Поделиться Поделиться

Суспільно-політичне становище української державності в 60-70 році.

Наприкінці 50-х році. зменшується територія держави, оскільки втрачаються землі Волинського, Туровського, Бихівського, Чауського полків і Київського Полісся. Щоправда, останнє повернулося до складу козацької України під час повстання 1664-1665 році. і протягом певного часу перебувало під владою П. Дорошенка. Вдалося зберегти терени Подільського полку.

Протягом 60-х-першої половини 70-х році. проходило розширення меж держави в південному напрямі за рахунок освоєння переселенцями Дикого поля. Через те на південь від Уманського полку формується й функціонує Торговицькнй полк. Чіткіше окреслилися східні кордони володінь запорожців ("Вольностей Війська Запорозького"): Сіверським Дінцем вони діставалися до Дону, від нього узбережжям Азовського моря тягнулися до р. Берди, у верхів'ї якої виходили на Конку й до Дніпра. Розпочалося заселення межиріччя Сіверського Донця й Дону вихідцями а Правобережжя

Усунення від влади Ю. Хмельницького восени 1657 р. зумовило ліквідацію в державі монархічної форми правління й остаточне утвердження республіканської. Протягом 1659-1662 році. республіканська форма правління перетворилася в республікансько-олігархічну.

Після смерті Б. Хмельницького помітні зміни сталися в державному устрої. Через сепаратизм старшин Лівобережжя й Запорожжя в першій половині 60-х році. держава з унітарної перетворилася в конфедеративну. Тепер козацька Україна складалася з трьох державних утворень - Правобережного та Лівобережного гетьманств і Запорожжя зі своїми гетьманами й кошовим, власними органами влади, збройними силами тощо.

Адміністративно-територіальний устрій залишався таким же, яким був у часи гетьманування Б. Хмельницького, - полково-сотенним; однак утворювалися й зникали окремі полки та сотні, змінювалися їхні територіальні межі. Так, на Правобережжі утвердилися Подільський, Паволоцький і Торговицькнй полки. У Лівобережному гетьманстві (до нього з 1667 р. відійшов і Київський полк) було ліквідовано Кропивнянський полк, проте виникли й діяли Галицький, Лубенський і Стародубський полки. Утворені в 1663 р. Новгородський, Глухівський і Сосницький швидко зникли. Таким чином, Правобережне гетьманство поділялося на 11, а Лівобережне - на 10 полків.

Інакше склався адміністративно-територіальний устрій Запорожжя. Можливо, тільки з 70-х році. тут розпочалося, за зразком козацьких полків, становлення адміністративно-територіальних округів - паланок. Центром паланки виступала слобода, де перебувала місцева адміністрація, очолювана полковником, і невелика залога.

Створений за Б. Хмельницького державний апарат і в наступні роки Руїни залишався таким самим. Змінювалися лише коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Зокрема, після його смерті поновилася практика скликання генеральних рад, а відтак частково відновилася їхня значущість у державному житті. Встановлено, що за роки гетьманування П. Дорошенка вона збиралася понад

характеризувати Його ні як зрадника України, ні як її палкого патріота. Не дозволяється заперечувати його великого внеску в розв'язання політичних проблем життя молодої держави 1649-1657 році., у період гетьманування Б. Хмельницького, як і не дозволяється замовчувати вкрай згубних прорахунків у внутрішній політиці, яких він допустився в часи власного гетьманування, що призвели до страхітливого спустошення Лівобережної України і започаткували гнітючий процес "Руїни"Української козацької республіки.

Опинившись без "татарської шаблі", яка давала гетьманові змогу залякувати як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів, він невідворотно наближався до своєї загибелі. Річ Посполита була нездатна допомогти "князеві руському". Число прихильників Москви, щирих і нещирих, дедалі збільшувалося. Вони покидали Виговського і гуртувалися навколо Юрія Хмельницького. Усі звинувачення за невдалу політику падали на І. Виговського. "Новонавернені" полковники скаржились, що вони не за своєю волею, а під примусом гетьмана воювали з Москвою.

Перемога Москви з допомогою черні й безсилля Речі Посполитої віддало Україну без застережень у руки московської влади. Через те козацька старшина змушена була розпочати переговори в Москвою, жертвуючи "зачинщиком" Виговським, щоби хоч щось урятувати, а Ю. Хмельницький як символ незалежності був потрібний усім.

Суспільно-політичне становище української державності в 60-70 році. Наприкінці 50-х році. зменшується територія держави, оскільки втрачаються землі Волинського, Туровського, Бихівського, Чауського полків і Київського Полісся. Щоправда, останнє повернулося до складу козацької України під час повстання 1664-1665 році. і протягом певного часу перебувало під владою П. Дорошенка. Вдалося зберегти терени Подільського полку.

Протягом 60-х-першої половини 70-х році. проходило розширення меж держави в південному напрямі за рахунок освоєння переселенцями Дикого поля. Через те на південь від Уманського полку формується й функціонує Торговицькнй полк. Чіткіше окреслилися східні кордони володінь запорожців ("Вольностей Війська Запорозького"): Сіверським Дінцем вони діставалися до Дону, від нього узбережжям Азовського моря тягнулися до р. Берди, у верхів'ї якої виходили на Конку й до Дніпра. Розпочалося заселення межиріччя Сіверського Донця й Дону вихідцями з Правобережжя.

Усунення від влади Ю. Хмельницького восени 1657 р. зумовило ліквідацію в державі монархічної форми правління й остаточне утвердження республіканської. Протягом 1659-1662 році. республіканська форма правління перетворилася в республікансько-олігархічну.

Після смерті Б. Хмельницького помітні зміни сталися в державному устрої. Через сепаратизм старшин Лівобережжя й Запорожжя в першій половині 60-х році. держава з унітарної перетворилася в конфедеративну. Тепер козацька Україна складалася з трьох державних утворень - Правобережного та Лівобережного гетьманств і Запорожжя зі своїми гетьманами й кошовим, власними органами влади, збройними силами тощо.

Адміністративно-територіальний устрій залишався таким же, яким був у часи гетьманування Б. Хмельницького, - полково-сотенним; однак утворювалися й зникали окремі полки та сотні, змінювалися їхні територіальні межі. Так, на Правобережжі утвердилися Подільський, Паволоцький і Торговицькнй полки. У Лівобережному гетьманстві (до нього з 1667 р, відійшов і Київський полк) було ліквідовано Кропивнянський полк, проте виникли й діяли Галицький, Лубенський і Стародубський полки. Утворені в 1663 р. Новгородський, Глухівський і Сосницький швидко зникли. Таким чином, Правобережне гетьманство поділялося на 11, а Лівобережне - на 10 полків.

Інакше склався адміністративно-територіальний устрій Запорожжя. Можливо, тільки з 70-х році. тут розпочалося, за зразком козацьких полків, становлення адміністративно-територіальних округів - паланок. Центром паланки виступала слобода, де перебувала місцева адміністрація, очолювана полковником, і невелика залога.

Створений за Б. Хмельницького державний апарат і в наступні роки Руїни залишався таким самим. Змінювалися лише коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Зокрема, після його смерті поновилася практика скликання генеральних рад, а відтак частково відновилася їхня значущість у державному житті. Встановлено, що за роки гетьманування П. Дорошенка вона збиралася понад 10 разів. У Лівобережному гетьманстві генеральні ради скликалися рідше. Водночас гетьмани й старшини прагнули не допускати чорних рад - військових рад козацтва, що збиралися з ініціативи рядових козаків.

Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана, котрий очолював державний апарат. З кінця 50-х році. виразно окреслилося намагання генеральних старшин і полковників, як, до речі, урядів Росії й Польщі, обмежити його повноваження. Старшині вдалося було у 1659-1662 році. контролювати дії Ю. Хмельницького, звівши його роль до слухняного виконавця рішень старшинської ради.

З огляду на це, наступні власники булави, особливо П. Дорошенко, Д. Многогрішний та І. Самойлович, повели рішучу боротьбу за відновлення прерогатив гетьманської влади, запровадження принципу передавання її в спадок. Дані зусилля коштували влади й свободи Д. Многогрішному, а також І. Самойловичеві.

Збільшувалося й значення старшинської ради, яка регулярно збиралася й вирішувала всі важливі поточні справи життя держави. Вона була трьох типів: рада гетьмана з генеральною старшиною; збори генеральної старшини з участю полковників та окремих полкових старшин; з'їзд, в роботі якого брали участь усі старшини, вище духівництво, бурмістри, війти. Керівні посади обіймала генеральна старшина. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади. Без змін залишалося судочинство.

Розпад козацької України негативно позначився на її збройних силах, оскільки призвів не лише до їх розподілу, а й до участі у братовбивчій боротьбі. Безупинні воєнні дії зумовили величезні втрати. На початок 70-х році. чисельність козаків Лівобережного гетьманства становила 30 тис осіб, Правобережного - близько 10-12 тис. осіб, Запорожжя - 3-4 тис. осіб. Як і раніше, армія складалася з піхоти, кінноти й артилерії. У 60-х - першій половині 70-х році. окреслилося зростання ролі кінноти. Нелегка служба, зубожіння спричиняли неспроможність і нехіть козаків її виконувати, через те гетьмани вдаються до створення підрозділів із найманців.

Зокрема, І. Виговський домігся від Польщі права мати 10-ти-сячне наймане військо, П. Дорошенко формував полки "серденят", а Д. Многогрішний у 1668 р. створив із добровольців компанійський кінний полк. Успішно діяла створена також Б. Хмельницьким розвідка. Один із шляхтичів у листі від 27 червня 1671 р. підкреслював, що П. Дорошенко знає про найменшу справу, що діється у Варшаві. "Через те слід остерігатися Русі, яка перебуває при королівському дворі, бо то великі зрадники, хоч постійно серед нас перебувають".

З кінця 50-х році. уряди Москви й Варшави почали посилено втручатися у внутрішні справи козацької України, щоби звести нанівець повноваження та самостійність її державних органів. Коли повстання 1664-1665 році. ліквідувало залежність Правобережного гетьманства від Речі Посполитої, то на Лівобережжі до 1668 р. йшов процес звуження прав українських органів влади й паралельного формування московських. Для цього 1662 р. царський уряд створив Малоросійський приказ, котрий від його імені давав дозвіл на проведення виборів гетьмана, міг забороняти призначення на посади генеральних старшин і полковників, не дозволяв самостійних стосунків з іншими державами, а також перебрав на себе вищу судову владу, контролював дії духівництва. Його представники постійно перебували в столиці гетьманства, брали участь у роботі генеральної ради.

Суттєво змінилася роль воєвод, бо з кінця 50-х році. розпочалося впровадження воєводської системи правління. Вони з'явилися разом із залогами в найбільших містах (виникла навіть посада головного воєводи) й зосередили в своїх руках збирання податків, а також поліційні функції. Хоча в 1669 р. російський уряд змушений був піти на обмеження їхніх повноважень, вони й далі втручалися в діяльність українських органів влади.

У політичному житті Запорожжя також відбулися певні зміни. Його столиця - Січ - у 1652 р. перемістилася з Микитиного Рога до дніпровських плавнів поблизу гирла р. Чортомлика і перетворилася в потужну фортецю. Після смерті Б. Хмельницького повністю відновлюється самоврядування. Протягом 60-х - першої половини 70-х році. вагомішою стала роль старшинської ради й кошового. З'явилася посада кошового гетьмана. 31658 р. Запорожжя виокремлюється в державне утворення, що лише формально підлягало владі гетьмана, а насправді проводило незалежну від нього внутрішню й зовнішню політику. Демократичні засади політичного життя, соціальна рівність, патерналістський характер взаємин у куренях, котрий створював атмосферу, в якій кожен міг відчути себе рівноправним членом єдиного "братства" запорожців, вабили тисячі осіб, часто розорених і позбавлених житла й сім'ї. Через те невипадково Запорожжя виражало й захищало інтереси збіднілих, соціально принижених прошарків населення, а відтак брало найактивнішу участь у соціальній боротьбі, яка гальмувала процес феодалізації соціально-економічних стосунків та сприяла збереженню завоювань національно-визвольної війни. У цьому, як, до речі, і в боротьбі запорожців проти відновлення польсько-шляхетського панування, спроби звести нанівець автономію козацької України, грабіжницьких походів кримських і ногайських татар, походів турецької армії, виявлялося прогресивне значення Запорожжя.

З другого боку, прагнення запорожців відігравати провідну політичну роль у житті держави, запроваджувати в ній суспільні порядки за запорозьким зразком ускладнювали внутрішньополітичну ситуацію, послаблювали центральну владу, вносили розлад у єдність національно-патріотичних сил, загострювали соціальні конфлікти, які часто виливалися в анархо-охлократичні пориви соціальних низів. Політичне честолюбство, короткозорість і сепаратизм запорозької старшини, яка ставила особисті й запорозькі інтереси вище від національних руйнували підвалини держави.

Важливим чинником, котрий суттєво впливав на розвиток соціально-економічних стосунків у козацькій Україні, був стан її залюдненості. З цього погляду Правобережне гетьманство спіткала демографічна катастрофа. Воєнні дії, винищення поляками мешканців міст і сіл у 1649, 1651, 1653,1654 році.; поляками й татарами - у 1664-1655 і 1664-1665 році.; турками й татарами у 1674 р.; голод, епідемії, стихійні лиха, постої військ, захоплення ясиру, переселення в інші регіони України та за її межі призвели до жахливого спустошення - було втрачено до 90 % населення. Не без підстав Я. Собеський назвав землі гетьманства "страхітливою пустелею". Зауважимо, що в небагатьох поселеннях, які вціліли, разом із українцями жили євреї, поляки й представники інших національностей.

Відносно меншими виявилися втрати населення Лівобережної України, хоча внаслідок громадянської війни 1658-1663 році., нападів татар і каральних акцій І. Виговського та Ю. Хмельницького в Полтавському, Переяславському, Прилуцькому й Миргородському полках вони були величезними. З другої половини 60-х році. вплив руйнівних факторів послабився й окреслилася тенденція до збільшення населення, особливо за рахунок переселенців із Правобережжя. У 70-х році. міграційний потік став масовим, що зумовило залюднення багатьох районів. "Вся цьогобічна Україна, - писав С. Величко, - що була перед тим малолюдна, відтоді наповнилася тогобічними українськими людьми і змножилася". Відносно Запорожжя, то є підстави твердити про збільшення чисельності його жителів.

← Предыдущая страница | Следующая страница →