Поделиться Поделиться

Свідомість та природна дійсність. "Наївна" людина з її осягненням

Усі дані набуті нами сутнісні характеристики переживання і свідомості - необхідні попередні кроки до досягнення мети, яка постійно нас скеровує, а саме до осягнення сутності тієї "чистої свідомості", якою визначається феноменологічне поле... Адже ми не полишали поле природної установки. Індивідуальна свідомість двояко переплітається з природним світом - це свідомість якої-небудь людини чи тварини і це... усвідомлення цього світу. Проте, що може тоді означати, внаслідок такого переплетення з реальним світом, те, що у свідомості - власна сутність, вона утворює з іншою свідомістю замкнений у собі, визначений виключно цими власними сутностями взаємозв'язок, взаємозв'язок потоку свідомості? Питання - оскільки свідомість ми можемо тлумачити в якому завгодно широкому значенні, котрий урешті-решт перекривається поняттям переживання смислу - торкається власної сутності потоку переживань і всіх його компонентів. Якою мірою спочатку матеріальний світ має бути принципово чимось однорідним, котрий виключено з власної сутності самих переживань? І коли це так, то матеріальний світ є - відносно будь-якої свідомості та її власної сутності - "чужим", "інобуттям", то як може сплітатися з ним свідомість - з ним, таким чином, з усім чужим свідомості світом? Адже не важко переконатися, що матеріальний світ - не котрий-небудь випадковий шматок природного світу, а його фундаментальна структура, з якою сутнісно пов'язане будь-яке реальне буття. Чого йому не вистачає, так це душі - людей чи тварин, нове, що несуть із собою дані останні, - це насамперед їхні "переживання", які пов'язують їх, у міру свідомості з навколишнім їх світом... Для того щоби досягти тут ясності, звернемося до того крайнього джерела, яким живиться генеральна теза світу, якому я здійснюю у своїй природній установці, - саме вона уможливлює те, що я, в міру свідомості, набуваю, як існуючого переді мною, сущого тут світу речей, приписую собі у цьому світі тіло і можу вписувати себе у даний світ. Очевидно, це крайнє джерело - чуттєвий досвід. Проте для досягнення наших цілей досить розглянути чуттєве сприйняття, - серед усіх актів, які утворюють досвід, воно найкраще відіграє роль одвічного досвіду... Будь-якій свідомості, яка сприймає, притаманна та особливість, що вона є усвідомленням живої тілесної співприсутності індивідуального об'єкта, котрий у суто логічному сенсі є індивідом чи логіко-категоріальною модифікацією такого. У нашому випадку - випадку чуттєвого сприйняття, точніше сприйняття речі, логічний індивід - це річ; і буде досить, коли ми будемо оперувати сприйняттям речі як з прикладом усіх інших сприйнять (сприйняттям властивостей, процесів тощо).

Звичайне бадьоре життя нашого Я - це постійне актуальне чи неактуальне сприйняття. Постійний і світ речей, і в ньому наше тіло суть існуючі, у міру (їх) сприйняття. Як же виокремити і як може бути виокремлена звідси сама свідомість - сама свідомість як конкретне буття у собі, як - усвідомлене ним, те, що сприймається як те, що "напроти" свідомості, як "у собі і для себе"?

...Я постійно споглядаю ось даний стіл. Я ходжу навколо нього, весь час змінюючи своє місцезнаходження у просторі, - при цьому мені безперервно притаманне усвідомлення живої речовинної присутності тут ось цього одного і того самого стола, причому того самого, котрий залишається в самому собі незмінним. Однак сприйняття стола постійно змінюється, воно є безперервністю мінливих сприймань. Затулюю очі. Усі інші мої почуття ніяк не пов'язані зі столом. Тепер я його зовсім не сприймаю. Відкрию очі - і маю знову сприйняття стола. Те саме сприйняття? Будемо точними. Повторюючись, сприйняття ніколи, за жодних обставин не залишається, як індивідуальне, одним і тим самим. Лише стіл - той самий; як тотожний, він усвідомлюється синтетичною свідомістю, яка поєднує нове сприйняття з пригадуванням... Самосприйняття, будучи тим, чим воно є, перебуває у постійному потоці свідомості, є постійним потоком: безперервно "за раз" сприйняття відходить до свідомості, яка поєднується з ним ось тільки що минулого і разом із тим вже спалахує нове "тепер" і т. д. Як і сама сприйнята річ узагалі, як і завжди та будь-що, що йому належить - частини, сторони, моменти, - згідно з усюди однаковими засадами сприйняття необхідно є трансцендентними - не має значення, називаються вони первинними чи вторинними, якостями. Колір побаченої речі - це принципово нереальний момент усвідомлення кольору, - він являється. Однак допоки він являється, явище, яке підтверджує досвід, може і повинно безперервно змінюватися. Один і той самий колір являється у безперервному розмаїтті кольорових нюансів. Один і той самий образ (як один і той самий тілесно даний) безперервно являється завжди "новим і новим чином", у нових проекціях свого образу... У той час річ - це інтенціональна єдність: те, що усвідомлюється як тотожно-єдине у безперервно упорядкованому протіканні багатоманітних сприйнять, що переходять одне в одне, - і цим останнім, багатоманітним сприйняттям постійно притаманний відповідний певний дескриптивний склад, котрий у міру сутності наданий такій єдності. Так, наприклад, до кожної фази сприйняття необхідно належить конкретне наповнення кольоровими нюансами, проекціями образу і т. ін. Останні відносять до "даних відчуття", до даних особливого регіону з певними родами, у межах кожного такого роду дані сходяться в конкретні єдності (синтези) переживання... поряд із тим такі дані... одухотворяються у кожній конкретній єдності сприйняття через "осягнення", таким чином, будучи одухотвореними, виконують "репрезентативну функцію", чи разом із нею утворюють те, що ми називаємо "явищем" кольору, образу і т. ін. Усе це, сплітаючись також з іншими характеристиками, вичерпує реальний склад сприйняття - сприйняття яке є усвідомленням однієї й тієї самої речі... Необхідно весь час чітко бачити, що ті дані відчуття, які виконують функцію нюансування кольору, нюансування фактури, проектування образу і т. д. - функцію "репрезентування", найпринциповіше відрізняються від кольору як такого, фактури як такої, образу як такого, інакше кажучи - від будь-яких різновидів моментів речі. Нюанс - хоча йому терміново знаходиться ім'я - має відношення до принципово іншого роду, ніж нюансоване. Нюанс - це переживання. Переживання є можливим лише як переймання чимось, а не як дещо просторове. А нюансоване принципово можливе лише як просторове (воно за своєю сутністю і є просторовим), однак воно не можливе як переживання.

Буття як свідомість та буття як реальність. Принципова відмінність способів споглядання

Підсумком здійснених нами міркувань стала трансцендентність речі у відношенні до її сприйняття, а надалі у відношенні до будь-якого її усвідомлення як такого - не просто в через те розумінні, що річ не можлива як реальна складова свідомості, однак даний стан речей у цілому споглядається ейдетично: в абсолютно безумовній всезагальності, чи необхідності, річ не може бути дана реально-іманентно у жодному сприйнятті, у жодній свідомості як такій. Таким чином, постає фундаментальна істотна відмінність поміж буттям як переживанням та буттям як річчю. Принципово до регіональної сутності "переживання" (особливо до регіональної специфікації cogitatio) належить те, що воно сприймається в іманентному сприйнятті, до сутності просторово-речового (буття), що воно не сприймається подібним чином... До речі як такої, до кожної реальності у справжньому сенсі... у сутності цілком "принципово" належить нездатність бути іманентно-сприйнятою, а тим самим бути взагалі отриманою у взаємозв'язку переживань. Таким чином річ сама по собі називається трансцендентною. Саме в цьому полягає принципова відмінність способів буття, яка взагалі існує у світі - відмінність поміж свідомістю та буттям.

До такої протилежності поміж іманентним та трансцендентним належить надалі... принципова відмінність різновидів даності. Сприйняття іманентне та трансцендентне відрізняються взагалі не тим, що інтенціональний предмет перебуває тут як жива тілесна самість, в одному випадку реально іманентний сприйняттю, а в іншому ні, - вони відрізняються, скоріше, способами даності... Річ ми сприймаємо завдяки через те, що вона "нюансується" - "проектується" згідно з усіма своїми визначеннями, які лише "дійсно", по-справжньому "потрапляють" у сприйняття. Переживання ж не нюансується. Те, що "наше" сприйняття речей не здатне досягати самих речей інакше, ніж через проекції-нюанси таких, - це не випадкова забаганка речей і невипадкова обставина "нашої людської конституції". Навпаки, очевидно, у цьому полягає сама сутність просторово-речового (буття), причому навіть у найбільш широкому розумінні, яке охоплює всі "речі споглядання", - що так влаштоване буття принципово може бути даним у сприйнятті лише завдяки нюансуванню; так само в самій сутності cogitationes, переживань як таких, має відношення те, що вони взагалі виключають подібне. Для сущого в регіоні цих останніх, інакше кажучи, взагалі не мають сенсу ні "явище", ні "репрезентація" за допомогою нюансів-проекцій. Де просторове буття, там немає сенсу говорити про бачення під різними кутами зору зі зміною орієнтації, під різними кутами зору, які б тут надавалися у різних перспективах, згідно з різними проекціями та нюансами... Річ, що існує у просторі, якому ми споглядаємо, - це, за умови всієї її трансцендентності, сприйнята, дана в усій своїй живій тілесності. У жодному разі замість такої нам не дається певний образ чи знак. Ні, не потрібно замість сприйняття підсовувати якусь свідомість знаків чи образів... У сприйнятті таке також специфічно характеризується як "жива тілесність" - на противагу модифікованому характеру того, що лише "мріється", того, що лише "наочно уявляється" у пригадуванні чи вільній фантазії...

← Предыдущая страница | Следующая страница →