Поделиться Поделиться

Циклічний напрям класичної філософії історії

Важливе місце серед напрямів формування філософії історії посідають концепції історичного коловороту, які особливо велику роль відігравали у глибоку давнину. Подібний домінантний статус перших циклічних трактувань ходу історичних змін аж ніяк не є випадковістю. Він глибоко зумовлений характерними рисами тогочасних суспільств.

Причини особливого значення коловоротних теорій історії у пізньому стародавньому суспільстві

Чинників, що зумовлюють пріоритетність циклічних трактувань історії у старовину, кілька.

Органічність зв'язку циклічних і міфологічних поглядів на історичну дійсність

Це пов'язано, по-перше, з тим, що саме циклічні погляди на історичний процес найтісніше поєднані з міфологічними. Така єдність випливає з подібності осмислення часу в циклічних і міфологічних тлумаченнях історії. Однак цю подібність не дозволяється зводити до тотожності. У системі міфологічних уявлень про історію час стоїть, перебуває, у циклічних же йдеться не просто про перебування, а про вічне повернення, тобто час не стоїть, а рухається, проте не по прямій - висхідній чи низхідній, а по колу.

Коловоротні концепції як форма переходу від етнічної до авторської філософії історії

На етапі відходу різноманітних стародавніх культур від міфології концепції циклічного тлумачення (природного і історичного процесу) відігравали особливу роль, слугуючи своєрідним містком від "народної" до "авторської'" творчості у різних галузях людського пізнання, в через те числі й у сфері розуміння історії.

Природні та суспільні цикли як об'єктивна основа циклічного трактування темпоральних змін у життєдіяльності людей

Пізніше, у період розвитку культур давнини, домінуюче значення циклічного розуміння життя суспільства зберігається, тяжіючи до типу історизму, котрий дозволяється умовно назвати природним, оскільки тут природні цикли постають як прообраз суспільства. Водночас поступово зростає й значення власне суспільних циклічних процесів (скажімо, ритм олімпіад у стародавній Греції) як основи філософського розуміння суспільного руху у вигляді коловороту.

Пізніше, з утвердженням і поширенням християнства провідну роль у розумінні суспільного життя починає відігравати, як уже зазначалося, прогресистський напрям філософії історії.

Перехідні періоди - час панування циклічних концепцій

Однак варто звернути увагу й на те, що є й пізніші, принаймні у контексті життєдіяльності західного та східного суспільства, періоди" коли циклічний напрям філософсько-історичної думки виходив на перший план. Це періоди переходу від суспільства одного історичного типу до суспільства іншого типу. У кожний з цих періодів відповідний тип суспільства, що завершує своє життєве коло, постає як щось відносно самостійне і завершене, як цілісний соціальний організм, що відрізняється від інших типів суспільства своєю неповторною своєрідністю. Саме через те філософсько-історичні концепції коловороту у даний час і набувають особливого значення, оскільки якраз у цих концепціях і відображається життєвий цикл суспільства певного соціального типу, до того ж у своїй найдозрілішій, завершеній формі.

Історичні концепції Полібія та Сима Цяня

Вже у період переходу від античного суспільства до середньовічного були створені перші концепції історичного коловороту: греком Полібієм (210-122 р. до н.е.) - у його "Загальній історії" та китайцем Сима Цянем (145-86 р. до н.е.) - у праці "Історичні записки".

Незалежно один від одного дані два мислителі створили концепції, що, як добре показав свого часу також М.Й. Конрад, відзначаються вражаючою подібністю за вузловими моментами. Обидва в розробці своєї концепції виходили з історії свого народу; обидва дійшли висновку, що народ здійснює свою життєдіяльність за певним циклом; і той, і той доводять це на матеріалах розгляду політичної сфери. Полібій - на прикладі зміни форм влади, Сима Цянь - принципів влади. Обидва вважали, що життєве коло кожного народу вичерпується саме трьома формами чи принципами влади. І, нарешті, обидва рушієм історичного процесу вважали переродження відповідного принципу чи форми влади на свою протилежність і, як наслідок - перехід до іншої форми чи принципу влади.

← Предыдущая страница | Следующая страница →