Поделиться Поделиться

Прикладна філософія

Характерною особливістю сучасної філософської науки є посилення уваги до проблем повсякденності, осмислення конкретних форм і сфер буття людини - економіки, політики, техніки, права, освіти, культури, туризму тощо. На відміну від академічної філософії, яка прагне з'ясувати сутність речей взагалі, прикладна філософія (метафілософія) вивчає конкретні явища реального суспільного життя, осмислює із смислобуттєвого погляду та ціннісного значення для людини. Прикладна філософія є одним із різновидів практичної філософії, проте не в кантівському розумінні (моральна філософія), а в сенсі її спрямованості на окремі сфери і види діяльності людини. Конституювання конкретних видів філософії було ініційоване класиками філософської думки, зокрема Гегелем. Він був основоположником не лише науки логіки, а й філософії права, філософії історії, філософії релігії, філософії природи. їх Гегель тлумачив з позиції об'єктивного ідеалізму як ступені розгортання "абсолютної ідеї", поетапне втілення "чистого розуму".

Сучасна теоретична філософська діяльність дедалі більше виявляє відповідний практичний характер, що спричинено високою динамікою суспільного розвитку, багатьма переломними моментами в соціальному житті, зміною способу життя, людських зв'язків і комунікацій, ставлення людини до природи. За таких умов філософія змушена ставати практичною справою.

Філософія економіки

Посилення уваги передусім до земних, практичних питань людського буття зумовило появу філософії економіки. В орієнтації на практичні, у т. ч. економічні, проблеми виявляється головний смисл філософії як науки про людське буття, місце людини в світі, її призначення. Виробнича діяльність є однією з основних форм людської діяльності. У І широкому сенсі економіка (грец. - мистецтво ведення домашнього господарства) - це сукупність засобів, об'єктів, процесів, які люди використовують для забезпечення свого життя, задоволення потреб завдяки створенню благ, умов, засобів та обміну ними.

Проблема визначення філософії економіки

Кожна наукова дисципліна має відповідний об'єкт вивчення і предмет, тобто визначає "кут зору", під яким даний об'єкт досліджується і пояснюється. Філософія економіки, як зазначає російський професор Ю. Осипов, не є сумішшю філософії та економіки, філософією в економіці чи економікою у філософії. Філософія економіки є самостійною галуззю сучасного соціогуманітарного знання, яке, широко використовуючи філософський, економічний концептуальний апарат (категорії, терміни, поняття, методи тощо), послуговується і власними понятійними термінами, методами, засобами.

Філософія економіки - різновид прикладного філософського знання про сутність економіки як специфічної сфери суспільного життя, складної системи господарювання.

Розуміння категорії "економіка" як мистецтва ведення домашнього господарства у цілому побутує і нині. У широкому сучасному значенні це слово тлумачать як господарство країни чи його частини (галузі, види виробництва). Поняття "економіка" багатоаспектне, з розвитком систем господарювання воно безперервно збагачувалося. Арістотель і шотландський економіст, соціальний філософ А. Сміт ' вважали, що це поняття означає багатство; російський вчений Н. Кондратьєв - соціальне, народне господарство, Ю. Осипов, - вартість; німецькі політекономісти К.-Р. Макконелл та С.-Р. Брю - економічну поведінку.

Аристотель вживав термін для характеристики способу формування і відтворення багатства (хремастика) і ведення хатнього господарства (oikos - хата, дім). У цьому розумінні господарство (різних видів - від приватно-індивідуального до загальнодержавного, суспільного) та економіка (господарське природокористування, що забезпечує висхідне відтворення матеріальної основи людського життя, зумовлює його "якість") набувають тотожного значення. Через те правомірне існування термінів "філософія економіки" і "філософія господарства". Враховуючи соціологічні традиції поділу суспільної структури на певні сфери (економіка, політика, культура), усталені у філософії типології людини як суб'єкта суспільного життя (homo economi-cus, homo politicus, homo socialis), зважаючи на існуючі класифікації діяльності людини (економічна, екологічна, художня, педагогічна, управлінська, медична, валеологічна, туристська тощо), варто зосередити увагу саме на філософсько-економічних проблемах. Головним об'єктом і опорною категорією є розуміння цього різновиду філософського осмислення економіки як сфери економічної поведінки людини, орієнтованої на раціональне (розумне) природокористування з метою забезпечення своїх потреб та інтересів. Філософсько значуща в цьому аспекті проблема відносин індивідуального суб'єкта із соціально цілим (колективним, соціетальним) носієм економічної культури. Ця культура представлена такими моделями:

1) ліберальна, основою якої є людина суто індивідуалістичного, егоїстичного типу, економічна поведінка якого визначається правилами ринкової гри і спрямована на максимізацію власного прибутку. За такого підходу економічна система суспільства вибудовується "знизу - вверх" - від окремого індивіда до соціальних груп, корпорацій, монополій, світових економічних систем;

2) директивна, яка пропонує розуміння сутності економічної системи як "економічного організму". Через те економічна поведінка індивіда зумовлюється економічними особливостями цілого (держави, етносу), а економічна система вибудовується "зверху - вниз".

Таким чином, філософсько-соціальний погляд на сутність економічного буття людини фіксує в ньому діалектичну суперечність, розв'язання якої надає смислового значення економічно-ціннісній орієнтації її конкретної економічної поведінки, визначення пріоритетності власних (окремих) чи суспільних (загальних) інтересів. Застосування загальноприйнятих у філософії термінів, які означають структурні розділи філософського знання - онтологія, гносеологія, аксіологія тощо, дає змогу використовувати відповідну рубрикацію філософії економіки.

Економічна онтологія (розуміння об'єктивної природи економічного буття) визначає ставлення людини, суспільної та індивідуальної свідомості до проблеми співвідношення планового та ринкового ведення господарських справ. Згідно з твердженням австрійського економіста, лауреата Нобелівської премії Фрідріха-Августа фон Хайєка (1899-1992), ринкова економіка забезпечує економічний порядок, стимулює суспільний розвиток. При цьому Хайєк пропонує оновлене розуміння ринку, тобто системи, де не лише відбуваються обмін, купівля та продаж, а й взаємодія індивідуальних господарств, формується суспільна злагода, утворюється суспільний простір, у якому ворог перетворюється на друга.

Водночас у філософії економіки спостерігається сильна теоретична опозиція ринковому економічному мисленню - не лише гостра критика недоліків стихійно-ринкових механізмів, а й заперечення позитивного призначення ринку. Свою позицію критики ринку аргументують тим, що він спричинює хижацьке ставлення до природних ресурсів, роз'єднує людей, знецінює людську особистість (ринок праці як суспільний простір виробничих конкурентів). Через те предметом філософського аналізу економічної реальності є виявлення позитивних і негативних тенденцій функціонування економічних структур, механізмів (ринок, підприємництво, конкуренція систем, ризики, "Ідеологія" прибутку тощо).

Економічна гносеологія (пізнання сутності різновидів, функцій економіки) тісно взаємодіє з філософсько-економічною прогнозологією і теорією економічної практики (праксеологія). Тим самим філософія економіки виконує свою методологічну роль стосовно конкретних економічних дисциплін, в т. ч. менеджменту і маркетингу, які повинні навчати людей не лише ефективним з точки зору прибутків, а й істинним в соціальному сенсі способам господарювання. Проблема істини є центральною у філософії насамперед в її гносеологічній (теоретико-пізнавальній) частині. При цьому не йдеться про істину як винятково "правильне відображення об'єктивної реальності", а про практику як її критерій.

У сучасному розумінні істини не втратили актуальності систематичні підходи, про які писав російський філософ Володимир Соловйов (1853-1900): "Метою філософії може бути тільки пізнання істини. Проте річ в через те, що сама ця істина, справжня суцільна істина, є водночас і благом, і красою, і могутністю, а через те істинна філософія нерозривно пов'язана із справжньою творчістю, моральною діяльністю". Особливої уваги потребує розгляд моральності в сенсі істини. Це спричинено тим, що принцип меркантилізму (франц. mercantilisme - торговий, комерційний) ототожнює в економічній діяльності практичний результат (дохід) і суспільну користь. У такому розумінні трактується практика як критерій істини, тобто як ознака раціональної господарської діяльності. З часом таке розуміння істини виявилося обмеженим. Про це свідчить еволюція трактувань поглядів шотландського економіста Адама Сміта (1723-1790). Тривалий час послідовники його вчення спиралися на фундаментальну працю "Багатство народів", в якій вбачали обґрунтування економічного егоїзму і матеріалізму вигоди підприємця. При цьому залишалося поза увагою те, що А. Сміт був також й відомим представником шотландської моральної філософії, автором книги "Теорія моральних почуттів", магістром мистецтв, правознавцем і політологом. У своєму вченні він обґрунтував необхідність враховувати те, що принцип егоїзму має поєднуватися з принципом симпатії, співчуття іншим ("соціальний партикуляризм"). Через те сутність економічної дії, на його переконання, полягає не в раціональній максимізації корисності, а в морально виваженому (справедливому) обміні, принципі комунікації, котрий уможливлює суспільне взаєморозуміння та злагоду. Особливе значення на сьогодні має його критика несправедливого тиску олігархічних кіл на інші верстви населення, насамперед молодь, непрацездатних, людей "третього віку".

Однією з визначальних концепцій сучасної філософії економіки є етизація економічної проблематики, збагачення розуміння ефективності підприємницької діяльності ціннісним змістом (суспільне благо, справедливість, гідність, чесність, порядність, свобода). Показові відносно цього праці німецького професора Петер Козловські (нар. 1952), у яких він аналізує співвідношення абсолютних моральних норм і економічної ефективності. На його переконання, суто прагматичні устремління економічної людини (homo economicus) не лише не сприяють, а й загрожують становленню соціальної рівноваги. Через те міркування відносно економічної доцільності потребують доповнення вимогами соціально-етичного порядку - соціальний захист, рівність можливостей тощо. Ринкова економіка повинна враховувати нормативи деонтологічної етики - частини етики, в якому розглядаються проблеми обов'язку і моральних вимог. У цьому сенсі ринок і конкуренція не можуть тлумачитись як засіб створення кращого із усіх можливих матеріальних світів. Ринкова економіка не означає, що в усьому суспільстві мають панувати ринкові відносини. Ідеться про те, що функціонування ринкової економіки не повинно зумовлювати неминучість ринкової культури, освіти, мистецтва, політики.

Актуальним для філософського розуміння економіки є питання про соціально-господарське та моральне значення ринку, котрий є одним із визначальних явищ соціально-економічної культури, органічним породженням людської цивілізації. Бурхливий розвиток товарно-грошових відносин з часом істотно змінює природу ринку, перетворює його економічну макросистемну форму, ускладнює його організм. До ринково-господарського процесу залучається комплекс правових, політичних, психологічних, соціальних, демографічних, національних, релігійних та інших відносин. Тобто відносин життєвого середовища людини, які у своїй сукупності утворюють простір його суспільного буття. Через те важливим завданням філософії економіки є вивчення тенденцій еволюції ринку як соціально-господарського інституту, де взаємодіють різні економічні інтереси людей і соціальних угруповань, які визначають характер рушійних сил господарської активності.

Проблема філософії економіки природно стосується і таких розділів економічної діяльності людини, самостійних галузей економічного знання, як менеджмент і маркетинг. У цих сферах помітні сюжети, які мають філософський (світоглядно-універсальний) сенс. Одним із них є те, що менеджерська і маркетингова форми діяльності є виявами економічної культури суспільства та індивіда. Як специфічний тип культури, що проявляється у сфері організаційно-економічних і соціально-економічних відносин, і економічна культура відображає сутність культури як універсальної форми розвитку людини, яка у своїй життєдіяльності, вт. ч. виробничо-продуктивній, створює умови для самореалізації і саморозвитку. Економічна культура зберігає всі головні ознаки родового поняття "культура": моменти новизни і творчості у відносинах природи і суспільства, конкретну історичну обумовленість, індивідуальну неповторність і спадкоємність. Розпадаючись на культуру виробництва, культуру праці, культуру обміну, розподілу та споживання матеріальних, соціальних і духовних благ, економічна культура демонструє різні грані "hornо economicus", яка є однією з іпостасей людини, що пізнає, навчається, обмінюється інформацією, грає, займається політикою, відпочиває тощо. Економічна поведінка такої особистості, попри всі її особливості, вибудовується на загальних культурних принципах людської поведінки - раціональності, ціннісних уподобаннях та орієнтаціях, соціальній та моральній відповідальності тощо.

Одна з найактуальніших у сучасній філософії економіки - проблема моральної відповідальності в економічному менеджменті. Дедалі помітнішим у суспільно-економічній свідомості є визнання того, що діяльність у сфері бізнесу пов'язана не лише з досягненням економічного результату, котрий вимірюється обсягами виготовленої продукції чи розширенням номенклатури наданих послуг і розміром прибутку. Важливе значення має етика ділового співробітництва, виявом якої є дотримання норм чесного партнерства, правил конкурентної боротьби, вимог турботи про співробітників тощо. Не менш значущими для підприємців, менеджерів є відповідальність перед суспільством (соціальна етика). Через те виникає філософська проблема співвідношення юридичної і соціально-моральної відповідальності. Соціальна відповідальність як принцип певною мірою конфліктує з принципом максимізації прибутку, збільшує собівартість продукції за рахунок додаткових витрат на соціальні потреби. Через те чимало теоретиків бізнесу заперечують необхідність доповнення юридичної відповідальності підприємця соціальною, тим більше моральною відповідальністю. Попри те, вимога забезпечення соціальної відповідальності бізнесу знаходить дедалі більше прихильників серед підприємців і менеджерів, перетворюється на один із принципів їх роботи.

Це міркування стосується і маркетингу, певної філософії бізнесу, згідно до якої діяльність суб'єкта виробництва орієнтована на задоволення потреб людини-споживача. Ця орієнтація зумовлює головні принципи маркетингу - пропозиції ринку не лише товарів і послуг, а передусім засобів розв'язання проблеми споживачів; гнучка адаптація до вимог ринку з одночасним цілеспрямованим впливом на нього; комплексного підходу до розроблення маркетингових планів; спрямованості на довгострокову перспективу розвитку фірми. Важливою у філософському плані є концепція соціально-етичного маркетингу, за якою фірма, підприємство мають задовольнити потреби споживачів краще за конкурента, турбуватися про підвищення життєвого рівня суспільства. Йдеться, зокрема, про посилення уваги до проблем захисту довкілля, участь у розв'язанні їх економічними методами та технологічними засобами. Наприклад, представники руху енвайронменталістів (англ. environment - оточення, середовище) наполягають на необхідності впровадження практики компенсацій за користування навколишнім середовищем у формі екоподатків чи екомита; а "зелені конс'юмеристи" (англ. consumer - споживач) закликають виробників перейти на виробництво менш шкідливих для здоров'я побутових товарів і продуктів харчування.

Предметом філософського аналізу є не лише економіка, господарювання, а й окремі її елементи, наприклад гроші. Показова в цьому відношенні робота німецького філософа та економіста Георга Зіммеля (1858-1918) "Філософія грошей" (1900), в якій він доводить, що гроші, не втрачаючи своєї якості як особливого товару, здатного виконувати функції міри вартості, засобу обігу, накопичення і збереження, сплати, водночас виконують і соціокультурну місію. Вони є не лише наслідком становлення цивілізації, а й важливим інструментом її розвитку, в т. ч. соціального. У суспільстві з ринково-грошовим господарством вони істотно визначають зміст і межі свободи, міру рівності людей, оцінюють їх здібності (принцип меритократії (англ. merit - заслуга, достоїнство, якість)).

В економічній аксіології (акцентування на ціннісній функції грошей) гроші є не просто однією із важливих цінностей життя людини в суспільстві, а й дають змогу "порівнювати, виражати всі інші цінності, координувати і суборди ну вати їх аж до цінності людського життя". Завдяки своїй універсальній здатності гроші психологічно стають для більшості людей абсолютною метою. Принадність грошей робить їх справжнім іспитом моральності. Сучасна філософія грошей, виявляючи в них елементи добра і зла (вони є сильним подразником аморальної, кримінальної поведінки - корупція, хабарництво), наголошує на через те, що грішми як "соціальним винаходом суспільства" потрібно керуватися "силою суспільного розуму". Кращі уми людства розмірковували над тим, щоби повернути грошам "...притаманну їм на зорі виникнення роль соціального регулятора господарських відносин і зв'язків, подолати практику "виробництва" грошей із самих грошей, поза залежністю від реальних потреб та інтересів суспільства, людства" ("Людина на ім'я "Гроші"", І. Андреев). Це насамперед стосується володарів великих капіталів, керманичів фінансових потоків. Адже гроші, які вони приводять у рух, здатні як роз'єднувати, так і зближувати людей, створювати як "світ речей", так і "світ людей", сприяти благородним цілям, виконувати комунікативну, інтегративну, благодійницьку функції. Через те філософія грошей в її соціально-культурологічному і моральному сенсі є особливо важливою складовою філософії економіки.

← Предыдущая страница | Следующая страница →