Поделиться Поделиться

НЕОБХІДНІСТЬ ТА ПЕРЕДУМОВИ ІНТЕРНАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ ТРАНСАКЦІЙ

Узв'язку з міжнародним характером своїх операцій ТНК постійно натрапляють на різні політичні, податкові обмеження, валютний контроль, що ускладнює процес вільного і безвтратного переміщення фінансових ресурсів з однієї країни в іншу.

Недосконалість внутрішніх ринків капіталу, формальні та неформальні бар'єри для міжнародних операцій спонукають ТНК до інтерналізації* трансакцій, тобто внутрішньофірмових фінансових трансферів. Здатність здійснювати за допомогою різних механізмів рух фондів та переміщення прибутків відкриває для транснаціональних фірм можливості трьох типів арбітражу:

1. Податковий арбітраж - можливість зменшити податковий тягар шляхом переміщення прибутків з одних підрозділів ТНК в інші.

2. Арбітраж фінансового ринку - можливість обійти валютний контроль, заробити більші доходи на тимчасово вільні фонди чи зменшити витрати на позичені фонди.

3. Арбітраж регулятивної системи - можливість замаскувати реальну прибутковість шляхом переказу прибутків іншим підрозділам ТНК у випадку, коли прибутковість філії підпадає під урядове регулювання чи викликає тиск профспілок.

Розробляючи політику глобальних трансферів, ТНК вирішують кілька завдань:

• визначення кількості грошей, які необхідно переказати;

• встановлення часу, коли слід здійснювати трансфери;

• вибір пунктів призначення фондів, що переміщуються;

• Термін "інтерналізація" походить від англійського слова internal, тобто внутрішній.

• вибір механізму чи набору механізмів, що оптимально забезпечуватиме цільові трансфери.

Ціла низка організаційних факторів справляє значний вплив на здатність ТНК отримувати вигоду з використання внутрішньо-корпораційної фінансової системи. Головні серед них: а) кількість фінансових зв'язків; б) обсяг міжфілійних трансакцій; в) структура власності іноземного підприємства; г) ступінь стандартизації продукції та послуг; д) урядове регулювання.

Значна кількість фінансових зв'язків у межах транснаціональних комплексів робить оптимізацію внутрішньокорпораційної фінансової системи дуже складним процесом. Коли існують, наприклад, 10 фінансових ланок, що пов'язують кожну пару підрозділів у ТНК, то компанія, яка складається з материнської фірми та двох філій, матиме 30 внутрішньокорпораційних ланок відносин. Материнська компанія із трьома філіями має вже 60 ланок.

Водночас оскільки кожен фінансовий канал має власні вигоди, чим більший їх вибір, тим більша здатність фірми досягнути поставлених цілей. Наприклад, двосторонні трансфери дають змогу використовувати фінансові механізми ефективніше, ніж односторонні. Обсяг фінансових потоків теж впливає на мобільність фондів. Чим він більший, тим більші можливості та ефект внутрішньокорпораційних фінансових механізмів. Фінансові потоки, у свою чергу, зростатимуть, коли збільшується продуктова диференціація та поглиблюється технологічна спеціалізація каналів. 100%-на власність відкриває широкі можливості вибору різних фінансових механізмів, тоді як наявність місцевих акціонерів у спільному підприємстві може значно обмежувати даний процес.

Нарешті, урядовий контроль та регулювання має довготривалий та дуже значний вплив на формування корпораційної фінансової стратегії. Хоча урядові заходи дуже часто спрямовані на запобігання фінансовим маневрам ТНК, саме вони породжують стимули використання різних механізмів внутрішньокорпораційних фінансових трансферів.

Транснаціональні корпорації використовують широкий набір механізмів внутрішньокорпораційного руху фондів. Це трансферне ціноутворення, прискорення та затримання платежів, створення центрів повторних рахунків, використання міжнародних трансферів комісійних та платежів "роялті", дивідендів, різних форм внутрішньофірмових кредитів та вибір валюти рахунків. Вибір цих механізмів залежить від різних факторів, шо характеризують довгострокову фінансову стратегію ТНК, ситуацію в країні-реципієнті та пріоритети окремих ланок транснаціональної компанії.

← Предыдущая страница | Следующая страница →