Поделиться Поделиться

Релігія у системі сучасних форм осмислення історії

Завершуючи розгляд особливостей релігійного осягнення історії, варто зробити також одне застереження. Як уже зазначалося, міфологічне бачення історичної дійсності зовсім не є лише первісною, давно полишеною людством, тобто лише історичною, а не сучасною, формою осмислення даної дійсності. Не меншою мірою це стосується й релігійного розуміння історії, значення якого у духовному житті сучасних людей, всупереч багатьом прогнозам і зусиллям, не тільки збереглося, а й продовжує зростати. У світовій системі країн соціалістичного табору панувало (за деякими рідкісними виключеннями, наприклад, у Польщі) ставлення до релігії, засноване також просвітницькими традиціями, - атеїстичного скепсису. Це коли й не визначало, то, принаймні, впливало, і помітно, на ставлення до релігії й у багатьох інших країнах планети. З розпадом СРСР і світової соціалістичної системи навколорелігійна ситуація істотно змінилася, причому у глобальних, загальнопланетарних масштабах. Нині відбувається черговий загальний релігійний ренесанс, для якого властиве не тільки відродження й обновлення "старих", передусім світових релігій - християнства, буддизму та ісламу, а й наростання своєрідного "Ель-Ніньйо" релігій новонароджених, неконфесійних, неінституалізованих. Подібні явища є вкрай складними, амбівалентними за самою своєю суттю, через те неавтентичними будуть і тільки схвальні, і лише негативні оцінки.

Однак у кожному разі не підлягає сумніву факт не лише безперечної стійкості, незнищенної живучості релігійної форми осмислення історії, а й різкого піднесення її значущості за сучасних умов, та й, судячи з усього, на тривалу перспективу. Характер релігійного бачення історичного світу дедалі більше визначають, з одного боку, плюралізм і толерантність, терпимість до найширшого діапазону релігійних позицій у поясненні цього світу; з іншого ж боку, екуменізм, прагнення (виходячи з тези "Бог єдиний") гармонізувати, взаємопогодити найрізноманітніші різновиди релігійного осягнення світу людини у прагненні до певного глобального, всеохоплюючого віровчення, яке обачно, сторожко і бережно увібрало б, зберегло та розвинуло самобутні ідеї та традиції кожної з існуючих на сучасному етапі релігій. Втім, у контексті західної культури, яка нині чималою мірою впливає не лише на економічну, а й на культурну сферу та на інші культури нашої планети, визнання свободи віросповідань і права особи на зміну переконань пояснюється певною недооцінкою й досі значення релігії в історичному житті та розумінні останнього.

Іноді вагомість цього чинника навіть перебільшується й недооцінка розглядається чи не як єдина (щоправда, поряд з своєрідним агностицизмом) причина релігійної толерантності. "Необхідно визнати, - вважає, зокрема, Тоні Лейн, - що основою релігійної терпимості на Заході є ліберальний агностицизм. Строкатість релігійних переконань зумовлена тим, що релігійні вірування не вважаються занадто важливим чинником - зрештою, всі релігії ведуть до Бога, коли такий існує. В кінці життєвого шляху кожен вирішує це питання для себе особисто, оскільки в будь-якому випадку істина лишається прихованою від нас"71. На наш погляд, подібна недооцінка релігійного способу духовно-практичного освоєння людиною реальності як домінантної сьогодні вже перестає (коли також не перестала) бути типовою навіть для скептичного Заходу. Через те правильно означена автором релігійна терпимість має, як уявляється, переважно еку-меністичну, а не агностичну зумовленість. Терпимість не свідчить про агностичне збайдужіння, а, навпаки, стверджує загальне зростання інтересу до релігії як повноцінного чи навіть найавтентичнішого Історичного світоставлення людини.

Похожие статьи