Поделиться Поделиться

Способи залучення капіталу

Останнім часом при різкому скороченні обсягів довгострокових інвестиції виникає необхідність у пошуках нових джерел фінансування. На відміну від вже діючих принципів і методик галузевого та регіонального розподілу капітальних вкладень, зараз актуальною стає проблема фінансування окремих проектів за рахунок інвестиційних ресурсів, які представляються фізичними особами та підприємствами різних форм власності. Оскільки головним та єдиним критерієм оцінки ефективності проектів є їх прибутковість, у світовій практиці дедалі більшого розповсюдження набуває фінансування, за якого головним забезпеченням кредитів, що надаються банкам, є сам проект, точніше доходи, які отримуються в результаті його реалізації.

Роль фінансово-кредитних установ за такого фінансування суттєво підвищується. Банк як учасник проектного фінансування може виконувати різні функції: кредитора, інвестора, агента, гаранта. При цьому банк обов'язково претендує на певну частку доходів від реалізації проекту. Для великих капіталомістких проектів, які реалізуються у важкій, паливно-енергетичній, транспортній, добувній галузях, найбільш сприятливим є метод проектного фінансування. Проте існує зарубіжний досвід використання цього методу і в інших переробних галузях, а також у сільському господарстві.

Відмінною рисою проектного фінансування є участь у проектах великих фірм, першокласних банків та солідних страхових компаній. Такі проекти вимагають всебічного обґрунтування, ретельної кваліфікованої експертизи та аудиту, чіткого розподілу інвестиційних ризиків поміж усіма учасниками проекту.

Можливі декілька варіантів, умови яких задовольняють інвестора чи кредитора та схиляють його до участі у проекті.

1. За результатами експертизи кредитор робить висновок відносно високої життєздатності та прибутковості проекту. У цьому випадку він може брати участь у проекті навіть при низькій кредитоспроможності інших учасників проекту та не переконливих гарантіях погашення кредиту.

2. Варіант, при якому очікувані потоки готівки від реалізації проекту, як джерело покриття боргу, за результатами ретельно проведених розрахунків задовольняють кредитора.

3. Кредитора задовольняють результати оцінки перспективних потоків готівки (частково), забезпеченням решти частки кредиту слугують активи позичальника, природно після ретельної оцінки його фінансового стану.

4. Результати аналізу фінансового стану підприємства-позичальника підтверджують його високий рейтинг і переконують кредитора у його спроможності своєчасного погашення боргу.

Таким чином, головним принципом участі банку (інвестора) у фінансуванні проекту виступає його впевненість у реальності генеруванню потоків готівки, які забезпечують покриття боргу та відсотків за ним [10, с. 76].

Банк та інші учасники проекту розподіляють поміж собою відповідальність за реалізацію проекту, що підтверджується часткою інвестиційного ризику, якому бере на себе та чи інша сторона. В зв'язку з цим розрізняють декілька типів проектного фінансування:

– без регреса на позичальника;

– з частковим регресом на позичальника;

– з повним регресом на позичальника;

– на консорціальних засадах.

Слід відзначити поняття регресу як економічної категорії. Регрес – це право кредитора пред'являти фінансові вимоги до позичальника. Це право робить неможливим припинення інвестиційного проекту. Право регресу регламентує відносини серед суб'єктів інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і згідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і згідно зменшує вартість позички.

Фінансування без регресу на позичальника зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію.

Банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотніх вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.

Генерування грошових потоків звичайно починається після введення об'єкта в експлуатацію. Позитивні грошові потоки відповідають графіку погашення боргу та виплати нарахованих відсотків. Кредитору видається гарантія. В свою чергу інші суб'єкти інвестиційного проекту (інвестори, менеджери проекту чи виконавці робіт) гарантують своєчасне введення проекту в експлуатацію, вихід на проектну потужність та додержання кошторису.

Фінансування з частковим регресом на постачальника зумовлює паритетний розподіл ризиків поміж учасниками проекту, всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники – за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно- кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники

– за вчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання – за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори – за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни. Комерційні зобов'язання, які сторони беруть на себе, підтверджуються відповідними договорами та контрактами.

Фінансування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найбільш короткі строки. Даний тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під його гарантію чи за його підтримкою. До цих проектів відносять проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, за винятком потоків готівки, використовує інші джерела Для погашення боргу. Слід відзначити, що даний тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Сьогодні міжнародні фінансово-кредитні інституції віддають перевагу цьому виду фінансування.

Фінансування на консорційних засадах здійснюється за схемою: "створюй

– володій – експлуатуй". Така схема припускає згоду поміж учасниками проекту відносно створення (будівництва) підприємства, його акціонуванні чи корпоратизації та експлуатації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами консорціуму банк чи декілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії тощо.

Для реалізації великих проектів можуть створюватися промислово-фінансові групи, учасники яких, у через те числі банки, стають інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і розподіляють поміж собою всі інвестиційні ризики.

Створення та розвиток будь-якого бізнесу потребує належного фінансування. Існують різноманітні способи залучення капіталу. У західних країнах в останні роки, за винятком традиційних способів (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з'явилися нові, такі, як франчайзинг, лізинг, фортфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Традиційні способи також постійно модифікуються.

Вітчизняна економіка відчуває велику потребу у зростанні капіталу. Підприємство будь-якої форми власності, коли йому не байдуже власне майбутнє, обов'язково залучає капітал для розширення виробництва, використовуючи при цьому альтернативні способи чи їх комбінації. Природно, перш за завжди, що для цих цілей необхідний всебічний порівняльний аналіз кожного способу, оцінка його недоліків та переваг, що дозволить прийняти правильне рішення відносно інвестування.

Найпоширенішими способами залучення капіталу є:

Акціонування – це залучення капіталу шляхом емісії простих і привілейованих акцій, що розмішуються серед юридичних та фізичних осіб. Одна з форм акціонування – викуп контрольних пакетів акцій керівництвом компанії, чи викуп менеджерами. Менеджери стають власниками компанії, щоби попередити її перехід до чужих рук. Такий викуп можливий також за рахунок кредиту. В Україні у процесі приватизації дістала певний розвиток така форма роздержавлення підприємств, як корпоратизація. Згідно з Указом Президента, корпоратизація – це надання державним підприємствам статусу акціонерних, де спочатку 100 % акцій відносять державі. Потім поступово здійснюється продаж цих акцій членам трудового колективу підприємства (позачергово), а потім іншим державним і приватним підприємствам та фізичним особам.

Самофінансування – спосіб фінансування компанією власних дій за рахунок чистого прибутку (нерозподіленого серед акціонерів). У США широкого розвитку дістала така форма як винагорода корпорацією своїх працівників акціями. Подібний спосіб має дві форми:

– без залучення кредиту;

– із залученням кредиту, що забезпечує податкові переваги як для позичальника, так і для кредитора. Великі корпорації отримують також також одну знижку з податку на зарплату при створенні спеціального фонду для передачі своїм працівникам акцій. Даний спосіб, за винятком фінансового забезпечення корпорацій, дає можливість протидіяти поглинанню емітента акцій іншими компаніями.

Трастинг – спосіб вторинного отримання доходів шляхом вкладання у цінні папери прибутку, одержаного від первинних інвестицій у підприємство. Трастинг є одним з найефективніших способів нагромадження капіталу, котрий застосовується переважно закритими акціонерними товариствами та іншими господарськими суб'єктами.

Венчурний капітал впроваджується з метою швидкої окупності залучених коштів. Він створюється шляхом випуску нових акцій та їх розповсюдження у нових сферах діяльності. Інвестиції здійснюються, як правило, через придбання частки акцій венчурного підприємства (венчурна) чи надання йому позички, в через те числі з правом конверсії у майбутньому в акції.

Фінансування під рахунки дебіторів може здійснюватись з факторингом. У даному разі кредитор бере на себе зобов'язання погашення дебіторської заборгованості. Факторинг дозволяє позичальнику прискорити поверненість свого оборотного капіталу, скорочуючи тим самим потребу в його фінансуванні.

Фінансування форфейтингом – це форма кредитування експортера банком чи іншим фінансово-кредитним закладом шляхом придбання боргових зобов'язань з певним дисконтом. Повернення капіталу банком здійснюється завдяки продажу боргових зобов'язань на вторинному ринку.

Іпотечні кредити – позички під заставу нерухомості. Жилі будинки, земля, виробничі будівлі та споруди можуть виступати як застава одержання іпотечної позики. Угоди про іпотеки нотаріально посвідчуються та реєструються у поземельній книзі.

Фінансування на консорційних засадах – спосіб залучення капіталу шляхом створення вільних підприємств чи створення різних видів стратегічних альянсів: концернів, синдикатів, холдингів, промислово- фінансових груп тощо. Підставою для цих утворень є угода (консорціум) про стратегічне співробітництво (взаємодію) відносно нагромадження капіталу та фінансування інвестицій.

Франчайзинг – передача чи продаж ліцензії (франшизи) однієї фірми (франшизодавцем) іншій (франшизоотримувачу) на право реалізації продукції (послуг, робіт) чи здійснення бізнесу на певній території з використанням товарного знаку франшизодавця та за умови суворого додержання вимог технологій та якості.

Дотування – спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими органами влади. Як правило, дотуються соціально важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаюяі технології.

Гранти близькі за змістом до дотацій. Відмінність полянгає в через те, що вони можуть надаватися на фінансування проекту в цілому. Звітність про їх використання має суворіший характер, підлягає аудиторським перевіркам. Іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов гранту. Часто гранти мають вигляд гуманітарної допомоги.

Субвенції, ні відмінну від дотацій і грантів, надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. Ініціатором субвенцій виступають місцеві органи влади.

Спонсорство і донорство являють собою субсидування інвестиційних проектів з боку юридичних та фізичних осіб, благодійних організацій, фондів та ін. Найчастіше спонсори і донори фінансують інтелектуальні інвестиції. Спонсори – юридичні та фізичні особи, які беруть участь в інвестуванні.

Звичайно не отримують прямих доходів, проте мають непрямі завдяки рекламі, розширенню ринків збуту, підвищенню свого іміджу і рейтингу. Спонсорство, як правило, підтримується державо.

Спонсорство та донорство являють собою субсидування інвестиційних проектів з боку юридичних та фізичних осіб, благодійних організацій та фондів тощо. Найчастіше спонсори та донори фінансують інтелектуальні інвестицї. Прикладом спонсорства в Україні можуть бути фонд Asea Brown Boveri (600 млн. доларів) та фонд Джорджа Сороса з участю С. Е. Capital, групи Spectrum

Похожие статьи