Поделиться Поделиться

Регулювання фондового ринку

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів кожного з його суб'єктів.

Правове регулювання розділяється на міжнародне, державне і саморегулювання. Це система, що охоплює:

- органи, котрі регулюють ринок;

- законодавчі й під законні акти;

- етику фондового ринку;

- традиції та звичаї.

Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

- визначення головних напрямів розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

- створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулювального оточення;

- створення перешкод і встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції й омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, зокрема, стосовно довірчих операцій.

На сучасному етапі українська модель фондового ринку ґрунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже всі аспекти діяльності суб'єктів ринку. Водночас фондовому ринку притаманні певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог.

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропозиції цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропозиції. Це регулювання має на меті:

- ввести у процес котирування всі зацікавлені сторони;

- встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;

- запобігти можливості монопольного встановлення цін;

- обмежити ризики інвесторів;

- уникнути роздроблення національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Зазначену мету регулювання дозволяється досягти за рахунок створення єдиної національної системи котирування й обліку цінних паперів. Однак функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у США є 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає в через те, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. У Франції цінні папери котируються в єдиній системі бірж, а зберігаються й обліковуються в одному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі й одному національному депозитарію.

В Україні не існує єдиної системи котирування цінних паперів, торги відбуваються окремо на п'ятьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового діє позабіржовий ринок. Національний депозитарій перебуває на початковій стадії, оскільки його було створено лише у березні 1999 р. Засновники: Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (430 акцій за ціною 10 тис. грн за акцію) і НБУ (22 акції), комерційні банки, інвестиційні компанії та саморегулювальні організації (48 акцій). Національний депозитарій є центральним елементом депозитарної системи країни і забезпечує функціонування єдиної системи обліку й обігу цінних паперів, а також інтеграцію національної депозитарної системи в міжнародну систему депозитарних організацій.

Водночас доцільно зупинитися на міжнародному правовому регулюванні фондового ринку, яке здійснюється двома способами: в системі окремих міжнародних договорів і в системі міжнародних організацій. У першому випадку дві чи декілька країн домовляються про режим допуску й обігу своїх цінних паперів на територіях через укладання договорів поміж ними. У другому - міжнародне правове регулювання - це регулювання поведінки учасників ринку цінних паперів, що встановлюється в системі конкретної міжнародної організації (Європейського Союзу - European Union і Міжнародної організації комісій з цінних паперів - International Organization of Securities Commissions - IOSCO).

За винятком міжнародного правового регулювання фондового ринку, існує, як уже зазначалося, державне регулювання та саморегулювання.

Під державно-правовим регулюванням фондового ринку розуміють регулювання ринкових відносин відносно цінних паперів, яке здійснюють уповноважені державні органи країн унаслідок створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку.

Основними елементами державного регулювання фондового ринку є:

- законодавчі та підзаконні акти;

- органи державного управління, що забезпечують пряме втручання в діяльність суб'єктів ринку цінних паперів;

- непряме втручання держави у фондовий ринок.

Таким чином, головне завдання державного регулювання фондового ринку - це узгодження інтересів усіх суб'єктів ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

1. За допомогою державних нормативних актів регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:

- механізм реєстрації емісії цінних паперів;

- відкритість інформації про емітентів;

- порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;

- мінімум норм поведінки учасників ринку;

- процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;

- облік і звітність.

2. У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. У більшості країн Існує спеціальний виконавчий орган, котрий контролює дотримання законодавства відносно фондового ринку його учасниками.

В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, головні завдання якої:

- формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на розвиток і функціонування ринку цінних паперів у країні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

- координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні фондового ринку;

- забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

- організаційне забезпечення запровадження системи заходів про захист інтересів суб'єктів фондового ринку, впорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами й інших фінансових посередників;

- підготовка пропозицій відносно запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції поміж учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

- узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску й обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій, спрямованих на його вдосконалення;

- узагальнення та поширення досвіду іноземних держав з формування та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок є:

- податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак - на потребу в фінансових ресурсах;

- регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позичкового процента;

- зовнішньоекономічна політика регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій і под.;

- гарантії держави за позиками приватного сектору;

- вихід держави на ринок позичкових капіталів, що створюють пряму конкуренцію поміж державою та підприємствами-емітентами.


У цілому засадами державного регулювання фондового ринку є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Механізм контролю за учасниками фондового ринку охоплює такі заходи:

- проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників;

- на підставі аналізу різноманітної інформації - з'ясування всіх обставин порушення законодавства;

- створення системи внутрішнього контролю з допомогою впровадження в діяльність фахових учасників процедур самоконтролю.

Світовий фондовий ринок використовує такі види контролю:

- перевірку учасників "на вході" до ринку;

- реєстрацію приватних осіб на "відфільтровування" потенційних порушників;

- моніторинг фондової діяльності;

- виїзди на місця та надання права співпрацівникам контролюючих органів самостійно розв'язувати питання проведення перевірок.

Саморегулювання фондового ринку - це нормативне регулювання ринкових відносин стосовно цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).

Саморегулювальні організації фондового ринку - об'єднання суб'єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Головні риси саморегулювання фондового ринку:

- саморегулювання здійснюється на підставі чи згідно до державного регулювання, проте не замінює останнього;

- саморегулювання ґрунтується на принципах добровільності й вигідності участі;

- самоорганізація та владні повноваження, які виходять із самоуправлінських початків, - це основа саморегулювання фондового ринку.

Головні функції саморегулювання фондового ринку:

- виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового ринку;

- здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;

- сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;

- інші.

Для того, щоби саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам:

- послідовність;

- раціональність;

- концептуальність.

Головні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок:

- добровільність об'єднання;

- наявність різноманітних видів діяльності;

- захист інтересів членів організації;

- встановлення для своїх членів "правил гри" на ринку;

- виконання низки регулювальних функцій, які недоцільно виконувати державі.

Саморегулювальна організація:

- забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;

- розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення операцій з цінними паперами;

- контролює виконання санкцій і заходів, що застосовуються до учасників СРО;

- розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками фахової діяльності, контролює їх дотримання.

Учасники СРО мають право:

- у встановленому порядку брати участь у роботі СРО;

- виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов'язаними з діяльністю СРО, її органів;

- безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;

- бути звільненими від сплати разового абонемента споживача на первинних торгах ФДМУ;

- бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацію брокерської контори на фондовій біржі;

- довгострокової оренди брокерського місця на пільгових умовах.

До саморегулювальних організацій відносять: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та ін. В Україні відомі Донецька фондова біржа, Київська МФБ, Позабіржова фондова торговельна система, Придніпровська ФБ, Українська ФБ, Південноукраїнська торговельно-інформаційна система, Асоціація учасників фондового ринку. Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу тощо.

Біржове регулювання фондового ринку здійснюється з допомогою фондових бірж, головним принципом роботи яких є забезпечення ліквідності ринку за рахунок укладання масових угод, установлення незначної різниці поміж цінами покупця та продавця, а також поміж цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами, з-поміж яких:

- порядок допуску цінних паперів до торгів;

- порядок торгівлі;

- умови та порядок оплати цінних паперів;

- зобов'язання членів біржі відносно організації належної інформації;

- внутрішній розпорядок роботи та ін.

Великий досвід операцій з цінними паперами, що накопичується впродовж століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку й особливості національної політики та менталітету нації.

← Предыдущая страница | Следующая страница →