Поделиться Поделиться

1.2. Головні елементи платіжних систем

Відмінність ознак, характерних для окремих країн (розмір, обставини історичного розвитку, правова система, ділова практика, комунікаційна система, інфраструктура, ступінь розвитку закладів та їх інструментів тощо), роблять національну платіжну систему унікальною. Однак існує низка елементів, життєво необхідних для кожної ефективної системи платежів (рис. 1.1).

Сукупність бухгалтерських та організаційних заходів, що застосовуються у банківсько-фінансовій сфері, є основним операційним механізмом здійснення платежів. Конкретні характеристики відповідної моделі можуть бути різними і залежать від багатьох факторів.

Ефективна та надійна технологічна інфраструктура є основою життєздатності платіжної системи. Така інфраструктура включає, зокрема, технічні засоби обробки та передачі даних і може бути надзвичайно складною.

Зважаючи на конфіденційний характер інформації, що задіяна у платіжних системах, у більшості випадків висуваються суворі вимоги відносно її безпеки та захисту. Це вимагає створення і підтримання спеціальних процедур та систем незалежно від технології, яка використовується.

Базові елементи платіжної системи тісно пов'язані поміж собою і не можуть розглядатися окремо один від одного. Складність структури платіжних схем також вимагає міждисциплінарного підходу. Наприклад, питання права повинні розглядатися з позиції економіки і фінансів, а також інформаційної технології і математики. Розгляд "виробничих" чи "технічних" питань окремо від інших не обіцяє великих результатів і навіть може негативно вплинути на практику та структуру, що встановилася, особливо коли заходи вживаються в адміністративному порядку, без належної гнучкості й співпраці.

Платіжна система країни - це сукупність законодавчо регульованих елементів, котрі забезпечують виконання боргових зобов'язань, які виникають у процесі економічної діяльності. Дозволяється виділити такі головні елементи платіжної системи України:

- суб'єкти розрахункових взаємовідносин;

- об'єкт розрахунків (призначення платежу);

- місце проведення розрахунків (внутрішньодержавні та міждержавні розрахунки);

- принципи організації безготівкових розрахунків;

- час платежу (терміновий, достроковий, відстрочений платіж);

- комунікаційні системи переказу грошей;

- форма розрахунків, встановлена законодавством;

- наявність гарантії платежу;

- наявність посередницьких ланок у розрахунках;

- ризики при розрахунках;

- черговість платежів;

- величина платежів;

- нормативно-правова база;

- бухгалтерська і технологічна модель, що включає платіжні інструменти, механізми переказу коштів, принципи бухгалтерського обліку та звітності;

- технологічна інфраструктура, що містить засоби обробки даних, засоби телекомунікації, організацію експлуатації тощо;

- захист інформації, що включає програмно-технічні, нормативно-правові та адміністративно-організаційні засоби.

1.3. Головні вимоги до платіжних систем

Доцільно виділити сім основних вимог, які мають виконувати платіжні системи:

- ефективність;

- оперативність;

- економічність;

- надійність;

- безпека;

- зручність;

- потреби оптимізації.

Ефективність

Ефективна платіжна система є необхідною передумовою функціонування всього господарського механізму, всіх його галузей, економічних інститутів та окремих суб'єктів господарювання.

Платіжні системи вдосконалюють економічну активність у внутрішній і міжнародній комерції та торгівлі. Без надійної, ефективно діючої платіжної системи не можуть поліпшитись показники економічного зростання.

Ефективна платіжна система сприяє приватизації. Державна власність на підприємства стримує потреби в ефективній платіжній системі. Приватизація підприємств вимагає, щоби платежі за товари та послуги здійснювались точно і негайно з метою забезпечення можливості отримання цими підприємствами прибутку.

Платіжна система - це головний компонент інфраструктури фінансового сектору, вона може утворювати нові фінансові інструменти, продукти, інститути та ринки, наприклад, ринки боргових зобов'язань і акцій. Вона забезпечує поштовх розвитку міжбанківського та грошового ринку, що сприяє переміщенню коштів у спеціалізовані галузі економіки. Система платежів допомагає розвитку ринку капітальних ресурсів і ринку державних цінних паперів. Дані ринки поліпшують контроль за грошовим обігом, розвивають відкриті ринкові операції, раціоналізують управління ліквідністю і фінансами в економіці та в організаціях. Гроші, облігації й ринок акцій виграють від наявності сучасної надійної системи платежів.

Ефективність платіжної системи впливає на механізм дії грошово-кредитної політики. З точки зору грошово-кредитної політики важливо, щоби заходи впливу на міжбанківський ринок, що впроваджує центральний банк шляхом зміни пропозиції резервів, якнайшвидше розповсюджувались на інші ринки та регіони країни і, зрештою, - на сектор матеріального виробництва. Для забезпечення діяльності такого механізму необхідно гнучко впливати на ринкові процентні ставки та створити дієву платіжну систему, яка гарантувала б оперативну і надійну обробку міжбанківських та інших ринкових операцій. Ефективність платіжної системи забезпечує більш високу надійність процентних ставок як показника, що використовується для грошово-кредитного регулювання. При неефективній роботі платіжної системи заходи кредитно-грошової політики можуть і не сприяти стабільному коригуванню процентних ставок, а вплив таких заходів на сферу матеріального виробництва буде меншим за масштабністю і повільнішим.

Від структурних, а також технічних характеристик платіжної системи залежить попит на резерви. Розвиток платіжної системи, що діє на базі комерційних банків (наприклад, розвиток кореспондентських відносин поміж банками), викликає зниження попиту на резерви. Банки надають перевагу розміщенню коштів на рахунках не центрального банку, а банків-кореспондентів, особливо коли банки-кореспонденти надаватимуть більш якісні послуги чи платитимуть за кредитовими залишками більш високі проценти порівняно з центральним банком.

Рівень та форми участі центральних банків у діяльності платіжної системи також можуть суттєво впливати на її ефективність. Існує щонайменше 5 напрямів, за якими центральні банки разом з іншими установами можуть своїми діями стимулювати зростання ефективності платіжної системи. До них відносять визначення стандартів і нормативів, політика стосовно конкуренції, правова політика, грошово-кредитне регулювання та надання послуг з боку центрального банку.

За допомогою стандартів та нормативів дозволяється заохочувати до користування і навіть запровадження платіжних інструментів та форматів електронних повідомлень. Однак встановлення стандартів та нормативів зачіпає корінні інтереси банків і широкого кола користувачів платіжних систем, таким чином, при цьому необхідно враховувати потреби кожної групи.

Велике значення мають також технічні стандарти, що забезпечують ефективну обробку платіжних інструментів та повідомлень. Запровадження спільних стандартів може значно спростити і прискорити таку обробку, особливо у випадку, коли в процесі автоматизованої обробки платежів беруть участь численні банки та різноманітні платіжні системи. Наприклад, єдина система ідентифікації та індексації паперових чи електронних платіжних повідомлень є дуже важливою умовою скорочення кількості помилок і затримок при їх обробці.

Для розвитку конкуренції варто забезпечувати широкий доступ до необхідних клірингових структур, зокрема - розрахункових палат. Хоча може виникнути необхідність не допускати деяких потенційних учасників до участі у діяльності такої палати через технічний чи фінансовий ризик, завжди ж необхідно обмежувати використання подібних заходів. Іноді виникає питання: чи не варто відмовити у безпосередньому доступі до участі в основних клірингових організаціях ощадним банкам чи так званим квазібанкам? Виходячи з потреби забезпечення ефективного надання послуг, такі установи повинні бути допущені до участі у ключових структурах розрахунків.

У сфері правової політики центральному банку та законодавчим органам потрібно прагнути до якомога більшої чіткості законів відносно платіжної системи. Права сторін, які беруть участь у платежах, включаючи посередників, повинні становити міцну основу платіжної системи.

Стосовно грошово-кредитної політики центральний банк повинен проаналізувати дію правил і нормативів про обов'язкові резерви та їх вплив на ліквідність банків, а також використання грошових коштів центрального банку в розрахунках за платежами. Наприклад, коли резерви повинні зберігатися на окремих рахунках і не можуть використовуватися у розрахунках за платежами, то вартість таких розрахунків може значно зрости, таким чином, викличе невиправдане зростання витрат банківської системи відносно надання платіжних послуг.

← Предыдущая страница | Следующая страница →