Поделиться Поделиться

Особливості функціонування фінансової системи ЄС

Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, котрий об'єднує переважну більшість спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС - основна фінансова база інтеграційних заходів у рамках Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць. Створення власної фінансової бази - безпрецедентний випадок в історії створення інтеграційних угруповань.

Бюджет ЄС концентрує понад 95 % усіх об'єднаних фінансових ресурсів Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди - Європейський фонд орієнтації та гарантування сільського господарства, Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічної та промислової політики ЄС та ін. Починаючи з 1971 р. до бюджету ЄС (поряд із внесками країн-учасниць) почали надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарських зборів на аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввезення промислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ). Частина ПДВ з 1979 р. надходить до євробюджету на правах власних ресурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відрахуванню країнами - учасницями ЄС до його бюджету. Розмір податку, що перераховується кожною країною, не повинен перевищувати 1 % розрахованого податку, виходячи з передбаченої Європейським Союзом єдиної основи стягування податку. Витратна частина бюджету охоплює кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.

Відносно національних бюджетів країн - учасниць ЄС, то практично із самого початку діяльності Співтовариства, а згодом Союзу, було поставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, яке вимагало:

• наближення й уніфікацію бюджетної документації, статистики і процедури;

• вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП;

• гармонізації структур бюджету;

• координації бюджетної політики;

• гармонізації податків і податкової політики.

Усвідомлюючи всю складність вирішення такого завдання, керівництво ЄС (як і у вирішенні інших непростих питань перспективного розвитку) підходило до його реалізації поступово.

На початку 60-х років Комісія ЄС розробила програму гармонізації національних бюджетів, яка передбачала вирішення суто технічних питань, - розробку рекомендацій відносно уніфікації бюджетної статистики і зближення структур національних бюджетів, зіставлення й аналіз бюджетів, розробку методики гармонізації бюджетної політики.

У 80-х роках перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення рівня зайнятості, стабілізації платіжних балансів. Згідно до нових завдань Комісія ЄС визначила й головні напрями у сфері бюджетної політики: скорочення дефіцитів державних бюджетів; збільшення частки бюджетних коштів, які спрямовуються на інвестування; перекваліфікація робочої сили і зниження виробничих витрат; посилення контролю за рівнем соціальних витрат.

У цілому процес гармонізації бюджетної політики в рамках ЄС характеризується певними суперечностями.

З одного боку, господарські механізми країн-учасниць хоч і взаємопов'язані, завжди ж залишаються автономними; країни, як і раніше, мають різний рівень економічного розвитку, різну соціально-політичну ситуацію всередині держави, що є причиною незбігу інтересів у економічній і бюджетній політиці. Дані фактори інколи стають перешкодою на шляху до уніфікації бюджетного процесу.

З іншого боку, відбувається процес обмеження автономії окремих країн у сфері бюджетного регулювання, адже кожна з них повинна надавати керівництву ЄС проекти своїх бюджетів і звіти про їх виконання, інформувати органи Європейського Союзу про проведення тих чи інших бюджетних заходів. А це, зі свого боку, є переконливим доказом успішного просування вперед процесу європейської інтеграції.

Враховуючи той факт, що переважним джерелом фінансових ресурсів держави є податки (близько 90 %), вже Римський договір 1957 р. поставив завдання поступової гармонізації всіх податків у бік їх уніфікації та стандартизації.

У цілому податкова гармонізація ЄС включає не тільки приведення систем оподаткування до "єдиного знаменника", тобто зближення податкової структури, механізму стягування, величини основних податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики при вирішенні як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Гармонізована податкова політика означає, що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС повинно перебувати під контролем керівництва Союзу, яке, виходячи із загальних інтересів усіх партнерів, визначає податкову політику кожного учасника ЄС.

Причому слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить зазначити, що за необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку (ЄЦБ) при голосуванні діє принцип "одна голова - один голос". Це тим більше викликає здивування, коли врахувати, що до органу ЄЦБ, котрий приймає рішення, - Ради входить менша кількість членів, ніж число країн, які беруть участь у Валютному союзі. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну кількість голосів згідно до економічного і фінансового потенціалу країни, а є справді абсолютно незалежними представниками інтересів усього Європейського Союзу, в цьому разі - у валютно-фінансовій сфері.

Поряд із гармонізацією бюджетної та податкової політики в Європейському Союзі відбувається активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг, формування якого в основному завершилося до початку 1993 р. Даний ринок передбачає такі принципи діяльності європейських банків:

• для здійснення банківської діяльності на території будь-якої країни - учасниці ЄС достатньо одержати ліцензію в одній із цих країн (як правило, мається на увазі країна походження банку);

• основною моделлю організації європейських банків є універсальний банк, котрий здійснює фінансові операції всіх видів, включаючи операції з цінними паперами;

• регулювання банківської діяльності та нагляд за нею здійснює країна походження банку.

Перша банківська Директива (1977 р.) та друга банківська Директива, яка набула чинності з початку 1993 р., містять узгоджені правила захисту інтересів вкладників, інвесторів і споживачів фінансових послуг; регулюють проблеми платоспроможності банків, встановлюють співвідношення власних і запозичених активів, ступінь покриття ризику банківських операцій; принципи захисту банківської таємниці; правила фінансової звітності; рекомендації відносно прозорості закордонних фінансових оборудок із метою попередження відмивання "брудних грошей". Багато принципових положень першої та другої банківських Директив ґрунтуються на рекомендаціях Банку міжнародних розрахунків у Базелі - найавторитетнішої міжнародної банківської установи світу, свого роду "головного банку центральних банків". Саме це значно полегшило процес узгодження цих важливих положень та їх прийняття країнами - членами ЄС.

Запровадження єдиної системи ліцензування банків означає свободу доступу на національні ривки фінансових послуг іноземних банків, що істотно загострює конкуренцію поміж національними та іноземними банками. Наслідком цього є зниження національних ставок за банківськими операціями до середньоєвропейського рівня і зменшення прибутків. Посилення конкуренції примушує банки постійно вдосконалювати технологію роботи, створювати нові високотехнологічні продукти і послуги, запроваджувати передове обладнання, здійснювати перепідготовку кадрів.

У червні 1994 р. міністри фінансів країн - членів ЄС домовились відносно основних положень нової Директиви про посилення контролю за діяльністю банків та інших фінансових інститутів. Директива спрямована на посилення прозорості діяльності фінансових груп. У ній ставиться вимога реєстрації фінансової компанії в тій же країні, де розташована її штаб-квартира. Директива розширила умови обміну інформацією і зобов'язала аудиторів сповіщати контролюючі органи про будь-які порушення, виявлені ними в діяльності компанії. Спільно з Комісією зі споживчої політики ЄС розроблено закони, якими регулюються відносини банків і споживачів.

Відносно регулювання ринку цінних паперів, то також в 1985 р. було прийнято пакет директив, які стосувалися регулювання транспортних операцій, які здійснюються взаємними і спільними інвестиційними фондами; взаємного визнання строку цінних паперів, допущених на фондові біржі; фондових операцій; питань інформування широкої публіки про передбачувані випуски цінних паперів.

Однак положення, принципово важливі для розвитку інвестиційних послуг, набрали чинності в 1993 р. Згідно з ними, як і в банківській сфері, встановлювалися принципи однієї ліцензії, на основі якої дозволяється надавати інвестиційні послуги на території будь-якої країни - учасниці ЄС, контролю діяльності фінансових інститутів країною походження (за винятком діяльності, пов'язаної із захистом прав споживачів).

31994 р. діє домовленість про використання компаніями національної документації при реєстрації переліку цінних паперів на фондових біржах інших країн.

З 1996 р. введено в дію принцип відповідності власних капіталів ризикам здійснюваних операцій для фінансових інституцій.

Таким чином, заходи, які реалізуються у фінансовій сфері керівними органами ЄС, ведуть до скасування обмежень і бар'єрів на шляху переміщення капіталів і фінансових послуг, перегляду цілої низки національних стандартів діяльності фінансових інститутів і введення єдиних правил контролю за їхньою діяльністю, встановлення основних принципів гармонізації контрольних стандартів та інших правил. За винятком того, вживаються заходи, спрямовані на полегшення організації операцій з мобілізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині правила, які регулюють питання емісії та обігу цінних паперів, у через те числі боргових.

За останні 10 років ринок цінних папері в ЄС значно розширився за рахунок впровадження великої кількості нових видів фінансових зобов'язань. Завдяки цьому, з одного боку, у промислових компаній з'явились нові можливості для одержання кредитів із банківських джерел. З іншого - це веде до розширення спектра різноманітних фінансових послуг і більшої доступності їх для клієнтів і значного зниження їх витрат.

У цілому, за деякими прогнозами, посилення конкуренції на єдиному фінансовому ринку ЄС та запровадження нових видів фінансових послуг дасть клієнтам можливість зекономити понад 22 млрд. ЕКЮ.

Успішному функціонуванню фінансової системи ЄС активно сприяє діяльність Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та створених у його рамках фондів: Європейського інвестиційного фонду (ЄІФ), Тимчасового Единбурзького фонду кредитування (ЕФК) та Премії ЄІБ, а також Європейського фонду розвитку (ЄФР).

Контрольні запитання і завдання

1. Які головні напрями економічної та фінансової діяльності ООН?

2. Охарактеризуй те діяльність ЮНІДО, ПРООН та регіональних економічних комісій системи ООН на міжнародному фінансовому ринку.

3. ОЕСР та головні напрями її функціонування.

4. Охарактеризуйте фінансову діяльність ОПЕК.

5. Які роль і місце НАФТА на міжнародному фінансовому ринку?

6. Охарактеризуйте головні напрями діяльності ОЧЕС в економічній і фінансовій сферах.

7. Яка мета утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД)?

8. Які фінансові зобов'язання у членів митного союзу СНД?

9. Охарактеризуйте шляхи гармонізації бюджетної та податкової політики в ЄС.

10. Які економічні наслідки запровадження єдиної системи ліцензування банків та регулювання ринку цінних паперів в ЄС?

← Предыдущая страница | Следующая страница →