Поделиться Поделиться

Комерційні банки як інститути інтеграції складових фінансового ринку

Процес організації, функціонування та розвитку фінансового ринку в Україні тісно пов'язаний з діяльністю банків, які є основними його інституційними учасниками і посідають вагоме місце в усіх сегментах фінансового ринку. Через слабкий розвиток небанківського фінансового сектору, покликаного забезпечувати економіку країни довгостроковими фінансовими ресурсами, банківські установи стають єдиним у фінансовій інфраструктурі України універсальним інститутом посередництва, здатним виконувати всі операції на фінансовому ринку. Серед сучасних фінансових посередників банки займають домінуючі позиції та відіграють активну роль в організації руху фінансових потоків на фінансовому ринку.

Роль банківських установ на фінансовому ринку визначається їх можливостями залучати тимчасово вільні кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані фінансові ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектору економіки.

Комерційні банки – це фінансові установи, що здійснюють банківську діяльність, яка має виключний характер. Усі інші фінансові посередники – це переважно спеціалізовані компанії, які можуть виконувати лише обмежене коло операцій залежно від правого статусу та наявності певних ліцензій. Саме через те принаймні на перших етапах розвитку ринкової економіки провідну роль на фінансовому ринку повинні відігравати саме банки – установи, які за винятком банківських операцій надають універсальні фінансові послуги й мають широку мережу їх доставки.

Слід зауважити, що банки на фінансовому ринку здійснюють не лише функцію акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів та їх подальшого перерозподілу поміж суб'єктами господарювання, що потребують додаткового капіталу для розширеного відтворення, хоча це є однією з основних функцій. Значення банківських установ на фінансовому ринку увиразнюється тим, що саме банки регулюють грошові потоки – найліквідніші фінансові активи й саме банківські установи формують попит та пропозицію грошей через мультиплікативні ефекти

Банківські установи України згідно з положеннями чинного вітчизняного законодавства за винятком "традиційно банківських" (кредитних, ощадних) мають право надавати низку послуг "небанківського характеру": випуск і розміщення власних цінних паперів; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від власного імені (включаючи андер- айтинг); факторинг; лізинг; надання консультаційних та інформаційних послуг з банківських операцій; здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та інших грошових лотерей; довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Певною мірою підтвердженням "нетрадиційності" деяких послуг цього спектру є наявність вимоги до обов'язкового отримання письмового дозволу Національного банку України та ліцензування діяльності в НКЦПФР.

На фінансовому ринку банки здійснюють діяльність за кількома напрямами: по-перше, здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових коштів економічних агентів у капітал; по-друге, вони є емітентами цінних паперів і згідно зацікавлені у функціонуванні ефективного фондового ринку; по-третє, здійснюють операції купівлі-продажу цінних паперів; по-четверте, надають послуги андерайтингу на фондовому ринку; по-п'яте, можуть бути ключовими суб'єктами ринку похідних цінних паперів, за допомогою якого перерозподіляються ризики та хеджування операцій; по-шосте, як Національний банк України, так і банківські установи є ключовими суб'єктами при виконанні операцій з державними цінними паперами, зокрема ОВДП.

У групі традиційних банківських послуг домінуючим залишається кредитування клієнтів: індивідуальне, що надається одним банком за рахунок його власних коштів і депозитних надходжень, та синдиковане, чи паралельне, за участю кількох кредиторів – комерційних банків, для одного позичальника чи певної групи позичальників. Кредитування – традиційний та найприбутковіший вид банківського бізнесу. Привабливими є також надання позик за міжнародними кредитними лініями, кредитування за овердрафтом, гарантійне підтримання, обслуговування власників різних чеків і карток.

Депозитні та депозитарні послуги орієнтовані на зберігання згідно грошей і цінних паперів.

Розрахунково-касовий сервіс передбачає відкриття рахунків та здійснення за ними платежів, інкасацію та видання готівки.

Реалізації необхідних валютних трансакцій клієнти вимагають при купівлі-продажу валюти на міжбанківському ринку, а також розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами.

У процесі розвитку фінансового ринку в діяльності комерційних банків набувають розвитку трастові послуги з управління активами клієнтів, факторинг, форфейтинг, участь у фінансуванні лізингових угод, операції з дорогоцінними металами.

Вітчизняні банки здійснюють діяльність згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність" та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими регуляторами фінансового ринку.

Так, за даними табл. 3.1 станом на 01.01.2014 до Державного реєстру банків в Україні включено 182 банки, тоді як у попередньому році – 176. Інша ситуація спостерігалась з банками, які мають ліценцію на здійснення банківських операцій, оскільки найбільшу їх кількість – 184 – зареєстровано станом на 01.01.2009, наступного року їх кількість зменшилась до 182, у 2013 р. їх налічувалось 179.

Таблиця 3.1

Кількісні характеристики банківської системи України у 2004-2013 pp.

Ознака

Значення за роками

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

Кількість банків, включених до Державного реестру банків

182

186

193

198

198

197

194

198

176

182

Кількість банків, які мають банківську ліцензію

160

165

170

175

184

182

176

176

175

179

Кількість банків, в яких припинено

чи зупинено здійснення окремих банківських операцій

41

17

11

9

7

7

2

11

5

6

Кількість банків, в яких відкликано банківську ліцензію

4

1

5

2

1

8

9

4

4

4

Загальна кількість банків, виключених з Державного реєстру банків

4

1

6

1

7

6

6

26

2

У через те числі:

у зв'язку з реорганізацією

1

-

2

1

1

-

2

-

2

2

у зв'язку з ліквідацією

3

1

4

-

6

6

4

1

-

Кількість державних банків

2

2

2

2

2

2

2

2

2

2

Кількість акціонерних товариств

132

133

153

163

167

176

175

175

175

179

Кількість товариств з обмеженою відповідальністю

28

32

40

35

31

6

1

1

Кількість банків з іноземним капіталом

19

23

35

47

53

51

55

53

53

49

Кількість банків зі 100% іноземного капіталу

7

9

13

17

17

18

20

22

22

19

Джерело: складено автором за [202].

Останніми роками змінився склад банків – вони переходили з однієї групи до іншої, продавали частину акцій фінансовим групам і в такий спосіб змінювали назву чи банкрутували, водночас створювались нові банки. Згідно зміна групи банку впливає на рейтинг банку.

У 2010 р. згідно до Закону України "Про акціонерні товариства" усі банки – акціонерні товариства повинні були змінити форму на публічні акціонерні товариства і як наслідок станом на 01.01.2012 усі банки вже функціонували в такій формі.

Згідно з даними, наведеними в табл. 3.1, найбільше банків з іноземним капіталом було зареєстровано станом на 01.01.2011, у наступні роки їх кількість зменшилась, найбільше банків зі 100% іноземного капіталу було зареєстровано у 2011-2012 pp.

Згідно до регіонального розподілу найбільше банків припадає на м. Київ та Київську область – 120, у Дніпропетровській області їх зареєстровано 13, Донецькій – 11, Харківській – 7, Одеській – 98, Львівській – 5, Запорізькій, Полтавській та Чернігівській – по З, АРК та м. Севастополь, а також у Луганській області – по 2, Сумській, Волинській та Закарпатській – лише по одному банку.

Банки є певною мірою інститутами інтеграції різних сегментів фінансового ринку. Банки та їх відокремлені структурні підрозділи – філії можуть здійснювати на фондовому ринку такі види професійної діяльності: випуск та обіг цінних паперів; депозитарну діяльність зберігана цінних паперів; ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; управління цінними паперами. Нині банки за низкою показників випереджають небанківські фінансові установи, що працюють на фінансовому ринку країни.

Комерційні банки поряд з іншими суб'єктами господарювання є емітентами цінних паперів і, таким чином, безпосередньо зацікавлені в ефективному фондовому ринку, що сприятиме швидкому розміщенню емітованих банками цінних паперів – акцій та облігацій (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Показники участі банківських установ у функціонуванні фінансового ринку України у 2004-2013 pp.

Ознака

Значення за роками

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

Обсяг зареєстрованих емісій цінних паперів млн грн

39034

88075

104445

133250

153050

162680

95550

179170

І07730

142030

Обсяг акцій, млн грн

28336

24815

43540

50000

46140

101070

40590

58160

15840

64230

У через те числі емітованих банками, млн грн

2802

8100

11000

26560

25670

60790

24841

36040

3749

20170

Питома вага акцій, емітованих банками, % загальної кількості

9,9

32,6

25,3

53,1

55,6

60,1

61Д

62,0

23,7

31,4

Обсяг облігацій підприємств, млн грн

4106

12748

22070

44480

31346

10107

9494

35914

51386

42470

У через те числі емітованих банками, млн грн

218

2565

4994

18869

7116

3150

13893

11770

8040

Питома вага облігацій, емітованих банками, % загальної кількості

53

20,1

22,6

42,4

22,7

33,2

38,7

26,7

18,9

Загальний обсяг цінних паперів, емітованих банками, акцій та облігацій, млн грн

3020

10665

15994

45429

32786

60790

27991

49933

15519

28210

Питома вага банків емітентів на фінансовому ринку, %

7,7

12,1

15,3

34,1

21,4

37,4

293

27,9

14,1

19,9

Джерело: складено автором за [204].

Саме банки, як правило, входять до емітентів, які зареєстрували найбільші обсяги емісії як акцій, так і облігацій. Так, у 2013 р. найбільшим емітентом за емісією акцій був ПАТ "Брокбізнесбанк" (обсяг емісії – 14475,86 млн грн з часткою в загальному обсязі емісій 22,54%). До найбільших емітентів облігацій, зареєстрованих у 2013 р., належав ПАТ КБ "ПриватБанк" – 3000 млн грн (частка в загальному обсязі емісії облігацій 7,06%) [202]. Таким чином, питома вага банків-емітентів становить завжди більшу частку загальної кількості емітентів. Поступово ця частка збільшується: з 7,7% у 2004 р. до 19,9% у 2013 р. Це відбувається як внаслідок збільшення частки емітованих акцій, так і частки облігацій, емітованих банківськими установами.

Слід зазначити, що діяльність банків як емітентів цінних паперів недостатньо активна. Найбільшої актуальності набули випуски акцій банками – акціонерними товариствами з метою збільшення обсягу власних статутних фондів і доведення обсягу регулятивного капіталу та його адекватності до встановлених (нових) нормативів.

За винятком того, банки можуть бути інвесторами на ринку капіталу. За даними Асоціації українських банків структура кредитно-інвестиційного портфеля має переважну складову у вигладі кредитів як фізичним, так і юридичним особам (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Динаміка структури кредитно-інвестиційного портфеля комерційних банків в Україні у 2004-2013 pp.

Ознака

Структура, %, за роками

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

Кредитно-

інвестиційний

портфель

у цілому

100

100

100

100

100

100

100

100

100

100

У через те числі:

міжбанківська кредит

9,6

8,8

8,9

10,1

6,2

5,9

7,6

8,4

3,5

3,4

кредити юридичним особам

65,7

60,3

55,7

51,8

53,9

54,7

77,6

79,9

82,4

79,4

кредити фізичним особам

16,2

21,8

30,1

32,5

34,8

33,8

23,5

20,5

20,0

19,7

цінні папери

8,5

9,1

5,3

5,5

5,1

5,5

10,4

V

10,2

11,5

Джерело: складено автором за [196].

Дані, наведені в табл. 3.3, також раз підтверджують, що банківська система України кредитоорієнтована. Значна частка коштів банківських установ сконцентрована у кредитному портфелі. Інвестиційна складова є значно меншою і протягом 2004- 2013 pp. значно коливалась. Наприкінці аналізованого періоду частка цінних паперів становила 11,5%.

Таким чином, банківська система в Україні відіграє ключову роль у трансформації тимчасово вільних фінансових ресурсів у капітал, оскільки суб'єкти господарювання отримують кошти для фінансування діяльності насамперед у вигляді кредитів як короткострокового, так і довгострокового характеру; водночас банки відіграють важливу роль у здійсненні операцій на ринку капіталу. У цьому зв'язку доцільно проаналізувати головні джерела фінансування діяльності суб'єктами господарювання. Нарівні з кредитами суб'єкти господарювання та банківські установи можуть залучати кошти за допомогою фондового ринку, емі- туючи акції для нарощування власного капіталу та корпоративні облігації для нарощування позикових коштів (табл. 3.4).

Розглядаючи банки як професійних учасників фондового ринку України, слід зазначити, що лише вони уповноважені торгувати цінними паперами власного випуску. За винятком того, на відміну від більшості торговців банківські установи – економічно незалежні учасники фінансового ринку, що самостійно приймають рішення про інвестування коштів.

Таблиця 3.4

Динаміка основних джерел фінансування суб'єктів господарювання в Україні у 2004-2013 pp.

Ознака

Обсяг, млн грн. за роками

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

Кредити суб'єктам господарювання

73785

109895

166683

271417

460529

483355

519603

597033

609202

698777

Акції

28336

24815

43540

50000

46140

101070

40590

58160

15840

20170

Облігації підприємств

4107

12748

22070

44480

31346

10107

9494 1

35914

51386

42470

Джерело: складено автором за [202; 204].

Банки є основними учасниками операцій купівлі-продажу цінних паперів як державних, так і емітованих суб'єктами господарювання. Операції з державними цінними паперами відіграють особливу роль у розвитку банківської системи України, оскільки їх використовують при здійсненні грошово-кредитної політики для регулювання рівня ліквідності економіки у цілому та банківської системи зокрема.

Важливу роль банківська система країни відіграє в операціях з державними цінними паперами. Національний банк України згідно з чинним законодавством здійснює операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою доходів за ними. Стан операцій з розміщення облігацій внутрішньої державної позики на первинному ринку України наведено в табл. 3.5.

Таблиця 3.5

Стан операцій з розміщення облігацій внутрішньої державної позики на первинному ринку України, 2004-2013 pp.

Рік

Сума коштів, залучених до бюджету, млн грн

Середньозважена дохідність, %

2004

2203,8

11,24

2005

7153,4

7,25

2006

1597,6

9,26

2007

3623.0

6.71

2008

9771,7

11,86

2009

18841,3

12,21

2010

40424,4

10,39

2011

28905,9

8,92

2012

35947,9

13,56

2013

50521,0

12,96

Джерело: складено автором за [202].

У 2013 р. до Державного бюджету України було залучено 50521.0 млн грн. Протягом попередніх періодів обсяг коштів, що залучались до Державного бюджету України, значно варіювався. Найбільший обсяг коштів було залучено у 2013 р. – 50521.0 млн грн. Середньозважений рівень дохідності за облігаціями у 2013 р. становив 12,96%. Взагалі необхідно зазначити, що ринок державних цінних паперів в Україні нестабільний, хоча у світовій практиці саме ринок державних цінних паперів є базою для розвитку фінансового ринку.

За винятком того, що у функціонуванні ринку державних цінних паперів відіграє важливу роль безпосередньо Національний банк України, суттєве значення мають також банківські установи, оскільки саме вони головні покупці ОВДП.

А відносно такого напряму, як депозитарна діяльність зберігана цінних паперів, у проведенні депозитарної реформи в Україні банки посідали лідерські позиції, адже їх конкурентами на цьому сегменті ринку були лише торговці цінними паперами. Проте в Україні банки-зберігачі обслуговували інтереси переважно певних фінансово-промислових об'єднань, а таким чином, були номінальними утримувачами цінних паперів. Фактично банки не забезпечували належної обіговості депозитарних активів і були пасивними учасниками депозитарної системи.

Доволі важливим джерелом доходів для банків можуть бути доходи від операцій андерайтингу та фінансового консультування компаній, що виходять на фінансовий ринок з метою розміщення цінних паперів власної емісії.

Беручи участь у розміщенні цінних паперів як андерайтери, банки отримують подвійний зиск – доступ до "цікавих" цінних паперів та гарантію стабільного доходу. Комісійна винагорода андерайтерів становить 0,1-0,5% обсягу випуску. За даними експертів частка випусків облігацій, розміщених банками-андерайтерами, перевищує 70%. Важлива перевага банків при виконанні функцій андерайтерів полягає в через те, що вони мають великі кредитні ресурси, що надає їм можливість викуповувати непогашену частину випуску облігацій з подальшим розміщенням на вторинному ринку (андерайтинг "на твердих зобов'язаннях").

Слід зауважити, що операції андерайтингу становлять інтерес саме для банківських установ. На сучасному етапі розвитку фінансового ринку з огляду на потреби суб'єктів господарювання реального сектору економіки банківська система недокапіталізована – обсяг її власних коштів невеликий. Підвищення капіталізації українських банків є одним з найвагоміших завдань, яке повинен розв'язати саме фінансовий ринок, зокрема фондовий, у зв'язку з чим для банківської системи безпосередньо становить інтерес його ефективне функціонування. Зростання капіталізації банківських установ відбувається насамперед через емісію акцій. У цьому аспекті фінансовий ринок повинен забезпечити високий рівень захисту прав акціонерів, протидію несумлінним акціонерам, які зацікавлені в реалізації лише вузько- групових інтересів, що загрожуватиме стійкості банківської системи у цілому.

Для підтримання доволі високих темпів економічного розвитку країни реальний сектор економіки потребує і потребуватиме насамперед великого обсягу довгострокових фінансових ресурсів. Наразі українські банки мають незначні можливості відносно фінансування широкомасштабних інвестиційних проектів, які є капіталомісткими та довгоокупними. Така ситуація зумовлена першою чергою низьким рівнем власного капіталу. Коли банки використовуватимуть довгостроковий позиковий капітал, першою чергою вони ризикуватимуть коштами вкладників. Нині до основних проблем, що потребує вирішення, належить саме наявність значних ризиків, пов'язаних з розбалансуванням активів та пасивів за термінами погашення.

Усе зазначене зумовлює необхідність нарощування власного капіталу та можливостей використання позикового капіталу за допомогою фінансового ринку країни. За винятком того, використовуючи механізм ІРО, банки можуть виходити на зарубіжні фондові біржі та залучати значний обсяг іноземного капіталу до вітчизняної економіки.

Важливим сегментом фінансового ринку, на якому банки можуть доволі активно функціонувати, є ринок похідних цінних паперів. Саме операції на цьому ринку дають змогу банкам страхувати власні ризики. На жаль, наразі ринок деривативів в Україні розвинений слабо, а згідно й доходи, які можуть отримати банки від таких операцій, невеликі.

У цьому напрямі діяльність банків на фінансовому ринку може значно активізуватись за поширення операцій сек'юритизації. Зокрема, за допомогою операцій сек'юритизації банківська установа може перетворити активи з невисоким рівнем ліквідності на цінні папери, що дозволяється доволі ефективно розміщувати на фінансовому ринку й забезпечити надходження додаткового капіталу. Сек'юритизація особливо приваблива для банківських установ, що мають проблеми з капіталізацією, оскільки вона сприяє зниженню ризику активів, зокрема, кредитів з високим рівнем ймовірності дефолту [312].

Слід зауважити, що в зарубіжній практиці для сек'юритизації найчастіше використовують іпотечні кредити, під заставу яких випускають цінні папери, забезпечені іпотекою. З огляду на те що останніми роками пришвидшились темпи зростання кредитів на купівлю житла, дозволяється очікувати, що найближчим часом операції сек'юритизації значно поширяться, особливо з боку банків, що посідають провідні позиції з кредитування іпотеки.

У спільному розвитку банківської системи та фінансового ринку важливу роль відіграє фінансова інтеграція. Це стосується як взаємного проникнення банків у сфери діяльності небанківських фінансово-кредитних установ і навпаки, так і банків різних країн на ринки один одного.

У першому випадку йдеться про консолідацію фінансових зусиль банків та небанківських установ кредитно-інвестиційної сфери шляхом створення альянсів спільної діяльності. Така форма забезпечує високий потенціал успіху в умовах глобальної конкуренції, оскільки за невеликих операційних витрат і менших потреб в інвестиціях учасники фінансового ринку можуть швидко досягти стратегічних цілей та ефекту синергії. Важливий напрям взаємодії полягає також у запровадженні спільних технологій продажу фінансових послуг, а таким чином, розширенні спектру послуг та збільшенні обсягу їх продажу. Результатом такої бізнес-моделі банківського бізнесу є створення з іншими суб'єктами фінансового ринку так званих фінансових супермаркетів для клієнтів.

Інтеграція фінансових ринків суттєво стимулює розвиток як економіки у цілому, так і банківських систем окремих країні, адже, по-перше, усуваються перешкоди поміж національними фінансовими ринками при ефективнішому розподілі фінансових ресурсів; по-друге, для об'єднаного фінансового ринку характерні більші глибина і ліквідність; по-третє, розширюється спектр фінансових інструментів, що приваблює інвесторів.

Звісно, існує низка обмежень, що стримують активність такого характеру: неузгодженість і відносна жорсткість валютного регулювання в окремих країнах, відмінності національних норм, що регулюють фінансову діяльність; відмінності інфраструктур фінансових ринків та ін. Подолання таких обмежень сприяє створенню країнами надійних та ефективних регіональних фінансових ринків з уніфікованим набором правил здійснення операцій на них.

Комерційні банки України відіграють провідну роль на вітчизняному фінансовому ринку. Виявлені в результаті дослідження тенденції свідчать про очевидність і неминучість посилення значущості банків у формуванні повноцінного багатосекторного фінансового ринку країни. Вирішення питань сприяння цьому процесу полягає не лише у площині самоорганізації форм та обсягів діяльності банків, а й активному правовому, фінансовому та організаційному підтримуванні відповідними державними інститутами (Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, НКЦПФР та ін.). Підвищення надійності, фінансової стійкості та ефективності функціонування банківської системи надасть можливість українським банкам виконувати всі притаманні їм функції фінансового посередництва на фінансовому ринку України, сприяти ефективному переливанню капіталу поміж регіонами, секторами, галузями господарства, пропонувати економічним агентам різні інструменти та забезпечувати достатню кількість платіжних засобів.

← Предыдущая страница | Следующая страница →