Поделиться Поделиться

МЕТА І ФУНКЦІЇ МВФ

У загальному вигляді мета МВФ, визначена в ст. І Статуту Фонду (Articles of Agreement), полягає в сприянні:

• міжнародній валютній співпраці;

• розвитку і гармонійному зростанню міжнародної торгівлі, що має стимулювати розвиток виробничих ресурсів, встановлення і підтримку високого рівня зайнятості та збільшення реально* го прибутку;

• стабільності валютного обміну, усуненню причин для породженого конкуренцією знецінення валют та для обмежень валютного обміну, шо перешкоджають розвиткові світової торгівлі;

• встановленню і підтримці багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями.

За винятком того, цілями Фонду визначено:

• надання із власних ресурсів фінансової підтримки членам Фонду в їхніх намаганнях досягти зовнішньої платіжної рівноваги без уживання заходів, потенційно небезпечних для національного та/ чи міжнародного добробуту;

• обмеження і зменшення діапазону порушень рівноваги платіжних балансів.

Досягнення встановлених цілей має забезпечуватися виконанням Фондом консультативних, регулятивних та фінансових функцій у валютно-фінансовій сфері.

Серед функцій Фонду важливе місце належить функції нагляду (surveillance) за політикою країн-членів відносно дотримання зобов'язань згідно зі статтями Статуту МВФ. Кожна країна -член M ВФ зобов'язана співпрацювати з Фондом з метою впорядкування валютних режимів та сприяння стабільності системи обмінних курсів. Конкретні зобов'язання держав передбачають проведення ними економічної та фінансової політики, спрямованої на стимулювання економічного зростання за умов зваженої стабільності цін, упорядкованих економічних та фінансових базисних передумов, запобігання маніпулюванню обмінними курсами чи міжнародною валютною системою з метою отримання однобічних переваг у конкуренції з іншими країнами - членами Фонду. Фонд контролює виконання кожною державою-членом своїх зобов'язань за допомогою відповідних принципів та процедур нагляду, включаючи жорсткий нагляд за політикою обмінних курсів.

Важливим напрямом діяльності Фонду є проведення консультацій згідно до ст. IV Статуту МВФ. Практично кожен рік Фонд проводить двосторонні дискусії з урядами країн - членів організації, співробітники Фонду приїздять до країни, збирають економічну та фінансову інформацію, обговорюють з офіційними представниками країни проблеми її економічного розвитку та політики. Після повернення до штаб-квартири Фонду вони готують доповідь, яка стає основою для дискусії у правлінні Фонду. В результаті дискусії директор-розпорядник як голова Виконавчого комітету підсумовує точки зору директорів, і даний звіт надсилається керівництву відповідної країни. У цьому документі директори аналізують соціально-економічні успіхи та проблеми країни; вказують на можливі шляхи розв'язання проблем; дають відповідні рекомендації.

Вагому роль у діяльності МВФ відіграють технічна допомога та навчання. Фонд пропонує країнам широку гаму технічної допомоги, яка охоплює монетарні, податкові, статистичні, юридичні та інформаційні проблеми. Форми надання консультативної (технічної) допомоги МВФ можуть бути найрізноманітнішими: відрядження до країни, якій вона надається, експерта (чи цілої місії) на строк від кількох місяців до року, відкриття постійних представництв, підготовка економічних звітів чи оглядів, проведення семінарів, нарад та підготовчих курсів для місцевого керівництва, надання "гарячих" (on-line) консультацій та порад співробітниками штаб-квартири тощо. Фонд надає освітні послуги державним службовцям вищого та середнього рівня, а також підприємцям, журналістам та представникам приватного і державного секторів країн - членів МВФ. Технічна допомога та навчання здійснюються відповідними структурами МВФ - Інститутом МВФ, департаментами податкових справ, юридичним, монетарним, статистичним, казначейським, Бюро комп'ютерної служби, а також спеціально заснованим Об'єднаним Віденським інститутом - Joint Vienna institute, фундаторами якого стали БМР, ЄБРР, МБРР, МВФ та ОЕСР.

Найбільш знаною функцією МВФ є надання фінансової допомоги, про якому йтиметься далі.

Процеси розвитку міжнародного поділу праці, глобалізації світового господарства супроводжуються суттєвими змінами в системі цілей та функцій МВФ. По-перше, перехід більшості країн до системи плаваючих валютних курсів унеможливив регулятивний вплив Фонду на цю сферу міжнародних валютних відносин. Свої зобов'язання за ст. VII його Статуту, котрий передбачає відміну валютних обмежень у міжнародних поточних операціях, визнали 147 країн світу. Фактично це означає ліквідацію обмежень у міжнародних поточних трансакціях та перехід більшості країн-членів до вільної конвертованості національних валют, тобто позбавлення МВФ його основної "системної аУункції".

По-друге, досягнення в основному Фондом даної мети ставить нові завдання - регулювання валютних обмежень у сфері міжнародного руху капіталу. Це фактично веде до появи нової функції Фонду - гарантування платоспроможності країн-позичальниць у цілому. Поява нової функції МВФ вимагатиме внесення відповідних змін до його Статуту, а також координації даної діяльності з іншими міжнародними організаціями, зокрема ОЕСР та COT.

По-третє, від надання фінансової допомоги з метою ліквідації тимчасових дефіцитів платіжних балансів Фонд поступово переходить до використання фінансових інструментів для структурної перебудови національних економік. Значне місце в його діяльності вже належить фінансуванню економічних програм окремих країн. Надаючи фінансову допомогу країнам, МВФ установлює відповідні кількісні та якісні показники, досягнення яких повинні забезпечити уряди. Дані показники визначаються для політики валютного курсу, внутрішнього кредиту, процентних ставок, бюджетного дефіциту, політики цін, лібералізації торгівлі, приватизації, податкової політики, урядових витрат, реформування фінансового сектора. Коли в 1968 - 1977 pp. угоди "стенд-бай" у середньому передбачали до 6 критеріїв оцінки виконання, то вже у 1984-1987 pp. їх кількість досягла 9 та більше. У 90-ті роки дані критерії поширювалися на соціальну сферу, а також на сферу управління економікою у країнах-позичальницях. В останній сфері вимоги Фонду стосувалися необхідності скасування "небажаних преференцій громадянам та організаціям", підзвітності державного сектора, прозорості фінансових операцій уряду, центрального банку та державного сектора в цілому.

По-четверте, у 90-ті роки минулого століття виникла принципово нова функція МВФ - врегулювання національних та регіональних криз фінансових систем, яка передбачає відміну валютних обмежень у міжнародних поточних операціях, запобігання їх поширенню. Особливо це виявилося під час урегулювання фінансових криз у Мексиці (1994-1995 році.), Бразилії (1998-1999 році.), Росії (1998 р.) та азійської фінансової кризи (1997-1998 році.). Фактично йдеться про перебрання Фондом на себе принципово нової функції - регулятора світової фінансової системи в цілому. Складовими стратегії МВФ відносно врегулювання регіональних фінансових криз наприкінці XX ст. стали посилення нагляду за валютно-фінансовою ситуацією в окремих країнах (включно з контролем), мобілізація достатніх за обсягом фінансових ресурсів з метою вирівнювання диспропорцій, надання ефективної допомоги біднішим країнам з метою попередження фінансової кризи.

Нарешті, по-п'яте, починаючи з 90-х років минулого століття МВФ відіграє важливу роль у підтримці ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах. Надання фінансової допомоги цим країнам обумовлюється виконанням їхніми урядами певних зобов'язань відносно розвитку ринкових відносин, а також інтеграції національних господарств у світову економіку. У зв'язку з цим керівництво Фонду контролює процеси управління економікою в країнах із перехідною економікою. Мандат на контрольні повноваження в інституційній сфері був наданий Фонду ухваленою у вересні 1996 р. декларацією Тимчасового комітету "Партнерство для стабільного зростання", пізніше доповненою нормативним документом "Рекомендації з управління", затвердженим Директоратом Фонду в серпні 1997 р.

← Предыдущая страница | Следующая страница →