Поделиться Поделиться

ҐВАТТАРІ (GUATTARI) ФЕЛІКС

(1930-1992) - франц. психіатр та психоаналітик. Один із авторів концепції шизоаналізу та просторової моделі філософського мислення. Осн. праці (у співавт. з Ж.Дельозом): "Капіталізм та шизофренія" (т. 1 - "Анти-Едіп", 1972; т.2 -"Тисяча плато", 1980); "Що таке філософія?" (1991).

Здійснював дослідження проблем шизофренії. Захоплювався психоаналізом, проте згодом виступив із критикою концепцій 3. Фройда, Ж. Лакана та Г. Маркузе. Створена у співавторстві з Ж.Дельозом концепція шизоаналізу спрямована на подолання психоаналітичних ідей та критику репрезентації.

У роботі "Капіталізм та шизофренія" Ґ. та Дельоз реабілітують продуктивне бажання, яке експериментує і творить. Воно не ототожнюється з нестачею, а визначає позитивність та стверджувальну силу. Здійснюючи філософсько-психологічний аналіз класичного відношення, встановленого поміж бажанням і нестачею, автори вважають себе спадкоємцями Спінози та Ніцше.

У праці "Що таке філософія?" Ґ. та Дельоз розглядають філософію як креативну діяльність, що розгортається в просторі, а не в часі. Філософія постає як мистецтво формування і винайдення концептів.

О. П. Варениця

ҐЕЛЕН (GEHLEN) АРНОЛЬД

(1904-1976) - нім. філософ, представник філософської антропології, вивчав філософію, германістику, історію мистецтв, фізику й зоологію, слухав лекції М. Шелера і Н. Гартмана; у 1933 вступає до нацистської партії; очолює кафедру у Франкфурті-на-Майні, з 1940 - керівник Ін-ту психології у Відні; з 1944 воює на Східному фронті, поранений; після війни знятий з посади, проте згодом працює в Австрійській АН, у 1962-69 - проф. Вищої техн. школи в Аахені. У кін. 30-х році. захоплюється антропологічною тематикою; гол. праці: "Людина. її природа і становище у світі" (1940), "Первісна людина і пізня культура" (1954), "Мораль і гіпермораль" (1969) та ш. Людина, за Г., не є ані Божественним творінням, ані продуктом біологічної еволюції, вона є "недостатньою" істотою (сама ідея такого розуміння людини запозичена в Й.Ґ. Гердера). "Недостатність" людини виявляється в нерозвиненості в неї інстинктів, з іншого боку вона визначається надміром подразнень - звідси випливає ситуація людини як "відкритої світові істоти". "Відкритість світові" спонукує людину до активної діяльності. Будучи діяльною істотою, вона не просто живе, проте й "веде" життя. Ведення життя (Lebensführung) виробляє здатність діяти "символічно" (мислити); користування символами призводить до появи мови, остання ж робить можливою комунікацію з іншими людьми в просторі і часі на відстані. Це, у свою чергу, звільняє людину від безпосереднього тиску потреб, що робить можливим планування діяльності. Такий спосіб діяльності дає змогу людині позбутися безпосередньої "прив'язки до предметів" і робить можливим абстрактне мислення. Завжди це робить людину "культурною" ("неприродною") істотою - Kulturwesen.

І. В. Бичко

ҐЕНОН (GUENON) РЕНЕ-ЖАН-МАРІ ЖОЗЕФ

(1886-1951) - франц. філософ, засновник так званої "філософії традиціоналізму". Філософські інтереси переважно зосереджені на дослідженні проблем релігії, міфології та проблем діалогу поміж Заходом та Сходом. Його творча спадщина вписується як в контекст західної, так і східної цивілізації. Після прийняття ісламу (1912) під іменем Абд-аль-Вахд-Яхья ("Служитель Єдиного") став відомий як один із найбільших мусульм. теологів XX століття. Осн. праці: "Криза сучасного світу" (1946), "Велика Тріада" (1957), "Етюди з індуїзму" (1968).

У своїх творах Ґ. виступає як критик західної цивілізації. Вважає, що Європа втратила справжню інтелектуальну культуру, а в житті звичайного європейця домінує сентиментальність. Мету власної діяльності визначав як донесення до свідомості європейця одвічних істин, забутих Заходом і збережених на Сході. Це має сприяти, на його думку, поверненню європейців до діалогу, а таким чином, до збагачення себе через знайомство з традиційними вченнями Сходу.

У центрі його досліджень знаходиться поняття "традиції", механізми його функціонування, співвіднесення його з філософією та релігією. Ґ. вказує на те, що цивілізація Сходу за своїм характером є традиційною. На противагу цьому західна цивілізація втратила відповідний зв'язок із традицією, віддавши перевагу змінам, новаціям. Головною відмінністю, що їх роз'єднує, є різна спрямованість: на Сході -в минуле, на Заході - в майбутнє.

За Ґ., значення "традиції" визначається конкретним смислом, що зберігається і передається. Традиція - це сума надлюдських знань, що колись були отримані через Божественне Одкровення. Ґ. поділяє традицію на езотеричну та екзотеричну. Остання з'являється в історії людства як спроба збереження в незмінному вигляді принаймні форми Одкровення, коли вже неможливо зберегти зміст. Одним із способів "зовнішнього збереження є релігія, що виступає як оболонка традиції. Езотерична традиція складається з ядра - метафізики та периферії - сукупності так званих традиційних наук (астрологія, магія, алхімія, а також "традиційні" математика, географія, лінгвістика і т. д.).

На його думку, філософія - це суто європейське явище, через те використання даного терміну відносно інтелектуальних феноменів Сходу є некоректним. Ґ. послідовно відокремлює метафізику від решти філософських наук. Вважає, що істинна метафізика має універсальний характер і є самодостатньою: вона - це єдиний вид знання, що не заснований на через що-небудь, за винятком самої себе. Метафізика - це знання універсальних принципів, з яких усе виводиться.

Вій порівнює різні традиції з дорогами, що ведуть до єдиного центру. Символіка "осілої людини" та становище кочівника використовуються ним як принцип класифікації усіх видів людської діяльності взагалі. "Осілі" створюють просторові мистецтва, а кочівники -фонетичні мистецтва (музику, поезію і т. д.). Ґ. вважається одним із найвпливовіших європейських філософів езотеризму.

О. П. Варениця

← Предыдущая страница | Следующая страница →