Поделиться Поделиться

ПЕРИПАТЕТИЧНА ШКОЛА АРІСТОТЕЛЯ (ЛІКЕЙ)

(2-а пол. IV ст. до н. е. - V ст. н. е.) - філософська школа елліністичної доби, яка, наслідуючи в цілому Арістотеля, займалась головним чином енциклопедичними дослідженнями, зокрема історичними і літературними, фізичними розвідками, розробкою логіки і риторики, теорією музики і політики.

Школа була заснована Арістотелем у 335/334 до н. е. її назва (Лікей) походить від передмістя Афін і гімнасія, присвяченого Аполону, де викладав Арістотель і де була алея для прогулянок. У Лікеї читали лекції двох типів: зранку - більш складні і спеціальні для постійних учнів, а увечері -популярні для широкого загалу слухачів. Хронологічно історія Лікея після Арістотеля розділяється на кілька періодів. Перший (кін. IV -І ст. до н. е.) - найбільш плідний - пов'язаний з діяльністю, перш за завжди, учня і сподвижника Арістотеля Теофраста, а також Евдема Родосського, Арістоксена Тарентського, Дікеарха Мессінського та ін. Після смерті засновника школу очолив Теофраст з Ересу. Його діяльність як адміністратора і теоретичного лідера була дуже плідною. Поділяючи філософські погляди Арістотеля, він, знавець ботаніки, літератури, музики, вніс певні зміни і доповнення в метафізику, логіку, вчення про душу, етику, фізику. Він. Евдем - другий відомий учень Арістотеля - теоретик історії наукових знань, автор "Історії геометрії", "Історії арифметики", "Історії астрології", які були в стародавні часи джерелом знань; фахівець з логіки ("Аналітика"), етики, фізики, про що свідчать відповідні праці. Арістоксен - відомий знавець музики, гармонії, проблем виховання. За своєю ґрунтовністю і методичністю він близький до Арістотеля. За свідченням сучасників, він написав 453 книги. Проте в багатьох питаннях розходиться з Арістотелем, - наприклад, заперечує субстанційність будь-якої душі, вважаючи останню лише здатністю організму до відчуттів. Другий період П. ш. (І ст. до н. е.) пов'язують з іменами Андроніка Родосського (першого систематизатора і видавця творів Арістотеля), Боета Сідонського та ін. Вони не залишили оригінальних робіт і відомі як коментатори та видавці арістотелівських праць. Третій період П. ш. - І-II ст., серед його представників слід відзначити Александра Афродісійського, відомого своїми творами "Про долю" та "Про душу", а також як коментатора Арістотеля (коментарі до "Метафізики", "Першої аналітики", "Топіки") і послідовника його вчення. Поступово теоретична самостійність П. ш. зникає, а погляди її представників набувають ознак еклектизму.

О. В. Александрова

"ПЕРШООСНОВИ ТЕОЛОГІЇ"

"Начала теології" - трактат Прокла (V ст.), назва якого, на перший погляд, не зовсім відповідає його змісту, адже більш коректною була б назва "Першооснови філософії". Робота містить чотири розділи, що складаються з 211 параграфів. Трактат присвячений поршоосновам вчення Прокла, тобто проблемам єдиного і множинного, чисел-богів, розуму і душі. Методом сходження від абстрактного до конкретного Прокл аналізує три провідні філософські іпостасі неоплатонізму, починаючи з найзагальніших тверджень про єдине і множинне і завершуючи вченням про актуальну нескінченність (Єдине). Вчення про числа починається їх визначенням і завершується класифікацією та ієрархією. Платон у своїх творах також говорить про числа і богів, проте не вказує чітко те місце, які вони займають у тріадійній системі. Прокл розташовує платонівських богів поміж непізнаваним Єдиним і Розумом, що пізнається. Він називає богами числові структури, бо на певному рівні усвідомлення Єдине постає початком натурального ряду чисел. Тут поки також відсутній зміст, котрий надається тільки Розумом, проте вже є та числова структура, без якої неможливо говорити про змістовність буттєвих першооснов. Через те дані числові структури, що являють собою середину поміж Єдиним і Розумом, Прокл називає богами, про яких мовить Платон. Такий самий метод Прокл застосовує в розділах про Розум і Душу. За винятком того, частина про Душу завершує вчення про носія душі як загальної характеристики тіла, адже Прокл розрізняє тіло фізичне, душевне, мисленнєве і божественне. Розгортання тріади проходить (і згідно змальовується) діалектично, тобто через протилежності. Єдине в Прокла є останньою і остаточною єдністю усіх можливих протилежностей. Число - абсолютна і неподільна єдність усіх окремих одиниць, що містяться в ньому. Розум - це єдність мислення і буття. Душа - єдність розуму і тіла, оскільки вона є мисленнєвим принципом тілесного одухотворення. Останнім "конкретним" постає космос, тобто певним чином сформований світ. Саме він є останньою і конкретною реальністю, якому більш високі принципи мають обґрунтувати і ствердити: душа - для пояснення рухомості у світі, розум - для пояснення закономірних дій душі, числа - як принципи розуму і його форм; проте взяті усі разом, вони створюють неподільну одиничність, Єдине Платона і Прокла. Коли космос усвідомлюється як довічний, то й сили, які його живлять, повинні бути відповідними. Звідси найвища сфера, що доступна людині для усвідомлення, - сфера чисел (закономірностей) - трактується як царина богів. "Теологія" в цьому контексті є діалектично усвідомленою античною міфологією, яка не має нічого спільного з теологією монотеїзму.

← Предыдущая страница | Следующая страница →