Поделиться Поделиться

Канали вертикальної циркуляції

Оскільки вертикальна мобільність наявна тією чи іншою мірою в будь-якому суспільстві й оскільки поміж рівнями повинні існувати деякі "мембрани", "отвори", "сходи", "ліфти" чи "шляхи", по яких індивідам дозволяється переміщуватися вгору чи донизу з одного рівня на інший, то правомірно і нам було б розглянути питання про те, які ж у дійсності дані канали соціальної циркуляції.

Функції соціальної циркуляції виконують різні інститути

І серед них є канали, що становлять для нас особливий інтерес. З їхньої кількості, що існує як у різних, так і в одному і через те самому суспільстві, проте в різні періоди його розвитку завжди є декілька каналів, найбільш характерних для цього суспільства. Найважливішими з низки цих соціальних інститутів є: армія, церква, школа, політичні, економічні й професійні організації...

Механізми соціального тестування, добору і поділу індивідів усередині різних соціальних страт

1. Визначення

У будь-якому суспільстві є досить багато людей, які прагнуть просування у верхні верстви. Проте оскільки лише деяким вдається зробити це і оскільки за нормальних умов соціальна циркуляція не має неупорядкованого характеру, то ймовірно припустити, що в будь-якому суспільстві є особливий механізм, що контролює процес вертикальної циркуляції. Даний контроль полягає, по-перше, у тестуванні індивідів для встановлення адекватного виконання ними соціальних функцій; по-друге, у селекції індивідів для визначених соціальних позицій; по-третє, у відповідному поділі членів суспільства за різними соціальними прошарками, у їхньому просуванні чи деградації. Іншими словами, всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної стратифікації, а й своєрідне "сито", яке просіває індивідів і визначає їм те чи інше місце в суспільстві. Основна мета цього контролю - розподілити індивідів згідно до їхніх талантів і можливостей успішного виконання своїх соціальних функцій. Коли вони неправильно розподілені, то вони погано виконують свою соціальну роль, а в результаті страждає завжди суспільство: воно дезинтегрується. Навряд чи існувало й існує таке суспільство, в якому розподіл індивідів зроблений цілком згідно до правила - "кожний зобов'язаний знаходитися на через те місці, яке відповідає його здібностям". Однак тривала еволюція багатьох суспільств не означає, що їхній механізм соціального тестування, селекції й розподілу в цілому був адекватним і виконував свою функцію більш чи менш задовільно. Проблеми, які потрібно тепер обговорити, мабуть, такі: 1) що становить даний механізм селекції і розподілу індивідів? 2) як і на якій основі він перевіряє, відбирає і розподіляє їх?

На перше питання дозволяється відповісти просто: у будь-якому суспільстві даний механізм складається з усіх наявних соціальних інститутів і організацій, які виконують дані функції.

Як правило, це ті інститути, котрі функціонують як канали вертикальної циркуляції, а саме: сім'я, армія, церква, школи, політичні, професійні організації. Вони становлять не тільки канали соціальної циркуляції, проте водночас і "сито", яке тестує і просіває, відбирає і розподіляє своїх індивідів за різними соціальними стратами і позиціями.

Деякі з них, такі як сім'я і школа, становлять механізми, що перевіряють головним чином загальні властивості індивідів, необхідні для успішного виконання великої кількості функцій (рівень інтелекту, здоров'я і характер). Інші інститути, подібно до професійних організацій, є механізмами, які тестують специфічні якості індивідів, необхідні для успішного виконання спеціальних функцій у тій чи іншій професії (наприклад, голос для співака, ораторський талант для політика, фізична сила для важкоатлета і т. ін.). Звернемося тепер до того, як дані інститути виконують задані функції і які типи тестування, селекції і розподілу існують у різних суспільствах? Такий аналіз дасть нам можливість глибше проникнути у велику кількість інститутів і покаже нам, що якими б абсурдними вони не здавалися на перший погляд насправді багато які з них абсолютно природні за наявних соціальних умов...

...Будь-яка людина, котра розпочинає перебудову суспільства, повинна звернути особливу увагу на проблему правильної реорганізації цих інститутів, і перш за завжди з погляду їх тестувальних, селекційних і розподільних функцій, а вже потім - як утворювальних механізмів. Коли вони дефективні під цим кутом зору, то жодні соціальні поліпшення не принесуть тривалої і глибокої зміни. У кінцевому результаті історію творять люди. Люди, які займають становища, яким вони не відповідають, можуть "успішно" зруйнувати суспільство, проте не можуть створити нічого цінного, і навпаки.

Здається, сказаного досить для опису загальної концепції соціального простору та його параметрів. Перейдемо тепер до детальнішого опису об'єктів, що досліджуються.

Виокремивши типи вертикальної мобільності і соціальної стратифікації, звернемося до аналізу різних суспільств і часових етапів їхнього розвитку з погляду вертикальної мобільності й проникності їхніх рівнів...

4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність

Одна з найяскравіших характеристик так званих демократичних суспільств - велика інтенсивність вертикальної мобільності порівняно з недемократичними суспільствами. У демократичних структурах соціальний стан індивіда, принаймні теоретично, не визначається походженням; усі вони відкриті кожному, хто хоче зайняти їх; у них немає юридичних і релігійних перешкод до підйому чи спуску соціальними сходами. А це завжди лише сприяє "більшій вертикальній мобільності" ("капілярності" - за висловом Дюмона) в таких суспільствах. Велика соціальна мобільність, імовірно, одна з причин віри в те, що соціальний будинок демократичних суспільств є не менш стратифікованим, ніж будинок автократичних суспільств. Раніше ми бачили, що ця думка не підтверджується фактами. Така віра - суть свого роду потьмарення розуму, що трапилося з людьми з багатьох причин, у через те числі від того, що соціальний шар у демократичних групах більш відкритий, у ньому більше отворів і "ліфтів" для спуску й підйому. Природно, завжди це справляє враження відсутності шарів, хоча вони, звичайно, існують.

Виділяючи значну мобільність демократичних суспільств, варто зробити застереження, що не завжди і не у всіх "демократичних" суспільствах вертикальна мобільність більша, ніж у "автократичних". У деяких недемократичних суспільствах мобільність була більшою, ніж у демократичних. Це не завжди помітно, через те що "канали" і методи підйому й спуску в таких суспільствах не настільки явні, як, скажімо, "вибори" в демократичних суспільствах, та також й істотно від них відрізняються. Тоді як "вибори" суть помітні показники мобільності, інші виходи й канали часто упускаються з виду. Через те створюється часом помилкове враження стійкого й нерухомого характеру всіх "невиборних" суспільств. Надалі буде показано, що даний імідж, далекий від реальності.

← Предыдущая страница | Следующая страница →