.), які свідчать про розвиток науково-природничих знань. Текст прикрашено чудовими заставками, кінцівками, ініціалами, що написані золотом і фарбами.

Прикрашені мініатюрами, художніми заставками, красивими ініціалами іі такі відомі пам'ятки книжкового давньоукраїнського мистецтва XII ст., як Мстиславове Євангеліє (6л. 1115) та Юрієве Євангеліє (1119 - 1128). В останньому ініціали виконано у вигляді зображень звірів, птахів, людських фігур, плетива рослинного орнаменту. Малюнки мають безпосередній зв'язок із давньоукраїнським фольклором.

Високого рівня досягло мистецтво ілюстрування рукописних книг у XIV-XV ст. Справжнім шедевром вважаються мініатюри Київської псалтирі, переписаної в 1397 р. у Києві монахом Спиридонієм. На білому пергаменті розміщено низку чудових мініатюр, виконаних синім, червоним, багряним, зеленим, золотисто-вохристим кольорами, вкритих густою сіткою золотих штрихів, завдяки через що вони сяють і переливаються, справляючи незабутнє враження на глядачів. Водночас така манера виконання мініатюр має джерельне значення, оскільки проливає світло на поширений в Україні стиль ілюстрування рукописних книг пізнього середньовіччя. Серед мініатюр Київської псалтирі, на відміну від попередніх пам'яток, трапляється чимало жанрових картин: будівництво вежі, розписування посуду гончарами, батальні сцени. Кольоровою гамою, високою майстерністю виконання, сяйвом золотих штрихів мініатюри Київської псалтирі успадковують традиції мозаїки київських храмів XI-XII ст.

Переписування книг у бібліотеці Софійського собору в Києві. Мініатюра Радзивілівського літопису

Новий напрям оздоблення рукописів відкрив невідомий майстер Євангелія кінця XV - початку XVI ст. Він одним із перших почав оточувати всю сторінку тексту, заставку мініатюри Євангелій рослинним готико-ренесансним орнаментом. Його творчість вплинула на подальшу еволюцію книжкової мініатюри, яка поступово ставала менш умовною. Виразником нових ідей був майстер Андрейчина, котрий ілюстрував такі книги, як "Холмське Євангеліє", "Євангеліє" (зберігаються у Львівському музеї українського мистецтва) та ін.

Будівництво міста Білгорода. Мініатюра Радзивілівського літопису

Важливим джерелом вивчення історії книжкового мистецтва кінця XVI ст. є "Пересопницьке Євангеліє", написане на Волині (нині зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського). У ньому органічно поєднались чудове каліграфічне виконання тексту, чотири орнаментальні композиції з мініатюрами, на яких зображено євангелістів, багатий декоративний орнамент, досконалі кінцівки, заставки, ініціали, сповнені ренесансних мотивів. Цій книзі судилося уже в наш час відігравати важливу роль у суспільно-політичному житті держави - саме на "Пересопницькому Євангелії" присягають на вірність народу президенти України.

Важливе значення для дослідження історії України має графіка книг, виданих у XVI-XVII ст. у Львові, Острозі, Києві та інших містах. Вони є цінними пам'ятками історії культури, друкарства, графіки. Майстри стародруків дбали про те, щоби видання мали досконалу внутрішню будову, привабливий естетичний вигляд, чимало уваги приділяли малюнкові шрифтів, складанню, верстці, друку, нерідко двоколірному, художньому оздобленню видання у цілому.

Широке уявлення про ілюстрацію стародруків України дає дослідження Я. Запаско та Я. Ісаєвича "Пам'ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих в Україні". Книга містить багато репродукцій і гравюр, в ній описані маловідомі видання, надруковані в Україні до 1800 р.

Дослідники простежують, як в оздобленні стародруків зароджувалися нові елементи оформлення, зокрема, титульний аркуш, так звана форта, витвір друкованої книги, удосконалювалася техніка декоративного оздоблення стародруків. Велику джерельну цінність мають передусім орнаментальні прикраси львівських та острозьких друкарів, зокрема Івана Федорова. їх творчість стала взірцем для багатьох поколінь українських майстрів. В острозьких виданнях Федорова з'явилися перші зразки виливних прикрас (виливна орнаментика виготовлялася з металу таким же способом, як і друкарський шрифт). Особливо багатими на складану орнаментику були друки Львівської братської, Києво-Печерської та Унівської друкарень.

Також чекає на свого дослідника сюжетна фронтиспісна та ілюстративна гравюра українських стародруків. Ілюстрували свої видання всі великі українські друкарні. Сюжетна гравюра на дереві та металі відзначалася цікавим змістом і високим художнім рівнем. Уперше в практиці слов'янського друкарства гравюри-ілюстрації (сюжетні композиції, вмонтовані в текст), що мали релігійний характер, було застосовано у крилоському виданні "Євангелія учительного" (1606). Цілком світські гравюри-ілюстрації вперше з'являються у київських друках. У збірнику віршів 1622 р. Касіяна Саковича на смерть гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного вміщено три такі ілюстрації: портретне зображення гетьмана на коні, сцену здобуття козаками турецької фортеці Кафи і постать козака з рушницею (герб Запорозького війська). В "Тератургімі" (1638) Афанасія Кальнофойського вміщено плани Києва, що є одними з унікальних українських картографічних джерел XVII ст.

Джерельне значення має оздоблення українських стародруків гербовими зображеннями. Традиція додавати до літургійних книг присвяти впливовим особам вимагала розміщення їхніх гербів та віршованих підписів під ними. У багатьох виданнях Львівської братської друкарні є вірші про герб Львівського братства, в яких повторюється у різних варіантах думка, що в гербі закономірно поєднане зображення лева - символу Львова, і вежі - символу стійкості членів братства у боротьбі за православ'я.

Поширеними у стародруках були гравюри повчального, моралізаторського змісту. В "Євангелії учительному" (1637) вміщено гравюру "Притча про багатія і смерть", на якій зображено пихатого пана, що спостерігає за тим, як працюють на нього селяни - віють жито, засипають хліб до комори. А за спиною у нього вже стоїть смерть із косою.

Євангеліст Лука. Гравюра з "Апостола" Івана Федорова. Львів

Наявність великої кількості сюжетних гравюр в українських друках XVII ст. свідчить, що в такий спосіб підвищувався попит на ілюстровані книги, які несли в народні маси знання, розширювали їхній кругозір, впливали на естетичні уявлення. Не випадково уже в першій половині XVII ст. з'явилася гравійована книга без тексту, з одними лише сюжетними зображеннями. Києво-Печерська друкарня, яка вперше у практиці східнослов'янського друкарства почала видавати гравійовані книги (ініціатором їх випуску був Памво Беринда), публікувала також окремі гравійовані аркуші з нескладними для розуміння сюжетами. Видатними майстрами ілюстрованої гравюри були Ілля, Никодим Зубрицький, Інокентій Щирський, Олександр і Леонтій Тарасевичі та ін.

Л. Тарасевич. Гравюри з Патерика. Київ. 1702

І. Филипович. Гравюри з курсу архітектури і військової справи. Львів 1647

Стародруки свідчать, що українські майстри були добре обізнані із друкарською справою Західної Європи. Наприклад творчого освоєння західного мистецтва показав Іван Федоров. Прототипами деяких його фігурних і орнаментально-декоративних прикрас були гравюри західноєвропейських митців Ергарда Шона, Ганса Зебільда Бехама, Гейнріха Альдегревера та ін. Створюючи "Лицьову Біблію" (1645-1649), талановитий український гравер Ілля вміло використав гравюри голландського майстра Фішера (Піскатора). Трапляються в українських друках відбитки безпосередньо з оригінальних дощок, які раніше використовувалися в польських і німецьких виданнях. Водночас дослідники українського друкарства встановили, що деякі дошки українських друкарень перевозились у друкарні Варшави, Познаня, Ясс. Це свідчить про співпрацю українських друкарів із європейськими майстрами.

Українська гравюра XVIII ст. засвідчувала вагомі здобутки українських майстрів у жанрі не лише книжкової гравюри, а й верстатної. Порівняно проста і дешева у виготовленні гравюра мала велике значення в культурному житті українського народу. Основними місцями підготовки граверів були Київська академія, колегіуми в Переяславі, Чернігові, Харкові. За винятком того, навчання граверів велося також у Києво-Печерській і Почаївській лаврах. Деякі майстри продовжували навчання за кордоном (Польща, Німеччина).

Серед книжкових гравюр привертають увагу оригінальні ілюстрації Л. Тарасевича до "Києво-Печерського патерика" (1702), на яких зображено, зокрема, побут києво-печерських монахів, господарські приміщення монастиря (гравюра "Проскурники печерські" та ін.). Дані традиції продовжували І. ІДирський, Н. Зубицький, Г. Левицький, брати Гочемські та інші видатні майстри граверної справи.

У 1847 р. в Москві вийшла друком книга О. Рігельмана "Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі", яка була чудово ілюстрована малюнками Т. Калинського та інших художників. Серед малюнків особливо цінними є зображення шляхетних українських жінок і дівчат, полковників, сотників, шляхтичів, писарів, козаків, селян тощо. Майстерно виконані кольорові малюнки так званих "малоросійських типів" згодом неодноразово передруковувалися в різних ілюстрованих виданнях, зокрема в альбомі "З української старовини" (Київ, 1991), і не втратили свого джерельного значення до нашого часу.

Таким чином, пам'ятки книжкової графіки - мініатюри і гравюри - складають цінний джерельний комплекс української історії. У зв'язку з тим, що кириличні рукописні та друковані книги до кінця XVIII ст. здебільшого мали культове призначення, тематичний простір мініатюри і сюжетної гравюри був дещо обмеженим, проте це не принижує їхньої джерельної цінності. Ілюструючи богослужебну книгу, художники нерідко прагнули передати свої життєві враження, суспільні ідеали та настрої. Велику мистецьку й історичну цінність мають сюжетні зображення, в яких правдиво відтворено елементи побуту, хатньої обстановки, господарських занять, військової справи, розваг, архітектури, символіки того часу. Книжкова графіка дістала подальший розвиток у книгодрукуванні XIX-XX ст., що дає можливість простежити удосконалення техніки, збагачення форм і змісту зображень.

← Предыдущая страница | Следующая страница →