Поделиться Поделиться

Брестська церковна унія та її наслідки

Ідея об'єднання двох християнських церков, католицької та православної, виникла також в XI ст., одразу після розколу християнства в 1054 р. Упродовж століть робилися більш менш активні спроби об'єднання християн в рамках єдиної церкви. Найближче до рішення цього питання підійшов Флорентійський собор в 1439 р. У роботі собору брали участь візантійський імператор Іоан Палеолог, константинопольський патріарх Посип П, київський митрополит Ісидор і багато ієрархів римської церкви. Собор успішно здолав головні догматичні розбіжності двох церков і теоретично добився їх об'єднання. Проте проти такого ходу подій виступили католицька Польща і православна Московія, що не дозволило реально об'єднати християнство.

У XVI ст. ярим поборником об'єднання церков став орден єзуїтів, котрий активно діяв у Польщі та в Україні. Цього разу релігійна ідея об'єднання християн доповнювалася політичними й економічними інтересами. Польща була зацікавлена в підпорядкуванні української православної церкви Риму, оскільки це також міцніше пов'язало б Україну та Білорусію з Річчю Посполитою й послабило би вплив на цих землях православної Московії. Через те фанатичним прихильником церковної унії (об'єднання) виступав польський король Сигізмунд III. З іншого боку, прихильники унії існували і серед українського населення Речі Посполитої. Створення єдиної церкви обіцяло для українців отримання рівних прав з поляками у політичній та економічній сферах. Однак ціною цього рівноправ'я була відмова від віри предків, а також неминуча полонізація України. Проте сама ідея виглядала досить привабливо і знайшла своїх впливових прихильників.

У 1590 р. львівський єпископ Балабан провів таємну нараду владик у місті Белзі, де були присутні єпископи Луцький, Холмський і Туровський, що схвалили ідею церковної унії. Пізніше до них приєдналися єпископи Володимирський і Перемишльський, а також київський митрополит Рогоза. Владики погоджувалися визнати авторитет і духовне лідерство римського папи, проте при збереженні традиційних православних церковних обрядів. Наприкінці 1595 р.

два українські єпископи відбули до Риму для переговорів з папою Климентієм VIII, котрий з готовністю відгукнувся на пропозицію унії. 23 грудня 1595 р. в урочистій обстановці папа Климентій VIII офіційно прийняв українську православну церкву під свою владу.

Коли таємне стало явним і в Україні відкрито проголосили церковну унію, обуренню більшості українців не було межі. Населення країни лякала реальна загроза латинізації та полонізації України. На чолі антиуніатських виступів постав найбільший український магнат, князь Костянтин Острозький. Ситуація, що склалася, змусила польського короля Сігізмунда III піти на скликання церковного собору в Бресті з метою остаточного вирішення питання про унію.

Восени 1596 р. до Бресту прибули численні представники української шляхти, міщанства і духовенства. З польського боку були присутні деякі католицькі єпископи, представники польської шляхти і короля. З самого початку собор не зміг прийти ні до якої угоди і фактично розпався на два - католицький і православний, причому в католицькому взяли участь митрополит київський Рогоза і 8 православних єпископів. З 8 по 10 лютого обидва собори проводили свою роботу в Бресті та прийшли до кардинально протилежних рішень: католицький затвердив створення нової уніатської церкви (згодом її сталі називати греко-католицькою), а православний засудив унію.

Таким чином, в українській церкві стався розкол, котрий породив непримиренну духовно-політичну боротьбу в Україні. Польський уряд на чолі з королем Сигізмундом III повністю встав на бік уніатів і почав пряме переслідування православних в Україні. Новий митрополит київський Іпатій також повів активну боротьбу за здійснення унії. Він переслідував непокірних священнослужителів, лишаючи їх приходу і сану, відбирав у православних храми і монастирі, школи і друкарні. Підкоряючись владі та сподіваючись набути нових пільг і привілеїв, велика частина української шляхти почала переходити в уніатство. Проте більшість населення України не прийняла унії та зберегла свою прихильність до православ'я.

← Предыдущая страница | Следующая страница →