Поделиться Поделиться

НЕОКАНТІАНСТВО

Напрям у західній філософії останньої третини XIX - 1-ї третини XX ст., в якому головні філософські проблеми розв'язуються, виходячи з однобічного трактування вчення Канта. Виникло в 1860-х роках; його розквіт припадає на 1890- 1920 році., коли воно панувало в низці нім, ун-тів і розповсюджувалося у Франції (ПІ. Ренув'є, О. Гамелєн,), Росії (О. І. Введенський, С. І. Гессен, І.І. Лапшин) та ш. країнах.

Головні організаційні центри Н. - журнал "Kant-Studien" і Кантівське т-во (Kant-geselschaft), засноване в 1904, заборонене нацистами в 1938, відновлене в 1947.

Н. у широкому розумінні включає всі школи, що орієнтуються на "повернення" до Канта: фізіологічний напрям (Ф. Ланге, Г. Гельмгольц), психологічний (Г. Корнеліус, Л. Нельсон), реалістичний (А Ріль, О. Кюльпе). Проте найвпливовішими, безперечно, були Марбурзька (Г. Коген, П. Наторп, Е. Кассірер) і Баденська школи Н. (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Е. Ласк). Проголосивши гасло "Назад до Канта!" (Лібман), Н. дотримувалося основного положення кантівської філософії, згідно з яким форми наглядного споглядання (простір і час) і розсудку (категорії) суть функції суб'єкта пізнання; а головну її "помилку" Н. вбачало у визнанні об'єктивності речі в собі; суперечність, що виникає звідси, "вирішується" зведенням речі в собі до "граничного поняття досвіду" - негативного "поняття цілком проблематичного ніщо", яке сприймається як причина явищ. Марбурзька школа трактувала річ в собі як завдання: предмет пізнання не "даний", а "заданий" - як задається математичною функцією числовий ряд і кожний з його членів. У трактовці Баденської школи річ в собі взагалі втрачає сенс: "...Буття будь-якої дійсності має розглядатися як буття у свідомості" (Г. Ріккерт). Таким чином, Н. виступає як критика Канта з позицій більш послідовного ідеалізму. Відмова від кантівського розуміння речі в собі привела до укорінення об'єкта в самому мисленні. Гіпертрофовану активність мислення представники Н. перетворили в джерело сутнісних визначень самого буття, розкриваючи її як діяльність, що конструює культуру в цілому. Так, Марбурзька школа розробляла трансцендентальний метод як вчення про конструювання мисленням об'єктів культури (науки, етики, мистецтва, релігії). Однак антиметафізична тенденція, якому Н. успадкувало від позитивізму XIX ст., не дозволяла йому піти шляхом Геґеля і відновити його абсолют як основу всього буття, зокрема, і буття культури. З іншого боку, Н. заперечувало і суб'єктивізм, що випливає з однобічного розуміння активності мислення. Коли Баденська школа вирішує цю суперечність шляхом визнання об'єктивності цінностей, які хоча й не існують, проте "значать", то Марбурзька школа, всупереч своїм вихідним установкам, вимушена була звернутися до обґрунтування буття Бога (Коген) чи логосу (Наторп), як об'єктивної основи буття, мислення і моралі. Н. було пов'язано з кризою методологічних основ природознавчих та історичних наук ХІХ ст., яка проявилася пізніше у фізіологічному, а потім у фізичному ідеалізмі і критиці історичного розуму (Дільтей). Н. активно використовувало Кантову ідею заперечення об'єктивної закономірності природи і виведення пізнання із суб'єкта, самого мислення з його апріорними законами розвитку. Саме ця ідея була покладена в основу розробки "логіки чистого пізнання" в Марбурзькій школі і "логіки наук про культуру" в Баденській школі. Остання концепція була пов'язана з інтерпретацією історичної науки і протиставленням "ідіографічного" "номотетичному" методу природознавчих наук (Г. Ріккерт).

А. І. Трубенко

← Предыдущая страница | Следующая страница →