Поделиться Поделиться

ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ

Філософію цікавлять лише ті предмети, які за своєю природою тісно пов'язані із самим фокусом дійсності. Перш за завжди філософія аналізує людське знання про реально існуючі речі та цікавиться тим ступенем достовірності, котрий може бути тут досягнутий.

Дитрих фон Гільдебранд

Філософія відрізняється від науки не в через те значенні, що апелює до відірваних від життя тверджень, а в через те, що максимально вірно виражає її зміст.

Карл Ясперс

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнюючий характер знання, принциповий людино-центризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Дані особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибинне і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

СВІТОГЛЯД - сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце людини у світі, підвалини людських взаємин з світом, що виконують функції людського самоусвідомлення та світоорієнтування.

ФІЛОСОФІЯ (з давньогрец.: любов до мудрості) - теоретична форма світогляду: особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.

РЕФЛЕКСІЯ (з лат.: загинати, обертати) -унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму: внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось - як думка про думку, знання про щось - як знання про саме знання.

КАТЕГОРІЇ (з давньогрец.: демонструю, виявляю) - гранично широкі, вузлові поняття певної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.

ФІЛОСОФІЯ. РЕЛІГІЯ, МИСТЕЦТВО - за Г.Гегелем, три головні форми людської духовно-практичної діяльності, які фіксують три головні властивості людського інтелекту: філософія (наука) уособлює здатність розуміти, мистецтво - здатність переживати дійсність, релігія - здатність відчувати спорідненість людського духу з фундаментальними початками буття.

Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення

Вивчення філософії як особливої галузі людського знання та інтелектуальної діяльності ми починаємо з питання про людину та її становище в світі. Це зумовлено, перш за завжди, тим, що філософіям як і будь-які інші види людської діяльності, постає людською справою: не було би людини, ми не вели би про завжди це розмову. По-друге, з чим би ми не мали справи - з природою, творчістю, наукою, пізнанням - ми завжди, так чи інакше, маємо справу з людиною. Не в через те сенсі, що людина настільки егоїстична, що власний голос заглушує їй "грім небесний", а в через те, що реально ми можемо вести розмову про будь-що лише тоді, коли воно ввійшло в контакт із нами, із нашим сприйняттям.

Людина своєю активністю створює універсум, в якому живе і про котрий знає, бо ми не знаємо, що є світ сам по собі; ми знаємо той світ, котрий нам відкрився через нашу діяльність, працю, впізнання, експерименти, о фантазію і т. ін. Саме з того огляду слід розуміти твердження А. Шопенгауера про те, що світ є нашим уявленням, чи слова Ф. Ніцше про те, що завжди є лише про-язами життя. За влучним висловом М. Гайдеггера. людина є "отвором у бутті", бо на рівні людини та через людину глибинні потенції буття вперше виходять у своє виявлення.

Унаслідок того, що людина постає ніби епіцентром, чи зосередженням, універсуму вона сама виявляє себе надзвичайно по-різному та суперечливо. Дозволяється нескінченно перебирати людські життя та долі, проте вони завжди в чомусь виявляться новими, несподіваними. Власне кажучи, саме через те людське самопізнання постає невичерпним за змістом та горизонтами виявлення. Мимоволі виникає питання: завдяки через що людина має такі властивості? Що становить основи її буття? Водночас перед нами постає та окреслюється питання і про те, якими людськими потребами зумовлене існування філософії (яка, за словами французького філософа, математика та фізика Р. Декарта, лише одна відрізняє нас від дикунів).

Намагаючись осмислити людину, ми порівнюємо її з іншими істотами та явищами світу, і в такому порівнянні перед нами вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини у світі.

1. Першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. В загальному плані розумність постає перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, а й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти певними засобами оцінки дійсності.

Розумність людини-це та її особливість, яка найчастіше кидається у вічі при .міркуваннях про людину і яка зумовлює необхідність людського самоусвідомлення.

2. Значною мірою якості людини та її становище в світі пов'язані з її біологічною неспеціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень.

Коли ми маємо справу з твариною, то можемо лише за особливостями будови її організму визначити, що це за істота і яким може бути спосіб її життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т. ін.). У тваринному світі досить чітко та однозначно діє закон співвідношення органів та функцій: коли є певний орган, він повинен виконувати саме такі функції. Коли ж народжується людина, ми можемо прогнозувати можливі варіанти її життя, проте ніхто не дасть гарантій відносно здійснення таких прогнозів. Мало того, народжена людина взагалі може "випасти " з людського суспільства і не набути навіть елементарних навичок людської поведінки (пряма хода, користування предметами побуту та ін., не кажучи вже про опанування культурою, видами людської професійної діяльності та ін. Звичайно, і тут ми бачимо, що народжується саме людина, проте ми розуміємо, що її життя не може бути зведеним до життя її організму, і яким саме життям вона проживе, того особливості її анатомічної будови не визначають. Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовий музичний слух, проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.

3. Відсутність якоїсь певної (однієї) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободу: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не спонукована: "Доля людини покладена на неї саму" (Ж.-П.Сартр); "Людина - це передусім проект... "(Ж.-П.Сартр), тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя.

4. В іншому аспекті неспеціалізованість постає як універсальність людини: коли людина не призначена однозначно ні до чого конкретного, то вона - потенційно, так би мовити, за суттю,- може бути всім. І справді, у цілому нормально розвинена людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності. Мало того, з цього огляду людина "відкрита" майбутньому, тобто може створювати принципово нові види діяльності та поведінки. Саме завдяки універсальності, різноманітності, незапрограмованості людини існує історія людства; тварини, наприклад, не мають власної історії у через те сенсі, що вони віками, із популяції в популяцію діють одноманітно, а людська історія являє собою досить швидку й динамічну зміну суспільств, культурних досягнень, видів діяльності, способів життя. Певна річ, що за наявності єдиної жорсткої програми життєвих здійснень людини завжди це було б неможливе.

Той факт, що людина є істотою неспеціалізованою, що вона не реалізує своїм життям певної, заздалегідь наданої їй програми, має не лише позитивне значення, а й свою не дуже приємну сторону: наданої програми життя немає, а через те людина сама повинна її знайти, сформулювати. Коли ж вона цього чомусь не зможе зробити, то віддасть своє життя невідомо через що - чи-то традиції, чи-то життєвій стихії, проте й результат життя у такому випадку також буде не зовсім належати саме цій людині. Перед нами окреслюється така ситуація: людина є істотою неспеціалізованою, а через те вільною та універсальною. Вона "може бути всім ", проте саме через те може бути й нічим. Через те в людській історії, у розвитку окремої людини так гостро стоїть питання про пошуки життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір, людське самовизначення.

5. Людина як істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою смертність, обмеженість та скінченність свого життя (принаймні - свого земного життя). Даний момент відіграє в історії людства та в житті окремої людини надзвичайно важливе значення: життя надається людині лише один раз, через те ціна життєвого вибору фактично оплачена ціною життя; ми маємо можливість виправдати своє перебування у цьому світі й у цьому житті лише один раз, у єдино можливому для нас варіанті. Через те тема смерті в людській думці невіддільна від теми життя. В аспекті розглянутих особливостей людини вона надзвичайно посилює і загострює проблеми людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу. Адже в разі помилки повторити "життєвий експеримент" буде вже неможливо. Звідси - знамениті міркування М. Монтеня: "Розмірковувати про смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться помирати, той забуде, що таке бути рабом". "Міра життя - не в його тривалості, а в через те, як ви його використали".

Людина прогресує не за рахунок змін в організм і, а за рахунок розвитку власної діяльності, за рахунок удосконалення соціокультурних надбань. Людина сучасної цивілізації майже ніде не стикається з природою в її первісному вигляді: її оточують переважно штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Проте ось тут слід звернути увагу на надзвичайно важливий факт: річ у тім, що навички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. / це пояснюється тим, що предмети культури не становлять частини людського організму, існують поза ним, а генетично передаються лише відомості про будову організму.

Таким чином, народжуючись, людина, для того щоби стати людиною, повинна опанувати способами соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона мас навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін.

Буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, людській активності. Ми є людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття. Коли ж ми чомусь не робимо таких зусиль, то, як кажуть, "спускаємося на дно " суспільного життя, певною мірою втрачаючи людські якості. Таким чином, лише прилучення до культури, проте прилучення внутрішньо активне, дійове, вольове та свідоме, робить нас людьми.

Розглянуті особливості становища людини в світі засвідчують,що задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною народитися; проте ця умова є необхідною, проте недостатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя (коли ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив наше життя, ми завжди одно позбавлені знань про те, що і як саме нам призначено), через те вона сама повинна її знайти, виробити, здійснити відповідний життєвий вибір, оскільки у кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися власним життям.

Історичне покликання та глибинне виправдання філософії полягає саме у через те, щоби виробити і надати людині інтелектуальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору.

Похожие статьи