Поделиться Поделиться

ВІД БРАТСЬКИХ ШКІЛ ДО КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ (ідеї гуманізму і реформації в братських школах)

Доповідь 7

Наприкінці XVI - першій третині XVII ст. провідну роль у формуванні і прискоренні розвитку гуманістичних і реформаційних ідей як форми соціально-політичного та духовно-культурного протесту проти наступу католицизму й уніатства, антифеодальної ідеології беруть на себе організації православного населення міст - братства. Як зазначає І. Крип'якевич, дані давні церковні установи, зреформовані під впливом цехового устрою, сконцентрували в собі ідейну, освічену частину міщанства і стали вогнищами нового суспільного життя. Вони зміцнювали серед своїх членів солідарність і національну дисципліну, здійснювали широку культурну діяльність, будували школи, покровительствували освіті, закладали видавництво книжок. Тут зародилось нове письменство, що тісно пов'язувалося з потребами національної оборони. Учителі, літератори, друкарі, видавці об'єдналися у міцний провідний гурт, що творив ідеологію і піднімав свідомість мас.

Згадка про братства зустрічається в другій половині XV ст., проте широкий братський рух практично поширюється з 80-х років XVI ст. Створюючись при церквах і стаючи за формою національно-релігійними організаціями, братства охоплюють не тільки значну частину міст, а й деяких сіл України, беручи на себе далеко ширші функції навіть від тих, на які вказує І. Крип'якевич. У той час як магнати, значна частина шляхти і православних ієрархів прийняли унію, чи католицизм, саме братства стають ідейними центрами опору іноземному поневоленню, осередками захисту мови, культури, віри, всіх духовних традицій українського народу, використовуючи гасло боротьби за віру прикриттям соціальної і політичної боротьби.

Вони прагнули визволити своїх громадян з-під опіки королівської влади та влади православних владик-відступників, здійснювали представництво на сеймах, відстоювали політичні, майнові, духовні інтереси українського населення, захищали його право на ремесло і торгівлю. Братства мали відповідний суд, спільну власність, скарбницю, фундували і утримували школи, друкарні, шпиталі, опікували бідних, хворих, обирали на своїх загальних зборах учителів, проповідників, священиків, старших братчиків. Основну масу братств становили ремісники, купці, службовці магістрату, місцевий простолюд, однак як демократичні організації, що тяжіли до самоврядування, братства допускали представництво усіх станів, через те до них входили нижче і середнє православне духівництво, патріотично настроєна православна шляхта. Братства підтримували тісний зв'язок поміж собою, обмінювалися підручниками, полемічними творами, учителями і проповідниками. Вони вносили світський напрям у духовну культуру України, сприяли секуляризації богослужіння. Підриваючи монополію духовенства на заняття наукою та інтелектуальною працею, вони закладали тенденцію до вивільнення знань із конфесійного контексту, розмежування філософії та теології, зрушення в типі світогляду і способу філософствування, переходу до духовно-теоретичного освоєння світу.

РОЗВИТОК РЕНЕСАНСНО-ГУМАНІСТИЧНИХ І РЕФОРМАЦІЙНИХ ІДЕЙ ЛЬВІВСЬКОЮ БРАТСЬКОЮ ШКОЛОЮ

Найстарішим і найвпливовішим із братств було Львівське. Установча грамота братству при церкві св. Миколая була підписана Львівським єпископом Макарієм Тучапським 18 лютого 1544 р., однак найбільш активна його діяльність розпочинається з 1586 р., після того як антионіхійський патріарх Йоаким V за дорученням константинопольського патріарха затвердив новий статут братства при Успенському соборі, надав йому широкі повноваження і права, обмежив владу єпископа (статус Ставропігії). В цьому ж році при братстві було відкрито школу, статут та програми якої стали основою для більшості братських шкіл. Він відрізнявся демократичністю, визнанням рівності всіх людей, наголошуючи, що багаті над бідними "в школе нƀвчим вишшіи не мають бити, только самою наукою, плотію же равни вси..." [Пам'ятки братських шкіл на Україні. - С. 39). Як видно із статуту школи, в ній навчали читати, писати, рахувати, володіти граматикою і слов'янською мовою. Враховуючи необхідність використання тієї зброї, якою користувалися противники православ'я - науки та освіти, в школі викладалися початки поетики, риторики, діалектики, астрономії, музики. Філософія хоча і зазначалася в програмі, проте, очевидно, як окремий предмет не викладалася. Філософські проблеми розглядалися при вивченні логіки (діалектики) та інших наук, де учням давалася певна сума філософських знань. До послуг учнів була бібліотека, в якій за винятком праць Максима Грека, Іоанна Златоуста, Василя Великого та ін. були твори як грецьких, так і латинських (Платона, Арістотеля, Плутарха, Ціцерона, Вергілія, Горація, Овідія, Лукіана) авторів. Логіка читалася за Іоанном Дамаскіним, за трактатом Й. Спангеніорга у перекладі А. Курбського.

Певний філософський зміст мали й такі навчальні посібники в школі, як "О воспитании чад" із Іоанна Златоуста", "Душевних", передмови до яких, складені вітчизняними авторами, містили ряд гуманістичних ідей. Так, у першому підкреслювалась роль і значення освіти, виховання не тільки для окремої людини, а й для суспільства, наголошувалося, що саме завдяки науці (освіті і вихованню) формується особистість, громадянин з високими моральними якостями, не байдужий до загальних інтересів, у той час як недостатня увага до шкільної справи неминуче призводить суспільство до занепаду.

У "Душевнику" авторитет Біблії протиставлявся авторитету церкви, що було властиве реформаційним ідеям того часу. Людина розглядалася тут як єдність душі і тіла, на відміну від середньовічного мислення, в якому душа трактувалася вищою за тіло, стверджувалася їх рівноправність, висловлювалися погляди, згідно з якими визнання душі без тіла не піддаються доведенню засобами розуму, котрий постає головним критерієм істини. Значне місце відводилося тут критиці панівної верхівки суспільства, яка живе за рахунок гноблення простого народу, церкви за те, що вона замість того, щоби наставляти людей у доброчесті в земному житті, втішає їх даремною надією на потойбічне життя, починає дбати про їх душі після смерті, що є, на думку авторів, безглуздим заняттям. Широко використовувалися в "Душевнику" апокрифи, зокрема книги Маккавеїв, Юдифі, Товіна, Ісуса Сіраха, книги премудрості Соломона, книга Варуха, Посланія

Ієремії, книга Ездри, доповнення до книг Даніїла та Есфірі, а також ряд неканонічних Євангелій. На формування світогляду учнів не могли не впливати і погляди провідних її вчителів, серед яких такі видатні діячі української культури, як Ст. Зизаній, К. Транквіліон-Ставровецький, И. Борецький, І. Копинський, М. Смотрицький та ін.

← Предыдущая страница | Следующая страница →