Поделиться Поделиться

Розвиток України у період поміж Першою та Другою світовими війнами

Період нової економічної політики (1921-1928)

На початку 20-х років тоталітаризм проявився не тільки в політиці "воєнного комунізму", айв усуненні від політичного життя всіх сил, за винятком РКП(б). Культивування марксистсько-ленінської ідеології істотно впливало на перебіг усіх соціальних та економічних процесів.

Передумови запровадження непу.

Після революції на території колишньої Російської імперії утворилося тринадцять країн. П'ять із них (Естонія, Литва, Латвія, Польща і Фінляндія) стали незалежними. В інших, зокрема і в Україні, сформувалась і утвердилася радянська форма державності.

Оскільки сподівання на світову революцію не виправдалися, керівні кола Росії істотну увагу приділяли дипломатичному визнанню своєї держави. Було підписано кілька договорів: 28 грудня 1920 року - договір про воєнний і господарський союз поміж Росією та Україною, в якому наголошувалося на незалежності й суверенності обох держав і на необхідності згуртувати сили з метою оборони та в інтересах господарського будівництва; 18 березня 1921 року. Ризьку мирну угоду з Польщею, за якою західноукраїнські землі залишались у складі Польщі. У 1921 р. було укладено угоду поміж Росією і Туреччиною про дружбу і визнання кордонів, а 2 січня 1922 року аналогічну угоду уклала з

Туреччиною Україна. У квітні - травні 1922 року до складу російської делегації на Генуезьку конференцію було включено X. Раковського. 16 квітня 1922 року радянська делегація уклала в Рапалло рівноправний договір поміж РСФСР і Німеччиною, котрий у листопаді того ж року було поширено на Україну та інші республіки.

Воєнні дії на території України протягом 1914-1921 році. майже вщент зруйнували народне господарство. У 1921 р. вироблялося лише 5 % довоєнної кількості металу, 4 % - продукції машинобудування, збір зерна знизився проти 1913 р. уп'ятеро. Загальні збитки сягнули 10 млрд золотих карбованців.

Ситуацію погіршив голод 1921-1922 році. Кількість голодуючих зростала і досягла наприкінці 1922 р. 5,6 млн, тобто від голоду потерпало 25 % жителів України. Лихо охопило величезну територію України та Поволжя. У цілому голодувало понад 30 млн. Однак у Росії голод був офіційно визнаний, а в Україні - ні. Оскільки на Лівобережжі й Правобережжі невеликий урожай було зібрано, хліб з України поставляли у Росію. Від 1 серпня 1921 року до 1 серпня 1922 року з України вивезли 10,6 млн ц зерна. За винятком того, Україна надавала допомогу понад 400 тис. переселенцям з Росії, хоча сама була у скруті: на півдні України голод набув катастрофічних розмірів, за офіційними (неповними) даними, в першій половині 1922 р. в Україні було зафіксовано 800 тис смертей від голоду.

У січні 1922 року. Раднарком УСРР виніс рішення про можливість вилучення у фонд допомоги голодуючим золота і срібла з діючих релігійних установ. Патріарх Тихон добровільно пропонував зробити це також на початку 1919 р. Однак Ленін і Троцький, принижуючи авторитет православної церкви, відмовилися. У 1922 р. під слушним приводом церковні цінності були не лише розграбовані, а й продовжився наступ на саму церкву. Вилучені церковні цінності частково були розкрадені більшовицькими комісарами, частково продані на закордонних аукціонах, а до голодуючих кошти, отримані за них, так і не дійшли.

Опубліковано ("Известия КПСС". - 1990. - № 4) цілком секретний лист Леніна від 19 березня 1922 року для членів Політбюро з грифом "суворо таємно". У ньому зазначалося: "...Саме тепер і тільки тепер, коли в голодуючих місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, коли не тисячі трупів, ми можемо (і через те повинні) провести вилучення церковних цінностей... найрішучішим і найшвидшим чином, чим ми можемо забезпечити собі фонд у декілька сот мільйонів золотих карбованців... Пізніше зробити це нам не вдасться, бо жодний інший момент, за винятком відчайдушного голоду, не дасть нам такого настрою широких селянських мас...". У листі про допомогу голодуючим не йдеться взагалі. Підсумовуючи сказане, Ленін писав: "Чим більше число представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії вдасться нам з цього приводу розстріляти, тим краще". Вилучення цінностей проводилось варварськими методами. Так, 27 квітня 1922 року війська НКВС оточили Києво-Печерську лавру і відібрали силою з її церков унікальні ікони, ювелірні цінності з окладів ікон та ін. Було реквізовано золоту усипану дорогоцінним камінням ризу з чудотворної ікони "Успіння Божої Матері". З і 20 травня 1922 року з Лаври знову забирали цінності. Тоді ж вилучили цінні історичні речі з Михайлівського Золотоверхого монастиря (зокрема, образ "Усікновіння глави Великомучениці Варвари") і з інших церков. До липня 1922 року у церков та монастирів було конфісковано три пуди, три фунти і 75 золотників золота, понад 3105 пудів срібла, 125 крб золотом і 8615 крб сріблом, 856 діамантів (загальна вага - 1469 каратів), інші цінності. Зібрані церковні багатства було оцінено в суму понад 834 тис. крб золотом. Оскільки планувалося вилучити цінностей на сотні мільйонів крб, дозволяється тільки здогадуватися, скільки було розікрадено більшовиками. Владу не зупиняло те, що більшість церковних общин збирали кошти та продовольство для надання допомоги голодуючим.

У процесі цих конфіскацій було знищено десятки тисяч священнослужителів. Тільки в Росії з 360 000 священнослужителів до кінця 1919 р. в живих залишилося 40 000 священиків, у 1921 р. ліквідовано 722 монастирі. Після декрету про вилучення церковних цінностей тільки в Москві та Петрограді за судовими вироками було розстріляно білого духовенства 2691, ченців-чоловіків - 1962, черниць та послушниць - 3447. Без суду загинуло майже 15 000 білого та чорного духовенства. Аналогічна політика проводилася і в Україні.

Трагедію голоду поглиблювала злочинна політика керівництва більшовиків. У 1922 р. 13,5 млн пудів українського зерна нового врожаю було продано за кордон, водночас від серпня 1922 року до січня 1923 року у сусідні республіки з України було вивезено 9 млн пудів зерна. Кількість голодуючих зросла до 3 709 556 душ, із яких майже 40 % становили діти. Лише половина цих дітей отримувала державну допомогу.

Нова економічна політика (неп).

Поштовхом до рішучих змін в економіці стали масові селянські заворушення в Україні й на Тамбовщині. На придушення Тамбовського повстання було кинуто 50 тис. червоноармійців, очолених М. Тухачевським. Більшовики вдалися до геноциду - масового знищення населення. Повстання 15 тис. моряків Кронштадта було жорстоко придушене армійськими частинами, доукомплектованими делегатами X з'їзду РКП(б).

Саме на цьому з'їзді було взято курс на нову економічну політику (неп) - перехід від управління народним господарством вольовими методами до регулювання його через ринкові відносини. Завдяки введеному продовольчому податкові замість продовольчої розкладки селянин отримав змогу на власний розсуд використовувати надлишки. Почався розвиток торгівлі, якому сприяла і здійснена висококваліфікованими спеціалістами грошова реформа (1924). Запровадження товарно-грошових відносин, легалізація приватної торгівлі та зміцнення фінансів стимулювали підприємницьку діяльність. Відбудові й розвитку економіки сприяв план ГОЕЛРО (затверджений у грудні 1920), згідно з яким у Південному економічному районі (Україна і частина прилеглої території Росії) планувалося ввести потужності на 560 тис. кв.

Розвиток вільного підприємництва й торгівлі, визнання приватної власності на дрібні й середні підприємства, надання концесій іноземному і приватному капіталу при збереженні державного керівництва економікою, важкою промисловістю, вимагало відповідної законодавчої бази, багатопартійності тощо. У Радянській країні цього зроблено не було, а таким чином, запланована модель економічного розвитку не мала майбутнього, що і підтвердили наступні події.

У серпні 1921 року було вироблено головні принципи перебудови промисловості в умовах непу. З метою зупинення спаду виробництва проводилася децентралізація управління, державні підприємства переводилися на "господарський розрахунок" і їм було надано право обмеженого збуту виробленої продукції, значну кількість підприємств було здано в оренду, нерентабельні закривали, реальністю стало матеріальне стимулювання робітників.

Метою непу було поступове будівництво соціалізму на базі багатоукладної економіки. Ленін визначав політичний устрій країни як державний капіталізм з панівною пролетарською владою, однією правлячою партією, що передбачало репресії проти всіх інакомислячих. Поєднання різних форм власності (наказ РНК УСРР від 9 серпня 1921 передбачав передачу дрібних підприємств в оренду кооперативам, комнезамам, артілям чи приватним особам) дало змогу досягти певних зрушень у народному господарстві. В Україні в оренду було здано 5200 підприємств. Це становило майже половину діючого фонду. В результаті державна промисловість переходила досить швидкими темпами на ринкові відносини. Виробництво промислової продукції зросло вдвічі проти 1913 р., 65 підприємств на правах концесій було здано іноземним підприємцям, переважно підприємства гірничої та деревообробної промисловості. Як наслідок, виробництво предметів народного споживання у 1927 р. досягло довоєнного рівня. Було налагоджено фінансову систему - відновлено банки, кредитні установи, упорядковано податкову політику. У1922- 1924 році. проведено грошову реформу. Забезпечені золотом нові гронті - червінці - допомогли зупинити інфляцію.

Важливим регулятором ринку в період непу стали біржі, що за багатоукладної економіки сприяло упорядкуванню товарного обігу, послаблювало спекуляцію, регулювало ціни на товари. Перша біржа була відкрита в Москві 29 грудня 1921 року. Вона мала виявляти попит і пропозицію на товари, полегшувати і впорядковувати товарообмін та пов'язані з ним операції. До кінця 1926 р. діяло 105 бірж. Постанова РПО (Рада праці і оборони) від 23.08.1922 р. трактувала біржі як позавідомчі громадські організації. Декретом РНК від 20 жовтня 1922 року для здійснення операцій із валютними цінностями утворено фондові біржі, які були фондовими відділеннями при найважливіших біржах. В Україні такі фондові відділи діяли при біржах у Києві та Харкові. Іноді біржі мали товарні секції (відділи) з відповідних груп товарів.

На першому етапі непу біржі діяли як кооперативні організації. Пізніше стали установами, змішаними з органа ми ВРНГ, а також через деякий час - позавідомчими організаціями. Постановою РПО від 1 вересня 1922 року всі державні установи і підприємства повинні були реєструвати свої позабіржові угоди в особливих реєстраційних бюро при біржах. Це спричинило штучне збільшення обсягів біржового обороту і одночасно поліпшило всю систему фінансів і товарного обігу в умовах непу. Відмова від нього вплинула і на діяльність бірж, більшість із яких постановою ЦВК СРСР від 21 лютого 1927 року була ліквідована. Деякий час біржі діяли в найбільших торгових центрах, в Україні ~~ у Києві, Одесі та Харкові. На частку цих 14 бірж в 1925- 1926 році. припало 74,2 % всього біржового обороту СРСР. З розвитком централізованої синдикатної системи торгівлі, практикою генеральних договорів державної промисловості з кооперацією, наявністю товарного дефіциту і незначною участю приватного бізнесу в біржовому обороті посередницьке значення бірж помітно зменшилось.

До 1921 р. націоналізовані підприємства підпорядковувалися головним комітетам (главкам), якими керувала Вища рада народного господарства (ВРНГ). З переходом до непу підприємства об'єднувалися в госпрозрахункові трести. Главки були ліквідовані. Створено 78 трестів: 3 союзних, 21 республіканський, 54 губернських. Госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності підприємств. Хоча ефективність цього механізму була недостатньою, оскільки перерозподіл прибутку здійснювався через ВРНГ. Підприємства об'єднувалися за галузевою, територіальною чи мішаною ознакою. (Трест "Донвугілля" об'єднав більшість шахт, "Південсталь" - 15 металургійних заводів і т. д.) Формуванню ринку засобів виробництва допомагала й діяльність синдикатів - організацій, що здійснювали закупівлю сировини, планування торговельних операцій тощо.

Було розроблено й концепцію кооперування, в якій обґрунтовувалася необхідність поєднання суспільної власності на засоби виробництва з "ладом цивілізованих кооператорів". Це був певний відхід від комуністичної доктрини, оскільки кооператив, на відміну від усіх форм колгоспу, що відрізняються одна від одної тільки ступенем відчуження власності (комуна, артіль, товариство спільного обробітку землі (тсоз)), не здатний існувати без ринку і товарно-грошових відносин. Товаровиробник-кооператор залишається власником і працює цілком самостійно. До кінця відбудовчого періоду в Україні всіма видами кооперації було охоплено 85 % селян: 3,1 млн з 5,1 млн господарств.

Економічний розвиток радянських республік тих років позначався постійним зростанням ролі центру, особливо після утворення СРСР 30 грудня 1922 року. Фактично Левів, на відміну від Сталіна і його плану "автономізації", котрий передбачав входження незалежних республік до Росії на правах автономних, домігся, щоби Російська і Закавказька федерації разом з Україною та Білоруссю утворили на рівних правах нову федерацію.

Сталін (Джугашвілі) Йосиф Віссаріонович (1879, за новими даними 1878-1953) - радянський партійний і державний діяч. Народився в Грузії у селянській родині. Протягом 1894-1899 році. вчився у Тифліській духовній семінарії. З 1898 р. - учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслідувань від царизму. У 1917-1922 році. - нарком у справах національностей, водночас в 1919-1922 році. - нарком державного контролю. У квітні 1922 року був обраний Генеральним секретарем ЦК РКП(б). Проводив курс на згортання непу, примусову колективізацію селянства, форсовану індустріалізацію. Був одним з ініціаторів і організаторів кампанії відносно вилучення зерна в Україні в 1932-1933 році., що призвело до масового голодомору. Ініціатор і керівник масового терору та репресій. 31941 по 1953 р . - голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) СРСР. У роки німецько-радянської війни - голова Державного комітету оборони, Верховний головнокомандувач Збройних Сил СРСР, маршал Радянського Союзу, генералісимус СРСР (з 1945).

Тенденція будувати державу за зразком правлячої партії виявилась уже під час роботи конституційної комісії у складі Й. Сталіна, М. Калініна, Г. П'ятакова, X. Раковського і Г. Чичеріна, а також представників від ЦК компартій республік. Комісія висловилася за створення наркоматів трьох типів - злитих, об'єднаних і автономних. Злиті п'ять наркоматів мали діяти на території нової федерації без урахування республіканських кордонів. Також п'ять наркоматів планувалося зробити об'єднаними (підпорядкованими московській колегії). Автономні наркомати практично не мали ніяких прав.

У компетенції України залишалися тільки внутрішні справи, юстиція, освіта, рільництво, охорона здоров'я, соціальне забезпечення. Даний процес прискорювало прийняття першої Конституції СРСР (1924) і Конституції УСРР (1925). Наприкінці 20-х років економіка України завдяки впровадженню непу наближалася до показників 1913 р. Майже подвоїлося виробництво промислової продукції. За темпами відбудови велика промисловість спершу відставала від дрібної й кустарно-ремісничої. Після переходу до сталої валюти (грошова реформа 1924) становище стабілізувалося. У серпні 1924 року на території СРСР функціонував 266 031 приватний магазин, державних було 6736, кооперативних 8084.

Успішно працював Донбас, де видобуток вугілля було зосереджено на великих шахтах. Протягом 1925-1926 році. на Донбасі було видобуто майже 20 млн тонн вугілля, чи 78 % довоєнного рівня. Більшу частину видобутку давали великі шахти.

Почалася реалізація плану ГОЕЛРО. Будувалися Штерівська і Чугуївська (Харківська) державні районні електростанції (ДРЕС), було закладено Дніпровську ГБС біля Запоріжжя. У машинобудуванні інтенсифікувалася концентрація виробництва, освоювалися нові види продукції. Завдяки цьому було створено 32 великі заводи сільськогосподарського машинобудування, більше половини продукції яких відправлялося до інших республік. У 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі зібрали перший трактор, на Харківському паротягобудівному заводі з 1924 р. почали серійне виробництво гусеничних тракторів.

Після того як XIV з'їзд ВКП(б) взяв курс на індустріалізацію, було збудовано Краматорський завод важкого машинобудування, Криворізький металургійний завод та ін. Такі новобудови потребували великих капіталовкладень. Після стабілізації фінансів бюджет почав виконувати перерозподільчі функції. Будучи монополістом у закупівлі селянського хліба, держава визначала рівень заготівельних цін. Занижувалися ціни на сільськогосподарську продукцію, а на промислові товари ціни завищувалися: у такий спосіб штучно створювалися так звані цінові ножиці. Головною причиною такого явища була неспроможність підприємств випускати дешеву продукцію через зношене промислове обладнання. Це загрожувало руйнуванням ринкової "змички" поміж містом і селом.

До 1923 р. переважно завершились аграрні перетворення на селі. У травні 1923 року запроваджено єдиний сільськогосподарський податок, за рахунок якого держава планувала формувати хлібний фонд через закупівлю на ринку. Позитивним зрушенням сприяло і створення у 1921 р. єдиної системи споживчої кооперації, з якої згодом виокремилася сільськогосподарська кооперація. Різними видами кооперації було охоплено 85 % селянських господарств. Усе це забезпечило зростання виробництва зерна з 227 млн пудів у 1921 р. до 637 млн у 1922 р. і 1057 млн пудів у 1926 р. (щорічний збір зерна в 1911 - 1915 становив у середньому 1084 млн пудів). Створення Всеукраїнської спілки скотарської та молочної кооперації "Добробут" дало змогу заготовити протягом 1925-1926 році. 682 тис. пудів м'яса. Кооператив "Кооптах", наприклад, 1925 р. зібрав 1580 вагонів яєць. Держава стимулювала розвиток різних форм кооперації споживчої, постачальної, кредитної, промислової, сільськогосподарської тощо. Споживчу кооперацію очолювала Центроспілка, кустарно-промислову - Всекомпроспілка. У сільськогосподарській кооперації було створено 16 центральних спілок кооперативів: "Хлібоцентр", "Маслоцентр" тощо. Цього було досягнуто без деформацій, матеріальних і людських втрат, що позитивно позначалося на природному прирості населення (у 1927 22,5 осіб на 1000 проти 18,8 у 1911-1913).

Водночас на селі постійно відчувався брак знарядь сільськогосподарського виробництва, тяглової сили. Набирав сили процес дроблення селянських господарств, що не позначалося на рівні отримання сільськогосподарської продукції. Високі ціни на промислову продукцію, зростаюча інфляція змушували селян вирощувати зернові, орієнтуючись на власні потреби і купівельну спроможність населення, що у поєднанні з посиленням сталінської диктатури призвело до падіння виробництва зерна.

Поступово Сталін брав курс на примусову колективізацію, відмовившись від непу. Почала різко зростати кількість колгоспів (з 5454 у жовтні 1925 до 12 042 у жовтні 1928). При цьому питома вага тсозів за даний час зросла з 6,8 до 71,7 %, а частка комун та артілей згідно зменшилися. Для бідняків, позбавлених необхідного реманенту для обробітку землі, колгоспи, особливо у простих формах (тсози, машинні товариства тощо), з урахуванням податкових пільг були завжди-таки виходом зі скрутного становища. Та, незважаючи на це, а також на державну допомогу і заохочення найпопулярніших серед селян колгоспних форм із найнижчим ступенем усуспільнення засобів виробництва (за дані три роки чимало існуючих комун перейшло на статут тсозів), переважна частина бідняків, а тим більше середняків, не поспішала ламати усталений уклад життя. Восени 1928 року в Україні було колективізовано менше 4 % селянського землекористування. З часом даний добровільний процес набув примусового характеру, що перекреслило багато здобутків непу.

Таким чином, перехід до непу був цілком виправданим. Держава, незважаючи на панівне становище правлячої партії, зробила досить багато для подолання наслідків розрухи, спричиненої громадянською і Першою світовою війнами. 5 млн українських селянських господарств отримали змогу продавати міським жителям продукти і підвищили свою продуктивність. Це сприяло зменшенню поляризації українського суспільства.

← Предыдущая страница | Следующая страница →