Поделиться Поделиться

ГОЛОВНІ ФОРМИ ЛЮДСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ

У попередніх розділах підкреслювалося, що сутність людини у своїй дійсності виявляється як сукупність (ансамбль, система) усіх суспільних відносин. Загальним суб'єктним буттям людської сутності є суспільство й особа. Проте суспільство й особа - це абстракції, що характеризують певний ступінь розкриття взаємозв'язку сутності людини і людської дійсності, на якому сутність людини постає в якості суспільства й особи як суб'єктів соціальної діяльності.

Однак суспільство й особа здійснюють свою життєдіяльність у конкретних історичних умовах і в конкретних історичних формах, які у своїй сукупності і взаємозв'язку складають людську дійсність у її реальному бутті. Основними формами людської дійсності є: суспільно-економічна формація, цивілізація, культура, людство. Аналіз основних форм людської дійсності є подальшим сходженням від абстрактного до конкретного в розкритті сутності людини і світу її буття. Субстанціональною основою форм людської дійсності є сутність людини.

Суспільно-економічна формація

Стосовно суспільства суспільно-економічна формація може бути розглянута і як конкретно-історична його форма, що характеризує суспільство як певну цілісність, і як певний ступінь його розвитку, як певний тип, що уможливлює простежити історичний процес зміни і взаємопереходів суспільно-економічних формацій.

Проте, мабуть, найважливішим є те, що суспільно-економічна формація є структурно-змістовним аспектом людської дійсності. Розкриття її специфіки відповідає на запитання про те, як влаштоване суспільство, з яких структурних елементів воно складається, котрий механізм взаємозв'язку поміж ними. Таким чином, поняття суспільно-економічної формації служить для позначення суспільства як внутрішньо структурованої цілісності. Це конкретно-історична форма існування і функціонування суспільства.

Основою для розкриття структури суспільно-економічної формації є структура сутності людини. Різні рівні (порядки) сутності людини виявляються в ній як найважливіші її сторони. Суспільно-економічна формація охоплює насамперед сутність другого, третього і четвертого порядків (матеріальне виробництво, систему суспільних відносин, суспільну свідомість і цілепокладання).

Як відзначалося, вихідною посилкою виникнення людини, її виходу з тваринного світу стало опосередкування її безпосередньої життєдіяльності потребою у виробництві знарядь праці і виробництві засобів задоволення життєвих потреб. Іншими словами, матеріальне виробництво стає основою життєдіяльності людини. У суспільно-економічній формації даний рівень сутності людини постає як продуктивні сили, що містять у собі людей з їх потребами, здібностями і навичками застосовувати знаряддя праці, а також засоби виробництва, за допомогою яких людина, впливаючи на природу, створює світ олюдненої природи. Продуктивні сили - це не тільки найважливіший, вихідний момент формування, становлення суспільно-економічної формації, проте і найрухоміший елемент її структури. Справа в через те, що кожна задоволена потреба, процес її задоволення призводять до народження нової потреби. А досконаліша, нова потреба зумовлює необхідність удосконалення і створення нових знарядь праці для її задоволення, а також розвитку, удосконалювання здібностей, творчих можливостей, навичок людини як головної продуктивної сили. Таким чином, вже в самих продуктивних силах закладена внутрішня суперечливість: суперечність поміж потребами й зумовленими наявним рівнем розвитку знарядь праці обмеженими можливостями їх задоволення, що обумовлює необхідність удосконалення і створення нових знарядь праці і призводить до змін у розвитку усієї формації.

Однак процес матеріального виробництва, функціонування продуктивних сил може здійснюватися тільки у певній системі зв'язків і відносин, що складаються поміж людьми незалежно від їх волі і бажання. Соціальною формою, у рамках якої і за допомогою якої здійснюється виробництво, зумовлюються відносини не тільки поміж людьми, проте і поміж суспільством і природою, є економічні відносини. Виникнувши як результат становлення процесу виробництва, вони перетворюються на його передумову. Вони впливають на продуктивні сили, сприяючи чи перешкоджаючи їхньому розвитку. Економічні відносини - це ті соціальні форми, у яких і за допомогою яких здійснюється виробництво.

Відносно структури економічних відносин існують різні точки зору. У найзагальнішому вигляді економічні відносини дозволяється визначити як систему зв'язків, у котрі вступають люди в процесі виробництва. Однак при такому підході до їх розуміння залишаються в тіні їх специфічні особливості, що складають їх якісну визначеність. Економічні відносини - це система зв'язків і відносин поміж людьми в процесі виробництва, зумовлених їх взаємним відношенням до засобів виробництва і які виявляються:

- у конкретно-історичних формах власності;

- у способі поєднання робочої сили зі знаряддями праці;

- у формах обміну діяльністю, зумовлених суспільним поділом праці, відмінністю місця, становища осіб, груп, класів у системі суспільного виробництва;

- у формах розподілу, обміну, споживання.

Ознакою, що визначає специфіку економічних відносин у їх цілісності, є спосіб поєднання робочої сили зі знаряддям праці. Воно здійснюється через: 1) організаційно-технічні; 2) соціально-економічні; 3) адміністративно-розподільні відносини. Хоча поєднання робочої сили зі знаряддям праці пов'язано з формами власності, проте не форма власності, а спосіб поєднання робочої сили зі знаряддями праці визначав відмінність поміж формаціями. Так, рабовласництво, феодалізм і капіталізм базувалися на приватній власності на засоби виробництва і результати праці, проте розрізнялися вони насамперед способом поєднання робочої сили зі знаряддями праці: рабовласництво - позаекономічний примус, феодалізм - неповна залежність виробника від феодала, капіталізм - можливість вільного продажу робочої сили.

Формування економічних відносин зумовлено рівнем розвитку продуктивних сил. Продуктивні сили не тільки зумовлюють виникнення економічних відносин, проте і визначають їх характер. Вони ж за необхідності, коли економічні відносини перестають відповідати їх розвитку, зумовлюють зміну старих і заміну їх новими економічними відносинами. Економічні відносини чинять вплив не тільки на продуктивні сили, проте і на всі сторони життя людини. Це виявляється в через те, що вони відіграють визначальну роль у затвердженні в даному суспільстві загального способу розподілу, обміну, споживання, що визначає ступінь і характер задоволення потреб людей. Дозволяється у певному розумінні сказати, що виробництво і відтворення економічних відносин є важливішим, ніж виробництво продукту. Це пояснюється тим, що виробництво матеріальних благ втілюється у певній кількості і якості зробленого продукту, тоді як економічні відносини зумовлюють спосіб, ступінь і характер задоволення потреб соціальних суб'єктів.

Продуктивні сили й економічні відносини складають спосіб виробництва, що є основою суспільно-економічної формації.

Часто спосіб виробництва визначається як єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Проте це, скоріше, не визначення способу виробництва, а вказівка на два його структурних елементи. Щоби дати визначення способу виробництва, необхідно насамперед указати на ті особливості, що характеризують його як певну цілісність, а також на ту роль, якому він відіграє в життєдіяльності суспільства. З огляду на специфіку продуктивних сил і економічних відносин, дозволяється дати таке визначення способу виробництва. СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА - це конкретно-історична, стійка система зв язків і відносин, у якій і за допомогою якої люди, поєднуючись певним чином зі знаряддями праці і вступаючи на основі їх взаємного відношення до засобів виробництва в спілкування один з одним, здійснюють, регулюють і контролюють речовинний обмін поміж суспільством і природою, а також поміж собою для задоволення своїх потреб, тобто для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку.

Уданому визначенні підкреслюється, що спосіб виробництва -це специфічний спосіб забезпечення задоволення потреб людей, основа виробництва і відтворення людини. Він є матеріально-економічною основою суспільно-економічної формації.

Спосіб виробництва зумовлює виникнення і впливає на характер усіх суспільних відносин, що складають суспільно-економічну формацію як систему. Однак у механізмі детермінації структури формації продуктивні сили й економічні відносини відіграють неоднакову роль. Як зазначалося, усередині способу виробництва продуктивні сили зумовлюють виникнення і характер економічних відносин. Економічні ж відносини є тією соціальною формою, що безпосередньо впливає на процес виробництва, на реалізацію його результатів.

Тут варто зробити невеликий відступ і підкреслити, що через недостатню увагу розробці понятійного апарату, розвитку теорії у цілому, часто ті самі поняття вживаються з різним смисловим значенням, а деякі - використовуються для позначення різних явищ, процесів.

Так, коли заходить мова про виробництво, то мають на увазі матеріальне виробництво. І даний термін без застережень застосовується для характеристики інших активних форм діяльності людини. Насправді ж виробництво - явище багатопланове. Через те варто враховувати, у якому значенні, відносно характеристики якої сфери життєдіяльності воно застосовується.

У процесі виробництва варто виділяти два основних його аспекти. Матеріальне виробництво, метою якого є насамперед виробництво засобів задоволення життєвих потреб людини. Тобто йдеться про процес створення знарядь праці і за їх допомогою - перетворення людиною природи на засоби забезпечення своєї життєдіяльності. Ця сфера життя, безумовно, є однією з найважливіших сторін буття людини. Це - матеріальна основа і передумова існування людини.

Проте цим не дозволяється обмежитися при характеристиці виробництва. Є також поняття "суспільне виробництво". Справа в через те, що головною продуктивною силою є сама людина. Через те в процесі виробництва здійснюється не просте створення засобів виробництва і засобів життєдіяльності, а створення (виробництво) і відтворення самої людини. Таким чином, поняття "суспільне виробництво" за обсягом ширше за поняття "матеріальне виробництво". У ньому саме створення і відтворення людини є головною, вищою метою.

За винятком цих понять як один з аспектів суспільного виробництва існує також поняття "духовне виробництво". Духовне виробництво є однією з дуже важливих сторін виробництва і відтворення людини.

У цьому зв'язку постає питання про ті соціальні форми, у яких і за допомогою яких здійснюється матеріальне і суспільне виробництво. Дотепер у дослідницькій і навчальній літературі для позначення соціальної форми і першого і другого найчастіше вживалося поняття "виробничі відносини". І в цьому є відповідний певний сенс, через те що йдеться про соціальну форму виробництва. Однак, коли матеріальне і суспільне виробництво розрізняються за обсягом змісту, то доцільно з'ясувати, які поняття найповніше виражають ту соціальну форму, що характеризує кожне з них.

Як уже зазначалося, соціальною формою матеріального виробництва є економічні відносини, соціальною формою суспільного виробництва - виробничі. Безумовно, економічні відносини є в той же час і відносинами виробничими. Іншими словами, економічні відносини є виробничими, проте не всі виробничі відносини є економічними.

Як це зрозуміти? У через що тут складність? Справа в через те, що виробництво і відтворення людини не обмежується тільки сферою матеріального виробництва, сферою функціонування продуктивних сил і економічних відносин. У його виробництві і відтворенні беруть участь і інші сфери суспільних відносин, і дані відносини стосовно процесу суспільного виробництва виступають як виробничі відносини.

Дозволяється сказати, що суспільне виробництво (створення і відтворення людини) залежить не тільки від економічних відносин, від взаємного відношення людей до засобів виробництва і результатів праці.

Зокрема, його здійснення залежить також від взаємозв'язку поміж галузями, сферами виробництва, від його зв'язку з джерелами сировини, енергетичними джерелами, з наявністю робочої сили, з ринками збуту, із кліматичними, географічними й іншими умовами. Специфічною соціальною формою, що забезпечує здійснення виробництва в його цілісності, є відносини історичних спільнот людей (рід, плем'я, народність, нація). Усі вони - суб'єкти суспільного виробництва, а відносини усередині і поміж ними виступають як соціальні форми, що забезпечують його функціонування. З цього погляду відносини історичних спільнот людей виступають як виробничі відносини. Однак, коли формування цих відносин зумовлено розвитком продуктивних сил, то їх характер, специфіка здійснення визначається характером економічних відносин.

За винятком економічних відносин і відносин історичних спільнот людей важливу роль у структурі суспільно-економічної формації відіграють шлюбно-сімейні відносини. Це сфера безпосереднього відтворення людини. Тут важливим є не тільки біологічне відтворення індивідів. Сім'я є важливим чинником виховання підростаючого покоління, становлення людини як суб'єкта соціальної діяльності. Характер взаємин у сім'ї впливає на характер ставлення людини до праці, на її формування як головної продуктивної сили. Виробництво, його розвиток, суспільний поділ праці є головними факторами, що зумовили виникнення, становлення, зміну форм сім'ї в історичному розвитку суспільства. Характер же взаємин у сім'ї залежить насамперед від характеру пануючих у суспільстві економічних відносин. Таким чином, шлюбно-сімейні відносини в системі суспільного виробництва і відтворення людини набувають значення виробничих відносин.

Життєдіяльність людей значною мірою залежить від конкретних, реальних способів і можливостей задоволення їх життєвих потреб, від тих безпосередніх умов, у яких вона протікає. Цією сферою відносин є відносини побуту. Від рівня розвитку, від стану цих відносин залежить рівень продуктивності праці, психологічний і фізичний стан людини. Наприклад, сприятливі транспортні умови, наявність на робочому місці зручностей (душ, буфет, місце для відпочинку...) сприяють зміцненню позитивних емоцій, підвищенню продуктивності праці. Це стосується не тільки праці. Погані умови в домашньому побуті часто стають причиною поганого настрою, виникнення суперечок, конфліктів у сім'ї, у стосунках із сусідами, розпаду сім'ї. З цього погляду відносини побуту виступають як виробничі відносини в процесі виробництва і відтворення людини.

Реальні можливості забезпечення життєдіяльності людей у вигляді наявних засобів і умов задоволення їх потреб визначаються рівнем розвитку матеріального виробництва. Спосіб же, ступінь і характер задоволення потреб визначаються економічними відносинами. Відносини побуту тісно пов'язані з усіма сферами суспільних відносин. Однак вони не розчиняються в них, а зберігають відносну самостійність і відіграють важливу роль у життєдіяльності людини. Дані відносини є не чим іншим, як сферою, формою і способом здійснення безпосередньої життєдіяльності людей. У рамках і за допомогою відносин побуту забезпечується задоволення найперших життєвих потреб, від чого значною мірою залежить ставлення людини до світу і до самої себе.

Життєдіяльність людей здійснюється в безупинному спілкуванні одного з одним. Ця сфера взаємного безпосереднього спілкування людей поміж собою складає важливий структурний елемент суспільно-економічної формації - міжособові відносини. Вони існують у всіх сферах життєдіяльності людей. Проте від цього вони не втрачають своєї відносної самостійності. Від характеру міжособових відносин значною мірою залежить ефективність виробництва, роботи науково-дослідних інститутів, морально-психологічний клімат у трудових колективах, у родині, у суспільстві. На характер цих відносин значний вплив чинять особистісні (індивідуальні) особливості індивідів: рівень інтелектуального розвитку, організаторські здібності, темперамент, моральні основи, політичні орієнтації і т.ін. Гарний керівник здатний згуртувати колектив підприємства, установи, викликати зацікавленість співробітників у поліпшенні роботи трудового колективу, забезпечити підвищення продуктивності праці, ефективності процесу виробництва. Поганий керівник здатний розвалити роботу підприємства, яке процвітає, внести розлад в трудовий колектив. У функціонуванні трудових колективів мають значення особистісні характеристики не тільки керівника, проте і кожного його члена. Міжособові відносини відіграють важливу роль у сфері виховання, освіти, медичного обслуговування, у дружбі, у любові, коротше - у всіх сферах життєдіяльності людей.

Вони є тією соціальною формою, у рамках якої і за допомогою якої вирішуються важливі питання виробництва і відтворення людини. У цьому плані вони постають як виробничі відносини.

Сказане стосується і відносин суспільства й особи. Ця сфера суспільних відносин охоплює всі сторони взаємин особи і безпосереднього світу її буття - суспільства. Вони активно взаємно впливають одне на одного. Суспільство за допомогою системи державних і недержавних інститутів, установ виконує регулятивну функцію стосовно особи. її життєдіяльність регламентується не тільки об'єктивно складеними в суспільстві відносинами, проте і створюваними законами, постановами, указами. У той же час, виконуючи соціальні функції, особа прагне до реалізації своїх сутнісних сил шляхом завоювання відповідних прав і свобод. У ході історичного розвитку взаємини особи і суспільства зазнавали істотних змін. Важливо зазначити, що на різних етапах історії від імені суспільства виступали певні соціальні сили, які свої групові інтереси прагнули представити як інтереси всіх людей, що зумовлювало загострення соціальних суперечностей, аж до виникнення гострих конфліктів: воєн, повстань, революцій.

Оптимальні взаємини поміж суспільством і особою можливі за умов, коли особа підніметься до розуміння суспільного як особистого, а суспільство підніметься до розуміння особистого як суспільного. Прогрес суспільства неможливий без прогресу особи, а прогрес особи неможливий без прогресу суспільства. їх взаємозв'язок є процесом становлення і розвитку людини, процесом її створення і відтворення. Під цим кутом зору відносини суспільства й особи виступають як виробничі відносини. їх виникнення зумовлене розвитком продуктивних сил. Характер же їх залежить від характеру економічних відносин.

Важливими є також відносини людини (суспільства й особи) і природи. На ранніх етапах становлення людини вона брала від природи менше, ніж та могла дати, і легко відтворювала те, що було використано людиною. Проте в міру розвитку виробництва, зі зростанням потреб суспільства як цілісної системи людина почала олюднювати природу не тільки в позитивному, проте особливо в негативному плані. Вона почала, і в цьому досягла багато чого, руйнувати природу, по-варварськи використовувати природні багатства, руйнувати природні умови свого існування. Виникли глобальні проблеми, затримка у вирішенні яких може поставити під загрозу існування саме життя. Це проблеми виживання людства. У цьому плані відносини людини і природи теж набувають значення виробничих відносин, через те що вони безпосередньо стосуються виробництва і відтворення людини.

Таким чином, усі суспільні відносини як форми, що забезпечують здійснення суспільного виробництва, виконують функцію виробничих відносин.

Таким чином, подібно до того, як матеріальне виробництво є складовою частиною (найважливішою, визначальною) суспільного виробництва, економічні відносини є складовою частиною (найважливішою, визначальною) виробничих відносин. З цього погляду виробничі відносини, як відносини виробництва і відтворення людини, містять у собі: економічні відносини, відносини історичних спільнот людей, шлюбно-сімейні, побутові, міжособові, відносини суспільства й особи, людини і природи.

Тут може виникнути заперечення. Адже говорилося, що усі вони - форми суспільних відносин, а не просто виробничих. Так, говорилося. І це правильно. Справа в через те, що суспільні відносини можуть виявлятися в різному плані. У даному випадку вони розглядалися як виробничі стосовно суспільного виробництва.

Однак даний аспект розгляду суспільних відносин не є єдиним. Усі вони мають своїх суб'єктів, носіїв, взаємини поміж якими виступають як соціальні відносини, що виявляються як усередині кожної сфери суспільних відносин, так і поміж ними. На цій основі відбувається формування соціальної структури суспільно-економічної формації. За винятком того, взаємини поміж людьми у всіх сферах життєдіяльності позначаються на їх свідомості, що зумовлює прояв суспільних відносин як духовних відносин. Найважливішими в структурі духовних відносин є: політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні, наукові, філософські, ідеологічні. Вони набувають відносної самостійності у структурі суспільно-економічної формації і відіграють важливу активну роль у життєдіяльності людини.

На основі усвідомлення людьми свого ставлення до умов буття, одне до одного, реалізації цього усвідомлення в цілепокладальній діяльності відбувається формування системи інститутів, що виконують регулятивну функцію як у взаєминах поміж людьми, так і у взаєминах людини і природи: держава з усією її структурою, господарськими інститутами і т.ін.

Кожен із структурних елементів суспільно-економічної формації, будучи зумовленим певною системою зв'язків і відносин, чинить активний зворотний вплив на дані зв'язки і відносини й один на одного. Через те суспільно-економічна формація - це певна цілісність, це конкретно-історична форма існування і функціонування суспільства.

Інтегрованим виразом суспільно-економічної формації є суспільний лад. Поняття суспільного ладу має важливе значення для розуміння формації як цілісності. Суспільний лад не протиставляється суспільно-економічній формації, а є її специфічним виразом, дозволяється сказати, її істотною стороною.

Коли ми говоримо про суспільний лад, то головна увага звертається на спосіб взаємозв'язку поміж структурними елементами формації, завдяки якому вона постає як цілісний функціонуючий організм. Суспільний лад, формуючись на основі усієї формації, набуває відносної самостійності. Він не зводиться до простої сукупності всіх її структурних елементів, і в той же час, не розчиняється в них. Безпосередню основу суспільного ладу складають економічні відносини й інститути, що забезпечують їх функціонування (держава, господарсько-організаційні установи).

У рамках суспільно-економічної формації кожна зі сфер суспільних відносин забезпечує певну сторону життєдіяльності людей. Функціонування різних суспільних відносин пов'язано з задоволенням певних груп потреб як індивідів, груп, класів, так і суспільства у цілому. Суспільний же лад забезпечує задоволення не якоїсь групи потреб, а визначає загальний спосіб, ступінь і характер задоволення всіх потреб. Так, наприклад, з виникненням капіталізму способом забезпечення життєдіяльності працівника стали купівля-продаж робочої сили, ступінь задоволення потреб став визначатися рівнем заробітної плати, характер їх задоволення - товарногрошовими, ринковими відносинами. Для капіталіста способом забезпечення його життєдіяльності стало виробництво доданої вартості і перетворення її на капітал, ступінь задоволення потреб став визначатися масштабами прибутку, характер їх задоволення - товарно-грошовими, ринковими відносинами.

Маючи своєю основою економічні відносини й інститути, що забезпечують їх функціонування, суспільний лад взаємопов'язує усі структурні елементи суспільно-економічної формації в цілісність і виконує відносно них регулятивну функцію - активно впливає на специфіку прояву всіх суспільних відносин. Він набуває значення специфічного імператива, що зумовлює особливості функціонування всієї суспільно-економічної формації. Суспільний лад характеризує якісну визначеність суспільно-економічної формації і відрізняє одну формацію від іншої.

Ставлення до суспільного ладу є головним чинником, що визначає позиції і спрямованість діяльності соціальних суб'єктів. Коли суспільний лад забезпечує задоволення потреб певного соціального суб'єкта (особи, групи, класу), то даний соціальний суб'єкт зацікавлений у збереженні і зміцненні такого суспільного ладу, коли ж він не відповідає інтересам соціального суб'єкта, то даний соціальний суб'єкт зацікавлений у заміні його іншим суспільним ладом. Однак заміна одного суспільного ладу іншим не може відбуватися за примхою і бажанням того чи іншого соціального суб'єкта. Ця зміна одного суспільного ладу іншим стає можливою тільки в міру складення об'єктивних передумов для такої заміни. Люди можуть активно брати участь у цьому процесі залежно від того, у якій мірі їх інтереси узгоджуються з об'єктивною логікою історичного процесу.

У силу того, що суспільний лад - це інтегрований вираз всіх суспільних відносин у рамках суспільно-економічної формації, він стає фактором, що визначає її існування і функціонування. Через те зміна однієї суспільно-економічної формації іншою здійснюється шляхом усунення одного і утвердження іншого суспільного ладу. Зміна ж суспільного ладу здійснюється не автоматично, а через активну діяльність людей. Через те що основу суспільного ладу складають панівні в даному суспільстві економічні відносини й інститути, що забезпечують їх функціонування, то зміна одного суспільного ладу іншим починається з боротьби за владу. Завоювання державної влади відкриває перспективу для перетворень у сфері економічних відносин і в суспільстві у цілому. Таким чином, зміна одного суспільного ладу іншим складає серцевину зміни суспільно-економічних формацій.

Кожна суспільно-економічна формація не виникає на порожньому місці. Для кожної формації необхідні певні матеріальні, соціальні і духовні передумови. У той же час кожна суспільно-економічна формація самим ходом свого розвитку підготовлює передумови власного заперечення і переходу до іншої формації. Розвиток і зміна суспільно-економічних формацій - це структурно-змістовна сторона становлення і розвитку людини. Це одна з форм прояву людської сутності.

Слід підкреслити, що поняття суспільно-економічної формації не збігається безпосередньо з суспільним порядком в окремих країнах, на певних етапах історичного процесу. Поняття "суспільно-економічна формація" охоплює ті найбільш загальні риси розвитку суспільства, які розкривають якісну визначеність певного його етапу. Через те суспільно-економічну формацію слід розглядати як певний тип суспільства, як певний ступінь в поступальному русі історії. Визнання наявності певної послідовності в зміні суспільно-економічних формацій зовсім не означає визнання лінійності історичного процесу. Тут, скоріше, треба вести мову про спрямованість розвитку суспільства, в якій мають місце і альтернативні лінії і, часом, тимчасове повернення до старих форм суспільних порядків. Спрямованість визначається не наперед заданими цілями, а самим реальним ходом історії при взаємодії внутрішніх тенденцій і зовнішніх взаємозв'язків.

К. Маркс і Ф. Енгельс на основі аналізу Істрії народів Європи і Північної Америки показали, що в поступальному розвитку суспільства мала місце послідовна зміна однієї формації іншою. Так, первісне суспільство було замінено у одних народів рабовласництвом (Рим, Греція та ін.), у других - феодальними відносинами (північ Європи, слав'янські народи). На зміну рабовласництву прийшов феодалізм, на зміну феодалізму - капіталізм, котрий теж змушений був уступити місце більш високим формам суспільної організації.

Це, звичайно, не означає, що дозволяється механічно перенести дані особливості розвитку певних регіонів на життя всіх народів.

Специфіка формації як певного типу суспільства визначається насамперед способом виробництва і характером суспільного ладу. Спосіб виробництва виступає в якості матеріально-технічної і матеріально-економічної основи формації. Суспільний лад характеризує насамперед організаційно-регулятивну її сторону. Коли в способі виробництва головна увага звертається на об'єктивні закономірності розвитку суспільства, то в суспільному ладі особлива увага приділяється ролі суб'єктивного фактора історичного розвитку, ролі інтересів суб'єктів в цьому процесі. Ні один тип формації не існує в чистому вигляді. В кожному суспільстві, за винятком основних, визначальних особливостей його розвитку, завжди мають місце залишки старих і елементи нових суспільних відносин, які тільки зароджуються.

Через те при аналізі суспільно-економічної формації головна увага має звертатися не на послідовність зміни однієї формації іншою (хоча це теж дуже важливо), а на структуру самої формації, на взаємозв'язок її структурних елементів, закономірності функціонування. Саме внутрішня логіка розвитку формації створює необхідні умови (об'єктивні і суб'єктивні) для переходу на вищий рівень розвитку. Звичайно, в історії мали місце факти, коли зовнішні фактори впливали на тенденції розвитку формації і навіть зруйнували її. Яскравим прикладом впливу було вторгнення європейських завойовників в Америку, яке порушило ритм життя індіянських племен. Подібні тенденції спостерігаються і зараз.

В останні роки, особливо у зв'язку з критичним ставленням до догматизованого марксизму, значна кількість дослідників закономірностей розвитку суспільства взагалі відмовилась від розгляду суспільно-економічної формації, як категорії філософії. Проте життя показує, що ігнорувати досягнення попереднього розвитку філософської і соціологічної думки не слід, необхідно дати їм тлумачення, яке відповідало б вимогам сьогодення. Це дозволить уникнути загрози перетворення вчення про формацію в абстрактну схему і допоможе більш глибоко розкрити життєдіяльність суспільства в його динаміці. Наука вимагає досягнення відповідності змісту знань дійсності, досягнення істини. Це стосується і вчення про суспільно-економічну формацію як одну з загальних і найважливіших форм людської життєдіяльності.

← Предыдущая страница | Следующая страница →