Поделиться Поделиться

Світоспоглядальні мотиви протоукраїнського етносу

Чимало племен індоєвропейського походження у різні історичні часи проживали на землях сучасної України - в Закарпатті, Криму, Подніпров'ї. Всі вони (кіммерійці, скіфи, сармати та ін.) залишили докази своєї господарської, побутової, суспільної, художньої та обрядово-ритуальної діяльності. Дані народи були різними за етнічним і культурним походженням, що породило різне бачення вітчизняними археологами, етнографами, істориками, культурологами проблеми автохтонності (самобутності) українського народу.

За словами вітчизняного академіка П. Толочка, "пошук єдиного архетипу української культури у сивині століть так само неможливий, як і визначення, котрий із давніх народів, що проживає на території сучасної України, є найбільш етнічно спорідненим з історичними слов'янами". Інші науковці, заперечуючи автохтонну теорію, згідно з якою коріння кожного етносу шукали на території його сучасного проживання, дотримуються думки, що походження, історичну долю конкретного народу дозволяється розуміти як одну із частин "етногенетичних ланцюгів", які сягають глибин тисячоліть. Коли, наприклад, індоєвропейське походження скіфів не піддається сумніву, то формування слов'янських народів, у т. ч. українського, відбувалося значно пізніше й на іншому ґрунті.

Останнім часом у центрі дискусії про витоки українського етносу і особливості генези його світоглядних уподобань опинився феномен трипільської культури. Пам'ятки культури Трипілля, генетично пов'язаної з культурами Балкан і Подунав'я, знаменували вершинний етап розвитку енеолітичного (мідно-кам'яний вік) населення України. Трипільська культура була яскравим і своєрідним явищем, осмислення якого викликало неабиякий емоційний сплеск у дослідників, які вважають саме її джерелом української культури й українського етносу.

Свою назву ця культура отримала від селища Трипілля, розташованого неподалік від Києва. Археологічні знахідки свідчать, що вона виникла у VI тис. до н. е. і зникла в першій половині Ш тис. до н. е. Охоплена нею територія займала майже всю Правобережну Україну і Молдову. Чимало пам'яток культури тієї доби знайдено в Румунії, де її називають культурою Кукутени. Трипільські племена дотримувалися відтворювального способу господарювання (землеробство і скотарство), виготовляли металеві (мідні) предмети. Родини жили у досить великих поселеннях, нерідко у просторих оселях, які мали різноманітну архітектуру.

Протягом існування трипільської культури в її носіїв сформувалися своєрідні світоглядні уподобання, про що свідчать насамперед тогочасні твори мистецтва. Найрізноманітнішу інформацію про світосприйняття трипільців несуть орнаменти, які прикрашали скульптури і статуетки. В основі орнаментальних композицій були їх космологічні уявлення, зокрема ідея плинності часу. Домінувала символіка, пов'язана із небесними світилами (насамперед Місяцем). Складні орнаментальні малюнки, у які впліталися зображення фігур людей, тварин і птахів, усілякі знаки, відображають багаті уявлення трипільців про походження та будову світу.

Трипільське мистецтво відкриває багатство праісторичних антропоморфних і зооморфних сюжетів, втілених у міфах давньоземлеробського населення України. Дані сюжети закорінені в енеолітичне мистецтво культур давніх землеробів Балкан і Подунав'я, які походять з Малої Азії. Трипільська культура мідного віку - вагомий внесок у людську спадщину тисячоліть.

Формування просвітоглядних уявлень первісних людей і стародавніх народів відбувалося внаслідок однієї з найглибших потреб людської свідомості, яка прагнула зрозуміти себе і навколишній світ, його "дійових осіб", збагнути причини появи, існування та зникнення речей, таємницю життя і смерті. Світоглядна картина наших далеких предків поєднувала в собі не лише сприйняття світу як доброго чи злого, а й ставлення до світу. За своєю природою дані уявлення були міфологічними.

Давня людина, яка мислила міфологічно, не виокремлювала себе з природного середовища, відображала світ не-розчленовано, синкретично. У її психіці також не відбулося розрізнення раціональної та емоціональної сфер. Міфологічне світосприйняття реалізувало себе у різноманітних формах: обрядах, ритуалах, танцях, піснях, художніх зображеннях тощо. Як тип світоставлення міфологічна культура мала велике значення для людини. Вона надавала їй певної життєвої стійкості, міфи своєрідно стверджували існуючий у природі та людській спільноті порядок, відображали бажання людей жити в гармонії зі світом, потребу збалансованості різних сторін їх діяльності. Характерно і те, що, створюючи міфологічну картину світу, людина водночас олюднює навколишню природу, наділяє її людськими якостями і рисами. Саме з міфології починається створення антропопростору - світу людини.

Людська думка у міфі постає через образ, існує у символічній, знаковій формі. Міфологічна свідомість також позбавлена логічних форм. При цьому міфологічне, священне (сакральне) відокремлене від реального, перекази про події передаються від поколінь до поколінь, а зміст міфу набуває значення зразка чи випадку, котрий відбувся раніше, і слугує прикладом чи виправданням. Міфологічна свідомість ґрунтується на вірі, впевненості, що міфологічними засобами дозволяється пояснити будь-що.

Міфологічний світогляд містив у собі всю світоглядну проблематику, пов'язану з походженням і сутністю світу, значенням і місцем у ньому людини, сенсом зв'язку людини і природи тощо. Пізніше цю проблематику німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804) виклав як класичну світоглядну чотирьохскладну формулу: "Що таке людина?", "Що я можу знати?", "На що я можу сподіватися?", "Що я маю робити?".

Міфологічний світогляд є першою історичною формою свідомості, яка відокремлюється від практики і починає утворювати картину світу, наділяючи її бажаними людськими характеристиками. Таке олюднення світу, одухотворення всього сущого, тобто вибудовування анімістичної моделі дійсності, є найтиповішою ознакою міфологічного бачення. Виразно це виявилося в культурі античної Греції, в якій міфологічні сюжети подані дуже яскраво і привабливо і є захоплюючими розповідями про нібито реальні події (онтологія міфу). Перші філософські вчення давніх греків сповнені міфологічними поясненнями народження світу, походження людини, природи людської долі тощо. Для міфологічної свідомості весь предметний світ наділений магічною, демонічною (доброю чи злою) силою (світло і темрява як проблема добра і зла), ставлення до якого набувало характеру фетишистського звернення, прохання, клопотання.

По-фетишистськи сприймала міфологічна свідомість і людину. З часом людина почала відокремлювати ідею речі від самої речі, що означало перехід від фетишизму до анімізму. Відтоді боги для людини постають не як демони (стихійні сили, на які не дозволяється вплинути), а як істоти матеріальні, тілесні, чуттєві, до яких дозволяється звертатися, з якими дозволяється навіть спілкуватися. У розвинутому анімізмі демони (грец. - божество, дух) - надприродна істота, добрий чи злий дух - розпорядник природних явищ і життєдіяльності людини чи боги набувають антропоморфного (людиноподібного) вигляду. Невипадково багато давньогрецьких міфів розповідають про героїв - дітей богів і смертних людей: Геракл є сином Зевса і земної жінки Алкмени, Одіссей - нащадок Гермеса тощо.

Міфологія як одна із найдавніших форм духовного освоєння світу має важливе світоглядне і естетично-художнє значення, потужну емоційну і художньо-образну силу. Наприклад, міфологічні образи людської долі. Ананке - давньогрецька міфологічна богиня долі, яка править світом і якої нікому і ні в через що не уникнути, мати трьох дочок (мойр) - вершительок людської долі. Вони допомагають Ананке обертати вісь світового веретена, яке плете тканину людського життя. При цьому одна із мойр - Клото - пряде нитку цього життя; Лахисіс - визначає жереб, призначення людини; Антропос - обрізає нитку людського існування. В образі Ананке та її дочок алегорично представлена ідея закону, необхідності, неминучості, обов'язковості, вияву долі, фатуму, що обумовлює існування всього живого, у т. ч. людини. Мойр побоювалися навіть олімпійські боги. Давньогрецький філософ Платон (427-347 до н. е.) використовував образ Ананке як основне поняття свого філософського вчення. Римський політичний діяч Марк Туллій Цицерон (106-43 до н. е.) вважав, що життям керує саме доля, а не мудрість.

Міф є ранньою стадією розвитку світоглядної свідомості ("дитинством людства"), продуктом народної творчості. За словами німецького філософа Фрідріха-Вільгельма Шеллінга (1775-1854), він є "першим повстанням поезії проти прози життя". Типові ознаки міфу:

- антропоморфізм (ототожнення природних сил з людськими якостями);

- анімізм (одухотворення всього сущого);

- синкретизм (нерозчленоване сприйняття світу як єдності духовного і матеріального начал).

У міфологічній свідомості переважає емоційне, фантастичне, тобто удаване сприйняття світу. Думки у міфі не відокремлені від образу, вони немовби закодовані в ньому. Дослідники міфологічної культури зазначали, що "справжні міфи" містили в собі "справжнє знання", як фізичне, так і духовне, моральне. Міфи - перше видання "розумового словника людства", - писав італійський філософ Джамбаттіста Віко (1668-1744). А німецький філософ Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770-1831) характеризував їх як "педагогіку людського роду".

Процес міфотворення продовжується і в XXI ст. З різних причин і обставин виникають " міфи другого покоління", продукуються різноманітні міфологеми, які стосуються природного, суспільного, політичного, культурного, духовного життя. Міфологія проникає навіть у наукознавство. "Нова наука про мікрооб'єкти утворює нову міфологію науки, світ інтелектуалізованих об'єктів", констатує російський науковець Я. Голосковнер. Класична міфологія як історично викристалізуваний тип культури, свідомості (ментальність) містить у собі зародки й елементи всіх наступних форм свідомості - релігійні вірування, традиційність, моральну спадкоємність, художнє, образне освоєння світу тощо. У змісті класичної міфології фігурують фундаментальні (фатальні, вічні) питання буття. У національному бутті міфологія постає як етноміфологія (грец. - народ і mythologia) - культурна система, що відображає особливості міфотворчості різних етносів (індійські веди, китайська шуцзин, давньогрецькі "Іліада" та "Одіссея", скандинавсько-германські едди, давньоруські билини, українські міфи тощо).

Розвиток міфологічних форм свідомості з часом зумовлює набуття уявленнями про існування надприродних сил, дії яких визначають порядок на землі і перебіг життєвих процесів, чітких ідеалістичних форм свідомості, а також виникнення релігійної форми світогляду.

← Предыдущая страница | Следующая страница →