Поделиться Поделиться

Угоди про створення співдружності незалежних держав

Розпад СРСР не дозволяється пов'язати ні з реформаторською політикою Горбачова, ні з наслідками наради трьох президентів у Білорусі. Він став результатом сукупного впливу суб'єктивних і об'єктивних факторів. Звичайно, політичний вибір трьох президентів значно прискорив розпад Союзу. Очевидно і те, що Горбачов не мав продуманої і вивіреної національної політики, він кидався із однієї сторони в іншу, не знав "скільки" суверенітету треба дати республікам, щоби зберегти Союз. Проте завжди одно поставало запитання: як довго триматиметься радянська імперія?

Світовий досвід переконує, що всі імперії трималися тільки в умовах тоталітарних деспотичних режимів. Істина полягає в через те, що імперії та широкі політичні свободи несумісні і це - головне, що лежало в основі розпаду СРСР. Поряд з проголошенням на нараді в Білорусі про об'єктивний процес виходу республік зі складу СРСР у заяві трьох керівників говорилося про створення Співдружності Незалежних Держав у складі Білорусі, Росії й України. Ця співдружність проголошувалась відкритою для приєднання всіх держав - членів Союзу PCP, а також для інших держав, які поділяють її цілі і принципи.

Казахстан і центральноазіатські республіки через кілька днів виявили готовність приєднатися до Співдружності. Горбачов, хоча і був незадоволений процесом розпаду СРСР, заявив про участь у процесі формування нового міжнародного альянсу. Проте на наступну зустріч одинадцяти керівників республік Радянського Союзу в Алмати (21 грудня) його навіть не запросили. Фактично він був уже президентом без країни. Тепер уже одинадцять незалежних держав проголосили про створення Співдружності переважно з координаційними функціями без будь-яких виконавчих, законодавчих чи судових інституцій та повноважень. Алматинська декларація проголошувала про принципи існування СНД. Під декларацією не було підписів Грузії, Литви, Латвії та Естонії, які вважали взагалі незаконними своє включення до Союзу і не бажали брати участь у будь-яких альянсах. За цих умов Горбачов змушений був добровільно скласти повноваження Президента СРСР. Учасники алматинської зустрічі, які поставили свої підписи під декларацією, доводили, що розпуск Союзу і створення альянсу незалежних держав стали єдино можливим виходом із політичного глухого кута.

На перших порах центральне місце у взаємовідносинах учасників СНД займали питання, пов'язані з поділом майна СРСР, визначенням кордонів поміж країнами, які вводили власні валюти. Встановлювались умови транспортування вантажів територіями держав - учасниць СНД. Міжнародні відносини Росії та нових незалежних держав складалися зі значним тертям і конфліктами. У Росії, в через те числі у вищих ешелонах влади, є й активно діють імперські сили. Прихильники відновлення СРСР у тій чи іншій формі діють і в незалежних державах. Гострі дискусії велись поміж Україною і Росією у зв'язку з поділом Чорноморського флоту і володінням Кримським півостровом. Гострі конфлікти були наявні поміж Росією й урядами прибалтійських держав внаслідок невирі-шеності територіальних питань. Гостро стоїть питання про статус і становище російськомовного населення поза межами Росії, яке остання нерідко бере під захист, порушуючи суверенітет нових незалежних держав. Економічні і стратегічні інтереси Росії в Таджикистані та Молдові стали причинами її участі в збройних конфліктах у цих регіонах.

Разом з тим російський уряд насамперед постійно намагався зберегти тісні зв'язки з колишніми республіками в межах СНД і створити певні наддержавні органи. За його ініціативою з центром у Москві був створений Міждержавний комітет СНД. Шість держав (Росія, Білорусь, Казахстан та ін.) підписали договір про колективну безпеку. Розроблений і затверджений статут Співдружності. Проте дані організації та документи не змогли забезпечити дієвість СНД, яка не є єдиною оформленою організацією.

Більшість нових незалежних держав виступають за плідні двосторонні відносини, хоча розпад СРСР значно зруйнував традиційні економічні зв'язки на його території. Найбільш показові зв'язки мають Росія і Білорусь, а президент останньої - О. Лукашенко прагне об'єднання двох країн. Така політика має противників і прихильників як з однієї, так і з другої сторони. Процес становлення взаємовідносин поміж новими незалежними державами, особливо поміж ними і Росією, є непростим. Жодні формально створені наддержавні інституції не зможуть вирішити складних питань цих взаємовідносин. В останні роки швидкими темпами відбувається політична й економічна інтеграція Росії та Білорусі, яка привела до створення союзу двох держав. Політики цих держав сподіваються на приєднання до союзу України і Казахстану.

← Предыдущая страница | Следующая страница →