Поделиться Поделиться

Великий терор 1937-1938 році. "Культ особи"

"Культ особи" і сталінська "революція зверху" - явища взаємопов'язані. Не дивно, що і зародились вони одночасно. 21 грудня 1929 р. Сталіну виповнилося 50 років, і центральний орган ВКП(б) газета "Правда" присвятила свої сторінки ювілею вождя. Зі статей М.Калініна "Керманич більшовизму", А.Мікояна "Залізний солдат ленінської гвардії", К.Ворошилова "Сталін і Червона Армія", С.Орджонікідзе "Твердокам'яний більшовик", А. Бубнова "Ленінець, організатор, вождь" та інших керівних діячів партія і країна дізналися, хто такий Сталін: організатор Великої жовтневої соціалістичної революції, творець Червоної армії і натхненник її славних перемог над білогвардійськими арміями і військами інтервентів, відданий охоронець ленінської генеральної лінії і принциповий борець з опозиційними наскоками на неї, талановитий теоретик ленінізму і гідний продовжувач справи Леніна, вождь світового пролетаріату. У зв'язку з ювілеєм у країні були надруковані велетенськими тиражами портрети вождя і "ювілейні матеріали". В "червоних куточках" на підприємствах, у приміщеннях партійних комітетів, виконавчих комітетів рад, керівних органів професійних спілок з'явилися бюсти Сталіна.

Частина "ленінської гвардії", яка перейшла в опозицію насаджуваній атмосфері бездумного підпорядкування нижчих партійних інстанцій вищим, марно робила спроби подолати вождистські традиції. Більша ж частина "ленінської гвардії" підтримала генсека в його намірах, через те що бажала зберегти владу в своїх руках. Для цього треба було підкласти економічний фундамент під тоталітарний режим, тобто продовжити розпочату Леніним "революцію зверху". Основна частина партії бездумно пішла услід за "гвардією". Ні ті, ні інші не здогадувалися, що їх чекає на шляху "соціалістичного будівництва".

На конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 р. Сталін виступив із промовою "До питань аграрної політики в СРСР", в якій проголосив розгортання наступу по всьому фронту проти "капіталістичних елементів села". Уперше відкрито декларувалася здійснювана вже з літа 1929 р. "революція зверху". Репресії проти заможного селянства знаменували собою як початок "революції зверху", так і утвердження сталінського культу. Культ Сталіна зростав на репресіях, живився ними. Метою репресій було не тільки попередження можливих виступів тих, хто переслідувався владою, а й лякання, застрашування, тероризування всього оточуючого населення.

Третя "генеральна чистка" РКП(б)-ВКП(б) була найбільш тривалою і жорсткою. Вона продовжувалася (з деякими термінологічними поправками) повних чотири роки, і уперше на весь час її тривання прийом у партію було припинено. Подібно до того, як більшовики після захоплення контролю над радами у 1917 р. змінили їх склад і відтоді формували його згідно до своїх потреб, Сталін після захоплення контролю над політбюро ЦК почав формувати багатомільйонну партію так, як це було йому зручно. Зручною він вважав партію, поділену на дві частини - внутрішню і зовнішню. Внутрішня партія повинна була беззастережно виконувати його настанови в державному управлінні і служити противагою для органів державної безпеки, які теж будувалися на засадах залізної дисципліни і цілковитої слухняності вождеві. Сталін фактично звільнив органи державної безпеки від підпорядкованості радянським та партійним органам влади на місцях і замкнув на собі керівництво цією суворо централізованою системою. Зовнішня партія була масовою і не причетною до реальної влади. Вона мала виконувати, подібно до профспілок і комсомолу, функції "передавального пасу" від влади до всієї маси населення, щоби тримати в полі зору влади кожну окремо взяту людину.

Формування багатомільйонної партії мусило здійснюватися шляхом масових наборів. З початку 30-х pp. у практику увійшли масові набори, приурочені до святкових подій ("першотравневий набір", "жовтневий набір" та ін.). Наприклад, партійний комітет Макіївського металургійного заводу за два дні прийняв у партію 561 особу.

10 липня 1934 р. політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову про реорганізацію каральних структур - на базі ОДПУ постав Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР на чолі з П Ягодою і H К ВС союзних республік. НКВС УСРР на чолі з В.Балицьким складався з управлінь державної безпеки, робітничо-селянської міліції, прикордонної та внутрішньої охорони, інших структур. УДБ НКВС УСРР складалося з відділів: оперативного, економічного, секретно-політичного, особового, транспортного, закордонного, спеціального, обліково-статистичного. Це управління за чисельністю штатних і позаштатних співробітників багатократно перевищувало всі наркомати та інші відомства. Однак зовнішньо воно ніби розчинилося серед інших управлінь та відділів НКВС, включно з відділом реєстрації актів громадянського стану і пожежним.

Одночасно з утворенням загальносоюзного НКВС була прийнята постанова політбюро ЦК ВКП(б) "Про роботу судів і прокуратури". В ній визначався новий порядок судочинства "у зв'язку з організацією Нарком-внусправ Союзу PCP і майбутньою передачею на розгляд судових органів справ, що проходили раніше у позасудовому порядку". Передбачалося створити спеціальні колегії при верховних республіканських, краєвих і обласних судах для розгляду справ про державні злочини та злочини проти порядку управління.

"Генеральна чистка" державної партії закінчувалася. Кількість осіб, заарештованих органами державної безпеки, в Україні скоротилася за 1934 р. майже уп'ятеро. Завжди це разом з реорганізацією ОДПУ, що подавалася як мало не ліквідація зловісного відомства, вселяло надію на те, що шестирічна смуга жахливих репресій лишається позаду.

1 грудня 1934 p. у Ленінграді було вбито С.Кірова. Ввечері того ж дня з ініціативи Сталіна секретар президії ЦВК СРСР А.Єнукідзе підписав постанову "Про порядок ведення справ про підготовку чи здійснення терористичних актів". Згідно з постановою строк розслідування таких злочинів скорочувався до 10 днів, розгляд справ у суді проводився без участі адвоката і прокурора, оскарження вироку і клопотання про помилування не допускалися, а вирок здійснювався негайно після винесення. Призначений у 1935 р. Прокурором СРСР А.Вишинський скасував прокурорський нагляд за законністю у діяльності органів державної безпеки у справах про державні злочини.

У грудні 1934 р. чекісти на швидку руку організували три групи "терористів" - у Москві, Ленінграді та Києві. Російським групам було надане білогвардійське забарвлення, а українській - галичанське. Зважаючи на поспіх і на властивий сталінським чекістам другої половини 30-х pp. низький інтелект, мотиви поведінки "змовників" і "терористів" виглядали абсурдно. Однак непрофесійний почерк аж ніяк не позначився на долі тих, хто потрапив у лабети УДБ. Більшість зі звинувачених приїхала в радянську Україну з Галичини на запрошення уряду УСРР. Всі вони були добре відомими письменниками, культурними і громадськими діячами. Керівником київської групи проголосили А.Крушельницького, котрий перед тим редагував у Польщі українські журнали радянофільського напрямку. 17 грудня синів А.Крушельницького Івана і Тараса в числі 27 звинувачених у справі "Об'єднання українських націоналістів" розстріляли, справу разом зі справами восьми інших звинувачених (Б.Бачинського, В.Мисика, Л.Коваліва та ін.) відправили на дослідування. У березні 1935 р. Крушельницького заслали на Соловки, а в жовтні 1937 р. розстріляли. Переважна більшість інших членів його сім'ї теж були заарештовані й загинули в концтаборах - дружина Марія, дочка Володимира, сини Богдан і Остап.

Сталін скористався вбивством Кірова, шоб в інший спосіб продовжити "генеральну чистку" партії. Перевірка партійних документів тривала весь 1935 р., а кампанія з обміну документів розтягнулася на період із квітня по вересень 1936 р. В ході перевірки було виключено з партії 33 872, а під час обміну - 4269 осіб. Перебування в партії ставало небезпечним, як це розуміли найбільш далекоглядні комуністи. 1 справді, "Велику чистку" незабаром замінив "Великий терор".

Масові репресії 1937-1938 році. поширилися на завжди суспільство. Небачений раніше терор привертає увагу багатьох дослідників у всьому світі своєю загадковістю. Кампанія розкуркулення 1929-1931 році. і терор голодом 1932-1933 році. були зрозумілі: Сталін заганяв селян у колгоспи і придушував небажання колгоспників працювати за умовами, продиктованими державою. "Генеральна чистка" в партії 1933-1936 році. теж була зрозумілою. Нарешті, були зрозумілі мотиви диктатора, котрий за допомогою Постишева організував в 1933-1934 році. погром української інтелігенції. Проте ніхто не міг визначити прихованих цілей Великого терору 1937-1938 році. Він не мав яскраво вираженого класового чи національного забарвлення і здійснювався більш-менш рівномірно (в кількісних вимірах) по всій території країни. Його спалах відбувався вже після офіційно оголошеної "перемоги соціалізму", таким чином, він не міг бути знаряддям "соціалістичного будівництва", як попередні форми комуністичного терору.

Репресії стали масовими після пленуму ЦК ВКП(б) в лютому-березні 1937 р. У промові на цьому пленумі ЦК Сталін заявив, що країна опинилася у надзвичайно небезпечному становищі через підступну діяльність саботажників, шпигунів і диверсантів. 2 липня 1937 р. політбюро звернулося з таємною телеграмою до секретарів обкомів, крайкомів, ЦК національних компартій, в якій говорилося: "Помічено, що велика частина колишніх куркулів і карних злочинців, висланих в один час з різних областей у північні і сибірські райони, а потім після відбуття строку повернулися в свої області, є головними призвідниками всякого роду анти радянських і диверсійних злочинів, як у колгоспах та радгоспах, так і на транспорті і в деяких галузях промисловості". Далі в телеграмі пропонувалося взяти на облік усіх, хто повернувся після заслання на Батьківщину, негайно заарештувати і розстріляти через "трійки" "найбільш ворожих", а інших переписати і вислати в райони за вказівкою НКВС. НКВС СРСР підготував оперативний наказ за № 00447, згідно з яким у найближчі чотири місяці підлягали викриттю й репресуванню 259 450 осіб (з них на розстріл - 72 950). Наказ давав право місцевим керівникам звертатися до центрального керівництва з проханнями про збільшення лімітів.

Щоби змусити заарештованих признатися у не скоєних тяжких злочинах і назвати прізвища спільників, чекістам був даний дозвіл на вжиття фізичних засобів впливу на допитуваних.

Поза рамками загальної операції з винищення "антирадянських елементів" у 1937 р. проводилися деякі спеціальні акції з репресування німців, поляків і так званих харбінців, тобто колишніх працівників Китайсько-Східної залізниці (КВЖД), які повернулися в СРСР після її продажу в 1935 р.

Сталін був незадоволений тим, як київський компартійно-радянський центр здійснює керівництво репресіями в другій половині 1937 р. Це незадоволення дорого обійшлося всім українським керівникам. Із 62 членів ЦК КП(б)У, обраного XIII з'їздом КП(б)У у червні 1937 p., 56 були оголошені ворогами народу. З 11 членів політбюро ЦК КП(б)У було репресовано 10. Вижив тільки Г.Петровський, якого усунули від влади, проте не заарештували, оскільки він перебував у Москві. П.Постишев, а потім і С.Косіор були відкликані в Москву на інші посади, проте незабаром репресовані.

У другій половині 1938 р. Великий терор пішов на спад. Розгляд справ "трійками" та проведення "масових операцій відносно арештів і виселення" були заборонені. 24 листопада від посади наркома внутрішніх справ був звільнений Єжов.

За даними, які наводив М.Хрущов на червневому пленумі ЦК КПРС 1957 p., за 1937-1938 pp. було заарештовано понад півтора мільйона осіб, з них 680 692 розстріляно. Комісія президії ЦК КПРС, якому очолював М.Шверник, на початку 1963 р. склала довідку, за якою в 1937-1938 pp. було арештовано 1 372 392 особи, з них 681 692 особи розстріляно.

В межах України було заарештовано 265 669 осіб. Тоді ж розглянули справи 198 918 осіб, з них 123 421 були розстріляні, 68 823 - відправлені у виправно-трудові табори, 4124 ув'язнені в тюрмах, 1067 - засуджені до заслання і тільки 658 осіб - звільнені. На Україну припала приблизно п'ята частина загальносоюзних арештів і розстрілів.

← Предыдущая страница | Следующая страница →