Поделиться Поделиться

Форми суспільної свідомості - типи відображення соціального буття

Суспільна свідомість - сукупність поглядів, уявлень, ідей та теорій, які відображають суспільне буття. Виділяють буденну і теоретичну свідомості. В основу цього членування покладено відношення свідомості до практики, ступінь її узагальнення, глибина зв'язку з практичними основами життя.

Буденна свідомість вплетена в практику, породжується саме в ній практичним досвідом і є засобом його забезпечення. Вона узагальнює емпірично дане, і в цьому її обмеженість.

Буденна свідомість має і свої переваги порівняно з теорією, бо відбиває світ у його безпосередній данності, індивідуальному сприйнятті; відображає суспільно-історичну практику з боку особливостей її конкретного переломлення в долі кожного індивіда. Буденна свідомість не збігається з індивідуальною, їі призначенням є обслуговування постійних життєвих потреб, життєвих ситуацій, вироблення практичних рецептів для здійснення в конкретних умовах.

Теоретичний рівень суспільної свідомості є найвищий рівень узагальнення дійсності й найрозвинутіша форма організації знання. До теоретичного рівня свідомості належить особлива форма наукового знання - теорія. Теоретична суспільна свідомість узагальнює практику в широких історичних масштабах, виступає ідеальною програмою її розвитку, вона пов'язана з існуванням категорій.

У свідомості виділяють два рівні - ідеологію і суспільну психологію.

♦ Матеріальні економічні відносини, соціальні умови існування людей, їх повсякденна діяльність і нагромаджуваний досвід відображаються в людській психіці у. вигляді почуттів, настроїв, думок, спонукань, звичок, їх називають суспільною психологією. Суспільна психологія виникає безпосередньо під впливом певних умов соціального буття людей, їх діяльності. Вона не виступає у вигляді узагальненої системи поглядів, а виявляється в емоціях, почуттях, настроях. Ідеї й погляди людей на рівні суспільної психології не мають теоретичного виявлення, вони мають емпіричний характер, інтелектуальні моменти переплітаються з емоційними. Суспільна психологія є частиною буденної свідомості. На формування суспільної свідомості впливають психічні риси нації, своєрідність побуту і звичаї їх окремих верств.

♦ Коли суспільна психологія створюється безпосередньо в процесі повсякденної життєдіяльності людей, їхнього взаємного спілкування, то ідеологія виступає як більш-менш струнка система поглядів, положень, ідей (політичних, філософських, моральних, естетичних, релігійних). Вона грунтується на широкому (узагальненому) соціальному досвіді -історичному і сучасному.

Коли суспільна психологія створюється сама по собі, стихійно, в процесі життєдіяльності і взаємодії людей, то ідеологія переважно виступає як продукт свідомої діяльності, що потребує спеціальних зусиль ідеологів. Таким чином, ідеологія - це система поглядів та ідей, яка прямо чи опосередковано відображає економічні й соціальні особливості суспільства, виявляє становище, інтереси й думи певного суспільного класу і спрямована на збереження чи зміну існуючого суспільного устрою.

Загальні умови соціального середовища, в якому живуть ті чи інші люди, визначають єдність їхніх поглядів, прагнень, яка грунтується на єдності їхніх інтересів. Проте навіть при спільності поглядів, світоглядів, думок це загальне виступає в окремих осіб в індивідуальній своєрідності.

Суспільна свідомість керується соціальними законами, її історія йде за історією суспільного буття, і те, які саме відбуватимуться зміни - еволюційні чи революційні, оцінка свідомості визначається в кінцевому підсумку згідно до змін у суспільному бутті.

Індивідуальна свідомість народжується і вмирає разом з народженням і смертю людини. Вона відбиває неповторні риси її життєвого шляху, виховання. Для індивідуальної свідомості об'єктивне середовище, під впливом якого вона формується, виступає як результат взаємодії макросередовища - суспільного буття, мікросередовища (умов життя соціальної групи), умов особистого життя.

Індивідуальна свідомість перебуває під впливом і таких факторів, як рівень розвитку даного індивіда, особистий характер.

У соціальній філософії розрізняють форми суспільної свідомості - типи відображення суспільного буття в людській свідомості. Залежно від сфер суспільного життя розрізняють політику, мораль, право, мистецтво, релігію, філософію.

♦ Політика - сфера суспільного буття, діяльність класів і партій, яка визначається їхнім становищем у суспільстві та їхніми інтересами. Це явище історичне, що виникає з поділом суспільства на класи. Політичні ідеї, політичні установи, інститути, політичні відносини є найважливішою складовою частиною надбудови згідно до економічного базису.

Залежно від об'єкта політика розділяється на соціальну, економічну, технічну, демографічну тощо. Відносини поміж націями, групами людей певної країни становлять сферу внутрішньої політики, відносини поміж державами - зовнішньої політики.

Основу політики становить проблема завоювання, утримання й використання державної влади. Політична ідеологія являє собою систематизоване теоретичне відбиття поглядів певного класу на політичну організацію суспільства, на форми держави, на відносини поміж різними класами, соціальними групами, на їхню роль у житті суспільства, на відносини з іншими державами і націями.

Питання про співвідношення політики та економіки є одним з головних. Політика має самостійність відносно економіки, оскільки без політичної влади жоден клас не досягне чи не утримає свого економічного панування. Політика є концентрований вираз, узагальнення і завершення економіки.

Велике значення в розвитку суспільних відносин відіграє політична культура - рівень і характер політичних поглядів, знань, переконань громадян, уміння застосовувати їх у процесі громадсько-політичної діяльності, а також зміст і якість соціальних цінностей, традицій та норм, що регулюють політичні відносини.

У класовому суспільстві ідеологія характеризується як революційна чи реакційна, прогресивна чи консервативна, ліберальна чи радикальна, інтернаціональна чи націоналістична, тобто виявляється ціннісна природа ідеології. У середині XX ст. сформувалася така соціально-філософська течія, як деідеологізація, що виправдовувала об'єктивізм і безпартійність у науці, її підґрунтям була "соціологія знання" Манхейма, котрий протиставляв науку як об'єктивне і вірогідне знання про факти ідеології, якому тлумачив як свавільне судження про соціальні і моральні цінності, що виявляють суб'єктивні інтереси. У 50-60-ті роки Арон, Белл, Поппер надали деідеологізації характеру соціологічної концепції, спрямованої проти марксизму. Вони доводили, що на зміну ідеологічним догмам XIX ст. прийшла наука, розвивали теорії "індустріального суспільства", конвергенції двох систем, мирного співіснування і в сфері ідеології.

У 70-ті роки концепцію деідеологізації змінила реідеоло-гізація, яка зберегла основну тезу деідеологізації - протиставлення науки та ідеології, проте доповнила її ідеєю, що суспільні науки не здатні виконувати функції ідеології, бо цінності не дозволяється обгрунтувати раціонально. Німецькі ідеологи Лемберг, Менерт, американські Вінер, Фойєр доводили, що зневага до питань ідеології створює "ідеологічний вакуум", котрий заповнюється ворожою ідеологією. Вони вказують на необхідність розробити "нову ідеологію", заперечують критерій істинності в ідеології і визнають лише ефективність проголошених лозунгів.

Представники реідеологізації звертаються до релігійності, міфології, орієнтуються переважно на буденну свідомість, національні забобони, для них характерна маніпуляція свідомістю за допомогою засобів масової інформації, соціальної психології. Вони висувають ідею ірраціональності будь-якої ідеології (Роззак), ототожнюють ідеологію з "інтелектуальною технологією" (Хабермас).

♦ З політикою тісно пов'язане право - сукупність встановлених та санкціонованих державою загальних обов'язкових правил (норм) поведінки, дотримання яких забезпечується її цілеспрямованою діяльністю. Право завжди виявляє державну волю класу чи класів, які тримають у руках державну владу.

Таким чином, правова ідеологія є систематизованим теоретичним вираженням правосвідомості класу, тобто його поглядів на природу й призначення правових відносин, норм і установ на питання законодавства, суду, прокуратури тощо, її мета - захист чи утвердження правового порядку, що відповідає інтересам цього класу.

Право виникає лише на певному ступені розвитку, коли розклад первіснообщинного ладу призводить до розшарування суспільства на антагоністичні класи, до виникнення приватної власності і прагнення економічно пануючої меншості увічнити і зміцнити своє панування. Право виникає з появою держави, від її імені загальнообов'язковими проголошуються норми та звичаї, які відповідають його класовим інтересам. Держава забезпечує і реалізує правові норми, застосовує для цього в разі необхідності державне примушення.

Мораль - система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють моральну поведінку людей. Вона виконує пізнавальну, оцінювальну, виховну функції. Складовими частинами моралі є моральна діяльність (вчинки, поведінка людини), моральні відносини, моральна свідомість.

Норми і принципи моралі, моральні ідеали, почуття становлять систему моралі, яка визначає життєву позицію певної соціальної спільності (соціальної групи), індивіда, орієнтує їх у світі цінностей. Специфікою моралі є те, що вона, на відміну від таких форм суспільного регулювання як економічне право, адміністративне тощо, які спираються на спеціальні установи спеціального державного примушення (право), грунтується на силі переконання, громадської думки, традицій, моральних авторитетів.

Мораль - історичне явище: змінюються уявлення про добро і зло, обов'язок, щастя, справедливість. Дозволяється говорити про загальнолюдську мораль, головні правила людського співжиття (співчуття, дружелюбність, ввічливість), деякі загальні морально-психологічні почуття (сором, вдячність та ін.). Важливим є співвідношення класового і загальнолюдського. У наш час здійснюється повернення до загальнолюдських цінностей, відмова від зведення в абсолют класових норм моралі.

Зачатки моралі виникли також в первісному суспільстві. З ускладненням сфери морального життя суспільства з'являються своєрідні моральні кодекси (головні норми, правила, заповіді), частково пов'язані з релігією. Моральна свідомість включається в загальний світогляд людини, становить його частину, пов'язана з питанням про сутність людини, уявленням про сенс життя, моральний ідеал, моральні цінності. Мораль поширюється на такі відносини поміж людьми, що не регулюються державними установами чи громадськими організаціями (дружба, кохання). Мораль звернена насамперед до внутрішнього світу і поведінки людини. Вона регулює взаємовідносини поміж людьми в праці, в побуті, в повсякденному спілкуванні.

Таким чином, мораль - система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що стосуються регулювання поведінки індивідів, погодження вчинків окремих осіб з інтересами інших людей чи певної спільності способів виховання людей, створення і зміцнення певних моральних якостей і відносин. Людина вихована в дусі певної моралі, сама усвідомлює відповідний моральний обов'язок, тобто свої особисті обов'язки відносно інших людей і певної спільності, сама оцінює свої вчинки, морально засуджує себе за неправильний вибір вчинків, за порушення своїх обов'язків. Ця самооцінка поведінки, почуття особистої відповідальності за поведінку, за вибір вчинків має назву совісті.

♦ Найбільш віддаленою від економічного базису формою суспільної свідомості виступає релігія. Ранніми формами релігії в історії суспільства були анімізм, тотемізм, магія.

Основна ознака релігії - віра в надприродне - Бога. Релігійний культ складається з певних обрядових дій, початок яких має вихідним пунктом первісну магію. Через певні обрядові дії та забобони, встановлювані сучасними релігіями, віруючі звертаються до Бога за втіхою, допомогою. Дозволяється виділити три елементи релігії:

♦ релігійні уявлення;

♦ релігійні почуття;

♦ релігійний культ.

Релігія являє собою найбільш консервативну форму, що спирається на "вічні і незмінні" догмати релігійного віровчення.

До світових релігій відносять:

♦ буддизм;

♦ християнство;

♦ іслам.

Релігія виконує в суспільстві певні функції: втішально-компен-саційну, регулятивну, світоглядну, комунікативну, інтеграційну.

♦ Однією з найдавніших форм суспільної свідомості є естетична свідомість, тобто мистецтво, виникнення якого належить до докласового суспільства. Мистецтво - естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості -особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах згідно до певних естетичних ідеалів.

Дослідження первісної культури свідчать про те, що люди поступово навчились не тільки більш цілеспрямовано виготовляти необхідні їм знаряддя, а й створювати перші художні твори (наскельні малюнки в печерах, різьблення на кістках, ритуальні танці тощо).

Потреба, якому задовольняло мистецтво, була потребою в красі, створенні речей, які давали б радість людині. Художня діяльність потребувала особливих естетичних здібностей, формувала естетичні почуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, що були специфічною формою відображення світу людиною.

Поступово в суспільстві мистецтво стало переважною справою небагатьох обраних - поетів, художників, скульпторів, музикантів. Воно стало предметом теоретичного аналізу. З'явилась естетика як філософська наука про сутність і закони освоєння світу за законами краси. Поза професійною сферою мистецтво розвивалось у формі народної творчості (фольклор). Одним з корінних питань естетики, мистецтвознавства стало питання про відносини естетичної свідомості (уявлення про прекрасне, потворне та ін.) і мистецтва до дійсності.

Загальна закономірність у розвитку мистецтва полягає в через те, що найбільш значні його твори, які ввійшли в духовну скарбницю людства, були художнім втіленням правди життя, передових ідеалів. При цьому національна форма мистецтва допомагала художникам визначати передові ідеї свого часу, коли тільки художник, будучи сином свого народу, не нехтував досягненнями інших народів. Зображення прекрасного й потворного, трагічного й комічного, героїчного і вульгарного в житті суспільства і людини передбачає глибоке з'ясування соціальної дійсності, її розвитку, її "смислу". Художник не фотографує природу, а естетично освоює її. Таким чином, пізнавальне (а також політичне, моральне, педагогічне) значення мистецтва необхідно розглядати лише у зв'язку з його ідейно-теоретичною функцією. Відтворюючи дійсність у художніх образах, художник робить ідейно-естетичну оцінку дійсності, тобто виявляє своє ставлення до неї згідно до свого естетичного ідеалу, своїх уявлень про прекрасне. Художній твір до чогось закликає, щось засуджує, викликає певні почуття, прагнення. Мистецтво задовольняє незліченні людські запити, виконує численні суспільні функції: комунікативну, пізнавальну, виховну, естетичну та ін.

Художній образ виявляє ідейну оцінку відображуваного, моральне, естетичне чи інше схвалення його чи заперечення. Через те важливу роль у художній творчості відіграють світогляд митця, розуміння ним дійсності, його ідеали. Мистецтву властива відносна самостійність, яка полягає в через те, що воно не механічно йде за економікою, а взаємодіє з політичними, моральними та іншими формами свідомості. Як у суспільній психології, так і в ідеології існує спадкоємність розвитку, а також взаємодія різних форм свідомості. Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється також у взаємозв'язку і взаємному впливі форм суспільної свідомості.

У кожну історичну епоху висуваються на перший план певні форми свідомості, в яких найбільшою мірою концентрується свідомість даного суспільства. В античній Греції особливо велику роль у суспільній свідомості відігравали філософія і мистецтво (театр, скульптура, архітектура). В середньовічній Європі переважаючий вплив на філософію, мораль, мистецтво справляла релігія. Філософія була служницею богослов'я. В XVIII-XIX ст. філософія і література стали основними формами політичної боротьби передових суспільних сил.

Усі розглянуті вище форми суспільної свідомості, а також різні галузі природознавства беруть участь у формуванні світогляду людей. Суспільна й індивідуальна свідомості постійно взаємодіють поміж собою, взаємно збагачують одна одну. Кожний індивід протягом свого життя через відносини з іншими людьми, шляхом навчання, виховання відчуває вплив суспільної свідомості. Думка, яка походить від індивіда, його переконання можуть стати і стають суспільним надбанням, набувають значення соціальної сили, коли вони виходять за межі особистого існування, входять у загальну свідомість, стають переконаннями, нормами поведінки інших людей.

Похожие статьи