Поделиться Поделиться

ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ

див. Цінностей теорія.

ТРАГІЧНА ДІАЛЕКТИКА

Осн. поняття філософії А. Ліберта, яке виражає втрату раціональності й логічності і перехід до ірраціоналізації діалектики Геґеля в нім. неогеґельянстві. За Лібертом, коли філософські та історичні, душевні та моральні умови, які викликали даний тип діалектики, дуже змінились, то це означає, що "ми вступили в нову духовну ситуації©, наповнену величезними кризами і суперечностями"; через те діалектика, якому ми захищаємо, повинна набути нових рис. "Стара класична форма служила перебільшеній ідеї гармонії; вона була знаряддям і формою примирення будь-якої роздвоєності та досягнення рятівної єдності, надійне досягнення якої не викликало ніяких сумнівів. Навпаки, змінений тип діалектики мусить відмовитись від будь-якого гармонізованого прагнення й гуманістично-гуманізованих тенденцій. Він повинен, іншими словами, мати трагічний характер; згідно, ми можемо говорити про трагічний тип діалектики".

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ

(від лат. - переступаючий, позамежовий) - термін, що виникає в схоластичній філософії і характеризує такі елементи буття, які виходять за сферу обмеженого існування, кінцевого, індивідуального, емпіричного світу. В античності (незважаючи на відсутність терміну) зміст Т. буття розкривався в ученні про Нус Анаксагора, Абсолютний розум Сократа, буття та ідеї Платона, форму Арістотеля. Т. розкривається тут як можливість здійснення (ентелехія).

У середньовіччі Т. буття розкривається в термінах теологізму. У філософії Канта ідея трансценденталізму обґрунтовується в річищі новоєвропейської парадигми "суб'єктивності". На основі даної ідеї Кант здійснює перехід від "психологізму" до "історизму" через причину, з одного боку, емпіризму та іманентизму, з іншого теологізму. Обґрунтування ідеї Т. суб'єкта дало можливість Канту відродити і відновити філософію як метафізику, що виконує нову методологічну функцію. Т. суб'єкт із його вищими розумовими здатностями (чистий теоретичний і практичний розум) сам, за Кантом, не пізнає (через те він "напівсуб'єкт"), оскільки у нього відсутній безпосередній зв'язок з предметом. Проте маючи "справу" з "видами нашого пізнання", Т. суб'єкт апріорі детермінує як пізнавальний процес, так і процес оцінки і поведінки. "Я називаю трансцендентальним, - пише Кант, - будь-яке пізнання, що займається не тільки предметами пізнання, а й видами пізнання предметів; через те це пізнання повинно бути можливим апріорі".

А. І. Трубенко

ТРЕНДЕЛЕНБУРҐ ФРІДРІХ АДОЛЬФ

(1802-1872) - нім. філософ і логік . З 1833 - проф. Берлінського ун-ту. Т. відіграв помітну роль в історії філософії XIX ст. своєю критикою "діалектичної логіки" Геґеля, в якій спирався на логічне вчення Арістотеля. Осн. твори: "Логічні дослідження" (1840), "Історія вчення про категорії" (1846), "Начало арістотелівської логіки". Завдяки працям Т., якого мотивував до студій Арістотеля Геґель, вивчення Арістотеля стало невід'ємною частиною філософської освіти, а його "Начала арістотелівської логіки" було визнано офіційним підручником з філософії* Красномовним прикладом є Брентано, котрий студіював філософію у Т. у 1858-59, і для якого саме вчення Арістотеля посіло центральне місце в плані відродження філософії як науки. Т. фактично створив прецедент ("відродження Арістотеля"), яким згодом скористались неокантіанство, неогеґельянство, неотомізм та інші течії, які пов'язували майбутнє філософії з "відродженням" вчення того чи іншого мислителя. З дослідженнями Т. пов'язаний значний вплив на процес перетворення філософії в "теорію науки", а згодом в "теорію пізнання". Т. був учителем цілого покоління філософів, які визначили розвиток нім. філософії на межі ХІХ-ХХ ст. - Ф. Брентано, Г, Когена, К. Прантля, Ф. Ібервеґа, Ґ. Тайхмюллера, В. Дільтея (котрий захистив під його керівництвом дисертацію) та ін.

← Предыдущая страница | Следующая страница →