Поделиться Поделиться

Грошова політика України у світлі монетаризму

Як свідчить практика розвинених країн, продумана економічна політика держави, побудована на теоретичних засадах монетаризму, здатна позитивно вплинути на головні макроекономі- чні показники суспільного виробництва. Даний висновок особливо важливий для України з її перехідною економікою, наявністю великих потенційних ресурсів і бажанням приєднатися до розвинених країн Європи.

З огляду на це слід мати на увазі, що сьогодні монетаризм як течія теоретичної думки є певним загальним напрямком, методологічна основа якого базується на кількісній теорії, і котрий охоплює у своїх підходах цілу низку фундаментальних питань суспільного відтворення. У цьому загальному напрямку дозволяється виділити декілька відносно різних підходів до монетаризму, його місця в політиці, і головне, - до визначення тієї сукупності заходів, які й становлять монетаристську політику.

Дещо умовно в сучасному монетаризмі дозволяється виокремити групу фахівців, які дещо абсолютизують значення монетаристських дій для забезпечення рівноваги в суспільному виробництві й досягненні економічного зростання. До них дозволяється зарахувати Р. Дорнбуша, Дж. Сакса (США), Л. Бальцеровича (Польща). Дані економісти в монетарній (грошовій) політиці бачать єдиний шлях до подолання суперечностей суспільного виробництва.

Друга група фахівців, серед яких Е. Гайдар (Росія), В. Пинзеника, В. Ющенко (Україна), у своїх теоретичних поглядах дотримуються іншої позиції. Відштовхуючись від визначальних постулатів монетаризму, вони завжди ж не вбачають в останньому вичерпний механізм впливу на суспільне виробництво з метою забезпечення його динамічного розвитку. Дані економісти завжди більше схиляються до того, що сучасний монетаризм як політика повинен органічно вплітати в себе і деякі вже перевірені практикою висновки кейнсіанства.

Таким чином, в сучасних умовах відбувається певний синтез двох найбільш відомих у XX і нинішньому століттях економічних поглядів: кейнсіанства і монетаризму. Саме ця теоретична основа й повинна стати базою для розробки і реалізації сучасної політики нашої держави в грошовій сфері. Реалізація політики монетаризму передбачає такі дії:

1. Створення і розвиток незалежної банківської системи. Даний напрямок монетаристської політики занадто важливий для становлення й розвитку ринкових відносин, і на шляху його реалізації в Україні є певні успіхи. Створено законодавчу базу для функціонування банківської системи, прийнято спеціальний закон про Національний банк України, створено досить розгалужену мережу комерційних банків і їх філій. Ця банківська система вже витримала перші серйозні випробування, яких вона зазнала під час фінансової кризи 1998 р. Проблем у розвитку банківської системи також достатньо, проте дозволяється впевнено констатувати, що в цьому напрямку монетарної політики в Україні є перші успіхи. Вони виявляються у зростанні довгострокового банківського кредитування. Коли у 2001 р. такі кредити склали 3,3 млрд грн, то у 2004 р. вже 45,5 млрд грн Збільшився й рівень монетизації ВВП з 11,5 % у 1997 р. до 33,3 % в кінці 2004 р. Важливою віхою стало і створення фонду гарантування внесків фізичних осіб.

Забезпечення вільної конкуренції і ціноутворення. Вже з початком переходу до ринкової економіки почався процес лібералізації цін, котрий врешті-решт привів до формування вільного ринкового ціноутворення, і сьогодні для України це питання стоїть уже в іншій площині. Необхідно знайти оптимальні механізми державного впливу на ціни, які були б адекватні ринку і водночас відображали раціональну поведінку держави відносно регулювання ринкових відносин. Найскладнішою (з огляду на надзвичайно високий попередній рівень монополізму в нашій економіці) проблемою для нас є створення умов для вільної конкуренції. Певний прогрес на цьому напрямку вже є; розроблено і прийнято вже другий, більш досконалий, ніж перший, спеціальний закон про захист конкуренції, проте в реалізації його вимог, створенні дійсно конкурентного середовища в економічному житті країни також треба зробити досить багато.

Зменшення податкового тиску на економіку. Однією з тез монетаризму в момент становлення даної теорії і боротьби її прихильників проти кейнсіанства було зменшення втручання держави в економіку і, насамперед, зменшення її перерозподільної функції. А перерозподіл, як відомо, здійснюється переважно через податкову систему і державний бюджет. Саме послаблення дій держави на цьому напрямку посилює вільний ринок. Для України це питання є надзвичайно актуальним принаймні з двох причин. З одного боку, в радянському суспільстві розподіл і перерозподіл виробленого в народному господарстві продукту відбувався не- ринковими заходами, переважно завдяки втручанню держави. Ця спадщина також й сьогодні гальмує нашу ходу до ринку. А з другого боку, в нашій економіці, особливо в провідних її галузях, надзвичайно великий (у середньому 60-70 %) рівень зносу обладнання. Без його оновлення годі й думати про сучасну динамічну економічну систему. А для вирішення даної проблеми необхідно зменшити ставки податків з підприємців і з населення, що вивільнить певні кошти, необхідні для модернізації виробництва. У підприємців збільшаться кошти, які вони можуть безпосередньо використати на оновлення основного капіталу, а у населення зростуть заощадження, які за допомогою кредитної системи можуть бути акумульовані й використані на цілі модернізації всього виробничого комплексу країни.

Зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу. Даний напрямок у формуванні й реалізації монетарної політики обумовлений тим, що в умовах Радянського Союзу соціальна сфера в переважній більшості галузей була дотаційною і технічно відсталою. Швидкий перехід значної частини соціальної сфери (наприклад житлово-комунального сектору) на ринкові умови існування неможливий через її технічну неготовність до цього. Також більш суттєвим моментом є те, що підвищення тарифів і відміна дотацій, які за часів соціалізму мала ця сфера, викличуть (у разі її повного переходу на ринкові методи функціонування) помітне погіршення матеріального становища громадян України. Через те даний напрямок реалізації монетаристської політики необхідно втілювати в життя обережно, виважено, аби не завдати значної шкоди матеріальному становищу основних верств населення.

Контроль за обсягом грошової маси. Як відомо, єдиним центром емісії грошей є центральний банк. Саме він, спираючись на свою незалежність, проводить самостійну політику у сфері випуску і контролю за грошовою масою. Відносно цього в період після подолання гіперінфляції, яка була в Україні, Національний банк України досяг певних успіхів. Дані успіхи стали особливо помітними після проведення грошової реформи. Підтвердженням того, що наш центральний банк у цілому здійснює виважену політику у сфері контролю за грошовою масою є те, що починаючи з 1997 p., наша держава мала відносно невеликий рівень інфляції. І хоча він піднявся з 10 % у 1997 р. до майже 26 % у 2000 p., а потім знову зменшився і протягом 2001-2002 році. не виходив за межі 10 відсотків, дані коливання не заперечують факту подолання і певного приборкання інфляції. Вагомий внесок у дані позитивні процеси вніс Національний банк України, контролюючи грошову масу.

Стримування інфляції. У монетаристській теорії інфляції приділяється значна увага. Представники цього напрямку пов’язують її причини не тільки з надлишковою емісією грошей, проте й з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок державних позик і податків. Це відволікає значні кошти від виробництва, скорочує ресурси, необхідні для його розвитку, і врешті-решт веде до суттєвого перевищення темпів зростання грошової маси над темпами розвитку суспільного виробництва. Таке явище дуже небажане.

Для нашої держави з перших років її існування проблема інфляції постала дуже гостро. При цьому до кінця 1993 р. за відсутності монетаристської концепції уряд робив спробу вирішити гострі соціальні й економічні проблеми переважно за рахунок емісії. Наслідком даної непродуманої і хибної політики стала величезна інфляція, яка в 1993 р. досягла рівня в 10 256 % на рік. І тільки з приходом до керівництва НБУ В.А. Ющенка і його команди на озброєння було взято монетаризм спочатку в грошовій сфері, а згодом ця ідеологія стала панівною і в рішеннях переважної частини владних урядових структур, пов’язаних з функціонуванням економіки. Монетаристський підхід змінив орієнтири в поглядах на розвиток конкретних економічних процесів і поставив питання про подолання інфляції як центральне та найбільш актуальне для економіки. І вже починаючи з 1994 p., завдяки низці заходів інфляція в Україні почала вщухати і на початок нового століття вона вже не виходила за межі 10 %, що в цілому є прийнятним для країни з перехідною економікою. Даний вельми позитивний результат було досягнуто як за рахунок рішучих дій передусім НБУ та урядових структур у напрямку дотримання монетаристської ідеології, так і за рахунок таких негативних для країни явищ, як поява значної (6,7 млрд грн у 1998 р.) заборгованості із заробітної плати, зростання (до позначки 14 млрд дол. у 2002 р.) зовнішнього боргу й інших негативних наслідків виходу з інфляційної спіралі.

7. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. У процесі запровадження монетаристської концепції в організації розвитку суспільного виробництва гостро постало питання і про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності. Як відомо, перші кроки в цьому напрямку було зроблено також в колишньому Радянському Союзі, коли спочатку частково, а з 1989 р. й повністю було дано дозвіл усім господарюючим суб’єктам займатись зовнішньоекономічною діяльністю. Україна отримала в спадок даний початковий, проте важливий ступінь лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і в перші роки зосередила зусилля на розробленні відповідної правової бази і розбудові митної системи, яка в Радянському Союзі була відсутня. У цьому напрямку було зроблено перші кроки: прийнято Закони України »Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 p.), »Про єдиний митний тариф» (1992 p.), інші важливі законодавчі акти. Активно почалась розбудова митної служби країни, якому було створено у 1992 р. У подальшому відбувався помітний розвиток зовнішньоекономічної діяльності як у напрямку вдосконалення правової бази (у 2002 р. Верховна Рада прийняла новий »Митний кодекс України»), так і в напрямку розвитку самої діяльності. Остання характеризувалась постійним нарощуванням обсягів зовнішньоторговельного обороту (коли не враховувати деяке падіння в 1997-1999 pp. торгового обороту України з Росією), послабленням протекціоністських заходів і активною позицією відносно створення зони вільної торгівлі в межах СНД. Останнє було запропоновано Україною також в 1991 p., і підтримано всіма країнами СНД, проте до цих пір не реалізовано через деструктивну політику Росії, яка є єдиною державою СНД, що гальмує створення такої зони. У 2002 р. Україна зробила також один крок. Було запропоновано й підписано угоду про створення зони вільної торгівлі поміж країнами-членами ГУ- АМ (Об’єднання країн Чорноморського басейну: Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова). Усі дані напрямки розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні розглядаються як необхідні кроки для досягнення стратегічно важливої для нашої країни мети - вступу до Світової організації торгівлі.

Відзначаючи безсумнівні успіхи України в реалізації монетаристських концепцій розвитку зовнішньоекономічної діяльності, слід сказати і про складні проблеми, які також необхідно вирішити в цьому напрямку. По-перше, наша держава має дуже велику відкритість економіки (42 %), що робить її дуже залежною від кон’юнктури світового ринку. Достатньо згадати санкції, які у 2002 р. ввели США на метал, а Росія - на труби великого діаметра, а також заходи Європейського союзу відносно імпорту українського зерна. Усе це болісно позначається на нашій економіці й вимагає орієнтації перш за завжди на внутрішній ринок, щоби зменшити відкритість економіки до прийнятного (приблизно 25 %) рівня. Водночас це ставить проблему покращання структури нашого експорту за рахунок готової продукції, а в ній продукції машинобудування та харчової промисловості. З іншого боку, актуальною для нашої держави є політика просування на зовнішні ринки. Це ринок Росії, Західної Європи і третіх країн. Політика на цьому напрямку повинна бути активною, виваженою, а в чомусь і агресивною.

З політикою у сфері експорту тісно пов’язана політика імпорту. Її центральним моментом повинно стати зменшення небезпечної залежності України від поставок деяких товарів, особливо енергоносіїв. Зрозуміло, що в найближчі роки наша держава не зможе за рахунок новітніх технологій, розвитку своєї нафтогазової галузі й використання нетрадиційних джерел енергії кардинально вирішити цю проблему. Проте в цьому напрямку дозволяється зробити багато вже сьогодні. І перше завдання - це диверсифікація постачання енергоносіїв, щоби не залежати від однієї »труби» і проявів імперської політики з боку Росії. У цьому напрямку є досить широке поле діяльності й перспективи з огляду на освоєння родовищ каспійської нафти, іранського й туркменського газу тощо. На жаль усі попередні уряди і президенти України доклали до цього дуже мало зусиль.

8. Структурна перебудова економіки. Даний напрямок діяльності не пов’язаний безпосередньо з монетаристською концепцією. Проте для України він лежить у площині визначальних і навіть доленосних напрямків розвитку нашої економіки. Справа в через те, що монетаризм як теорія і практика державного регулювання найбільш ефективно може бути застосований тільки за умов високорозвиненої ринкової економіки, де грошова сфера є надзвичайно еластичною і тісно пов’язаною із суспільним виробництвом. В Україні ж від її минулого в Російській імперії склалася дуже далека від оптимальної структура суспільного виробництва. Як наслідок того, що народне господарство України було часткою єдиного народногосподарського комплексу Радянського Союзу, наша держава на початок свого незалежного існування виготовляла тільки 20 % готової продукції. До того ж в Україні для потреб усього Радянського Союзу виплавлявся метал, видобувалась велика кількість залізної та марганцевої руди, функціонували надпотужні хімічні комплекси. Частка цих базових галузей у 1991 р. становила 48,8 %, що більше ніж удвічі перевищує рівень цих галузей у народному господарстві високорозвинених країн. Така структура виробництва вимагала тоді й значною мірою вимагає сьогодні величезних витрат електроенергії, газу, іншого палива. Величезної шкоди довкіллю завдали масштабні розробки корисних копалин. Постраждали багаті українські чорноземи, що в поєднанні з наслідками великих будов на зразок спорудження на Дніпрі каскаду гідроелектростанцій завдало великих втрат матеріальних ресурсів нашої держави.

У цих умовах Україні конче потрібна структурна перебудова з орієнтиром на використання її конкурентних переваг як країни багатої на ресурси, котра водночас має потужний людський потенціал, представлений висококваліфікованими робітниками і спеціалістами народного господарства. Проте для реалізації цього потенціалу потрібні не тільки великі кошти, а й (і це головне) довгострокова стратегічна програма структурної перебудови нашого народного господарства. Під час реалізації даної програми в умовах ринкової економіки слід якомога повніше використовувати саме монетаристські важелі, бо вони, як показує досвід, можуть бути досить дієвими не тільки в забезпеченні певної рівноваги суспільного виробництва і його економічного зростання, проте й сприяти досить ефективним у часі та наслідках структурним перетворенням.

← Предыдущая страница | Следующая страница →