Поделиться Поделиться

СУСПІЛЬСТВО ЯК СИСТЕМА, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ

7.1. Діалектика природи і суспільства.

7.2. Суспільство і сучасна глобалістика.

7.3. Методологічні принципи вивчення суспільства.

7.4. Л юдина як проблема соціальної філософії.

7.5. Суспільно-економічні формації -сходинки історичного процесу.

7.6. Л юдина як проблема соціальної філософії.

Ключові поняття. Природа. Суспільство. Суспільні відносини. Спосіб виробництва. Продуктивні сили. Виробничі відносини. Історична необхідність. Свобода. Базис. Надбудова. Культура. Мова. Особистість. Людина. Індивід. Природна необхідність

Короткий зміст частини. Нині всі галузі знання так чи інакше займаються вивченням людини і суспільства, різноманітних відносин поміж ними. Соціальна філософія реалізує загальнотеоретичну і загальнометодологічну функції, формує науково-світоглядні поняття, відкриває зв'язки поміж ними на підставі дослідження сутності, змісту, структури, законів, закономірностей, тенденцій розвитку суспільства і людини, основ їх класифікації та типізації. Вихідною в соціально-філософському пізнанні, є проблема сутності та діалектики природи та суспільства.

Діалектика природи і суспільства

У соціальній філософії природа у широкому розумінні визначається як завжди, що є, весь світ, весь Всесвіт, матерія. У цьому розумінні до системи природи відносять усі об'єкти неживої, живої і соціально організованої матерії. У вузькому розумінні природа - це сукупність натуральних умов існування людини і людства: близький космос, атмосфера, літосфера з її водним і ґрунтовим покривом, рослинним і тваринним світом, усе оточення людського існування, обсяг якого постійно розширюється у міру поглиблення пізнання і збільшення масштабів діяльності в ньому людей. Філософія вивчає природу впродовж усієї своєї історії. Узагальнивши набуті нею знання, дозволяється дійти певних висновків.

По-перше, природу не дозволяється створити чи знищити. Вона вічна, нескінченна і безмежна, перебуває в постійному русі, зміні. Природа с причиною самої себе. Вона саморухома, розвивається внаслідок виникнення і вирішення внутрішніх суперечностей шляхом взаємопереходу кількісних і якісних змін. Усі об'єкти, явища і процеси природи взаємопов'язані. З усієї різноманітності зв'язків у природі філософія виокремлює загальні, особливі й одиничні, причини і наслідку, необхідні та випадкові, змісту і форми, сутності і явища, можливості і дійсності, цілого і частини, системи і елемента, інші зв'язки всезагального значення. Вони с методологічними принципами пізнання природи, людини і людства.

По-друге, жива природа - це особлива частина природи на планеті Земля. Матеріалістична філософія всі висновки завжди звіряє з даними науки. Ні в близькому, ні в далекому космосі ознак життя не виявлено, хоча їх пошук здійснюється системно і цілеспрямовано.

По-третє, виникнення земного життя є закономірним результатом еволюції матерії на нашій планеті, у процесі якої відбувся якісний стрибок від неживої природи до живої, а від неї - до соціально організованої. Ця наукова гіпотеза впевнено перетворюється на наукову теорію з допомогою біології, яка нині продукує основну масу знань про виникнення і розвиток життя. Успіхи біологічних паук очевидні. Досягнуті вони і в результаті їх взаємодії з філософією. Тільки у філософії біологічні знання набувають теоретико-світоглядного осмислення і моральної оцінки, тільки у філософії біологічні науки знаходять методологічну опору дослідження всіх рівнів життя: від живої клітини до організму, біологічного виду, живої природи в цілому.

По-четверте, людина і суспільство - це також частина природи, вищий ступінь розвитку живих організмів на Землі, результат тривалого і складного еволюційного процесу. Перші примати, численний загін ссавців, до якого належить і людина, з'явилися на Землі приблизно 70 млн років через те, незабаром після зникнення динозаврів. Приблизно через 30 млн років вони позбулися хвоста, і також через 20 млн перетворилися на гомінідів - істот, зовнішньо подібних до людини. За даними наукових досліджень, вирішальними у їхньому існування були природний добір і боротьба за виживання. Однак під впливом природних умов вони поступово набували якостей, яких не було в інших тварин: інстинктивно, випадкове застосування простих предметів природи для добування їжі, захисту від ворогів чи нападу на них, пряма хода тощо. Природний добір закріпив їх. Вижили тільки ті особи, які мали дані якості. Вчені назвали їх австралопітеками (грец. південна мавпа). Жили вопи приблизно 3-2 млн років через те. Численні скелетні останки їх знайдено на півдні і сході Африки.

Наступним етапом антропогенезу (грец. людина і народження, походження людини) був пітекантроп (грец. мавполюдина). Він жив приблизно 2,5 млн років через те і був здатний виготовляти найпростіші знаряддя праці. Його скелетні останки знайдено в багатьох районах Європи, Азії та Африки. Потім були синантропи (їх останки знайдено на півночі Китаю), які жили приблизно 500-200 тис. років через те; неандертальці (останки знайдено в долині Неандерталь у Німеччині), які населяли землю в період 200-35 тис. років через те; кроманьйонці (їх останки знайдено в гроті Кро-Маньйон у Франції), історія яких розпочалася

40 тисяч років через те і які вважаються безпосередніми попередниками сучасної людини.

Революційним стрибком у людській передісторії стало використання первісними людьми вогню (сліди його знайдено під час розкопок стоянок синантропа). З того часу людина виокремилася з решти тваринного світу, в її розвитку природний відбір втратив снос колишнє значення, а пріоритетною стала праця.

Праця цілеспрямована діяльність людей з мстою зміни і пристосування предметів природи для задоволення своїх матеріальних потреб (в їжі, одязі, житлі).

На відміну від тварин, люди змушені для свого існування виробляти продукти харчування, одежу, житло, інші матеріальні засоби життя. Праця з виробництва цих засобів завжди є суспільною, таким чином, вирішальною умовою формування і розвитку суспільства. Створила суспільство і постійно його відтворює також праця.

Суспільство - цс певною мірою відокремлена від природи частина матеріального світу, форма життєдіяльності людей. Воно історично розвивається. Його сутність становить уся сукупність суспільних відносин, тобто тих різноманітних зв'язків поміж людьми, соціальними групами і верствами населення, що формуються і функціонують у їх спільній діяльності. До таких зв'язків відносять: матеріальні (виробничі відносини та відносини в побуті створення матеріальних засобів життя); ідеологічні (політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні); соціальні (національні, родинні, побутові, поміж суспільством і людиною, державами, народами та ін.) відносини. Суспільство - цс сама людина у її суспільних відносинах.

Таким чином, жива природа виникла з неживої природним шляхом, у через те числі за власними законами. Сфера взаємодії живої природи з неживою в науці одержала назву біосфери (грец. життя і куля) - сфери життя, комплексної земної оболонки, охопленої і організованої життям. За сучасними уявленнями, вона включає: живу природу, тобто рослинний і тваринний світ; біокісткову речовину, створену взаємодією живої і неживої природи (воду, атмосферу); речовину, створену і перероблену живою природою (нафту, кам'яне вугілля, торф тощо); літосферу - земну кору глибиною до 5 км.

Значний внесок у вчення про біосферу зробив вітчизняний мислитель і дослідник природи, організатор багатьох наукових установ в Україні, перший президент Академії наук України, академік В.I. Вернадський - основоположник генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, радіогеології та гідрогеології, вчення про живу речовину. Його праці збагатили науковий світогляд багатьма діалектичними висновками та ідеями, відіграли значну роль у становленні сучасної наукової картини світу.

У контексті вчення про біосферу В.І. Вернадський гуманістично переосмислив поняття ноосфери (грец. розум і куля) - сфери взаємодії природи і суспільства, де людська діяльність с головним фактором їх розвитку (її визначають також термінами "техносфера", "антропосфера", "соціосфера"). У ноосфері людина здійснює свою розумну, тобто прогресивну, ефективну і моральну діяльність з використання і перетворення біосфери в інтересах людини і суспільства на основі об'єктивних заковів їхнього розвитку та наукових програм.

Людина і суспільство є частиною біосфери та її ядра - ноосфери. Вони взаємодіють, нерозривно взаємопов'язані і взаємозалежні. Поза природою і без природи людини та суспільства не існує. Природа - це джерело знань людей, всезагальний засіб і предмет праці, "комора" для виробництва матеріальних засобів життя. Чим багатша в країні, регіоні природа матеріалами і ресурсами, тим різноманітніші можливі галузі виробництва, торгівлі, обміну, вище спеціалізація і продуктивність праці, якість життя населення. Однак вплив природи на суспільство не слід перебільшувати. Японія, наприклад, на власній території майже не має корисних копалин, проте в сучасному світі перебуває на передових рубежах науково-технічного прогресу.

Абсолютизація впливу природних чинників (корисні копалини, розмір території, клімат, родючість ґрунту і т. ін.) на розвиток і життєдіяльність суспільства є основою філософської концепції "географічного детермінізму". Біля її витоків стояв давньогрецький філософ Платон, котрий доводив вирішальний вплив на суспільство кліматичних умов. У XVIII ст. подібну позицію займав французький просвітник Ш.-Л Монтеск'є. Згідно з його вченням, клімат визначає свідомість, поведінку і звичаї людей, закони їхнього розвитку. З середини XIX ст. концепція "географічного детермінізму" стала політизованим виправданням колоніальних загарбань і несправедливих війн. У XX ст. ця концепція під назвою "геополітика" набула теоретичного розроблення, зокрема у працях німецького професора географії Ф. Ратцеля, і практичного застосування в обґрунтуванні расистських і фашистських політичних доктрин. Вона і нині перебуває на озброєнні сил, які ставлять за мету розширення "життєвого простору" шляхом пограбування та завоювання інших держав і народів.

Концепції' "географічного детермінізму" і "геополітики" - безпідставні. Вплив природи на суспільство має істотне значення, проте не абсолютне. Суспільство саме створює і перетворює географічне середовище, розширює межі освоєння природи, відкриває і використовує досі невідомі хімічні елементи, властивості речовин, закони розвитку, впливає на природу з усе більшою інтенсивністю. Людство змінює природне середовище, проте, на жаль, не тільки в позитивному напрямі, очевидними є руйнівні наслідки воєн із застосуванням зброї масового знищення. Не допустити розв'язання таких воєн - найвідповідальніше завдання сучасного суспільства, у через те числі українського.

Таким чином, природа - це середовище, у якому існують людина і суспільство, поле їхньої перетворювальної діяльності та пізнання. Природа - це і сфера відповідальності людини за біосферу і ноосферу. Людський розум мас бути спрямований не на руйнування, а на відтворення природи. Ставлення людей до природи визначається через їх ставлення одне до одного, через те справжня єдність людини і природи передбачає справжню єдність самого людства.

← Предыдущая страница | Следующая страница →