Поделиться Поделиться

Організаційно-правові форми ведення малого бізнесу в Україні

Законодавство України виділяє таких суб'єктів підприємництва, що функціонують у малому бізнесі:

1. фізичну особу – підприємця;

2. юридичну особу – суб'єкта господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності.

Суб'єкти господарювання можуть мати право юридичної особи, а також бути без статусу юридичної особи (це фізичні особи, зареєстровані як підприємці).

Юридична особа повинна відповідати таким ознакам:

організаційної єдності – в статуті визначено мету і завдання підприємства, його структуру, функції, компетенцію, органи управління;

наявності відокремленого майна – в господарських товариствах, кооперативних організаціях майно належить їм на правах власності, в державних організаціях – майно належить їм на правах оперативного управління чи повного господарського володіння;

виступу в цивільному обороті від свого імені (а не від імені засновників). У підприємства є назва, предмет діяльності, юридична адреса;

самостійній майновій відповідальності за своїми зобов'язаннями.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної ради у місті чи в районній державній адміністрації за місцем перебування чи місцем проживання вказаного суб'єкта. Орган, що реєструє, видає суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

Господарюючі суб'єкти функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага. Вони мають різні організаційно-правові форми, які залежать від форми власності, організаційної структури, галузі діяльності, завдань і мети створення. їх види за основними ознаками класифікації відображені на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Види суб'єктів малого бізнесу за основними ознаками класифікації

Залежно від способу утворення і формування статутного капіталу підприємства можуть бути унітарні (створюється одним засновником – державні, комунальні підприємства, релігійні організації чи приватні підприємства) чи корпоративні (створюється двома і більше засновниками – кооперативні підприємства, господарські товариства, змішані підприємства).

Підприємство – самостійний статутний об'єкт, котрий має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність з метою отримання прибутку (доходу), а також для ведення некомерційної господарської діяльності. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Засновником (власником майна) може бути:

– держава (державне чи командитне підприємство);

– колектив (колективне підприємство);

– фізична особа (приватне підприємство).

– За винятком цього підприємство може бути створено внаслідок:

– примусового поділу згідно з антимонопольним законодавством;

– виділення із складу діючого підприємства одного чи кількох структурних підрозділів.

Підприємство діє на підставі статуту, що затверджується власником. У цьому статуті зазначається: власник, найменування підприємства, види діяльності, порядок утворення майна, умови реорганізації та припинення діяльності

Господарський кодекс України визначає наступні види підприємств:

1) приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

2) підприємство, засноване на колективній власності трудового колективу;

3) комунальне підприємство, засноване на комунальній власності територіальної громади;

4) державне підприємство, засноване на державній власності, в т.ч. казенне підприємство;

5) підприємство, засноване на змішаній формі власності об'єднання майна різних форм власності;

6) спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами – суб'єктами співробітництва.

Фізична особа може створювати як приватне підприємство, так і господарське, а юридична особа тільки господарське. Всі підприємства зобов'язані: вести бухгалтерський та податковий облік, складати фінансово-господарську звітність; подавати в державні податкові органи декларації, документи, пов'язані із обчисленням і сплатою податків; сплачувати належні податки і збори; допускати посадових осіб до обстежень приміщень, перевірок.

Майно підприємства може належати йому чи на правах власності (приватне підприємство), чи повного господарського володіння (державне підприємство). Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, інші цінності, що відображаються у балансі.

Господарські товариства – корпоративні підприємства, установи, створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян України та зарубіжних держав шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До них відносять:

1. Акціонерне товариство – товариство, що має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання всім майном товариства. Засновниками визнаються як фізичні, так і юридичні особи, які є власниками його акцій. Види акціонерних товариств: публічні і приватні.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) – товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається статутними документами. Учасники несуть обмежену відповідальність в межах своїх вкладів.

3. Товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ) – товариство, статутний капітал якого поділений на частки, визначених установчими документами розмірів. Учасники ТзДВ відповідають за його борги своїми вкладами до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному вкладу учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається установчими документами.

4. Повне товариство – товариство, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

5. Командитне товариство – товариство, в якому поряд з одним чи кількома учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язання товариства усім своїм майном, є один чи кілька учасників, відповідальність яких обмежується тільки вкладом у майно товариства (вкладники).

Кооператив – юридична особа, створена фізичними особами на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. Кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну, іншу підприємницьку діяльність. Членом його може бути будь-яка особа, що зробила вступний чи пайовий внесок.

Об'єднання підприємств утворюються у вигляді промислових, промислово-фінансових груп (господарських об'єднань). В Україні існують такі види об'єднань:

1. Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Вона не має права втручатись у виробничу і комерційну діяльність учасників.

2. Корпорація – договірне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання кожного з учасників.

3. Консорціум – тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

4. Концерн – статутне об'єднання підприємств промисловості, науки, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного чи кількох підприємств.

Фізичні особи, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, повинні подати у виконавчий комітет міської, районної ради у місті чи в районну державну адміністрацію (за місцем перебування чи місцем проживання) реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина-платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію, пройти державну реєстрацію як громадянин-підприємець. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Громадянин-підприємець як суб'єкт господарювання здійснює самостійну господарську діяльність на відповідний ризик з метою досягнення економічних і господарських результатів та одержання прибутку.

Власний капітал приватного підприємця формується виключно завдяки його приватному майну, а джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування. Джерелами грошових коштів громадян-під- приємців, так як і приватних комерційних підприємств, є власні кошти, а при їх недостатності – залучені кошти. При здійсненні господарської діяльності громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, що належить йому на праві приватної власності, включаючи і те, що не використовується в господарській діяльності.

Основними видами підприємницької діяльності громадян є торгівля, виробництво, видавнича справа, надання послуг тощо.

Підприємницьку діяльність громадяни ведуть на принципах комерційного розрахунку. Фінансова діяльність пов'язана з бюджетуванням доходів і витрат з таким розрахунком, щоби в результаті господарської діяльності отримати прибуток, достатній для самоокупності (як мінімум) і самофінансування.

Головні переваги підприємницької діяльності фізичної особи- підприємця – простота утворення та реєстрації, її заснування не потребує дозволу жодної з державних установ (виняток – діяльність, що потребує ліцензування); пряме оподаткування шляхом декларування річного доходу та спрощена система оподаткування й звітності. Головні недоліки: повна відповідальність за свої борги і неможливість участі на фінансовому ринку (випуск акцій та облігацій), тобто обмеженість фінансування.

Критерії прийняття рішень про вибір правової форми організації малого бізнесу:

– мінімальний розмір внесків (статутного капіталу), необхідних для реєстрації малого бізнесу;

– рівень відповідальності власників та їх кількість (обмежена, додаткова, повна та змішана відповідальність);

– можливості участі в управлінні справами суб'єкта господарювання (самостійна індивідуальна участь чи делегування повноважень відповідному органу);

– можливості фінансування (поповнення власного і залучення позикового капіталу);

– умови передачі права власності та правонаступництво (порядок і затрати коштів та часу на вихід із переліку власників);

– умови оподаткування (загальна чи спрощена система для підприємств, особлива – для приватних підприємців);

– витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу (витрати при заснуванні та веденні фінансово-господарської діяльності: емісійні витрати, обов'язкові аудиторські перевірки, організація зборів власників тощо);

– законодавчі вимоги відносно відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу.

← Предыдущая страница | Следующая страница →